Розділ 61 — Розділ 61

«Чи не хоче принцеса теж долучитися до розмови?»

Покидаючи погляди то на одну, то на іншу, я вирішила обережно заговорити до неї:

— Панно, а хіба первосвященник Еванс не доводиться вам родичем?

На це запитання принцеса відповіла:

— Який там родич… Ми хіба що бачилися кілька разів у дитинстві, та й усе.

Вона відрізала це як ножем.

— …

— …

Реакція панни була куди роздратованішою, ніж зазвичай. У кімнаті запала ніякова тиша.

«Чому принцеса так поводиться?»

«Невже її щось образило?»

«Але все одно… Щоб вона висловлювалася настільки різко…»

Панночки почали крадькома перезиратися. Мабуть, згодом збагнувши, що перегнула палицю, принцеса поспіхом виправдалася:

— Пере… перепрошую. Мабуть, я сьогодні просто трохи втомилася.

— О, звісно, з ким не буває!

— Я теж стаю дуже дратівливою, коли хочу спати!

Інші дівчата одразу ж закивали на знак згоди.

— Якщо так, то, оскільки ми сьогодні вперше зібралися разом, чому б нам не розвіятися і не піти до Великого храму? — плеснувши в долоні, улесливо запропонувала панна Санчес.

Її попередня пропозиція піти туди наступного разу якось непомітно перетворилася на наполягання зробити це «просто сьогодні».

— Нудно ж щодня лише читати книги. Час від часу треба виходити на свіже повітря, щоб розвіятися.

— Що? Сьогодні?

— Чи не занадто це раптово?..

Спантеличені панночки спробували несміливо заперечити, але панна Санчес діяла напролом:

— Я ж сьогодні вперше на вашому зібранні. Якщо ми разом відвідаємо Великий храм, мені буде набагато легше освоїтися в гуртку…

Вона поводилася так, ніби учасниці клубу зобов'язані були радіти її появі та підлаштовуватися під її примхи. Панна Санчес кокетливо примружила очі:

— До того ж, раптом нам і справді пощастить зустріти первосвященника Еванса? Хіба ні?

Засновниця гуртка, панна Шервуд, мала вкрай незадоволений вигляд. Воно й не дивно. Адже це абсолютно суперечило самій меті літературного гуртка. Проте висловлювати обурення вголос їй було ніяково, тому вона потайки кинула погляд на принцесу:

— Принцесо, а що ви думаєте з цього приводу?

Було очевидно, що принцесі ця ідея теж зовсім не до душі.

Але саме в цей момент панна Санчес безцеремонно вклинилася в розмову:

— Принцеса теж безперечно захоче піти! Адже так чудово, коли всі ладнають між собою, правда?

…Ви тільки подивіться на неї?

Цієї ж миті мій погляд став гострим, як бритва.

Це була надзвичайно підступна манера спілкування. Вона хитро скористалася тим, що щойно принцеса доволі гостро зреагувала на згадку про первосвященника Еванса. Панна Санчес розсудила, що оскільки через відмову принцеси атмосфера вже один раз зіпсувалася, то тепер, зважаючи на присутність інших, вона вже не зможе відхилити пропозицію знову.

Цей стиль маніпуляцій був один в один схожий на той, яким користувалася Серафіна.

Я хутко повернулася до принцеси:

— Панно, якщо ви не хочете, то можете відмовитися…

Проте принцеса Еванджелін уже кивнула на знак згоди:

— Гаразд.

— ……

Хоча зовні вона намагалася здаватися абсолютно байдужою, я помітила, як вона потайки занепокоєно перевіряє реакцію інших дівчат. Вона повелася саме так, як і прорахувала панна Санчес.

«Ох, ця панна Санчес… Як же вона дратує!»

Я відчула, як усередині мене все закипає від обурення.

***

— Раз уже вирішили, то ходімо швидше! Ну ж бо!

Не маючи змоги протистояти натиску панни Санчес, учасниці літературного гуртка врешті-решт розсілися по своїх екіпажах. Принцеса, яка сиділа навпроти мене, мала дивно розгублений та складний вираз обличчя.

— Панно, якщо вам так не подобалася пропозиція панни Санчес, ви могли просто відмовити їй, — обережно почала я.

Принцеса міцно стулила губи і похитала головою:

— Не варто. Я не хочу через це псувати всім настрій і створювати незручності.

— Але ж…

Я не договорила. Було очевидно, що принцесі більше не хочеться повертатися до цієї теми.

— Панно, — я врешті-решт приглушила зітхання і вирішила змінити русло розмови, — а ви випадково не знаєте, що за людина цей первосвященник?

Айзек Еванс — другий головний герой цього світу. У романі він змальовувався як людина, до якої практично неможливо було прискіпатися. Ну, воно й логічно, адже чоловік, який має скласти любовну лінію з головною героїнею Серафіною, просто не може мати явних вад…

«Проте принцесі цей Айзек Еванс, здається, вельми не до вподоби».

Дізнатися про все заздалегідь точно не завадило б. Звісно, навряд чи таке станеться, але якщо ми раптом і справді перетнемося з цим чоловіком, я принаймні знатиму, у чому треба бути обачнішою.

Від мого запитання принцеса аж здригнулася.

— Ах.

А тоді відповіла з явною неохотою у голосі:

— Ну… він мій двоюрідний брат… І, взагалі-то, він хороша людина.

«Принцесо, ви це кажете настільки бездушно, що аж занадто помітно».

Я з легким подивом поглянула на неї.

За мить принцеса, ніби щось пригадавши, зам'ялася, а тоді додала:

— Якщо чесно, мені з ним дещо ніяково.

— Ніяково?

— Ну, як би це сказати… — вона знову завагалася, підбираючи слова. — Він наче й надзвичайно добрий, але водночас це якась така доброта, від якої мороз по шкірі.

Що це взагалі має означати?

— Він начебто дає мені поради, начебто діє виключно заради мого блага, але коли все закінчується, винною і поганою чомусь незмінно залишаюся саме я.

Принцеса злегка нахмурила брови.

— Якщо підбирати порівняння… О, точно! Коли я з ним спілкуюся, у мене виникають точно такі ж відчуття, як і поряд із панною Лопес.

Це було максимально влучне порівняння, яке одразу розставило все по місцях. Миттєво збагнувши, що саме має на увазі панна, я подумки глибоко зітхнула.

Оце так так, ще один тип, що один в один схожий на Серафіну. Невже мої дівочі ілюзії щодо другого головного героя розлетілися на друзки?!

— Але найбільше дратує те, що хоч мені й гидко на душі… — принцеса знову на мить замовкла і зі змішаними почуттями на обличчі підсумувала: — Потім я починаю думати, що, можливо, це зі мною щось не так, раз я так реагую.

— Гм, здається, я приблизно розумію, про що ви, хоча це й звучить заплутано.

— Це треба просто один раз пережити на власному досвіді, інакше не поясниш.

Тяжко зітхнувши, принцеса тихо пробурмотіла:

— Ну, те, що він привабливий і неймовірно талановитий — це беззаперечний факт. Тому я цілком розумію, чому дівчата від нього божеволіють…

Аж раптом вона глянула на мене суворим, наче в яструба, поглядом:

— У будь-якому разі, про первосвященника Еванса навіть не думайте! Я цього не дозволю!

Святий Боже, та що ж таке малюється в уяві принцеси?

Я мимоволі тихо засміялася:

— Не хвилюйтеся, панно. Після того, як я побачила вашого брата, герцога, мої стандарти злетіли до небес.

— Що?

В один момент очі принцеси спалахнули хижим вогнем.

— Панно Ансі, що саме означають ці слова?

— Прошу?

Принцеса округлила від подиву очі й, навіть тицяючи в мене пальцем, вигукнула:

— Ці слова… Це ж означає, що ви небайдужа до мого старшого брата!..

— Зовсім ні!

О боже, та що ви таке вигадуєте, панно?!

Я миттєво зробила максимально серйозне обличчя, намагаючись це заперечити. Проте підозріливий погляд принцеси так просто не зник.

— Справді, зовсім не подобається?

— ……

— Ну але мій брат принаймні цілком непоганий на вроду, хіба ні?

— …

— Ой, ну, будь ласка, дай мені відповідь! Ну ж бо!

У результаті, аж до самої зупинки біля Великого храму, мені довелося витерпіти справжнє допитове пекло від принцеси…

«Ну, власне, герцог і справді неймовірно чудовий чоловік».

Ігноруючи нескінченні розпитування принцеси та зберігаючи повне мовчання, я звично заспокоювала власні думки:

«Те, що я відчуваю до нього звичайну людську симпатію та захоплення — це цілком природно».

Однак десь там, у найпотаємніших глибинах мого серця, тихий підступний голос знову запитав:

«Справді? І це дійсно все, що ти відчуваєш?»

І на це запитання я так і не змогла знайти відповіді до самої прибуття до воріт Великого храму.