Розділ 63 — Розділ 63

— О, ви принцеса Клаудіус? — запитав він.

А тоді квапливо та шанобливо схилив голову:

— Завдяки тому, що герцогський дім регулярно надсилає нам щедрі пожертви, наш Великий храм зміг відкрити ще кілька сиротинців у провінціях. Щиро дякуємо вам за вашу доброту.

Панночки, округливши від подиву очі, перевели погляди на принцесу. Сама ж принцеса від такої раптової уваги трохи зніяковіла.

— Паночко, ви можете проходити просто так, без жодних формальностей. Від імені герцогського дому Клаудіусів перед ликом божества щодня виставляють свіжі квіти.

— Дякую вам, — відповіла Ева.

— Що ви, це нам належить дякувати вам! — відказав священник.

Після того, як принцеса та священник обмінялися цими ввічливими словами, ми нарешті увійшли всередину молитовної зали.

Ген там, удалині, виднівся вівтар, на якому величаво підносилася статуя богині. Божество було зображене в образі милосердної та турботливої матері, а навколо неї, наче захищаючи, щільним кільцем стояли витончені вази, вщерть наповнені білосніжними квітами. Усе це дійство мало надзвичайно священний і величний вигляд.

Безперечно, найпомітнішим місцем на вівтарі була передня частина, розташована найближче до самої статуї богині. І саме там стояла одна особлива, найрозкішніша ваза.

— Ой, погляньте-но туди! — прошепотіла одна з панночок, здивовано розплющивши очі. — Це ж ваза герцогського дому Клаудіусів!

На вазі, у якій пишно квітнули неймовірно густі гербери, було чітко викарбувано — «Клаудіус».

Панни із захопленням та блиском в очах поглянули на принцесу.

— Герцогський дім так ревно дбає про благодійність...

— Це справді неймовірно.

Раптом у розмову втрутилася панна Шервуд, відома своєю пристрастю до книг:

— Герцогський дім Клаудіусів славиться тим, що не лише користується привілеями знаті, а й бездоганно виконує свої моральні обов’язки перед суспільством. Цей винятковий підхід дуже детально описано в книзі «Королівська кров», де зазначається, що...

— Ой, годі вам, облиште... Мені аж ніяково стало, — зашарівшись, принцеса зніяковіло замахала руками, закликаючи її зупинитися.

Побачивши принцесу такою вперше, інші панночки від подиву широко повідкривали роти.

«О, схоже, вона нарешті починає трохи призвичаюватися».

Адже спершу принцеса випускала гострі колючки в бік кожного, хто наближався. Проте тепер вона, здається, уже цілком гарно влилася в компанію інших дівчат.

Я задоволено й тепло усміхнулася.

У такий спосіб кожна з нас піднесла свої дари богині. Проте серед усього товариства знайшлася одна панна, яка досі так і не змогла облишити надію та свої прагнення щодо первосвященника Еванса.

— Перепрошую, принцесо, — панна Санчес звернулася до принцеси благальним, сповненим надії поглядом. — Чи можу я попросити вас про одну особисту послугу?

Принцеса повернулася до панни Санчес із вкрай невдоволеним виразом обличчя. Однак та виявилася надзвичайно впертою й непохитною у своєму намірі.

— Ну... ви ж із первосвященником Евансом доводитеся одне одному родичами, чи не так, панно?

— І що з того?

— Книга, яку ми обрали для цього засідання нашого літературного гуртка, написана саме первосвященником. І ми подумали, що якщо послухаємо пояснення безпосередньо від самого автора, то зможемо набагато краще збагнути і зрозуміти суть твору...

Вона вигадувала всілякі виправдання та приводи, та насправді суть її прохання зводилася до одного — у будь-який спосіб влаштувати їй зустріч із первосвященником Евансом.

«Ні, ну вона взагалі при своєму розумі? Що вона собі дозволяє?»

Я була просто... шокована такою зухвалістю й безглуздям. Вона що, вважає, ніби принцеса їй чимось зобов’язана?

До того ж, хіба можна отак раптово, без попередньої домовленості чи запрошення, завалитися на зустріч до людини такого високого чину й статусу, як первосвященник?

«Звісно ж, принцеса зараз їй відмовить!»

З цією впевненістю я різко повернула голову в бік принцеси.

«Ой, а це що таке?»

Я розгублено кліпнула очима. Принцеса пильно й невідривно дивилася прямо на мене. Завагавшись на мить, вона звернулася до мене складним, неоднозначним голосом:

— Панно Ансі, ви теж прагнете зустрітися з первосвященником?

— Ні, зовсім ні, — рішуче похитала я головою у відповідь.

Якою б вродливою та талановитою не була ця людина, я не мала жодного бажання перетинатися з кимось, хто за своєю суттю нагадував Серафіну...

«До того ж, самій принцесі присутність первосвященника Еванса приносить лише дискомфорт».

І хоч як би сильно мене не розпирала цікавість щодо головного героя цього роману, принцеса Еванджелін для мене в тисячу разів дорожча й важливіша за будь-якого там персонажа.

Щойно з моїх уст злетіла ця відповідь, панна Санчес люто, з усієї сили вп’ялася в мене своїм розлюченим поглядом. Але…

«Ну і що, мені якось байдуже».

Я просто проігнорувала її випади й не звернула на це жодної уваги.

Тим часом принцеса, маючи доволі збентежений вигляд, перевела погляд з мене на панну Санчес і назад, а тоді промовила:

— Добре. Я спробую принаймні передати йому ваші слова через когось із духівництва.

«Вона, звісно ж, відмо... Що?!»

Мої очі ледь не вилізли з орбіт від подиву, і я ошелешено вставилася на панну.

Принцеса тим часом спокійно додала:

— Проте попереджаю одразу: ймовірність того, що він відмовить, надзвичайно висока.

— О, так, звісно! Красного дякую вам, принцесо! — вигукнула панна Санчес, невимовно зрадівши, а її щоки миттєво спалахнули яскравим рум’янцем.

— ...

Кинувши на мене останній побіжний погляд, принцеса розвернулася й пішла геть.

Я ж залишилася стояти в повному заціпенінні.

«Що це щойно було?»

Невже принцеса справді щойно піддалася на ці безглузді й зухвалі примхи панни Санчес? За звичайних обставин вона б точно відрізала як ножем і виставила її за двері.

Невже вона зробила це тому, що панна Санчес розлютилася через мою відповідь? Невже принцеса пішла на поступки лише заради того, щоб захистити моє становище у світському колі?

«О боже мій...»

Я міцно закусила губу.

Я чудово розуміла реальний стан речей. Ми успішно провели світський салон, владнали справи на півдні, та й цей літературний гурток ми відвідували регулярно й сумлінно. Завдяки всьому цьому колишня репутація принцеси як зарозумілої та пихатої особи значно пом'якшала й розвіялася порівняно з минулим. Проте цей шлейф поганих чуток іще не зник остаточно.

Саме тому до цього моменту я намагалася поводитися якомога стриманіше й миролюбніше, аби все минало гладко й без конфліктів...

«Але ж цього разу саме та сторона першою перейшла всі дозволені межі!»

Раніше вони з принцесою взагалі майже не спілкувалися, а тепер ця дівчина, засліплена своїм бажанням підібратися до чоловіка, наважується на таке безпардонне й зухвале прохання. Вона взагалі при своєму розумі?

Я змірила панну Санчес важким, крижаним поглядом.

***

У той самий час.

Серафіна Лопес переступила поріг каплиці Великого храму.

Дізнавшись про те, що принцеса Клаудіус разом із членкинями свого літературного гуртка сьогодні вирушила до святилища, вона поспіхом кинулася за ними, сподіваючись бодай у якийсь спосіб знайти привід для знайомства чи спільної розмови.

Проте від усвідомлення цього факту її власна гордість була глибоко вражена й принижена.

«Ні, все не так. Я прийшла сюди виключно для того, щоб піднести свої дари храму».

Саме так Серафіна подумки заспокоювала себе, намагаючись переконатись власною брехнею.

«Я в жодному разі не переслідувала цей літературний гурток...!»

Збираючись записати своє ім'я в книгу відвідувачів біля входу до каплиці, Серафіна раптом завмерла на місці.

[ Ларієт Ансі. ]

[ Еванджелін фон Клаудіус. ]

Ці два імені, виведені на папері пліч-о-пліч, невимовно муляли їй око й викликали роздратування.

Якусь мить Серафіна люто споглядала ці рядки, але вже наступної секунди на її обличчі засяяла бездоганна, чарівна усмішка, і вона лагідно покликала служителя храму:

— Перепрошую, шановний жерцю, чи не підкажете ви мені? Панна Клаудіус принесла сюди як підношення просто квіти чи пожертвувала цілу вазу?

— Перепрошую, що? — жрець ошелешено подивився на Серафіну, ніби щойно почув від неї найбільш безглузде й дивне запитання у своєму житті. — Принцесі немає жодної потреби підносити окремі дари. Адже від імені герцогського дому Клаудіусів перед обличчям богині завжди стоїть розкішна ваза.

— ...

На мить обличчя Серафіни ледь помітно скам’яніло.

«Як же це огидно».

Щоразу, коли вона отак раптово й гостро стикалася з цією колосальною, незаперечною прірвою між собою та принцесою, її охоплював розпач. Постать Еванджелін здавалася їй неосяжною, недосяжною стіною. І хоч би скільки зусиль Серафіна не докладала, хоч би як вона пнулася зі шкіри, їй ніколи в житті не вдасться перевершити принцесу...

— Панно Лопес? — підозріливо покликав її жрець, помітивши, що дівчина раптово замовкла й поринула в себе.

Серафіна миттєво повернулася до тями й суто рефлекторно, професійно зблиснула своїми чарівними очима:

— У такому разі, чи не могли б ви і мені запропонувати вазу?

— О, так, звісно... — спантеличено відповів жрець і подав їй одну з ваз.

Коли Серафіна почала відраховувати гроші за покупку, її плечі мимоволі напружилися й здригнулися.

«О лихо».

Лише побачивши кінцеву суму, вона нарешті повністю повернула собі здатність тверезо мислити. Дівчина міцно стиснула зуби.

І не дивно, адже навіть попри те, що це була найскромніша ваза з усіх можливих, де квіточок було найменше, її вартість дорівнювала майже всьому тижневому бюджету Серафіни на проживання. Фінансова підтримка від Ларієт припинилася вже дуже давно, та й Грегорі останнім часом став ставитися до неї вкрай холодно й байдуже.

«Мені ж навпаки потрібно щосили скорочувати витрати на життя...»

Важка ноша в її руках раптом здалася їй непосильним тягарем.

Проте.

«Я в жодному разі не повинна показувати свою слабкість чи пригніченість».

Серафіна навмисно ще рівніше випростала спину й покрокувала вперед легкою, граційною ходою. Що б там не коїлося в її душі, зовні вона зобов’язана була демонструвати абсолютну впевненість у собі, як і личить справжній «лілії світського товариства».

Аж раптом.

«Ой, а це ще хто?»

Серафіна різко зупинилася на місці.

Удалині, надійно сховавшись за масивною колоною, стояла якась панна. Її розкішне золотаве волосся виблискувало наче щире золото, а одягнена вона була в надзвичайно дорогу сукню від елітного бренду.

Прекрасна від голови до п’ят, мов витончена порцелянова лялька, створена руками геніального майстра, ця дівчина була...

«Принцеса Клаудіус?»