Розділ 64 — Розділ 64

Очі Серафіни розширилися від подиву.

«Але чому вона сама? Останнім часом вона ж ні на крок не відходила від того дівчиська, Ларієт!»

Серафіна роззирнулася довкола й помітила неподалік групу панянок, які зібралися разом. Це була Ларієт зі своїм оточенням. Серед них стояла й панна Санчес.

«...Невже?»

У цю мить її темно-зелені очі підступно й злісно зблиснули.

«Така пихата, а виявилося, що принцеса теж чужа в цьому колі й тримається стороною?»

***

— Чи не могли б ви переказати верховному жерцеві, щоб він приділив нам бодай крихту свого часу?

Почувши таке прохання, жрець аж скривився з лиця. Еванджелін чудово розуміла його почуття. Правду кажучи, це було виявом неабиякої нечемності щодо первосвященника Еванса. Адже первосвященник посідав одну з найвищих і найшанованіших посад у всьому святилищі. І попри те, що Еванджелін була єдиною принцесою в імперії та його родичкою, за звичайних обставин за таку зустріч потрібно було домовлятися заздалегідь.

— Я, звісно, перекажу йому ваші слова, але... — невдоволено й неохоче процідив жрець. — Якщо первосвященник відповість відмовою, тут уже нічого не вдієш.

— Дякую вам. Цього буде цілком достатньо.

Еванджелін кивнула й розвернулася, щоб піти.

— Ха-а.

З її витончених червоних вуст злетіло глибоке, важке зітхання. Сьогодні на душі в неї було неспокійно, а думки зовсім плуталися.

«Сьогоднішній день просто переповнений речами, які мені зовсім не до вподоби».

Їй було неприємно бачити, як Ларієт так приязно спілкується з іншими панянками. Їй було ніяково від самої думки, що доведеться переступати через себе й просити про щось Айзека, аби лише побачитися з ним. Та й нахабне прохання панни Санчес, яка вигадувала всілякі нісенітниці, викликало в неї лише огиду.

Звісно, якби це була колишня Еванджелін, вона б одразу відрізала:

— Ні.

...І в такий спосіб миттєво провела б чітку межу. Проте цього разу вчинити так було вкрай важко.

А все тому, що:

«Трохи раніше я поводилася занадто різко й упереджено з панною Ансі».

Та крижана й напружена атмосфера, що запанувала між ними тоді, досі свіжим спогадом ятрила душу. Принцесі зовсім не хотілося знову створювати подібний холод між ними через звичайну відмову іншим дівчатам. Тим паче, вона бачила, як сильно Ларієт дорожить цим літературним гуртком і як їй подобається тут бувати.

Еванджелін міцно закусила губу.

«Я в жодному разі не повинна стати причиною, через яку панна Ансі потрапить у незручне становище».

Принцеса знову подумки повернулася до того, що сталось раніше.

— Панно Ансі, ви теж прагнете зустрітися з первосвященником?

— Ні, зовсім ні.

Щойно Ларієт промовила ці слова, як панна Санчес миттєво вп'ялася в неї лютим поглядом.

О, це був справді жахливий, сповнений злоби погляд.

«Якщо я зараз відмовлю панні Санчес, то панна Ансі через це може постраждати або опинитися під ударом».

Тож замість того, щоб ризикувати безпекою та спокоєм Ларієт, краще було переступити через власну нехіть і виконати це безглузде прохання.

Аж раптом...

«Ой, а це що?»

Еванджелін здивовано схилила голову набік. До її вух долинули звуки розмови, яка точилася неподалік. Говорила Ларієт та її супутниці.

— Останнім часом принцеса поводиться з вами, панно Ансі, якось занадто гостро й упереджено, — з удаваним смутком та турботою на обличчі допитувалася панна Санчес. — Скажіть відверто, принцеса випадково не зневажає вас і не ставиться до вас неналежним чином?

У цю мить у Еванджелін від переляку аж серце обірвалося. Суто рефлекторно вона заховалася глибше за колону й затамувала подих, жадібно вслухаючись у кожне слово дівчат.

І тут пролунало:

— Це зовсім не так.

Ларієт відповіла твердо й без жодного сумніву в голосі.

— Принцеса ставиться до мене надзвичайно добре й турботливо.

Від цих слів яскраво-блакитні очі Еванджелін здригнулися від сильного хвилювання та подиву.

***

Після того як принцеса пішла...

— …

— …

Між мною та іншими дівчатами зависло важке, гнітюче мовчання. Оскільки мій невдоволений вираз обличчя кидався в очі кожній, панночки лише збентежено перезиралися й намагалися вгадати мій настрій. Панна Санчес, схоже, теж нарешті збагнула, що перейшла межу дозволеного, тому сиділа тихо й не зводила очей з підлоги.

Проте ця тиша тривала недовго. Мабуть, прагнучи розрядити атмосферу та змінити тему, панна Санчес знову улесливо заговорила до мене:

— Перепрошую, панно Ансі...

От тільки те, що вона бовкнула...

— З вами все гаразд?

— А що не так?

— Мені здалося, що останнім часом принцеса поводиться з вами, панно Ансі, якось занадто гостро й упереджено.

Це була цілковита, абсурдна нісенітниця. Не помічаючи чи просто ігноруючи те, як моє обличчя дедалі більше кам'яніє від люті, панна Санчес із глибоким, удаваним сумнівом на обличчі продовжувала гнути своє:

— Скажіть відверто, принцеса випадково не зневажає вас і не ставиться до вас неналежним чином?

О, цей стиль спілкування був мені до болю знайомий. Ця підступна манера вбивати клин між людьми, прикриваючись маскою щирої турботи та доброзичливості.

«Що й треба було довести — одразу видно, що вона подружка Серафіни. Набралася від неї всього найгіршого».

Я холодно посміхнулася.

— Це зовсім не так. Принцеса ставиться до мене надзвичайно добре й турботливо.

Коли я відрізала це різким і гострим тоном, панна Санчес розгублено замурмотіла, ніби не бажаючи вірити моїм словам:

— Але ж...

Я безжально перервала її на пів слові:

— Принцесі просто часом важко виражати свої почуття, вона буває дещо незграбною у спілкуванні. Точнісінько так само, як це було колись зі мною.

— Що ви маєте на увазі?

— Ну, ви ж усі чудово знаєте, чи не так? Усі пам'ятають, яке прізвисько я мала у світському товаристві — «служниця панни Лопес».

Від моїх відвертих слів панна Санчес аж здригнулася, а її плечі напружилися. Я промовисто поглянула на неї:

— Ба більше, дехто з присутніх тут також активно підтримував і розпускав ці брудні плітки.

— Панно Ансі, я ж...! — панна Санчес спробувала виправдатися й щось заперечити, але я заговорила швидше, не давши їй вставити й слова.

— У ті часи я абсолютно не вміла правильно поводитися з панною Лопес та молодим паном Густо. Я наївно вважала, що зобов'язана беззаперечно слухатися кожного їхнього слова й ставити їхні власні інтереси та вигоду вище за себе й своє благополуччя. Проте тепер усе змінилося, і я більше ніколи не буду такою.

— …

Панна Санчес не витримала мого прямого погляду й першою відвела очі.

— І тим, що я змогла розірвати це коло й так кардинально змінитися, я цілковито завдячую принцесі. Саме вона протягнула мені руку допомоги. Тому... — я зробила коротку паузу й спокійно, але вагомо підсумувала: — Принцеса — моя рятівниця, яка повністю змінила моє життя.

Після цих слів інші панянки щиро замислилися, на їхніх обличчях відбилася глибока задума. Чого не можна було сказати про панну Санчес — вона, навпаки, аж кипіла від роздратування.

«І чого це вона так лютує? Хто вона взагалі така, щоб гніватися?»

— Звісно, я можу зрозуміти, що ви, панно, надто мало знаєте про принцесу, щоб судити об'єктивно. Проте, як на мій розсуд, якщо я чогось або когось не знаю, я б краще промовчала, ніж дозволяла собі такі зухвалі й безпідставні висловлювання.

Взявши таку ноту, я вже відкрито й без натяків запитала її в лоб:

— Чи я не права? Хто тут щойно поводився як вередлива дитина й наполегливо вимагав від принцеси влаштувати зустріч із первосвященником Евансом?

— Вередлива... Вередлива дитина?! — обличчя панни Санчес миттєво спалахнуло густим рум'янцем від сорому й гніву.

Але я навіть не думала зупинятися й безжально продовжувала:

— І хто та шляхетна особа, яка попри всю абсурдність цього прохання, усе ж виявила ласку й погодилася виконати цю забаганку?

Інші дівчата з нашого літературного гуртка мовчки опустили очі, повністю погоджуючись із моїми словами. Адже благання про зустріч із первосвященником Евансом і справді було чистим безглуздям та переходом усіх меж.

«До того ж, первосвященник Еванс — це саме та людина, чия присутність викликає в принцеси лише важкість і дискомфорт».

Від думки про це в моїх грудях усе закипало від люті, і я щосили стиснула кулаки.

Принцеса так багато терпить заради нас, вона докладає стільки неймовірних зусиль, щоб змінитися на краще! А вони цього навіть помічати не хочуть!

— Я вела до того, що принцеса виявила неабияку великодушність і поставилася до панни Санчес надзвичайно поблажливо. — душачи в собі гнів, я змусила себе лагідно й чарівно посміхнутись дівчатам. — Тож я щиро сподіваюся, що в майбутньому всі ваші упередження та несправедливі очікування щодо принцеси розвіються безслідно.

— Пробачте... Нам дуже шкода...

— Ми надалі будемо набагато обачнішими й обережнішими у своїх словах.

Інші панночки зовсім похнюпилися й винувато поопускали голови. Проте серед них усе ще залишалася одна особа, яка не відчувала ні краплі провини.

— Панно Ансі, ви зараз дозволяєте собі занадто грубі й образливі висловлювання.

І цією особою була не хто інша, як панна Санчес... Гордо й уперто задерши підборіддя, вона з викликом пішла на мене війною, збираючись виставити свої рахунки.