Розділ 65 — Розділ 65

— Звісно, це правда, що принцеса стала набагато м’якшою, ніж раніше. Проте нам, хотілося б, аби вона трохи більше відкрилася нам.

Якою майстерною була її риторика! Вона хитромудро використала займенник «ми», намагаючись залучити на свій бік інших трьох панянок із нашого літературного гуртка.

— Тільки так ми зможемо розвіяти всі ті непорозуміння, що накопичилися щодо принцеси, чи не так?

— Ви справді так вважаєте? — перепитала я, знизавши плечима, і обвела поглядом інших панянок. — Щойно панна Санчес сказала «ми». Якщо це так, дозвольте запитати у трьох інших панянок.

— Прошу?

— У нас?

Панянки злякано витріщилися на мене, наче перелякані кролиці. Але мені було байдуже. Я схилила голову набік і запитала:

— Чи залишилися у вас трьох якісь непорозуміння щодо принцеси?

Що й казати, це було досить підло з мого боку. Хіба хтось наважиться тут, у вічі, сказати: «Так, ми неправильно розуміємо принцесу!»? Але ж першою до таких ницих методів вдалася саме панна Санчес. Навіщо було вигадувати оце «ми» й намагатися розколоти нас?

Я подумки насмішкувато висунула язика. Тим часом панянки почали зиркати одна на одну, вагаючись.

— Гм, ну...

— Це...

Одна з панянок, трохи поміркувавши, зважилася відповісти:

— Чесно кажучи, до неї справді важко знайти підхід. Але це лише тому, що вона — особа надзвичайно високого походження, тому я просто боюсь припуститися помилки.

— Я теж ніколи не помічала, щоб принцеса ставилася до мене зверхньо чи жорстоко, — підтримала її інша.

«Ось воно що», — я кліпнула очима.

Вирази їхніх облич були надзвичайно щирими. Вони не намагалися вичавити з себе фальшиву відповідь, аби лише не розгнівати принцесу. Вони відповідали так, бо справді так вважали.

— Звісно, вона не спілкується зі мною так приязно, як із вами, панно Ансі, але це лише тому, що ви з нею були близькі й раніше.

— Саме так. Насправді вона виявилася набагато простішою у спілкуванні, ніж я очікувала.

Панянка, яка заговорила першою, обережно продовжила:

— Як би це сказати... я не вирізняюся тонкою статурою. Але принцеса якось сказала мені... — вона на мить завагалася, опустивши погляд. — Що те, чи дотримуватися дієти заради здоров’я — це мій вибір, але я не мушу худнути через чиїсь очікування. Що я і так чудова.

Її щоки вкрилися легким рум’янцем.

— Чесно кажучи... я була надзвичайно зворушена.

У цю мить панна Санчес скривилася, ніби від зубного болю. І було від чого. Адже саме вона неодноразово кидала в бік цієї дівчини злостиві зауваження: «Невже ти знову їси солодощі, хоча маєш такі повні щічки?».

Але на цьому «подвиги» панни Санчес не закінчилися.

— Навпаки, ми маємо бути вдячні за те, що ви обоє приєдналися до нашого літературного гуртка, — озвалася панна Шервуд, стаючи на наш захист. — Адже, відверто кажучи, наш гурток не користувався особливою популярністю у вищому світі, чи не так?

Це прозвучало дещо колюче, особливо з огляду на те, як вона зиркнула на панну Санчес, наче цілячись у неї, як у головну «півонію» їхнього зібрання.

— Проте, відколи принцеса та панна Ансі стали нашими учасницями, наш гурток привертає дедалі більше уваги, — панна Шервуд щиро посміхнулася. — Тож наш гурток у боргу перед вами обома.

— ...

Панна Санчес, загнана в кут, люто закусила губу.

«О?»

Тієї ж миті я помітила дещо дивне. За колоною поблизу промайнуло знайоме мереживо сукні. Сукні ніжно-блакитного кольору, точнісінько такого, як очі принцеси. І сьогодні вона була одягнена саме в неї.

«Принцесо?»

Я широко розплющила очі.

«Ні, стривайте... Чому це вона там ховається?!»

***

«Панна Ансі... вона так щиро заступилася за мене».

Еванджелін міцно стиснула кулаки.

«А я, дурна, навіть не знаючи цього, дозволяла собі ревнувати її до інших друзів...»

Хвиля самоїдства та сорому накрила її з головою. Але в цей момент:

— О, принцесо!

Хтось вигукнув на весь голос, наче спеціально привертаючи до неї увагу. Еванджелін насупилася й обернулася.

Це була Серафіна, вбрана як на королівський бал. Її пишне вбрання, здавалося, мало затьмарити всіх довкола.

«Ну нічого, сьогодні я нічим не поступаюся цій принцесі».

Вона навмисно підготувалася до зустрічі, сподіваючись справити враження на чоловіків, і тепер насолоджувалася власним виглядом. Тримаючи в обох руках важку вазу, Серафіна підійшла до них, сяючи солодкою посмішкою:

— Вітаю! Яка приємна несподіванка зустріти вас тут. Як ваші справи?

— ...

Навколо запала тиша. Еванджелін ледь помітно стиснула губи.

«Вона навмисно це зробила, так? Хоче, щоб усі дізналися, що я підслуховувала їхню розмову».

Намір Серафіни був очевидним: виставити Еванджелін у поганому світлі перед іншими панянками. Еванджелін інстинктивно озирнулася назад і зрозуміла: пастка спрацювала. Інші панянки з острахом дивилися на неї. Панна Санчес взагалі зблідла, як полотно.

«А що з панною Ансі?»

Еванджелін перелякано глянула на Ларієт. Та виглядала спантеличеною.

«О Боже, що ж тепер робити?»

Від розпачу Еванджелін до болю стиснула власну сукню.

«Панна Ансі так щиро захищала мене... А я, замість того щоб подякувати, підслуховувала...»

І саме в цю мить сталося неочікуване.

— Ой?

Серафіна раптово спіткнулася. Високі підбори, підібрані до сукні, зіграли з нею злий жарт — вона втратила рівновагу. Та біда була не в падінні, а в тому, що вона тримала в руках.

Масивна ваза з білими герберами та водою хитнулися разом із нею. Вода, звісно ж, вихлюпнулася назовні.

— Принцесо! — вигукнула Ларієт, кидаючись до неї.

Плесь!

Почувся гучний звук води, що розлилася. Еванджелін інстинктивно заплющила очі. Проте, як би вона не чекала, холодної вологи на собі не відчула.

«Що?»

Еванджелін обережно розплющила очі й миттєво здригнулася від жаху.

— Па-панно Ансі?!

Ларієт, яка зараз нагадувала мокрого пацюка, виглядала розгубленою, але відчайдушно перевіряла стан принцеси.

— З вами все гаразд? Ви не намокли?!

Переконавшись, що Еванджелін суха й неушкоджена, хіба лиш поділ її сукні трохи намок, Ларієт полегшено зітхнула:

— Яке полегшення.

«...»

Еванджелін, у якої всередині все клекотіло від емоцій, закусила губу до крові. Її плечі дрібно затремтіли, і вона раптом вибухнула, не в силах стриматися:

— Хіба це те, що ти мала зараз сказати?!

— П-принцесо?!

Ларієт була шокована, її очі затремтіли від подиву — вона ніяк не могла зрозуміти, чому та раптом так розгнівалася. Тим часом Еванджелін похапцем витягла з сумочки хустинку.

— Боже мій, поглянь, ти ж геть наскрізь промокла!

Білосніжна хустинка дбайливо, майже трепетно торкнулася обличчя Ларієт, стираючи воду. Еванджелін, ледь не плачучи від розпачу, продовжувала квапливо витирати мокру сукню Ларієт. Потім, різко розвернувшись, вона втупила свій палаючий, сповнений люті погляд у Серафіну.

— Панно Лопес!

Від цього крижаного крику Серафіна заклякла на місці, наче маленька миша перед очима хижого звіра.