Розділ 66 — Розділ 66

Зазвичай Еванджелін радше окинула б її зневажливим поглядом, ніж отак підвищувала голос.

Шляхетна, холодна й гордовита аж до пихи принцеса.

Такою була репутація Еванджелін до зустрічі з Ларієт.

Але зараз…

«Я вперше бачу, щоб принцеса так щиро гнівалася».

Серафіна мимоволі ковтнула слину.

— Що ви взагалі собі дозволяєте?!

— Я… я…

Серафіна не наважувалася навіть розтулити губ, вона лише здригнулася. Хоча це правда, що вона завжди відчувала глибокий комплекс неповноцінності перед Еванджелін, цього разу вона справді припустилася помилки. Проте Еванджелін не дала їй навіть шансу на виправдання.

— Просто зачекайте і побачите, — Еванджелін пронизала Серафіну лютим поглядом. — Я так просто це не залишу.

— …….

Серафіну кинуло в холод, наче її облили крижаною водою. Еванджелін, що дивилася на неї так, ніби ладна була розірвати на шматки, раптом схопила Ларієт за руку і різко розвернулася.

— Ходімо до мене додому.

— Прошу?

— Там тебе огляне лікар, ти помиєшся і перевдягнешся.

— Прошу?

Збентежена Ларієт лише перепитувала.

«Ні, зачекайте, лікар?» — Еванджелін, не зважаючи ні на що, рішуче потягла її за собою. Інші панянки, не знаючи, що робити, пішли слідом за принцесою.

— Панно Ансі, боже мій!

— Що ж це діється!

Тим часом панна Санчес спробувала було непомітно приєднатися до інших панянок, але…

— Здається, панна Санчес зовсім не знає свого місця? — Еванджелін, що відчула це та люто випалила. — Як ти посміла думати, що можеш іти слідом за мною?

— Прошу? Панно, це… що це означає…?

— Заховайся десь там, де мої очі тебе не бачитимуть. Бо мені огидно навіть дивитися на тебе.

Від такого крижаного тону панна Санчес стиснулася і не наважилася сказати й слова. На цьому Еванджелін пішла геть, забравши Ларієт із собою.

Панна Шервуд тихо підійшла до панни Санчес.

— Панно Санчес.

На цей поклик панна Санчес здригнулася, наче від удару батогом, і озирнулася. Панна Шервуд усміхнулася.

— Від наступної зустрічі можете не приходити.

Це було оголошення про виключення з гуртка. Обличчя панни Санчес стало схожим на попіл.

— Па-панно Шервуд? Зачекайте!

І так панна Санчес, біжучи слідом за панною Шервуд, зникла з очей. Серафіна залишилася сама.

«Що я накоїла?»

Серафіна розгублено дивилась на вазу у своїх руках. Води в ній поменшало більше ніж наполовину. Вона мало не вилила її на Еванджелін. На щастя, чи то на біду, Ларієт втрутилася, тож Еванджелін не промокла… але…

«Принцеса… розгнівалася на мене».

Серафіні здалося, що в неї потемніло в очах.

***

Минуло небагато часу.

Чоловік впевненою ходою увійшов до молитовні. М’яке світло-коричневе волосся легковажно розсипалося на лобі. Блідо-блакитні очі та правильні риси обличчя. І бездоганно одягнена ряса. Це було видовище святого, що зійшов з небес, аби нести Боже слово людям. Неймовірно доброзичлива врода, на якій, здавалося, не було жодної плями цього грішного світу.

Священник здивовано покликав його:

— Первосвященнику Евансе?

Айзек Еванс. Наймолодший первосвященник в історії та улюбленець храму, що користувався цілковитою довірою вищого духовенства.

Збентежений священник обережно запитав:

— Як ви тут опинилися, первосвященнику?

Звісно, панна Клаудіус просила про аудієнцію раніше, але хіба первосвященник не відмовив їй?

Тим часом Айзек приклав вказівний палець до губ.

— Ш-ш-ш.

Його блакитні очі зупинилися на Серафіні, що стояла віддалік. Серафіна все ще перебувала в шоці, з порожнім поглядом. Айзек довго дивився на неї.

— Гм, — на його вустах з’явилася ледь помітна, наче намальована, посмішка. — Цікаво.

***

Я не знаю, в якому стані дісталася до міського маєтку герцогської родини. Дорогою до кімнати панна, сповнена тривоги, не переставала мене розпитувати:

— Ви в порядку?

До речі, це запитання я почула в кареті вже разів п’ять…

Я відповіла безбарвним голосом:

— Так, я в поря…

— В якому порядку?! — перебила мене панна, одразу ж витріщившись на мене з підозрою.

«Ні, ви ж самі запитали, чи я в порядку, панно!»

Я дивилася на неї тьмяним поглядом.

— Ви вся мокра, як ви можете бути в порядку?

Оскільки панна так метушилася навколо, я вирішила просто мовчати.

— Зачекайте трохи. Я зараз же викличу лікаря. Зрозуміло?

Невже вона справді викличе лікаря через таку дрібницю?

Я збентежено пробурмотіла:

— Ні, зі мною все га…

— А раптом ні! Ви могли дуже перелякатися, і тіло могло зазнати стресу! Ви можете захворіти пізніше! — засипала мене панна аргументами.

Чесно кажучи, мені було трохи незручно. Я ж не потрапила в аварію з каретою, просто трохи намокла. Хіба ж це так серйозно?

І саме в цей момент:

— Ево?

Хтось недовірливим тоном покликав панну. Приємний голос, що одразу западав у вуха. Озирнувшись, я побачила герцога, який здивовано дивився на нас.

— Ти ж казала, що сьогодні йдеш до Великого храму, чому так рано… Чекай.

На мить очі герцога звузилися.

— Чому панна Ансі така мокра?

— Чому, чому… Через панну Лопес! — вигукнула панна, розлютившись.

— Панну Лопес? — перепитав герцог, насупивши брови.

— Кажу ж, панна Лопес ледь не вилила на мене воду. Але панна Ансі втрутилася, і…!

Панна, яка без упину щось вигукувала, раптом отямилася і похитала головою:

— Ні, про це розповім пізніше. Зараз нам треба до лікаря.

— Навіщо до лікаря?

Умить обличчя герцога стало серйозним.

— Панна Ансі поранилася?

— Ні, не поранилася! — я поспішно втрутилася в розмову, відчуваючи, що непорозуміння починає рости, наче снігова куля. — Я просто трохи намокла…

— Зрозуміло. Буде біда, якщо вона застудиться. Ево, мерщі відведи панну Ансі до лікаря.

— Ось бачиш, він теж вважає, що я маю рацію!

Ось так панна, вигукнувши це, потягла мене вглиб міського маєтку. Мої зіниці затремтіли.

«Ні, я справді в порядку!»

***

Дітріх, що залишився наодинці, мав складний вираз обличчя.

«Панна Лопес намагалася вилити воду на Еву?»

Навряд чи це було навмисно.

Панна Лопес мала одну з найкращих репутацій у світському товаристві, і не було жодного сенсу псувати її, роблячи такі речі. До того ж, Еванджелін була єдиною донькою роду герцога Клаудіуса. Хоча він знав, що вони не ладнають, робити щось подібне до Еванджелін на очах у всіх…

«Це занадто ризиковано».

Згідно з його розслідуваннями, панна Лопес була досить розважливою. Мабуть, сталася якась випадковість, і панна Ансі просто захистила Еванджелін від неї.

— …….

Його сині очі глибоко потьмяніли. Звісно, він був радий, що панна Ансі піклується про його молодшу сестру. Але…

«Чому вона не піклується про себе?»

Це було дивне відчуття, яке важко пояснити. Принаймні добре, що з Еванджелін усе гаразд. Але той факт, що панна Ансі повернулася мокрою до нитки чомусь дратував його. Її вигляд, коли вона була повністю мокрою, здавався таким тендітним і жалюгідним… що він мимоволі хотів простягнути руку.

«Що, в біса, сталося між нею та панною Лопес?»

Серафіна Лопес.

Наче дрібний камінець, що потрапив у черевик, вона постійно муляла. І на вечірці в маєтку віконта Ансі, і зараз…

«Вона мене дратує».

Від неприємного відчуття щелепа Дітріха напружилася.