Розділ 69 — Розділ 69

Мабуть, через те, що Дітріх особисто розпорядився на кухні щодо спільної вечері з гостею, їхній і без того зазвичай чудовий стіл сьогодні мав просто надрозкішний вигляд. Шеф-кухар доклав усіх зусиль, і тепер стіл буквально вгинався від витончених страв найвищої якості.

— Ой, а що це сьогодні за свято? — запитала Еванджелін, широко розплющивши від подиву свої очі й озираючись на брата.

Дітріх лише невимушено знизав плечима у відповідь:

— Ми приймаємо вельми шановну гостю, тож хіба не логічно влаштувати таку вечерю? Чи не так?

«Та що це з ним сьогодні коїться?!» — Еванджелін аж ніяк не могла приховати свого глибокого здивування та підозріливості.

— Ох, усе має неймовірно смачний вигляд. Щиро дякую вам, — дещо ніяковіючи перед такою пишнотою, що більше нагадувала справжній королівський бенкет, подякувала Ларієт.

Дітріх витончено й м'яко примружив очі, тепло посміхаючись їй:

— Буду вельми радий, якщо ці страви припадуть вам до смаку.

— …

У ту ж саму мить в Еванджелін геть зник апетит, і вона тихесенько відклала свої прибори вбік.

Спостерігати за тим, як твій рідний брат на твоїх же очах залицяється та лагідно посміхається твоїй найкращій подрузі, було вкрай дивним і незвичним видовищем…

Проте Дітріх навіть не глянув у бік сестри. Його погляд був невідривно й цілковито прикутий лише до Ларієт.

Та хіба тільки погляд?

— Скуштуйте також шматочок цієї запеченої ягнятини, — він із надзвичайною турботою підсував їй найкращі шматочки.

— У панни Ансі спорожнів келих, — робив він ледве помітний знак слугам, аби ті негайно підлили їй освіжаючого напою.

— Чи не занадто пахучі для вас ці трави? Можливо, ви бажаєте щось інше? — він чуйно й прискіпливо стежив за кожним її рухом, наче намагався до найдрібніших деталей вивчити всі її кулінарні вподобання та смаки!

І поки відбувалося все це дійство, Еванджелін весь час залишалася абсолютно непоміченою, наче зайвий елемент за цим столом!

«Підозріло. Це все виглядає ну ду-у-уже підозріло!»

Еванджелін практично не торкалася своєї їжі, повністю зосередившись на спостереженні за такою аномальною та дивною поведінкою свого брата.

«Гаразд, припустимо, запросити її на спільну вечерю — це ще куди не йшло» , — вона ледь примружила свої проникливі очі. — «Але те, що він особисто прийшов до кімнати, аби покликати до столу, — це вже за межами будь-якої логіки!»

Адже Дітріх завжди був настільки зайнятою людиною, що розписував свій час буквально по хвилинах. За таких обставин він міг би спокійно відправити когось із численних слуг, і це було б цілком природно. Проте він прийшов сам. Так, наче йому конче необхідно було на власні очі переконатися, як почувається Ларієт.

Тим часом Ларієт, помітивши, що подруга лише безцільно перебирає їжу в тарілці, занепокоєно повернулася до неї:

— Панно, ви чому нічого не їсте?

У ту ж мить Еванджелін кинула на неї такий гострий і пронизливий погляд, що Ларієт аж мимоволі здригнулася й миттєво виправилася:

— Ой… Ево.

Лише після цього обличчя Еванджелін знову посвітлішало, і вона задоволено кивнула головою.

Дітріх, який уважно спостерігав за цією сценою, зацікавлено підняв брову, а в його очах спалахнув неприхований подив:

«Ого, невже Ева та панна Ансі уже настільки зблизилися, що перейшли на пестливі імена?»

Ларієт тим часом продовжувала тихо й обережно випитувати:

— Тебе щось турбує? Мені здається, що тобі зовсім не смакує вечеря.

— Ні-ні, усе гаразд, нічого такого, — заперечно похитала головою Ева.

Вона ж не могла прямо сказати, що її вишуканий апетит постраждав виключно через дивні та нечувані досі ніжності її зазвичай холодного брата.

У цей момент до розмови підключився сам Дітріх:

— До речі, Ево.

— Що таке?

— Мені здалося, я чув, ніби сьогодні через панну Лопес панна Ансі сильно промокла?

— Ох, точно! Нагадав! — щойно ця тема виринула в пам'яті, Ева знову миттєво спалахнула від обурення, а її лоб мало не закипів від праведного гніву. — Ти б тільки знав, що ця панна Лопес сьогодні вкоїла!

Ева взялася в усіх фарбах і з великим запалом переказувати братові кожну деталь нещодавньої події. І коли вона нарешті дійшла до моменту, де Серафіна перекинула воду з вази прямо на Ларієт…

— …

Погляд Дітріха в одну мить став холоднішим за найлютішу зимову холоднечу, повністю застигнувши.

«Ого…» — Ева аж на пів слові осіклася, вражено витріщившись на брата. — «Та він же просто в нестямі від люті!»

Хоча сама Ларієт через свою скромність навряд чи помітила цю миттєву зміну, проте Ева, яка прожила пліч-о-пліч із братом усе своє життя, бачила його наскрізь.

Дітріх, щойно почув слова «Ларієт облили водою», миттєво змінився в обличчі, а його настрій стрімко впав нижче нуля.

Хай там як, а розповідь треба було завершувати, тож Еванджелін вела далі:

— Та вода мала вилитися цілком на мене, але панна Ансі… тобто… — Ева квапливо похитала головою, виправляючи власну помилку: — Ларі заступилася за мене й прийняла весь удар на себе.

— Ларі? — перепитав Дітріх, зачепившись за нове ім'я.

— Ну так! Ми відсьогодні вирішили відкинути всі формальності й кликати одна одну за пестливими іменами, — Ева задоволено й дуже мило посміхнулася.

Дітріх тихо й важко зітхнув, після чого знову лагідно повернувся до Ларієт:

— Виходить, ви знову врятували мою сестру й наш дім опинився у вас у боргу.

— Ну що ви, не варто називати це боргом. Я зробила це виключно за власним бажанням, — тихо відповіла вона.

— І все ж я неймовірно радий, що це не зашкодило вашому здоров'ю. Звісно, Клаудіуси повністю візьмуть на себе відшкодування за зіпсоване вбрання та речі, — твердо заявив він.

— О ні, справді не потрібно, усе гаразд… — почала було відмовлятися Ларієт, але раптом зупинилася на пів слові.

Ева дивилася на неї настільки грізним, затятим і промовистим поглядом, що аж дух перехоплювало.

«Тільки спробуй мені відмовитися! Не візьмеш — я не на жарт ображуся й розлючуся!» — буквально кричали великі блакитні очі принцеси.

Перед такою твердою рішучістю подруги Ларієт здалася й лише слухняно кивнула:

— …Що ж, тоді я з вдячністю прийму це.

— Ось і чудово, — схвально кивнув Дітріх, після чого повчальним, але напрочуд м'яким тоном додав: — Проте… мені здається, що постійно й безоглядно захищати Еву, жертвуючи собою — це не зовсім правильний шлях.

— Прошу? — здивувалася Ларієт.

— Через те, що ви постраждали, Ева, мабуть, й сама весь цей час почувалася неймовірно винною та глибоко засмученою, — зауважив він.

«О так! Він правий на всі сто відсотків!» — подумки погодилася принцеса й почала так ревно кивати головою, що ледь не забилася.

— …

Ларієт, відчувши докори провини, лише ніяково й тихо промовчала у відповідь.

— Будь ласка, навчіться насамперед цінувати та берегти себе, — Дітріх дивився на неї з такою невимовною ніжністю, теплом та глибоким співчуттям, що це просто не могло сховатися від стороннього ока.

«Ого-го… Ну і ну…» — Еванджелін, яка сиділа точно між ними, миттєво вловила цю неймовірно тонку, іскристу й майже відчутну в повітрі романтичну напругу.

«Невже мій брат здатний отак щиро, трепетно й палко перейматися через когось, крім родини?!»

Відповідь була очевидною: ніколи в житті!

Він завжди вирізнявся абсолютною байдужістю до інших. Якщо людина не входила до його найближчого кола інтересів, Дітріх просто викреслював її зі свого всесвіту й ніколи не витрачав емоцій. А тут…

«Усе ясно.»

Очі Еви хижо й тріумфально заблищали, наче в яструба. Хоча ці двоє, судячи з їхніх червоних щік, ще й самі до кінця не усвідомили власних почуттів…

«Вони абсолютно й беззаперечно закохані одне в одного!»

Еві одразу ж згадався той день, коли під час засідання їхнього літературного гуртка вони планували спільну поїздку до Великого храму. Тоді вони з Ларієт коротко обговорювали постать первосвященника Еванса.

— Ой, не турбуйтеся про це. Завдяки тому, що я вже мала честь особисто бачити герцога, мої стандарти піднялися на якусь недосяжну висоту.

— Чи означає це, що панна Ансі цікавиться моїм братом…!

— Це не так!

Ларієт тоді відреагувала напрочуд бурхливо.

«Ага! Якщо вона тоді абсолютно несвідомо використала мого брата як еталон ідеального чоловіка, то хіба це не прямий доказ її симпатії?» — Ева змовницьки посміхнулася, поринаючи в глибокі роздуми.

«Тим паче, коли я прямо вказала їй на це, вона ж злякалася ледь не до смерті! Була б вона байдужою — просто посміялася б і перевела все на жарт».

«Недарма ж кажуть: палке заперечення — це перший знак згоди!»

На її обличчі з'явилася настільки хитра, задоволена й загадкова посмішка, що Дітріх аж скривився і суворо обірвав її:

— Ево, що це за хитра посмішка на твоєму обличчі?

— В кого? В мене?! Та як ти взагалі можеш таке говорити про рідну сестру?! — миттєво спалахнула вона у відповідь.

Проте, попри всю свою вдавану образу, Еву раптом осяяло неймовірне, геніальне за своєю масштабністю відкриття.

«Ох…»

Вони з Ларієт щойно розірвали сухий паперовий договір і поклялися бути справжніми, щирими подругами на все життя. Проте, якщо подивитися правді в очі, навіть найміцніша дружба у світському товаристві — річ досить крихка. Доля стосунків Ларієт та Серафіни була найкращим тому підтвердженням: один серйозний конфлікт, непорозуміння — і люди назавжди стають ворогами, оголошуючи розрив стосунків.

«Але… що, як ми станемо не просто подругами?Що, як ми з Ларі перетворимося на справжню, законну родину?!»

«Якщо Ларієт і мій брат одружаться, то вона стане моєю дорогою невісткою, а я для неї — зовицею!»

Коли їх пов'яжуть родинні зв'язки їхні стосунки стануть міцнішими за будь-який граніт. І тоді Еві більше ніколи в житті не доведеться переживати, що їхня дружба може колись згаснути!

«Пресвята діво… Та я ж просто непризнана генійка!»

Окрилена цією блискучою думкою, Еванджелін прийняла рішення:

«Мені необхідно звести свого брата з Ларі!»

Примітка: це хітрий план, який не має жодних недоліків пахха