Розділ 7 — Розділ 7

Тим часом панна Еванджелін Клаудіус мовчки спостерігала за мною, поки я поринула в думки.

— Що ви робите? Чому не п’єте чай? — запитала вона похмурим голосом, пропонуючи мені напій.

— О, так, звісно, — я поспіхом зробила ковток.

«Смачно».

Під час чаювань із Серафіною та Грегорі нам завжди доводилося пити лише те, що подобалося їм. Я вже й забула, коли востаннє насолоджувалася чаєм, який смакував би саме мені.

Принцеса, яка пильно стежила за виразом мого обличчя, раптом запитала:

— Ну як вам смак?

— ...Дуже смачно.

— Що ж, тоді добре, — кокетливо відказала панна і підсунула до мене тарілку з мадленами. — Цей чорний чай чудово смакує саме з цим печивом.

Цього разу я не стала відмовлятися і відразу скуштувала мадлен. Від ніжної солодкості, що розлилася в роті, на моїх губах з’явилася щаслива усмішка.

— Смакота! — вирвалося в мене мимохіть.

На обличчі принцеси на мить теж промайнула легка усмішка...

Зачекайте, вона що, усміхнулася?

Вражена, я витріщилася на неї, широко розплющивши очі. Проте обличчя панни Еванджелін уже знову стало безпристрасним.

«Мабуть, мені здалося», — подумала я.

У ту ж мить мене осяяло питання. Хоча вона й здається трохи колючою, але принцеса зовсім не така лиха, щоб її боялися як «лиходійку століття». Невже ця людина справді здатна цькувати Серафіну настільки, щоб зрештою опинитися замкненою в монастирі?

Я ще раз пригадала сюжет оригіналу. Панна Клаудіус так сильно заздрила Серафіні, яка забирала всю любов її брата, що почала шкодити їй і врешті була заслана власним братом до монастиря.

«Але ж...»

Досі принцеса жодного разу не заподіяла Серафіні шкоди. Це означало, що, можливо, як і я, панна Еванджелін стала жертвою ролі «злої дівчини» лише тому, що так було прописано в сюжеті.

«Та що це за клятий оригінал такий?!»

Хіба це справедливо — використовувати принцесу Еванджелін як витратний матеріал лише для того, щоб створити перешкоди на шляху до кохання головних героїв?

«Це зовсім не правильно!» — обурилася я про себе.

Навіть якщо цей світ обертається навколо Серафіни Лопес, у всього мають бути межі.

Мене вже верне від того, як легко вона маніпулює людьми лише тому, що вона — головна героїня. Невже я маю бути її «ганчіркою для ніг», а принцеса — «лиходійкою», лише щоб вистелити Серафіні шлях квітами?

«Це вже зовсім абсурдно!» — я подумки заскреготіла зубами.

Саме тоді принцеса крадькома зиркнула на мене. Отямившись, я швидко опанувала себе і змінила вираз обличчя. Хух, пощастило. Мало не зірвалася просто перед нею.

— До речі, панно Ансі. Ви казали, що знаєте спосіб, як відновити мою репутацію?

Хоча її голос звучав байдуже, у ньому відчувалася ледь прихована надія.

— То що це за спосіб?

Мені здалося, чи очі принцеси справді якось дивно заблищали?

— Це... — я напружено ковтнула слину.

Здавалося, я зараз помру від хвилювання. А що, як вона висміє мене і скаже не нести нісенітниць? Але мій язик уже жив власним життям.

— Вам варто стати моєю подругою.

Промовивши це, я мимоволі заплющила очі. Мій мозок на повну потужність почав малювати всілякі негативні сценарії.

«Ха, подругами зі мною, Ларієт Ансі? Ви надто багато про себе думаєте», — могла б вона висміяти мене.

Або ж розлютитися: «Ви наважилися просити про приватну зустріч лише заради цієї нісенітниці?!»

Проте, скільки я не чекала, гнівного вигуку не було. Принцеса мовчала. А потім почулося спокійне запитання:

— Подругою?

«...Вона не розсердилася?»

Я обережно розплющила очі й одразу зустрілася поглядом із панною Еванджелін.

«Ой, лишенько!»

Я здригнулася від несподіванки. З таким кам’яним обличчям вона справді нагадувала Крижану королеву, яка може заморозити одним поглядом!

— Що це за реакція? Я що, збираюся з’їсти вас, панно Ансі? — з іронією зауважила принцеса.

Я швидко закивала головою:

— О, ні-ні. Я не це мала на увазі...

— Облиште. Краще поясніть, чому це має стати вирішенням проблеми з моєю репутацією.

Хм. Крадькома спостерігаючи за реакцією панни, я обережно почала:

— По-перше, чутки, що зараз ширяться про вас у світському товаристві...

— Що за чутки? — принцеса напружено завмерла.

«Овва».

Я здивовано кліпнула очима. Вона завжди поводилася так гордовито, що я думала, ніби їй байдуже до всіх пліток. Виявляється, вона все ж таки переймалася цим?

— Чи можу я бути з вами відвертою? Адже переказувати такі плітки в очі може бути досить неприємно.

На щастя, панна Еванджелін спокійно кивнула:

— Звісно.

Що ж, тоді я продовжила дуже обережно:

— Кажуть, що ви настільки пихаті, що ігноруєте всіх навколо і навіть не бажаєте ні з ким спілкуватися...

— Та як вони можуть! Це ж..! — раптом вигукнула принцеса з украй ображеним виглядом. Хоча, згадавши про власну гідність, вона відразу замовкла: — ...Добре, неважливо.

«Треба ж, а вона буває досить милою», — подумала я.

Вона виявилася куди більш людяною, ніж було описано в романі.

— Я вважаю, що якщо ви заведете друзів і покажете всім, як добре проводите з ними час... ваша репутація сама собою почне відновлюватися. Ба більше, якщо ви будете невимушено спілкуватися зі мною, дворянкою нижчого рангу, інші люди почнуть почуватися поряд із вами вільніше. Ми просто зробимо ваш образ м’якшим, щоб іншим було легше до вас підійти.

Я уважно стежила за обличчям принцеси. Попри її гордовитий вигляд, було помітно, що мої слова починають її переконувати.

«Чудово».

Я вирішила закинути ще одну приманку.

— До того ж, хоч мені й незручно це казати, але ви ж недолюблюєте Серафіну Лопес, чи не так?

— Авжеж! — вигукнула принцеса, миттєво збудившись. — Ця панна Лопес просто нестерпна!

«Ваша правда, принцесо!»

Я мало не схопилася з місця, щоб поаплодувати їй.

— Має ж бути якась межа тому, як вона маніпулює людьми! — продовжувала обурюватися Еванджелін. — Вона завжди прикидається доброю та тендітною, тримаючись осторонь, і водночас спритно перекладає на інших те, чого сама робити не хоче.

Нічого собі, вона бачить Серафіну наскрізь! Я палко погодилася:

— Саме так! Я абсолютно такої ж думки!

— Справді? Ви теж так вважаєте, панно Ансі?! — принцеса, яка щойно була в захваті від моєї підтримки, раптом знову набула пустотливого вигляду і запитала: — Але чому тоді ви досі були з нею в таких близьких стосунках?

Я на мить втратила дар мови. Не могла ж я пояснити, що цей світ насправді є книжкою, а я лише персонажка, яка мала бути служницею Серафіни.

Поки я мовчала, принцеса примружила очі й додала:

— Чесно кажучи, я думала, що ви, панно Ансі, зовсім не розбираєтеся в людях.

«Ой, принцесо, ви б’єте по болючому!»

Від її влучних слів у мене голова пішла обертом.

— У будь-якому разі! — я швидко змінила тему. — Для вас, принцесо, дружба зі мною теж не буде зайвою.

— Це ще чому?

— Ну як же, адже я вважаюся найближчою подругою Серафіни, — я впевнено знизала плечима. — Відтепер я планую триматися від неї подалі. Людям стане цікаво, чому наші стосунки зіпсувалися.

Я стишила голос і поставила принцесі зустрічне запитання:

— Хіба їм не буде цікаво дізнатися... чому це я раптом покинула Серафіну і перейшла на ваш бік?