Розділ 70 — Розділ 70. Куди веде серце

І ось, коли з трапезою було покінчено...

Саме тоді, коли ми насолоджувалися теплим чаєм, щоб освіжити присмак, принцеса крадькома підвелася зі свого місця.

«Ой?»

Я здивовано схилила голову набік.

Адже панна Еванджелін мала дивно піднесений і задоволений вигляд.

— Я ненадовго відлучуся до вбиральні.

— Іди.

Герцог легким кивком голови висловив свою згоду.

Після того як принцеса залишила кімнату, у їдальні ми залишилися тільки вдвох — я та герцог.

«Про... про що ж нам поговорити?»

Я зовсім заціпеніла від напруги, лише мої зіниці злякано бігали туди-сюди.

І поки я внутрішньо стікала холодним потом від цієї ніяковості, герцог витонченим рухом підняв свою порцелянову чашку й перший порушив мовчання, звертаючись до мене.

— Ви завітали до Великого храму після такої тривалої перерви, і мені вкрай прикро, що сталася ця неприємна подія, яка могла затьмарити ваш настрій.

«Хух, яке щастя!»

Я так шалено переймалася, роздумуючи, чи не варто мені першій звернутися до герцога.

Відчувши полегшення в душі, я поспішила з відповіддю:

— О, що ви, пане герцогу! Попри все, сьогоднішній день приніс мені багато радості.

— Радості, кажете?

— Так. В молитовній залі Великого храму я помітила вазу для квітів, що належить герцогському дому Клаудіусів.

Ця розкішна ваза з викарбуваним іменем роду Клаудіусів стояла на найвиднішому місці біля самого вівтаря. Споглядання її викликало в моїй голові безліч думок.

— Священник пояснив мені, що завдяки регулярним і щедрим пожертвам від дому Клаудіусів, церква змогла відкрити новий сиротинець навіть у провінції.

Я щиро й тепло усміхнулася, ледь примруживши очі:

— Я вважаю, що це... справді дивовижно й шляхетно.

І це були не просто ввічливі слова, я говорила від щирого серця. Щиро кажучи, у світському товаристві є безліч аристократів, які лише пихато гордують своїм походженням, але родин, які б так невтомно й систематично займалися доброчинністю — одиниці.

Щобільше, якщо цих коштів вистачає на розгортання цілих програм із підтримки сиротинців, то суми благодійних внесків мають бути просто колосальними.

Звісно, мій рідний дім, віконтство Ансі, також надавав певну допомогу місцевим жителям у межах своїх володінь.

«Але це, якщо подивитися правді в очі, радше турбота про добробут власних підданих».

Натомість герцогський дім дбав про благополуччя дітей не лише у своїх землях, а й по всій Імперії загалом. Звісно, суто реалістично вони не могли прогодувати абсолютно кожен сиротинець у державі...

«Та все ж, хіба це не варте глибокої поваги?»

Аж раптом, поки я міркувала про це, герцог, який досі мовчки й пильно спостерігав за мною, несподівано промовив:

— Здається, лише тепер я починаю розуміти слова Еви.

Слова принцеси? Що ж саме вона мала на увазі?

Я здивовано схилила голову набік.

Тієї ж миті голос герцога став напрочуд м'яким і лагідним:

— Ева казала... коли вона перебуває поряд із панною Ансі, у неї з'являється відчуття, ніби вона спроможна стати кращою людиною.

Невже панна Еванджелін справді говорила щось подібне?

Я лише розгублено кліпала очима від несподіванки.

— Зараз я відчуваю абсолютно те саме.

Вимовивши це, герцог своїм прямим, непохитним поглядом подивився мені прямо в очі. Його глибокі сині очі, глибину яких було неможливо навіть виміряти, були прикуті виключно до мене.

І тоді...

— Треба ж, «хороша людина»...

Герцог кілька разів тихо повторив це словосполучення, немов смакуючи його на слух. Він робив це обережно, наче торкався до чогось неймовірно тендітного й коштовного.

А потім...

— Відверто кажучи, я ніколи не вважав, що це слово бодай якось пасує моїй суті, проте...

Його витончені очі ледь помітно примружилися в теплій усмішці. Герцог дивився прямо на мене, щиро й відкрито посміхаючись.

— Мені дуже хочеться зробити все можливе, щоб виправдати ці ваші сподівання.

У ту ж саму секунду десь глибоко в моїй душі все затремтіло й сколихнулося, наче в тихе плесо ставка поцілив кинутий кимось маленький камінчик. Я відчула себе так, ніби мене намертво прикувало цим поглядом, і я була просто неспроможна відвести очей.

Те, як м'яко згорталися кутики його очей, і цей ледь помітний, ніжний рум'янець на його щоках — усе це солодко лоскотало моє серце...

— Мені подобається. Мені надзвичайно подобається цей ваш погляд, панно Ансі.

***

Заховавшись за дверима, Еванджелін уважно спостерігала за тим, що відбувалося в їдальні через щілину ледь прочинених дверей.

«Ну, принаймні атмосфера всередині здається цілком непоганою...»

Проте саме цієї миті покоївка, що проходила коридором повз неї, помітила принцесу й здивовано звернулася до неї:

— Ой, принцесо?

— Тссс!

Квапливо приклавши вказівний палець до губ, Еванджелін почала відчайдушно махати рукою, показуючи дівчині, щоб та якнайшвидше йшла геть.

— Перепрошую?.. Ох, добре, панно.

Покоївка, геть спантеличена такою дивною поведінкою, поспішила зникнути в кінці коридору.

Щойно вона пішла, Еванджелін знову притулилася до дверей, напружуючи слух, щоб вловити звуки з їдальні.

— Ева казала... коли вона перебуває поряд із панною Ансі, у неї з'являється відчуття, ніби вона спроможна стати кращою людиною.

Цей спокійний, розмірений голос, у якому виразно чулися нотки теплої усмішки, продовжував неквапливо литися далі:

— Зараз я відчуваю абсолютно те саме.

— ...

Слухаючи ці слова брата, Еванджелін раптом відчула, як до її горла підкотився щемливий клубок, а серце затремтіло від зворушення.

І це було чистою правдою.

Коли вона була поруч із Ларієт, то навіть вона сама — дівчина, яка мала у світському товаристві стійку репутацію зарозумілої особи — починала відчувати себе доброю та шляхетною.

А тому...

«Я за жодних обставин і нікому не віддам Ларі!»

Звісно, людські почуття та серцеві справи — це не те, чим Еванджелін могла б керувати за власним бажанням. Навіть якщо Ларієт та Дітріх зараз відчували взаємну прихильність та інтерес, ніхто не міг дати стовідсоткової гарантії, що ці почуття переростуть у справжнє кохання.

І все ж...

«І все ж... я докладу до цього максимум зусиль і зроблю все, що в моїх силах!»

Еванджелін рішуче й міцно стиснула свої кулаки.

Якщо цей задум увінчається успіхом, це стане її ідеальним шансом ніколи й ні за що в житті не розлучатися з любою Ларієт.

Еванджелін була налаштована будь-що вхопитися за цю унікальну можливість.

***

Після того інциденту у Великому храмі панну Санчес із ганьбою вигнали з літературного гуртка.

Як подейкували у світському товаристві, вона, прикриваючись потребою в лікуванні, поспіхом залишила столицю.

«Хм, здається, мені казали, що родина графа Шервуда та дім Санчес мають давні знайомства?»

До початку опери залишалося ще трохи часу. Я сиділа в розкішній, особистій ложі, що належала виключно герцогському дому Клаудіусів, попивала прохолодний напій і блукала думками десь далеко.

«У такому разі вони точно вже дізналися про те, що принцеса була в несамовитому гніві»

Очевидно, панна Санчес просто вирішила залягти на дно й навмисне зникла з очей, аби тільки на її родину не впала якась випадкова іскра невдоволення від могутнього герцогського дому.

«Ну, власне, яке мені до цього діло?»

Злегка знизавши плечима, я зробила ще один ковток напою. Його солодкий і водночас освіжаючий смак дуже припав мені до душі.

Я озирнулася довкола, і моєму погляду відкрилася вся велична краса оперного театру. Стрімка висока стеля, м'яке, витончене світло люстр, що плавно розливалося залою, і неймовірно простора сцена — я розглядала цю панораму немов зачарована.

«Як же тут гарно...».

Місце, де я зараз перебувала, було найбільшим і найвідомішим оперним театром у всій столиці. Коли я ще була заручена з Грегорі, я навіть мріяти не сміла про те, щоб колись переступити поріг такого закладу...

Як би це точніше назвати....

«Усе це схоже на якийсь дивовижний сон».

Я мимоволі тихо усміхнулася. Сидіти в найкращій ложі з бездоганним видом на сцену, ласувати вишуканими десертами й напоями, безтурботно чекаючи на початок вистави — і все це тепер моє життя.

Якби я досі залишалася поруч із Серафіною, усе однозначно було б зовсім інакше....

— Ларі, я, здається, забула свою сумочку в екіпажі. Сходи, будь ласка, принеси її, а?

— Ларі, погукай сюди когось із прислуги.

— Ларі, Ларі, Ларі....

Від однієї лише цієї згадки мене пересмикнуло від відрази.

«Ну, якщо бути ще точнішою, то ми із Серафіною взагалі ніколи б не потрапили до такого оперного театру».

Адже вона неодмінно пішла б туди розважатися лише вдвох із Грегорі.

Внутрішньо цокнувши язиком від цих спогадів, я знову подумки повернулася до того, завдяки чому я взагалі сьогодні опинилася тут.

***

Це сталося одного спокійного полудня.

Принцеса, яка ліниво ніжилася на дивані, хрумкаючи солодким печивом, раптом абсолютно зненацька запитала мене:

— Ларі, як щодо того, аби сходити зі мною на оперу?

— На оперу?

— Саме так.

Кивнувши головою, принцеса хитро примружилася й лагідно подивилася на мене краєм ока:

— Ларі, ти ж знаєш, так? Салон дому Клаудіусів уже дуже давно відшукує та всіляко підтримує талановитих митців у найрізноманітніших сферах мистецтва.

— О, звісно, мені про це відомо.

— Так ось, серед наших підопічних свого часу була й Софія Морган....

— О боже, невже сама Софія Морган?!

Мої очі від подиву округлилися, і я вражено витріщилася на принцесу.

Софія Морган — на сьогоднішній день вона була однією з найславетніших та найпопулярніших оперних співачок у всій Імперії. Вона мала неперевершену вроду, дивовижну акторську майстерність, яка змушувала серця глядачів тріпотіти від емоцій, та воістину солов'їний, божественний голос. Опери за її участю завжди проходили з абсолютними аншлагами, а квитки розліталися вмить.

— То панна Морган свого часу отримувала допомогу та заступництво від дому Клаудіусів?

— Так, це було раніше, коли вона лише починала свій шлях. Зараз вона вже здобула всесвітню славу, тож жодної потреби в нашому фінансуванні більше немає, — принцеса невимушено знизала плечима. — Але, попри це, її стосунки з нашим герцогським домом залишаються дуже теплими та міцними.

— Ось воно як....

Щоразу в такі моменти я заново усвідомлювала, наскільки колосальним є вплив роду Клаудіусів. Вони регулярно здійснюють благодійні пожертви Великому храму, у мистецьких колах творять історію виплекані ними генії, а про їхню відчутну вагу в політиці та Раді аристократів годі й говорити.

«Мабуть, якщо ти головний герой роману, то наявність такого титанічного бекграунду — це просто обов'язкова умова?»

Від цих масштабів мене аж у душі трохи пересмикнуло від трепету.

«Утім, зараз це зовсім не головне».

Принцеса граційно змахнула рукою, відганяючи зайві роздуми, і весело продовжила:

— Цього разу Софія презентує свою абсолютно нову оперну драму. І вона є чи не найяскравішою зіркою серед усіх випускників салону Клаудіусів, хіба ні?

— Безперечно, це так, принцесо.

— Тому я й подумала, що мені неодмінно варто особисто відвідати цей захід, — Еванджелін чарівно посміхнулася, ледь заплющивши очі. — Але йти туди одній — це ж така неймовірна нудьга.

— Ох....

— Тож ти обов'язково підеш зі мною, правда, Ларі?