Розділ 71 — Розділ 71

Саме з цієї причини я й опинилася в оперному театрі.

Принцеса згадала, що має владнати якусь невідкладну справу, і веліла мені йти вперед, пообіцявши наздогнати згодом. Тож тепер я абсолютно бездільно сиділа в ложі, чекаючи на її появу...

«Та де ж це принцеса забарилася? Оперна вистава ось-ось розпочнеться».

Клац .

Саме тієї миті двері нашої ложі тихо відчинилися. Я з радісною усмішкою на обличчі квапливо озирнулася назад:

— О, ти вже прийшла, принцесо...

Однак слова застрягли мені в горлі.

«Ой? »

Я витріщилася на гостя, мов злякане мале зайченя. І не дивно, адже на порозі стояла зовсім не та високоповажна панна, на яку я так палко чекала, а...

— Пане герцогу?

Переді мною стояв сам чинний голова дому Клаудіус!

«Але чому... Чому герцог опинився тут, у цій ложі?!»

Я ніяк не могла приховати свого крайнього спантеличення. Тим часом герцог, судячи з усього, теж не зовсім розумів, що відбувається, бо на його обличчі виразно читалась легка збентеженість.

— ...

— ...

У ложі запала тривала, гнітюча мовчанка. Ми просто розгублено дивилися одне на одного, не знаючи, що й сказати. Нарешті за якусь мить герцог порушив тишу.

— Перш за все... прийміть мої вибачення, панно Ансі. — він приклав долоню до чола й важко, знесилено зітхнув. — Схоже, це чергові витівки Еви.

— Що ви маєте на увазі?

— Розумієте, Ева раптом почала бідкатися на сильний головний біль і наполегливо зажадала, щоб я негайно йшов сюди замість неї... — герцог ніяково опустив погляд, крадькома споглядаючи мою реакцію. — Я й гадки не мав, що застану тут вас, панно.

«Ох, принцесо... » — подумки застогнала я від безвиході.

Звісно, герцог мені вельми подобався, і я зовсім не була проти його товариства. Але щоразу, коли ми залишалися наодинці, я починала так шалено нервувати, що поводилася незграбно, мов якийсь дерев'яний манекен!

Помітивши моє замішання, герцог обережно й тактовно промовив:

— Якщо моя присутність завдає вам клопоту або змушує почуватися ніяково, я негайно залишу ложу й повернуся додому.

— О ні, що ви! — палко вигукнула я, відчайдушно захитавши головою на знак заперечення. — Мені зовсім не ніяково!

Він — головний герой цього роману.

Суджений Серафіни.

Сказати, що мені було ніяково поруч із ним — це нічого не сказати, тиск його статусу справді відчувався колосально.

Проте...

«Він не викликає в мене відторгнення. Навпаки, мені це навіть...»

— Якщо я матиму честь насолодитися цією оперою разом із вами, пане герцогу...

Мій голос під кінець фрази перетворився на ледь чутне, тихе бурмотіння. Відчуваючи, як мої щоки спалахнули, я квапливо й сором'язливо опустила голову донизу.

— ...Це принесе мені величезну радість.

— ...

У відповідь на ці слова, які я вичавила з себе, зібравши в кулак усю свою куцу сміливість, герцог глибоко й проникливо подивився на мене своїм загадковим поглядом. А потім...

— Я також щиро радий, що розділю цей вечір з вами, панно Ансі.

Він м'яко й приязно усміхнувся, після чого граційно сів у крісло поруч зі мною. Я з усіх сил намагалася зберегти на обличчі чемну відповідну усмішку, а тоді поспіхом відвернулася, врятувавшись поглядом прямо перед собою.

Але виникла інша халепа.

«Я абсолютно не знаю, куди подіти свої очі...»

На сцені все ще висіла важка, оксамитова завіса багряного кольору, і не було жодного натяку на те, що вистава ось-ось розпочнеться.

«І що мені тепер робити?»

Я судомно ковтнула клубок, що підступив до горла.

«Серце... воно б'ється занадто шалено!»

Мені здавалося, що в цій тиші ложі герцог ось-ось почує цей гучний, калатаючий тупіт у моїх грудях. Бажаючи бодай якось розрядити атмосферу, я квапливо заговорила:

— До слова, пане герцогу, принцеса згадувала, що панна Морган свого часу дебютувала на великій сцені саме завдяки підтримці та заступництву вашого дому Клаудіусів?

— Ах, то Ева вже встигла вам про це розповісти? Усе абсолютно так і є. — герцог поважно кивнув головою. — Коли я вперше почув її спів, то одразу збагнув, що ця дівчина володіє унікальним, рідкісним талантом. Вона була неймовірно обдарованою мисткинею.

— ...

У ту ж мить мені здалося, ніби гостра тонка голка безжально штрикнула мене в саме серце.

«Які дивні, незрозумілі відчуття... »

Я міцно, до болю зчепила зуби.

Панна Морган — видатна співачка, яку виплекав і відкрив світові саме рід Клаудіусів. Цілком природно й логічно, що герцог ставиться до її успіхів із такою пильною увагою та гордістю...

«Але чому мені так нестерпно сумно від його слів?»

Намагаючись удавати цілковиту байдужість та невимушеність, я продовжила розмову:

— Виходить, ви особисто відшукали панну Морган, пане герцогу?

— Ну, можна сказати й так, — спокійно й розмірено почав пояснювати герцог. — Двері салону Клаудіусів відчиняються далеко не для кожного, адже критерії відбору там надзвичайно суворі. Панна Морган раніше працювала звичайною чорноробочою служницею тут, в оперному театрі, де виконувала найпростіші доручення. Проте одного дня я випадково почув, як вона співає наодинці.

В очах герцога спалахнув дивовижно теплий, лагідний вогник. Це було беззаперечним доказом того, з якою трепетною прихильністю та турботою він ставиться до цієї мисткині.

— У світському товаристві таких людей заведено порівнювати зі справжніми перлинами, що ховаються на самому дні під товщею бруду. Панна Морган була саме такою коштовною знахідкою.

«...Отже, герцог особисто виділив її з-поміж натовпу й опікувався її долею. Ця жінка справді неймовірна й сяє, мов сонце».

— Втім, зважаючи на її грандіозний і всеосяжний талант, я переконаний, що навіть без мого втручання вона рано чи пізно все одно знайшла б спосіб заявити про себе світові.

Я чудово розуміла це. Герцог завжди мав бездоганну репутацію людини, яка чітко розмежовує особисті почуття та службові справи. За все його життя навколо його імені не виникло жодного, навіть найменшого любовного скандалу чи плітки про романтичні зв'язки.

Тому, які б думки чи почуття він не плекав у своїй душі, мені ніколи не судилося про це дізнатися. До того ж пхати свого носа в чужі любовні справи — це вкрай негідно й гидко, я це теж прекрасно усвідомлювала...

І все одно.

«Груди немов здавлює важким обручем, так важко дихати...»

Я з усіх сил напружувала м'язи обличчя, змушуючи кутики губ тримати ввічливу, безтурботну посмішку. Я знала: варто мені бодай на секунду розслабитися, і з мого обличчя вмить зникнуть усі живі емоції, оголивши тугу.

«Ларієт, благаю тебе, схаменися й не поводься так зухвало та недоречно!»

Я зсудомила пальці, до білих кісточок стиснувши тонку тканину своєї сукні.

«Хто я така, щоб через це так сильно засмучуватися й падати духом? Я не маю на це жодного права».

Навіть якщо герцог дійсно плекає палку романтичну симпатію до панни Морган, це абсолютно не та справа, у яку я маю право втручатися чи висловлювати свої судження. Він — усього-на-всього старший брат моєї найближчої подруги, принцеси Еванджелін. Людина, яка, за великим рахунком, не має до мене жодного особисто відношення...

Аж раптом у ту саму мить...

Світло в глядацькій залі почало повільно згасати, занурюючи театр у напівтемряву. Важка оперна завіса плавно поповзла догори.

Під потужними, яскравими променями театральних прожекторів з'явилася неперевершена Софія Морган, одягнена в сліпучо-розкішну сценічну сукню. Вона розправила плечі й заспівала:

— Чи завітає мій коханий до мене цієї ночі?.. О, ці двадцять дві ночі, які я провела в палких сльозах на самоті...

Її голос злітав усе вище й вище, беручи неймовірні, кришталево чисті високі ноти. Це був воістину ангельський, божественний спів.

Однак, слухаючи цю чарівну мелодію...

Мій настрій стрімко падав на саме дно, стаючи дедалі похмурішим.

***

Мушу чесно це визнати.

Панна Софія була неземної вроди жінкою, а її спів викликав справжній екстаз і благоговіння. Сюжет самої опери, напевно, теж був захоплюючим та інтригуючим.

Але чому я кажу «напевно» та висловлюю лише здогадки?

«О лихо, що ж робити... Я абсолютно не пам'ятаю сюжету вистави!»

Я дійсно не могла згадати бодай жодної деталі чи повороту подій з того, що відбувалося на сцені протягом усього вечора... І це не дивно, адже всі мої думки, почуття та увага були цілковито прикуті виключно до шляхетного пана, який сидів поруч зі мною.

Звісно, якщо судити об'єктивно й не упереджено, ця оперна драма мала грандіозний, феноменальний успіх. Це стало зрозуміло одразу.

— О, це було справді неперевершено, чи не так?

— О так, я цілком згоден з вами.

Щойно вистава завершилася, як уся глядацька зала вибухнула бурхливими оваціями, а аристократи наввипередки почали розсипатися в палких компліментах та схвальних відгуках.

— Спів панни Морган сьогодні був як ніколи бездоганним та величним!

— Боже мій, її виконання настільки розчулило мене, що я навіть не стримала сліз!

— На найближче свято я неодмінно спробую запросити панну Морган до нашого маєтку на урочистий прийом.

— Ой, гадаєте, це можливо? Останнім часом вона здобула таку шалену популярність, що до неї просто не підступитися.

Сама вистава була напрочуд гарною, але панна Морган на сцені виглядала просто унікальною, недосяжною зіркою. Усі присутні в залі без винятку висловлювали своє захоплення.

«Ну звісно, володіючи таким колосальним і яскравим талантом, вона просто не могла не привернути увагу герцога, який особисто вивів її у світ».

Від цих думок на моє серце знову лягла важка, похмура тінь.

Аж раптом герцог повернув голову в мій бік і кинув на мене короткий погляд:

— Ходімо, панно Ансі?

Га? Куди це?

Я здивовано й розгублено подивилася на герцога, а він у відповідь лише невимушено й легко знизав и плечима.

— Оскільки ми вже перебуваємо тут, я подумав, що було б дуже чемно з нашого боку особисто зайти до панни Морган та привітати її з тріумфом. — на його губах з'явилася лагідна, тепла усмішка. — Будь ласка, складіть мені компанію й ходімо разом, панно Ансі.

— ...

На сьогоднішній день Софія Морган була найпопулярнішою та найбажанішою оперною дівою в усій Імперії. Найвельможніші й найбагатші аристократи вишиковувалися в чергу, аби просто висловити їй свою шану, і готові були віддати все за можливість перекинутися з нею бодай парою слів.

Можливість особисто поспілкуватися з мисткинею такого рангу віч-на-віч випадала вкрай рідко. Тож ця пропозиція з боку герцога була проявом його виняткової турботи та шляхетності щодо мене. Я це чудово розуміла.

І все ж...

«...Але мені так шалено не хочеться туди йти».

Я з усіх сил змусила себе натягнути на обличчя фальшиву радісну посмішку:

— Щиро дякую вам за таку честь, пане герцогу.

***

Коридор перед особистою гримерною панни Морган, на мій подив, виявився абсолютно порожнім. Оскільки вона була всенародною улюбленицею та знаменитістю світового масштабу, її спокій охороняла надійна особиста варта, яка нікого не підпускала до дверей.

«Ого...» — подумки охнула я від подиву.

Вартові, що заступили шлях до кімнати, щойно побачили герцога, одразу ж шанобливо вклонилися йому мало не в дев'яносто градусів і без жодних вагань відійшли в бік, звільняючи дорогу. Що не кажи, а спостерігати такий беззаперечний авторитет та вплив у подібних дрібницях — це дійсно вражало. У цьому був увесь дім Клаудіусів.

Тук-тук .

Герцог зробив короткий, упевнений стук, не чекаючи відповіді, плавно відчинив двері.

— Панно Морган.

Почувши цей глибокий голос, молода жінка, яка відпочивала в кріслі, миттєво підхопилася на ноги й стрімко озирнулася назад.

— О боже мій, невже це ви, пане герцогу?!

Її розкішне, густе волосся насиченого каштанового відтінку пишними, шовковистими хвилями спадало на тендітні плечі. Шкіра жінки була білосніжною й чистою, мов добірний білий нефрит, а очі під густими довгими віями виблискували, наче найдорожчі коштовні камені.

Вона була воістину сліпучою, неймовірно вродливою авторитетною красунею.

— Я безмежно вдячна вам за той чудовий букет квітів, який ви мені надіслали. Він просто дивовижний.

Панна Морган, розквітла в чарівній, осяйній усмішці, ставши схожою на прекрасну квітучу півонію.

— Якби я лише знала заздалегідь, що ви особисто завітаєте на мою сьогоднішню прем'єру, я б старалася співати ще завзятіше.

— Що ви, панно, ваш сьогоднішній виступ і без того був абсолютно бездоганним.

Герцог відповів їй з притаманною йому ввічливістю.

Коли я дивилася на те, як ці двоє мило розмовляють одне з одним, у моїй голові промайнула лише одна гірка думка: вони виглядали напрочуд гармонійною парою...

...І від цього усвідомлення моє серце знову каменем упало кудись углиб, а настрій остаточно зіпсувався.

Саме тієї миті панна Морган перевела свій зацікавлений погляд у мій бік, розглядаючи мою персону...