Розділ 74 — Розділ 74

— Як усе пройшло? Добре погуляли? Було весело?

Від такої потрійної атаки запитань Дітріх навіть забув, що збирався сваритися, і розгублено відповів:

— А? Ну, звісно, було весело, але...

— От і чудово!

Еванджелін радісно плеснула в долоні й одразу ж поставила наступне запитання:

— Панна Ансі сьогодні була в сережках?

— Ні, без них. Тому я запитав, і вона сказала, що справа не в тому, що сережки їй не сподобалися...

Під шквалом несамовитих розпитувань Дітріх сам того не помічаючи слухняно відповідав.

Почувши це, Еванджелін жахнулася:

— Ні, ти серйозно запитав про це прямо? Як незграбно!

— Що, невже це так погано?

— Звісно! Одразу ж видно, що ти через це переймався! Єдине, що в тобі є привабливого, брате, це гарне обличчя та невимушені манери. Як ти міг показати їй свою збентеженість?!

Еванджелін не приховувала свого роздратування.

— Та ні, усе було не настільки... Чекай-но.

Дітріх, який мимоволі почав виправдовуватися, раптом схаменувся й сердито подивився на свою молодшу сестру:

— Ти краще поясни, як усе це розуміти?

— Що саме?

— Ти ж казала, що мені потрібно просто показатися панні Морган. Чому тоді на сусідньому сидінні сиділа панна Ансі?!

Тоді Еванджелін уїдливо знизала плечима:

— Ну, взагалі-то я із самого початку домовлялася про зустріч із Ларі.

— Що?!

— І що з того? Тобі було неприємно зустрітися з Ларі?

— ...

Дітріх миттєво змовк. Вона влучила в саме яблучко.

— Ні, не те щоб неприємно, але...

— Ну от і все.

— Що значить «все»?!

Ошелешений Дітріх раптом підвищив голос. Однак Еванджелін лише зухвало дивилася на нього у відповідь.

— Хай там як, брате, у мене є до тебе прохання.

— І в тебе в такій ситуації ще повертається язик щось просити?

— Ой, та послухай-но. У мене ж була причина відправити тебе сьогодні до панни Ансі.

Докірливо промовивши це, Еванджелін серйозно вела далі:

— Справа в молодому панові Густо. Цей покидьок продовжує докучати Ларі.

— ...Колишній наречений панни Ансі?

Грегорі. Щойно він почув це ім'я, обличчя Дітріха миттєво похолоднішало.

Еванджелін кивнула:

— Так. Пам'ятаєш, коли у маєтку віконтів Ансі влаштовували вечірку?

— Звісно, пам'ятаю.

Те, як він грубо залякував Ларієт і сипав образами... і те, як Ларієт покірно та мовчки зносила всі ці знущання.

— ...

Настрій Дітріха зіпсувався остаточно.

— Я думала, що після того випадку він відчепиться, але ні, він став ще наполегливіше до неї залицятися.

Зазвичай Дітріх обов'язково зробив би зауваження Еванджелін через її грубий тон, але цього разу промовчав. Замість цього він запитав про стан Ларієт:

— Залицятися? Яким чином?

Еванджелін злегка зсунула брови:

— І знову те саме. Щойно він повернувся до столиці, одразу ж надіслав Ларі запрошення.

— Надіслав запрошення?

— Кажу ж тобі. Тому я намагаюся якомога більше підтримувати її, але молодий пан Густо все ж таки чоловік. Мені якось не з руки постійно втручатися.

Почавши здалеку, Еванджелін крадькома подивилася на реакцію Дітріха:

— Тому я й подумала: чи не міг би ти, брате, трохи допомогти Ларі?

— Я?

— Так. Схоже, молодий пан Густо всіма силами намагається відновити стосунки з Ларі. А для цього потрібно просто чітко дати йому зрозуміти, що в нього немає жодного шансу, хіба ні?

Дітріх пильно дивився на Еванджелін, спонукаючи її продовжувати. Вона обережно підбирала слова:

— Я подумала, що було б непогано, якби ти деякий час супроводжував Ларі всюди.

— Хм.

— Ну не стане ж він нахабно лізти до Ларі, коли поруч із нею будеш ти, брате?

Дітріх на мить замовк. Еванджелін із завмиранням серця чекала на відповідь брата.

«Я ж так прошу, невже він відмовить? Справді відмовить?»

Трохи згодом почулось:

— Якщо це й справді так... Гаразд.

Дітріх зітхнув і кивнув на знак згоди.

«Є!»

Еванджелін подумки тріумфувала й непомітно стиснула кулак.

— Дякую, тоді я попереджу Ларі.

— Добре.

Здавалося, на цьому розмова завершилася, але Дітріх раптом знову суворо подивився на Еванджелін:

— Попри все це, Ево.

— А... так?

— Надалі не смій діяти так самовільно. Зрозуміла?

— Добре-е-е...

Еванджелін протягнула слова й повністю зарилася під ковдру. Це означало, що більше ніяких повчань вона слухати не збирається.

Дітріх ще раз кинув на неї сердитий погляд, похитав головою й вийшов із кімнати.

Клац.

Двері зачинилися.

— Пробач, братику.

Еванджелін висунула голову з-під ковдри й показала язика зачиненим дверям. Вона збиралася всіма силами підштовхнути цих двох назустріч одне одному, а для цього...

«Для початку треба хоча б просто звести Ларі й брата разом, хіба ні?»

Однак від Ларієт вона збиралася це максимально приховати. Якщо вона чесно про все розкаже, та точно відмовиться, сказавши щось на кшталт:

«О Боже, він же така зайнята людина, як можна так нечемно його турбувати?»

Тож її слова про те, що вона «попередить Ларі», були чистісінькою брехнею.

— Хе-хе.

Еванджелін підступно засміялася й повалилася на ліжко. Уткнувшись головою в подушку, вона замислилася:

«Але ж треба, брат і справді ставиться до Ларі дуже м'яко».

Він так легко погодився на це прохання. Якби це був звичайний Дітріх, така спроба не мала б жодного шансу на успіх. Ба більше, він би точно не промовчав:

«У твого брата й без того повно справ, щоб витрачати час на такі безглузді прохання».

Він би просто посміхнувся й вилив порцію шпильок.

«Впевнена, брат точно небайдужий до Ларі».

Еванджелін уявляла собі рожеве майбутнє, і на її обличчі з'явилася задоволена посмішка.

«Можливо, колись Ларі справді стане частиною нашої родини?»

***

Наступного дня.

— Ларі!

Уже з самого ранку панна прийшла до міського маєтку роду Ансі.

— Як учора пройшла опера? Було цікаво?

— ...

Я підозріло подивилася на неї, а потім прямо запитала:

— Ево, ти справді нездужала?

У ту ж мить я чітко побачила, як вона помітно здригнулася.

Панна притиснула тендітну долоню до чола й хиткою ходою безсило опустилася на софу.

— Ах, Ларі, ти сумніваєшся в мені, і в мене від цього аж в голові запаморочилась!..

— ...

Як не крути, це були чистісінькі вигадки...

Я подивилася на неї холодним поглядом і глибоко зітхнула:

— То що ви віддасте перевагу: кавовому рулету чи шифоновому бісквіту?

— А чому я маю обирати щось одне?

Панна, яка миттєво одужала, витріщилася на мене своїми ясними очима:

— Можна ж з'їсти і те, і інше.

— ...

У мене просто забракло слів.

— Ево, ти ж казала, що у тебе страшенно болить голова. Невже у тебе є сили навіть на те, щоб вибирати десерти?

Коли я байдужим голосом перепитала її, вона на мить злякано завмерла, а потім:

— Ой, знову голова заболіла!..

І знову повалилася на софу.

Я уїдливо додала:

— Тобі настільки зле, що ти аж падаєш, це жахливо. Може, замість солодощів краще покликати лікаря?

— Замість лікаря, мабуть, усе ж таки...

Панна міцно заплющила очі й заскиглила:

— Якщо я з'їм десерт і вип'ю чаю, мій головний біль точно мине-е-е...

Ох.

Я звеліла служниці принести два види тістечок та чорний чай і сіла поруч із панною. Тоді вона злегка підвела повіки й запитала мене:

— Ну то що, чи не було нудно?

— ...

У цю мить я раптом відчула, що мені заціпило.

Примітка: ну ви подивіться яка Ева чарівника, я просто в любові до цієї чарівної принцеси!