Розділ 75 — Розділ 75

Чи було мені нудно?

«Та ні за що».

Навпаки...

«Я була рада провести час із герцогом».

У цю мить моє обличчя спалахнуло, тож я мимохіть відвела погляд.

— Ні, справа зовсім не в цьому, але...

— Ну от і чудово.

У відповідь на мої слова принцеса зухвало знизала плечима.

— Ні, що значить «чудово»?

Обурившись, я підвищила голос. Однак принцеса все одно зберігала абсолютно спокійний вираз обличчя.

— А що тут такого? Ларі, ти ж сама сказала, що тобі було весело, і мій брат відчував те саме.

Га?

Я вмить навострила вуха.

«Якщо герцог відчував те саме, що й я...»

Я крадькома запитала принцесу:

— Перепрошую... Пан герцог теж сказав, що ця опера йому сподобалася?

— Звісно.

Принцеса серйозно кивнула головою:

— Мій брат із самого початку ні за що б не став витрачати час на людину, яка йому неприємна.

— А, ось як...

Як не дивно, ці слова звучали цілком переконливо.

Зачарована цією дивовижною логікою принцеси, я спершу кивнула, але вмить схаменулася.

— А-але все одно. Пан герцог дуже зайнятий. Подібні речі лише обтяжують його.

— ...

Тоді принцеса злегка прижмурила очі й подивилася на мене так, наче мені бракувало клепки.

Я трохи розгубилася.

— Чому ти так на мене дивишся?

— Та ні, просто дивуюся, як твоя реакція абсолютно ні на йоту не відхилилася від моїх очікувань...

— Що?

— Менше з тим. Нічого особливого.

Похитавши головою, принцеса випнула губи й докірливо промовила:

— Проте я вважаю, що хоч би якою зайнятою була людина, вона має робити те, що мусить. Мій брат теж не може все життя прожити один, хіба ні?

...Що, в біса, вона має на увазі?

Яке відношення має до мене те, що герцог живе парубком?

Я спробувала збагнути прихований зміст цих слів, але швидко облишила цю ідею.

Ну як я можу розгадати таємниці душі принцеси?

— Хай там як, якщо надалі виникне схожа ситуація, обов'язково попередьте мене заздалегідь. Домовилися?

Замість цього я наполегливо попросила принцесу.

— Добре, добре, — байдуже відповіла вона й одразу ж запитала з палкими іскрами в очах: — Ну то що, чим ви займалися з братом, поки дивилися оперу? Га?

***

Після того випадку принцеса справді виконувала мої прохання.

Однак проблема полягала в тому, що перед кожним запланованим виходом у світ...

— Панно, принцеса просила переказати, що сьогодні вона почувається зле.

— Принцеса перепрошує та просить поставитися з розумінням, адже в неї з'явилася невідкладна справа.

— Цього разу принцеса...

Вона незмінно надсилала слуг із повідомленням рівно за п'ять хвилин до виїзду. Принцеса нездужала настільки часто й різноманітно, що її можна було випадково прийняти за справжню ходячу поліклініку...

І замість неї мене завжди супроводжував герцог.

Ми відвідували сольні концерти музикантів, яких відкрив дім Клаудіусів, або розглядали картини в художній галереї, куди Клаудіуси вкладали кошти...

Ми з герцогом разом з'являлися на найрізноманітніших заходах.

І беручи участь у кожному з них, я мимоволі думала:

«Як і очікувалося від Клаудіусів».

Бачачи, як їхній вплив, мов павутина, обплітає всю імперію, я знову чітко усвідомлювала, настільки могутнім є головний герой та його родина.

Якщо говорити відверто, проводити час із герцогом було надзвичайно приємно.

— Ця виставка була дуже цікавою.

— Я радий. Мені теж було цікаво. Особливо вразила скульптура автора Коні...

— О, справді? Мені цей витвір теж сподобався найбільше. Він виглядав наче живий.

У нас із герцогом збігалися смаки, і ми легко знаходили спільну мову. Інколи мені навіть здавалося, що це справжні побачення, і від цього серце починало тріпотіти.

Мабуть, саме через це я й підігрувала принцесі, хоч і здогадувалася, що вона щось задумує.

Проте це могло спрацювати раз чи два.

«Тепер вона навіть не намагається приховати свої наміри».

Я зі смутком в очах подивилася на запрошення, де було написане ім'я принцеси.

Це був уже п'ятий раз, коли я навмисно заплющувала очі на хитрощі принцеси. Вона ставала дедалі сміливішою, а останнім часом уже відкрито намагалася звести мене з герцогом.

Тож тепер у моїх руках опинилося запрошення на випускний вечір, організований університетом Вілсона.

Кажуть, найкращі студенти, які отримували стипендію від герцогського дому Клаудіусів, на знак вдячності запросили обох нащадків роду.

«Ларі, у мене з'явилися надзвичайно термінові справи. Відпускати брата самого на таку подію якось несолідно. Тому я дуже прошу тебе стати його партнеркою.»

Дивлячись на лист від принцеси, що додавався до запрошення, я глибоко зітхнула.

Щодо інших вечірок, то я ще могла заплющити на це очі й піти. Проте цього разу в запрошенні чітко вказано: «нащадки Клаудіусів».

Чи маю я право йти замість принцеси?

«Але ж на цей захід запросили вас із паном герцогом. Якщо я піду замість вас як його партнерка, чи не завдасть це пану герцогу незручностей?»

Після довгих вагань я все ж надіслала принцесі таку відповідь, на що отримала наступне послання:

«Усе одно стипендію давав мій брат, тож якщо піде лише він, у цьому не буде нічого страшного. До того ж я вже отримала від нього згоду. Ти ж не підведеш мого брата, правда?»

...Це була суміш переконання та напівпогрози.

«У такому разі».

Трохи подумавши, я підвелася з місця.

Відчинивши шухляду туалетного столика, я побачила скриньку з коштовностями, яку дбайливо зберігала.

Клац.

Я обережно підняла кришку скриньки.

Сережки з рожевим кварцом, які мені подарував герцог, ніжно виблискували, переливаючись у сонячних променях. На мить затримавши на них погляд, я простягнула руку й узяла сережки.

Досі мені просто бракувало сміливості одягнути їх. Я боялася, що це занадто відверто викаже мої почуття.

Проте...

«Яка ж я все-таки… по-дитячому смішна».

На моєму обличчі з'явилася гірка посмішка.

Мені й так подобалося проводити час із герцогом, через що я навмисно вдавала, ніби не помічаю планів принцеси. І при цьому я ще намагалася так жалюгідно приховати своє серце — це було справді безглуздо.

Але тепер я визначилася.

«Гаразд».

Я злегка стиснула сережки в долоні. Під час цієї зустрічі я збиралася показати герцогу, як я виглядаю в цих сережках.

***

Настав день випускного вечора.

У дзеркалі відображалася я з дещо схвильованим виразом обличчя. Рожеві сережки, що виблискували на мочках вух, одразу привертали увагу.

«Цікаво, що скаже герцог, коли побачить ці сережки?»

Я важко ковтнула слину.

Я то прибирала волосся за вуха, то заколювала його шпилькою з дорогоцінним камінням, намагаючись укласти так, щоб сережки було добре видно, і від цього мені самій стало трохи ніяково.

«Якими ж дурницями я займаюся».

Але саме тієї миті...

Тук, тук, тук.

Після короткого стуку Емі зазирнула до моєї кімнати.

— Панно, прибув пан герцог Клаудіус.

Емі говорила про це з абсолютно спокійним обличчям. Спочатку, коли герцог чи принцеса приходили до нас, вона виглядала настільки розгубленою, ніби в неї зараз схопить шлунок...

Що ж, мабуть, вона просто вже звикла бачити їх так часто.

— Дякую. Де він зараз?

— Я провела його до вітальні.

— Добре.

Кивнувши головою, я швидко пішла вниз сходами. Чесно кажучи, я нічого не могла вдіяти зі своїм піднесеним настроєм, тож моя хода була легкою, наче я летіла.

За мить:

— Вітаю вас, пане герцогу. — я чемно привітала його. — Прошу вибачення, що змусила вас чекати.

— Що ви, зовсім ні.

Герцог, який сидів у вітальні, з радісним обличчям підвівся з місця.

— Тоді ходімо?

— Так.

Я тихо підійшла до герцога. Дотик сережок, що погойдувалися на мочках вух, дивно привертав мою увагу.

Однак герцог лише ввічливо запропонував мені руку для супроводу й не зронив про сережки жодного слова.

«...Він що, не помітив?»

Я крадькома зиркнула на герцога, намагаючись вгадати його думки.