Розділ 78 — Розділ 78

— Перепрошую на мить.

Довгі й витончені пальці легенько торкнулися моєї щоки.

Я мимоволі затамувала подих.

Герцог, який акуратно прибрав пасмо волосся, що прилипло до моєї щоки, лагідно посміхнувся очима:

— У вас тут прилипло волосся.

— ...

Е-е, що?

Я вмить заклякла на місці, наче укопана. Відчуття від дотику його пальців, що ковзнули по моїй щоці, було занадто виразним.

Водночас герцог стурбовано запитав мене:

— Ваше обличчя дещо почервоніло. Ви добре почуваєтеся?

«Ну справді, і чому ж це моє обличчя так палко спалахнуло?»

Це ж усе через вас, герцогу!

Проте я ніяк не могла висловити це вголос, тому відповіла:

— А... усе гаразд.

Я відвернулася, вдаючи, ніби обмахую обличчя долонею, наче віялом:

— Мабуть, це через те, що тут трохи душно.

— Принести вам якогось прохолодного напою?

— Так, буду дуже вдячна.

Я поспіхом кивнула головою.

Мені конче необхідно було побути бодай хвилинку наодинці, без герцога. Якщо я й надалі стоятиму отак поруч із ним, моє серце просто вибухне й зупиниться.

— Добре. Зачекайте, будь ласка, тут трохи.

Щойно герцог відійшов, я, залишившись на самоті, глибоко й протяжно зітхнула:

— Ху-у-ух...

«Я що, з'їхала з глузду?»

Отак одним лише жестом змусити моє серце шалено калатати й завмирати. Звісно, герцог не вкладав у це ніякого особливого змісту, але я надто сильно на це реагую!

І щойно я знову згадала дотик цих довгих і витончених пальців...

«Ой, що ж це зі мною!»

Моє обличчя знову миттєво обдало жаром.

Я почала повільно пробиратися ближче до вікна, де було менше людей. Мені хотілося бодай трохи сховатися від чужих очей, поки моє обличчя не охолоне.

Саме тієї миті до моїх вух випадково донісся тихий гомін шляхетних дам, які розмовляли неподалік:

— Чи не здається вам, що пан герцог надзвичайно дбайливо опікується панною Ансі?

— І справді. Мені завжди здавалося, що він не відзначається такою ніжною вдачею...

Оскільки я стояла за колоною, вони, вочевидь, навіть не здогадувалися про мою присутність. Почуваючись трохи ніяково, я відступила ще далі назад, щоб не потрапити їм на очі.

«Герцог дбайливо опікується мною, отже»...

Я пильно подивилася на своє відображення у шибці вікна. Попри те, що я на мить відпустила герцога, моє обличчя все одно палахкотіло.

«То це навіть збоку іншим людям так здається?»

Разом із тим я нічого не могла вдіяти з тим, що на душі в мене стало неймовірно солодко. Я щосили намагалася стримати посмішку, яка так і норовила зірватися з моїх вуст.

Аж раптом...

«Га?»

У шибці вікна, десь далеко позаду, промайнув силует чоловіка.

Здригнувшись від несподіванки, я крадькома озирнулася назад. На мене прискіпливо, не зводячи очей, дивився чоловік із до болю знайомою зовнішністю.

Цим чоловіком був ніхто інший, як...

«Грегорі?»

У ту ж мить по моєму тілу пробігли сироти.

Зараз ми перебували на випускному вечорі університету Вілсона. Це було місце, де збиралися або заможні спонсори, що шукали талановитих випускників, або молоді студенти, які прагнули отримати цю підтримку, тож звичайним людям тут робити не було чого.

А це означало лише одне.

Грегорі взагалі не мав жодної причини з'являтися тут.

І все ж він прийшов на цей вечір... і без упину витріщався на мене. Його погляд був настільки хижим, наче він збирався проковтнути мене живцем.

«Огидно».

Я міцно прикусила губу. Вперше за довгий час я знову відчула те ж саме, що й колись у минулому.

В тому минулому, коли я вважала, що зобов'язана беззаперечно підкорятися наказам Грегорі та Серафіни.

На мене знову накотився той нестерпний тиск із тих часів, коли мені доводилося щомиті зважати на їхній настрій.

«Треба йти звідси».

Я спробувала непомітно сховатися серед натовпу. У той же момент очі Грегорі хижо зблиснули, і він рушив прямо в мій бік.

«Невже він іде за мною?!»

Охоплена тривогою, я прискорила крок. Грегорі, який спершу йшов на відстані, роздратовано цокнув язиком і почав рішуче пробиратися крізь натовп.

Я міцно зціпила зуби.

Аж раптом...

Хап!

Хтось обережно, але впевнено перехопив мене за руку.

— Ой!

Я зойкнула від несподіванки й різко повернула голову. На мене згори вниз пильно дивилися сповнені тривоги сині очі.

— Панно Ансі?

Це був герцог.

— Що сталося?

У ту ж мить увесь той жахливий прес напруги, що сковував моє тіло, вщент розвіявся. Я ледь помітно ворухнула губами:

— А, та нічого...

Герцог мигцем простежив за напрямком мого погляду й озирнувся назад. Десь удалині Грегорі, який із роздратованим виглядом дивився на мене, раптом здригнувся.

Вираз обличчя герцога миттєво став крижаним, і він одразу ж став упритул до мене. А потім подивився на мене згори вниз і лагідно всміхнувся очима:

— Ходімо?

У ту саму мить до мене дійшло:

«Він навмисно заступив мене собою від погляду Грегорі».

Я знала це.

В оригінальному романі герцог змальовувався як людина з надзвичайно чесною та шляхетною вдачею. Тож він просто не міг пройти повз і залишити мене на поталу Грегорі, який явно мені загрожував.

Але все ж...

«Ну як тут можна не закохатися?»

Щиро кажучи, це було вище за мої сили. Навіть якщо відкинути всі його зовнішні переваги, статус і багатство...

«Він же настільки добрий до мене».

Я відчула, як десь із самої глибини моєї душі підкотилося щось гаряче й трепетне. Проти цього не було ліків.

Скільки б я не повторювала собі, що він — головний герой цього світу, що він — суджений Серафіни...

Скільки б я не намагалася приборкати власне серце, запевняючи себе, що плекати романтичні почуття до герцога абсолютно марно...

Моє серце все одно зрадницьки продовжувало йти своїм шляхом.

***

«Прокляття!»

Грегорі, чиї очі ледь не палали люттю, гнівно споглядав за тим, як панна Ансі та герцог Клаудіус стояли пліч-о-пліч.

«Ларієт робить це навмисно».

Хрусь .

Крізь міцно зціплені щелепи вирвався дикий скрип зубів.

«Вона крутиться біля герцога тільки для того, щоб вивернути мені душу!»

Після тих подій, що відбулися на півдні, Ларієт взагалі перестала відповідати на будь-які спроби Грегорі зв'язатися з нею. Він надіслав їй десятки листів, але у відповідь панувала суцільна німа тиша. Щобільше, вона взагалі припинила з'являтися в тих місцях, які він зазвичай відвідував.

«Нічого, вона просто намагається змусити мене ревнувати».

Спершу він щосили намагався заспокоїти себе цією думкою, але у всього була своя межа. Ларієт продовжувала тримати жорстку дистанцію, і від такої холодності, з якою він зіткнувся вперше в житті, його дедалі більше охоплювала паніка.

І ось посеред усього цього до Грегорі дійшли приголомшливі чутки:

«Що? Панна Ансі та пан герцог разом відвідали оперу?!»

І це було далеко не все.

То вона з'являлася на сольному концерті, де виступав музикант під заступництвом дому Клаудіусів, то йшла до художньої галереї, куди інвестував той самий дім... Ларієт раз у раз відвідувала найвідоміші заходи, пов'язані з родом Клаудіусів. І щоразу поруч із нею був він.

«Та з якого дива герцог взагалі постійно крутиться біля неї?!»

Щиро кажучи, такій впливовій людині, як герцог Клаудіус, не було жодного сенсу підтримувати зв'язок із спадкоємицею звичайного віконтства на кшталт Ансі.

Навіть якщо цей рід і мав міцну внутрішню основу, вони все одно залишалися дрібною провінційною аристократією. У порівнянні з величним домом Клаудіусів, вони були не більше ніж порошинка біля сліпучого сонця. Скільки б він не проводив часу з панною Ансі, герцог не мав від цього жодної вигоди.

Якщо так, то єдине, на що там можна було подивитися...

«Та яка різниця, якщо останнім часом вона стала трохи привабливішою!»

Грегорі з люттю стиснув кулаки, не в змозі стримати гніву. Адже останнім часом молоді аристократи дедалі частіше почали виявляти неабияку цікавість до неї:

— Знаєте, а панна Ансі — вельми непоганий варіант.

— Раніше я вважав її якоюсь похмурою та відстороненою, але останнім часом вона неймовірно розквітла.

— До того ж, хіба вона не єдина спадкоємиця свого роду?

— Справді, годі й шукати дівчину з кращими умовами.

Слухаючи ці розмови, Грегорі відчував, як у нього все всередині закипає від люті.

Вона ж була його нареченою!

Вона належала йому!

Саме тому Грегорі перерив усі можливі списки заходів, де мала з'явитися Ларієт, щоб нарешті на власні очі побачити, що відбувається. Саме тому він і притягнувся на цей випускний вечір університету Вілсона, який раніше його взагалі не цікавив.

«Та що це взагалі за чортівня?!»

Грегорі не вірив власним очам.

Ларієт та герцог дивилися одне на одного й променисто посміхалися. Вони виглядали по-справжньому близькими. Герцог злегка схилив голову до неї, щось стиха шепочучи. А потім плавно простягнув руку й обережно прибрав пасмо волосся з її щоки.

Щоки Ларієт миттєво спалахнули яскравим рум'янцем, наче стигле яблуко. А в її рожевих очах, якими вона дивилася знизу вгору на герцога, світилося стільки щирої ніжності й любові, що приховати це було просто неможливо.

«Невже... вона й справді закохалася в герцога?»