Розділ 79 — Розділ 79

Спостерігаючи за Ларієт, Грегорі раптом чітко усвідомив.

Коли вона спілкувалася з ним, то завжди лише стискалася від страху й намагалася вгадати його настрій. Вона жодного разу в житті не дивилася на нього таким поглядом.

«Ні, цього не може бути».

Грегорі до крові прикусив губу.

«У неї ж немає нікого, крім мене!»

Охоплений цими думками, Грегорі наполегливо й невідступно рушив слідом за Ларієт. Нарешті він помітив, що герцог на мить кудись відійшов.

Залишившись наодинці, Ларієт попрямувала до безлюдного вікна.

«Саме час».

Грегорі квапливо рушив у її бік. Він збирався за будь-яку ціну перекинутися з нею бодай словом. Хай там що — переконати її чи заманити підступними обіцянками, — він мусив повернути її під свій контроль.

— ...

Проте, щойно Ларієт помітила Грегорі, на її обличчі з'явився вираз глибокої відрази, і вона миттєво спробувала піти геть.

В її рожевих очах чітко читалося одне єдине почуття — глибока огида.

«Та як ти смієш?!»

Очі Грегорі люто зблиснули. Він прискорив ходу, збираючись наздогнати її. Проте саме тієї миті, коли він уже майже наздогнав Ларієт...

— Ох.

Грегорі судомно ковтнув повітря. Звідкись прямо перед ним раптом з'явився герцог, який рішуче став між ним та Ларієт.

Герцог злегка повернув голову й кинув погляд назад. Від цього жесту Грегорі рефлекторно здригнувся й заціпенів. І не дивно, адже цей холодний погляд блакитних очей був спрямований прямо на нього.

Герцог просто мовчки дивився, але... від цього тиску в Грегорі аж перехопило подих, наче його схопили за горло.

Герцог плавно зробив крок убік, повністю заступивши собою Ларієт від погляду Грегорі. А потім він ввічливо запропонував їй руку для супроводу й повів за собою геть.

«Прокляття!»

Залишившись на самоті, Грегорі був готовий дико закричати від безсилої люті.

Ларієт Ансі.

Дівчина, яку він знав із самого дитинства.

Його колишня наречена, яка раніше здавалася йому безглуздою, сірою та нудною істотою, здатною лише покірно ходити за ним слідом.

Він був абсолютно впевнений, що вона назавжди залишиться його слухняною іграшкою...

«Та чому?!»

Чому вона раптом вислизнула з його рук і опинилася так високо, що тепер до неї неможливо було навіть дотягнутися?

Поки Грегорі важко дихав, намагаючись опанувати свій гнів, до нього несподівано звернулася якась шляхетна дама:

— Перепрошую, молодий пане Густо?

— ...

Грегорі зі спотвореним від люті обличчям обернувся. Нічого не підозрюючи, дама привітно запитала його:

— Ви сьогодні прийшли без панни Лопес? Щось її останнім часом зовсім не видно в товаристві.

— А мені звідки знати?! — різко випалив Грегорі й, розлючено тупаючи, пішов геть.

Шляхетна дама лише ошелешено провела його поглядом:

— Та що це з ним? Чому він так гостро реагує? Він же завжди з'являвся всюди разом із панною Лопес.

— Він із самого початку свята не зводив очей із панни Ансі, — тихо додала інша дама, скрушно похитавши головою. — Треба було цінувати її, коли вони ще були заручені.

— І то правда. Який сенс тепер влаштовувати подібні сцени, абсолютно незрозуміло.

Шляхетні дами стиха продовжували розмову:

— Проте, якщо подумати, панна Лопес і справді кудись зникла останнім часом.

— Ну, сьогоднішнє свято — це випускний вечір університету, тож їй тут робити нічого. Але дивно те, що її немає й на інших заходах.

— Точно. Раніше вона ні за що б не пропустила жодної відомої вечірки, завжди намагалася бути в центрі уваги...

Поки дами розмовляли, Грегорі, згораючи від приниження та поразки, стрімким кроком залишив вечірку.

«Вона сміє отак відкрито загравати з герцогом прямо у мене на очах?!»

В його очах спалахнули божевільні іскри.

— Ну начувайся, Ларієт. Ти справді думаєш, що я так просто відпущу тебе? — його голос прозвучав по-справжньому зловісно й моторошно.

***

У той самий час Серафіна сиділа у своїй кімнаті, злісно й нервово кусаючи губи.

«Як таке взагалі могло статися?»

Після тієї сварки з принцесою у великому храмі, життя Серафіни перетворилося на суцільне жахіття. Вона зіштовхнулась з принизливою реальністю:

— Нам дуже шкода, панно Лопес.

— Наш заклад більше не може приймати вас, панно Лопес...

Усі заклади, салони та крамниці, які бодай якимось чином були пов'язані з домом Клаудіусів, внесли її до чорного списку й зачинили перед нею двері.

«Як вони сміють так чинити зі мною?!»

Серафіна досі не могла повірити в те, що відбувається. Вона ж була визнаною «ніжною лілією» вищого світу! Її ніколи й ніде не відмовляли. Навпаки, вона завжди купалася в загальній увазі, і всі навколо готові були на все, щоб заслужити хоча б одну її прихильну посмішку.

І тепер її, таку видатну особу, хтось сміє виставляти за двері?!

Від дикої люті в неї аж затремтіли плечі. Проте найбільше її турбувало інше:

«Якщо все так триватиме й далі... я остаточно стану вигнанкою у вищому світі».

Усі ті художні галереї, виставки та концерти, куди їй закрили доступ, були найпопулярнішими та найпрестижнішими подіями сезону. Людина, яка не відвідувала їх, просто не могла підтримати жодної розмови в шляхетному товаристві.

А Серафіна ж звикла бути найпопулярнішою фігурою у вищому світі!

«А ця нікчемна Ларієт тим часом разом із герцогом не пропускає жодного відомого заходу! А я в цей час...!»

Серафіна була готова збожеволіти від заздрощів та гніву. До того ж Грегорі тепер зовсім забув про неї і тільки те й робив, що бігав слідом за Ларієт! А без нього вона втратила можливість потрапити навіть на ті нечисленні прийоми, куди раніше могла ходити тільки завдяки його супроводу!

«Як же це дратує!»

Серафіна спробувала згадати інших кавалерів, яких могла б покликати, але одразу ж облишила цю думку — усі вони були повними невдахами. Грегорі на їхньому тлі виглядав найпристойнішим варіантом, саме тому вона й тримала його біля себе...

Важко дихаючи від люті, вона похмурим, згаслим поглядом подивилася на запрошення, що лежали на її столі. За весь останній тиждень їй надійшло лише три листи, і два з них взагалі не мали жодного відношення до вищого світу. А раніше ж запрошення надходили такою лавиною, що вона не встигала на них відповідати!

«Виходить, у мене залишилося лише це».

Це було запрошення на вечерю.

За два дні кілька шляхетних дам збиралися зустрітися в одному елітному ресторані, щоб поспілкуватися в жіночому колі. Серафіна вже бувала в цьому закладі раніше. Найголовніше — цей ресторан ніяк не був пов'язаний із родиною Клаудіусів, а отже, ніхто не посміє виставити її за двері.

«Чудово».

Серафіна рішуче підвелася з крісла. Це буде її перший вихід у світ за довгий час. Вона підбере таку сукню, прикраси та взуття, щоб виглядати ідеально й затьмарити абсолютно всіх.

***

Наступного дня.

Я вперше за довгий час завітала до міського маєтку родини Клаудіусів. Принцеса надіслала мені запрошення, пропонуючи разом випити чаю.

— Ларі!

Щойно я переступила поріг вітальні, принцеса подивилася на мене хитрою, багатозначною посмішкою.

— О, я вже все знаю. Мені сказали, що вчора ти нарешті одягла ті сережки.

— ...І звідки ти тільки про це дізналася? — здивовано запитала я.

— У мене всюди є свої вуха, — весело відказала вона.

Ну звісно, для принцеси дізнатися про світські плітки було простіше простого.

Похитавши головою, я присіла в крісло навпроти неї. Принцеса задоволено продовжувала:

— Кажуть, учора ви з моїм братом виглядали неймовірно солодко й гармонійно. Ну то що, скажи, мій брат виявився доволі непоганим кавалером, хіба ні?

«Не просто непоганим...»

Коли я згадала, як учора герцог рішуче захистив мене від Грегорі, моє серце знову наповнилося дивовижним теплом. Проте я прийшла сюди зовсім не для того, щоб обговорювати це.

Я злегка примружила очі й серйозно подивилася на принцесу.

— Що... що таке? — миттєво зніяковіла вона, помітивши мій погляд. — Чому ти так на мене дивишся?

— Ево, ти справді попросила пана герцога опікуватися мною?

— Ой, — принцеса перелякано здригнулася.

Я важко зітхнула:

— Я ж стільки разів просила тебе про це. Пан герцог дуже зайнятий, у нього величезна кількість справ, тому не можна отак егоїстично витрачати його дорогоцінний час.

— Ну, я ж не просто так... — почала виправдовуватися вона.

— А я, нічого не знаючи, почувалася неймовірно ніяково й винувато перед ним, коли дізналася про все!

— Але все одно! — принцеса надула губи й уперто пробурмотіла: — Мені просто було нестерпно бачити, як цей нікчемний Грегорі постійно вештається біля тебе й намагається отруїти тобі життя!

— Навіть якщо так, ти мала б спочатку попередити мене.

— Але ж тоді ти б точно відмовилася!

І тут вона поцілила прямо в яблучко. Мені не було чого заперечити.