Розділ 80 — Розділ 80

Коли я зовсім втратила дар мови, принцеса різко продовжила:

— Ну справді, у цьому є й твоя провина, Ларі.

— Моя?

— Авжеж. Ти ж щоразу, Ларі, як за звичкою повторюєш: «Не можна завдавати іншим клопоту».

Я?

Від таких абсолютно несподіваних слів я лише мовчки закліпала очима. Принцеса з дещо невдоволеним виглядом вела далі:

— Чи не могла б ти бодай зрідка просто приймати чужу доброту?

— …Ево.

— Зазвичай люди, коли щось роблять, насамперед зважають на власні інтереси та вигоду. — знизавши плечима, принцеса знову твердо наголосила: — Тому й Ларі може чинити так само.

У ту ж мить.

Я мимоволі знову згадала герцога.

«Чи справді мені можна так вчинити?»

Він — головний герой цього світу, чоловік, якого доля призначила Серафіні.

«Чи маю я право, відкинувши всі ці факти, дозволити собі плекати почуття до герцога?»

Саме тоді принцеса знову заговорила:

— Хай там як, завтра ми з братом разом ідемо на вечерю.

— На вечерю?

— Так. Те, що ви з братом так добре ладнаєте — це чудово... але мені останнім часом теж стало трохи нудно.

Очі принцеси спалахнули яскравим вогником, і вона знову почала наполягати:

— Я чула, що нещодавно наш рід інвестував у ресторан «Бейлі». Ти ж знаєш про нього, правда?

— Ну звісно, знаю.

Я слухняно кивнула головою.

Ресторан «Бейлі».

Він вважався одним із найвідоміших закладів у столиці, куди обов'язково намагалися завітати всі туристи, які приїздили сюди на екскурсію.

— Кажуть, що їхній стейк із тунця, який вони приготували спеціально як лімітовану літню пропозицію, просто неймовірно смачний. Ходімо разом, ну, будь ласочка!

Дивлячись на принцесу, я відчула, як моє серце приємно стислося від ніжності. Адже, щиро кажучи, я вже давно все зрозуміла.

Щойно з'являлося якесь відоме чи просто чудове місце, принцеса щоразу прагнула відвідати його саме разом зі мною. І причиною цього, найімовірніше, було те, що...

«Вона так сильно піклується про мене».

Усе почалося ще з того дня, коли ми вперше підписали наш договір про дружбу. Завдяки принцесі я змогла побувати в такій кількості місць, про які раніше навіть не чула. І здобула безліч унікального, незабутнього досвіду.

Мабуть, вона робила це, зважаючи на те, скільки зневаги та принижень мені довелося витерпіти в ті часи, коли я була лише служницею Серафіни.

— Ево.

Слова самі собою, абсолютно неконтрольовано вирвалися з моїх вуст:

— Чи знаєш ти, що я завжди безмежно вдячна тобі?

— ...

Почувши моє запитання, принцеса деякий час пильно дивилася на мене, а потім...

— Я теж.

Вона променисто посміхнулася очима й тихо відповіла.

На душі в мене стало неймовірно тепло й затишно.

***

Перед тим, як увійти до самого ресторану. Шляхетні дами, які зібралися в залі очікування, вели між собою жваву розмову:

— Я так чекаю на це!

— І не кажіть, забронювати тут столик було справжнім випробуванням.

Тим часом Серафіна, вирішивши скористатися моментом, вперше за довгий час спробувала похизуватися:

— У ресторані «Бейлі» й справді надзвичайно вишукана кухня.

У ту ж мить. Дами крадькома обмінялися між собою промовистими поглядами.

«Останнім часом вона у вищому світі сидить тихо, наче миша... А варто було їй потрапити в місце, про яке вона хоч щось знає, як вона знову задерла носа».

Проте Серафіна, здавалося, взагалі не збиралася припиняти свої вихваляння:

— Ми колись приходили сюди разом із Грегорі, і кожна страва з нашого сету була приготована з неймовірною майстерністю.

Серафіна вела далі з тужливим, мрійливим поглядом:

— Я досі згадую ті часи. Шеф-кухар тоді навіть особисто вийшов до нас, щоб привітати та подякувати мені за візит...

— Ах, ось як?

— Виходить, ви, панно Лопес, уже бували тут раніше.

Дами з дещо невдоволеним та уїдливим виглядом підтакнули їй. Саме тоді інша дівчина раптом зауважила:

— До речі, ви чули? Кажуть, нещодавно герцогський дім Клаудіусів інвестував значні кошти в цей ресторан.

Що?

У ту ж мить Серафіна відчула, як усе всередині неї крижаніє, наче вона живцем проковтнула величезний шматок льоду.

«Чому раптом знову Клаудіуси?»

«Невже... невже мене й сюди тепер не впустять?»

Тим часом шляхетні дами продовжували активно обговорювати плітки:

— Кажуть, на розробку цього літнього меню пішли шалені гроші.

— Стейк із тунця під їхнім фірмовим соусом, так? Кажуть, це щось неймовірне, я просто згораю від цікавості.

Аж раптом. До них підійшов офіціант:

— Перепрошую, чи можу я дізнатися, ви — панна Лопес?

Серафіна з очевидною настороженістю та тривогою подивилася на нього. Офіціант ввічливо, але твердо продовжив:

— Нам надзвичайно прикро, проте ви, панно, не зможете пообідати в нашому закладі.

— Що ви таке кажете?!

Обличчя Серафіни вмить палко спалахнуло від обурення:

— Я вже кілька разів обідала тут раніше! Чому цього разу мені відмовлено?!

— Нещодавно внутрішні правила нашого ресторану зазнали певних змін. Сподіваємося на ваше розуміння.

Поки вони так досить довго сперечалися. Шляхетні дами, які весь цей час спостерігали за Серафіною з неприхованим глузуванням, почали одна за одною підводитися зі своїх місць:

— Що ж, панно Лопес, ми тоді підемо всередину.

— Будемо чекати на вас за столиком.

— Приєднуйтеся до нас, щойно закінчите розмову. Зрозуміли?

Після того, як дами пройшли до ресторану. Серафіна залишилася стояти на самоті з абсолютно безпорадним та розгубленим виглядом. Водночас офіціант із дещо нетерплячим виглядом знову звернувся до неї:

— Чи не могли б ви залишити наш заклад?

Серафіна до крові прикусила губу й рушила до виходу. Вона чітко усвідомлювала, що скільки б вона тут не наполягала, всередину її все одно ніхто не впустить.

До того ж інші відвідувачі, які чекали в залі, раз у раз озиралися й перешіптувалися, дивлячись на неї:

— Боже мій, що там відбувається?

— Хіба ця дівчина не панна Лопес?

Серафіна практично вибігла на вулицю, намагаючись сховатися від ганьби. Проте на цьому її приниження не закінчилися.

«Це ж...»

Прямо перед входом до ресторану стояла розкішна карета, прикрашена офіційним гербом роду Клаудіусів.

Серафіна рефлекторно відсахнулася назад, поспіхом ховаючись за колоною. У той самий момент дверцята карети відчинилися, і звідти з'явився сам герцог Клаудіус.

— Прошу, Ево.

Допомігши своїй молодшій сестрі вийти, герцог із лагідною посмішкою простягнув руку Ларієт.

Ларієт, прийнявши його руку, спустилася на землю:

— Дякую вам, пане герцогу.

— Будь ласка.

Серафіна, наче зачарована, застигла, споглядаючи цю картину. Вишукано вбрана Ларієт виглядала настільки чарівно, що могла б затьмарити будь-яку красуню у вищому світі. А лагідний, сповнений щирого тепла погляд герцога був прикутий виключно до неї однієї.

— Ой, та ідіть швидше! — незадоволено кинула принцеса, яка вже встигла пройти трохи вперед.

Ці троє, що так весело й невимушено спілкувалися між собою, здавалося, належали до зовсім іншого світу, куди Серафіні шлях був закритий назавжди...

— ...

Коли вони троє зникли за дверима ресторану. Не в силах стримати шалений приплив приниження та образи, Серафіна щосили стиснула пальцями поділ своєї розкішної сукні. Зі стану заціпеніння її вивели захоплені голоси перехожих та гостей, які стояли поруч:

— Неймовірно! Сам герцог Клаудіус, принцеса та панна Ансі разом... Я й уявити такого не міг.

— Мабуть, вони справді дуже близькі, раз разом прийшли на вечерю.

Поки одні захоплювалися їхніми теплими стосунками. Інші дами почали обговорювати останні світські плітки:

— Ви ж знаєте, у вищому світі зараз кажуть: якщо хочете запросити кудись принцесу Клаудіус, спочатку знайдіть підхід до панни Ансі.

— Аякже. Принцеса тепер навідріз відмовляється відвідувати будь-які заходи, якщо поруч немає панни Ансі.

Усі навколо тільки й говорили про те, наскільки сильно принцеса Клаудіус дорожить своєю подругою.

— І це ще не все! Останнім часом ширяться чутки, що між панною Ансі та паном герцогом незвичайні стосунки.

Люди відкрито обговорювали взаємну прихильність, що виникла між герцогом та Ларієт.

Клаудіуси виявляли до неї таку виняткову прихильність, що про це вже знав ледь не кожен зустрічний. Від почутого очі Серафіни люто здригнулися.

«На тому місці... мала стояти я!»

Це вона мала приймати супровід від найбажанішого холостяка Імперії, дивитися в його глибокі сині очі й граціозно посміхатися у відповідь.

Це вона мала купатися в променях загального визнання та заздрощів!

Проте все це життя в неї безсоромно відібрала якась сіра нікчема.

Кипляча, несамовита лють, наче в неї вкрали те, що належало їй за правом, повністю затьмарила її розум.

— Ларієт... — процідила крізь зуби Серафіна. — Я ніколи тобі цього не пробачу!

Її зазвичай ніжний, солодкий голос, схожий на спів пташки, повністю зник, змінившись зловісним і моторошним шипінням.