Розділ 82 — Розділ 82

«Якщо так… То хіба не достатньо просто одружитися?» — промайнуло в його голові.

Після кількох невдалих спроб Грегорі таки звівся на ноги. Він упевнився, що перехилив стільки оковитої, аж здавалося, ніби гострі друзки розбитого скла шматують його мізки зсередини.

— Ох, матінко… — прогнав він повітря крізь зуби.

Похитуючись, Грегорі повільно поплентався геть із кімнати, в якій безвилазно просидів останні кілька днів.

На його обличчі розпливлася зловісна, хитра посмішка, що приховувала таємні, підступні помисли.

***

Моє мирне, розмірене повсякденне життя вщент розлетілося на друзки через один-єдиний лист.

— Панно, вам надійшов лист із Палати вінчання! — гукнула Емі.

То був один із тих млосних лінивих днів. Безтурботно хрумкаючи печивом у затишку вітальні, я здивовано й спантеличено зиркнула на свою покоївку.

— Га? Що ти кажеш? З Палати вінчання?

Палата вінчання — це таке державне відомство, що завідує всіма справами, пов’язаними зі шлюбами та розлученнями підданих Імперії.

Воно керувало як скромними реєстраціями простолюду, так і витонченими союзами аристократів чи навіть членів імператорської родини. Звісно, для звичайних людей процедура була значно спрощеною, а от для шляхетних панночок та панів — набагато заплутанішою та складнішою… Втім, суть не в тому.

«Постривай, з якого це дива мені взагалі має писати Палата вінчання?»

Які справи можуть бути у цього відомства до незаміжньої панни, яка навіть не збирається під вінець?

«Може, вони переплутали отримувача й помилково прислали це мені замість когось іншого?»

На той момент я ще сприймала все доволі легковажно. Проте варто було мені зламати сургучну печатку й розгорнути послання, як серце моє стислося від лихого передчуття:

«Палата вінчання щиро вітає з укладанням шлюбного союзу між шляхетними родами графа Густо та віконта Ансі.

Оскільки на цей час панна Ансі офіційно володіє титулом молодої віконтеси Ансі, звертаємося до вас із запитом щодо подальшого врегулювання прав на цей титул після одруження.

Чи залишатиметься титул молодої віконтеси Ансі й надалі у повній та одноосібній власності панни Ансі?

Чи, можливо, право володіння буде передано вашому законному чоловікові?

Будь ласка, сповістіть нас про ваше рішення при першій же нагоді.»

Я миттєво збагнула: коїться щось абсолютно жахливе.

«Що це, в біса, таке?!»

Я витріщилася на аркуш із виразом цілковитого заціпеніння.

«Шлюбний союз між родами Густо та Ансі?!»

Минуло вже стільки часу відтоді, як я офіційно надіслала повідомлення про розірвання заручин! З якого це дива Палата вінчання раптом шле мені такі папірці?

Ба більше, це формулювання — «вітаємо з укладанням шлюбного союзу»…

«Невже… Невже цей мерзотник Грегорі примудрився зареєструвати наш шлюб без мого відома?!»

Мої очі ледь не вилізли з орбіт від обурення. Та хіба таке взагалі можливо в межах закону?! Я ж не давала жодної, навіть найменшої згоди на цей шлюб!

Аж раптом…

«Що це за звуки?»

Я нашорошила вуха, бо з вулиці до моєї оселі донеслися відлуння інструментів. Це була старомодна, солодкава серенада про кохання, яка вже давно вийшла з моди…

— Па… панно! — у цей момент до вітальні, задихаючись від поспіху, влетіла інша служниця.

Я миттєво підхопилася з крісла:

— Що трапилося?

— Молодий пан Грегорі Густо прибув! Він зараз стоїть прямо під брамою міського будинку і… — служниця з острахом зиркнула на мене, підбираючи слова. — Ну… він привів із собою цілий оркестр, і вони щосили грають серенаду!

— ……

Я просто заніміла, не знаючи, що й сказати.

«Серенада?! Серйозно?!»

Якщо заглянути в словники, то це пісня, яку виконують під вікнами коханої, аби відкрити їй свої почуття. За переказами, колись серед зашкарублої знаті такі співи вважалися обов'язковою частиною пропозиції руки та серця.

Але ж у наші дні цей звичай практично зник! Навіть мій покійний дідусь свого часу відмахувався зі словами:

«Яка ще серенада? Навіть мій батько ніяких серенад не співав!»

Він що, надумав розструбити на весь столичний округ про те, що кличе мене заміж?!

«Стривай… А якщо в цьому й полягає його підступний замисел?»

Голова вибухала від болю. Потираючи пальцями скроні, аби хоч трохи заспокоїтися, я рішучим кроком рушила до виходу. Мені потрібно було негайно зупинити Грегорі.

***

Коли я вийшла на поріг, моєму погляду відкрилася картина неймовірної абсурдності.

Перед самим входом до міського будинку роду Ансі височіли цілі гори пишно запакованих подарунків, а посеред нашого саду затишно вмостився невеликий оркестр, який виводив солодкі й витончені рулади старовинної серенади.

Варто зауважити, що наш особняк розташовувався на вулиці Рідель — у престижному кварталі, де височіли міські будинки багатьох впливових аристократів середньої руки. А це означало лише одне…

Усі сусіди-дворяни вже встигли висипатися на свої балкони та ґанки й тепер із неприхованим, палаючим інтересом спостерігали за цим божевільним видовищем під моїми вікнами…

— О Боже, ви тільки подивіться на це! Що там коїться?

— Невже молодий пан Густо вирішив привселюдно освідчитися панні Ансі?

— Ой, треба ж таке! Я й не думала, що в наше століття ще можна почути справжню серенаду під вікнами!

Тим часом Грегорі, який завзято роздавав вказівки слугам, що тягали коробки з дарами, помітив мою появу і з сяючою посмішкою обернувся в мій бік:

— Не туди, ставте ось сюди… О, Ларі!

«Ларі?! Ларі-і-і?!»

Та бодай тебе качка дзьобнула! Відколи це ти став називати мене моїм пестливим іменем?!

Від такого нахабства у мене ледь не відняло мову, а рука сама потяглася до потилиці від обурення!

Я якусь мить приголомшено споглядала на цього блазня, а потім, гнівно зсунувши брови, холодно запитала:

— Що за безглузде видовище ви тут влаштували, молодий пане Густо?

Я навмисно підкреслила кожне слово, звертаючись до нього виключно на «ви» та використовуючи його повне офіційне найменування «молодий пане Густо», аби виставити між нами непорушну стіну відчуженості. Однак Грегорі це не зупинило.

— О, Ларі, ну що ти таке кажеш? — він округлив свої баньки з таким невинним виразом, ніби я щойно завдала йому смертельної образи чи вимовила найстрашніші лайливі слова. — Навіщо ці церемонії та офіційні звертання «молодий пане Густо» між нами?

Після цього на його обличчі знову з'явилася та солодка, хитра усмішка:

— Клич мене просто Грегом, як раніше. Гаразд, Ларі?

«Тим самим пестливим іменем, яке ти дозволяв використовувати лише своїй любій Серафіні?»

Я вже збиралася різко обірвати його й висловити все, що думаю про його фальшиву шляхетність, але заніміла на пів слові. Бо саме в цю мить на губах Грегорі виразно проступила зловісна й торжествуюча посмішка.

— Ми ж тепер офіційно зареєстрували наш шлюб, хіба ні?

Коли ступінь людського нахабства переходить усі межі, ти просто втрачаєш дар мови. І це чистісінька правда.

Я лише безпорадно лупала очима, безсило ковтаючи повітря. Усі слова, які я хотіла виплеснути йому в обличчя, переплуталися в моїй голові, заважаючи сформулювати хоч якесь притомне речення…

«Зберися, Ларі! Опануй себе!» — подумки наказала я собі й міцно зціпила зуби. Я не маю права піддаватися на його провокації й дозволяти йому вести цю гру за власними правилами.

— Щодо цієї реєстрації шлюбу… Хто дав вам право робити це без моєї згоди?! — карбувала я кожне слово, прошиваючи його гострим, мов лезо, поглядом. — Я поняття не мала про те, що документи взагалі подавалися до Палати вінчання!

У відповідь Грегорі лише подивився на мене якимось дивним, поблажливим поглядом. Так дивляться на примхливе цуценя чи домашнього улюбленця, який намагається грайливо вкусити за палець — у його очах читалося явне, неприховане презирство й зверхність.

«Боже мій, він що, геть з'їхав з глузду?!»

Мене аж пересмикнуло від огиди, а вздовж хребта пробігли сироти. Чому він витріщається на мене в такій паскудній манері?!

Грегорі повільно похитав головою, ніби повчав нерозумну дитину, і солодкавим голосом промовив:

— Ларі, я чудово розумію, що ти сильно образилася на мене через мої минулі помилки та неуважність.

— Що ви верзете?!

— Але хоч би як сильно ти вередувала чи гнівалася, не варто заперечувати очевидне й відхрещуватися від нашого священного союзу, скріпленого печаткою Палати.

У мене аж світ перед очима поплив. Що цей божевільний взагалі несе?!

Тим часом Грегорі театрально опустився переді мною на одне коліно:

— Нехай я і маю чимало вад, але я організував усе це під твоїми вікнами лише для того, щоб довести тобі свою відданість.

І він знову вп'явся в мене своїм масляним поглядом.

«Невже… Невже він зараз це зробить?!»

Моє найгірше передчуття справдилося цієї ж миті.

— Ти вийдеш за мене, Ларі?

Щойно ці слова злетіли з його вуст, як Грегорі грубо й безцеремонно вхопив мою руку і припав губами до моєї долоні.

Цмок.

Щойно я відчула дотик його липких, вологих губ до своєї шкіри, як…

— ……

Усе моє єство здригнулося від невимовного жаху й огиди.

Хляп!

Я рефлекторно, з усієї сили вліпила йому по руці, вириваючи свою долоню, і злякано відсахнулася назад, судомно витираючи тильний бік кисті об сукню.

— Тут явно сталася якась помилка чи судове підроблення документів! — вигукнула я.

Грегорі лише невдоволено цокнув язиком і з докором подивився на мене, ніби я була вередливою дитиною:

— Ларі, ну скільки можна показувати свій гонористий характер і вередувати?

Вередувати?! Та як він сміє?!

Усередині мене все спалахнуло від люті, але я змусила себе глибоко вдихнути й приборкати гнів. Якщо я зараз піддамся емоціям і вчиню гучний скандал на очах у сусідів, це буде лише на руку Грегорі та його брудному плану.

Зважаючи на офіційне повідомлення з Палати вінчання та цю його непохитну впевненість у власній безкарності, мені не варто рубати з плеча. Потрібно спершу тверезо оцінити ситуацію, розібратися у фактах і з'ясувати, як саме він провернув цю аферу.

Ухваливши це рішення, я вирішила діяти суворо в межах закону та шляхетного етикету.

— Молодий пане Густо, змушена нагадати, що ця територія є приватною власністю роду віконта Ансі. І ваше перебування тут разом із цим збіговиськом у такий спосіб — це пряме порушення закону про недоторканність приватних володінь.

— Ох, Ларі, ну чому ти знову говориш такі образливі й холодні речі?

Грегорі демонстративно ображено закотив очі й жалібно опустив брови:

— Ми ж уже законне подружжя перед лицем імперського закону, адже шлюб зареєстровано! Нам залишилося хіба що відгуляти пишне весілля для світського товариства, а так ми вже чоловік і дру…

— Негайно приберіть це всі ці дарунки та оркестр! — різко обірвала я його на пів слові, пропалюючи Грегорі лютим, сповненим зневаги поглядом.

Я зробила глибокий вдих і додала найхолоднішим, сухим та офіційним тоном, на який тільки була здатна:

— Інакше я викличу міську варту.

Після погроз, я розвернулася на підборах і, гупнувши дверима, сховалася в прохолодній глибині свого міського будинку.