Розділ 84 — Розділ 84

— Ево…

— Якщо подруга потрапила в халепу, допомогти їй — це цілком природно. Та якби навіть йшлося про геть незнайому людину, почувши таку обурливу історію, я б усе одно взялася допомогти!

Я просто заніміла, а панна тим часом гнівно округлила свої очі.

— Ти потрапила в біду, то з якого дива ще й вибачаєшся перед мною?

— А… але ж…

— І ніяких «але»! Це взагалі не твоя провина, Ларі!

У цей момент мене ніби обухом по голові вдарило від усвідомлення.

«…Справді, моєї провини тут немає».

Це усвідомлення нарешті чітко дійшло до мене. Винним у всьому був Грегорі, а я — звичайна жертва, яку втягнули в брудну аферу. Докласти зусиль для виправлення ситуації необхідно, проте звинувачувати й картати себе через це я точно не маю жодних причин.

— Тож ніколи більше не смій казати таких дурниць. Зрозуміла мене? — знову суворо попередила принцеса.

Я слухняно кивнула:

— …Так.

Подивившись на мене поглядом, сповненим жалю та співчуття, панна демонстративно зашуміла, намагаючись переключити мою увагу:

— До речі, ти вже вечеряла?

— Ще ні.

— От і чудово! Бо я теж іще нічого не їла.

Принцеса міцно обхопила мою руку й весело защебетала:

— Коли на душі паскудно, найкращі ліки — смачна їжа. Як щодо стейка? Або, може, запеченої курки?

Панна щосили намагалася розрадити мене та покращити настрій. Дивлячись на неї, я вперше за весь цей довгий день змогла щиро посміхнутися.

***

Грегорі Густо перебував у рідкісному для себе піднесеному настрої.

«Отож-бо й воно, і навіщо було намагатися втекти від мене?»

Зійшовши з карети, Грегорі весело намугукував під ніс якусь мелодію, крокуючи до міського будинку роду Густо.

Заяву про реєстрацію шлюбу вдалося успішно подати. Ба більше, він привселюдно й гучно освідчився Ларієт на очах у половини світського товариства. Тож тепер у вищому світі їхній шлюб вважатимуть майже доконаним фактом.

«Усе йде точнісінько за моїм планом».

Залишилося зачекати зовсім трохи, і Ларієт сама приповзе до його рук.

«Я ще провчу це гонористе дівчисько і покажу їй де її місце!»

У той самий момент, коли Грегорі з утіхою віддавався цим солодким мріям, розпливаючись у посмішці, раптом пролунав владний голос:

— Грегорі.

Грегорі, який саме збирався піднятися до своєї кімнати, миттєво закляк.

— Тату?

На сходовому майданчику стояв граф Густо. Окинувши сина непроникним поглядом, він розвернувся й кинув:

— Іди за мною.

За кілька хвилин у кабінеті голови роду граф Густо роздратовано запитав:

— Що за дурні витівки ти влаштував? Навіщо було зчиняти цей балаган під вікнами того дівчиська Ларієт?

— Я вигадав просто геніальний спосіб, тату! — захоплено вигукнув Грегорі. — Спершу ми офіційно реєструємо шлюб, а вже потім я змушу Ларієт скоритися.

— Що за маячня?

Від цих недолугих слів обличчя графа Густо перекосилося від люті. Подальші пояснення Грегорі зводилися ось до чого: за допомогою реєстрації шлюбу він юридично зв'яже Ларієт по руках і ногах, а поки триватиме судова тяганина щодо розлучення, він використає цей час, аби повністю зламати її опір.

Звісно, ситуація не була безхмарною.

Ларієт чинила шалений опір, заявляючи, що ніколи не давала згоди на цей союз і що вона ні за які гроші не подала б документи до Палати вінчання після того, як надіслала повідомлення про розірвання заручин.

Вона заперечувала все до останнього.

Через це судовий позов про визнання шлюбу недійсним рано чи пізно завершився б її перемогою, проте…

— Зазвичай розгляд справ про анулювання шлюбу чи розлучення забирає у законників щонайменше три роки, хіба ні? А трьох років мені з головою вистачить, щоб прибрати до рук титул віконта Ансі та всі їхні землі, — Грегорі зверхньо стенув плечима. — Та й скільки вона зможе опиратися? Якщо вона продовжуватиме судову тяганину, на рід Ансі просто посиплеться купа брудних пліток та скандалів.

Ларієт плекала надзвичайну відданість і любов до своєї родини. Наскільки Грегорі знав її, вона просто не витримає, якщо ім'я її роду стане предметом пліток.

— Тому спершу ми закріпимо наш статус подружжя перед законом, а далі…

Грегорі, який так гордо розпинався про свій план, крадькома зиркнув на батька. Він був абсолютно впевнений, що граф зараз почне хвалити його за кмітливість. Проте щось пішло не так.

«Ой, а що це з ним?»

Обличчя графа на очах почало наливатися буряковим кольором. Здавалося, він розлютився так, що в нього аж пара з вух зараз піде…

— І ти оце… вважаєш розумними словами, які не соромно мовити вголос?

— Що?

Грегорі приголомшено втупився в батька. Тієї ж миті граф Густо з усієї сили гупнув кулаком по столу.

Грюк!

— Якщо ти вже зважився на таку аферу, то мав би принаймні досконально перевірити, чи немає в твоїх діях жодних помилок!

— Та… тату?!

— Наважився на такий серйозний крок і навіть не спромігся все як слід перевірити?!

Граф Густо, важко дихаючи, розлючено пропалював сина поглядом. Грегорі лише безглуздо пробурмотів:

— Га? Про що ти взагалі кажеш…

— Та про те, що заява про реєстрацію шлюбу, яку ти подав, містить помилку!

«Що?!»

Грегорі аж очі витріщив.

— Мені щойно надійшло офіційне повідомлення з Палати вінчання! Боже, невже ти взагалі нічого не здатний зробити нормально?!

— По… помилку? Але як це можливо?

Цього просто не могло бути!

Грегорі був абсолютно точно впевнений, що заповнив і подав усе бездоганно.

Тоді, коли Ларієт ще бігала за ним хвостиком, вона була готова віддати йому все до останнього. Завдяки цьому він знав усі найменші, конфіденційні подробиці про неї, необхідні для оформлення паперів. Та й у самій Палаті вінчання, коли приймали документи, не виникло жодних запитань…

— Цк, — незадоволено цокнув язиком граф Густо. — Менше з тим. Мені принаймні вдалося зам'яти це питання й приховати помилку на деякий час.

— То… тоді наша реєстрація шлюбу з Ларієт усе ще залишається чинною?

— Так, — кивнув граф і знову суворо наказав: — Тому зараз твоє єдине завдання — зробити все можливе, щоб утримати це дівчисько, Ларієт Ансі.

— Слухаюсь, тату.

Грегорі, блідий як стіна, низько вклонився. Тим часом граф Густо стиха пробурмотів собі під ніс:

— Хоча, якщо подумати, це навіть на руку. Було б великою дурістю отак просто проґавити титул і землі віконта Ансі.

— Що?

— Кажу, що в твоїх міркуваннях є певне раціональне зерно, — граф задумливо погладив підборіддя. — Зрештою, коли шлюб уже офіційно зареєстровано, що це нікчемне дівчисько взагалі здатне зробити?

Граф Густо на мить замовк, пильно розглядаючи свого дурного й недолугого молодшого сина. У цьому бовдурі не було жодної риси, яка б йому подобалася. Проте…

«Якщо використати цього дурня, аби повністю загарбати рід віконта Ансі… Що ж, це вигідна угода».

Граф Густо кілька разів дружньо поплескав Грегорі по плечу:

— Тож надалі дій обачно й не припускайся більше помилок. Зрозумів?

Це було перше схвалення та заохочення від батька за все його життя. Обличчя Грегорі вмить засяяло від щастя:

— Так!

***

Останнім часом Серафіна Лопес перебувала у вкрай глибокому розпачі та смутку.

Відтоді, як вона так жахливо зганьбилася в ресторані «Бейлі», її більше не запрошували на жодні світські раути чи зібрання.

— …Як Грег може отак мене ігнорувати?

Серафіна, яка вже цілими днями сиділа замкненою у своїй кімнаті, забуваючи навіть поїсти, раптом скреготнула зубами й процідила це крізь стиснуті зуби.

Минав уже тиждень, як вона безвиїзно сиділа в цьому дешевому спільному міському будинку. Однак Грегорі, схоже, абсолютно не обходило, як вона живе, чи добре вона спить, чи правильно харчується.

— Це просто жахливо й несправедливо!

Проте її гнівне обурення швидко згасло.

Бурк…

У животі зрадницьки й гучно забурчало від голоду. Невдоволено насупившись, Серафіна похитуючись підвелася з ліжка.

— Хаа… Я тут буквально вмираю з голоду, а Грег навіть носа свого не показує.

За звичайних обставин у такої панни мала бути покоївка, яка б принесла хоч якусь легку перекуску, проте родина Серафіни — рід барона Лопеса — була дуже бідною. Аби тримати особисту служницю в цьому спільному міському будинку, потрібно було додатково винаймати окрему суміжну кімнату для її проживання. Але у Лопесів просто не було на це грошей, тому вони навіть не змогли привезти для неї служницю з рідного маєтку.

Раніше, коли вона жила розкішним життям за рахунок постійної фінансової підтримки від роду віконта Ансі та роду графа Густо, це не було проблемою, проте зараз…

— Як же це все дратує, просто сил немає.

Серафіна нервовим кроком попрямувала до виходу з кімнати.

Завдяки постійній допомозі та грошам своїх друзів вона раніше ніколи в житті навіть пальцем не ворухнула й не знала, що таке хатня робота. Звісно, куховарити вона не вміла взагалі, тож тепер планувала вийти на вулицю й купити бодай якусь готову їжу, аби просто вгамувати голод.

Однак…

«Ой, а що це?»

Щойно Серафіна переступила поріг, як здивовано покрутила головою.

Атмосфера навколо була якоюсь дуже дивною та незвичною.