Розділ 85 — Розділ 85

Панночки зібралися тісною групкою, і їхні очі збуджено блищали. Вони виглядали так, наче щойно почули якусь неймовірно захоплюючу новину. Загалом у повітрі витало дивне, піднесене оживлення…

— А молодий пан Густо цього разу, уявляєте…

— Але ж панна Ансі каже, що нічого такого не було?

Грегорі та Ларієт?

Тієї ж миті обличчя Серафіни застигло.

«Невже, поки я нічого не знала, між цими двома щось сталося?»

І навіть у такий момент її серце обпекло дошкульне почуття приниження та самотності.

«Раніше… раніше я ніколи не дізнавалася про світські новини останньою».

Вона ж була центром світського товариства, найчистішою лілією.

У минулі часи люди з ніг збивалися й марили лише тим, аби перекинутися з Серафіною бодай словом. Навіть коли вона сиділа у чотирьох стінах спільного міського будинку, завдяки безлічі листів та листівок вона першою дізнавалася про всі найсвіжіші плітки.

Ті прекрасні дні тепер здавалися їй чимось далеким і недосяжним.

«Ні, треба взяти себе в руки й з'ясувати, що взагалі відбулося».

Хитнувши головою, Серафіна відкинула сором і спробувала якомога невимушеніше вклинитися в чужу розмову:

— Перепрошую, а про що ви розмовляєте? Мова про Ларі та Грега?

Почувши це запитання, панночки, які досі палко шепотілися, спідлоба окинули Серафіну швидким поглядом. У їхніх очах проглядала неприхована зневага.

— О Боже, панно Лопес, невже ви досі нічого не знаєте?

— Ви ж стільки разів хизувались, що маєте надзвичайно близькі стосунки з родом графа Густо, тож ми були впевнені, що ви першою про все дізналися.

Від цих глузливих слів обличчя Серафіни миттєво спалахнуло яскравим рум'янцем.

«Яке зухвальство! Раніше ці нікчеми навіть рота при мені відкрити не наважувалися!»

Проте поставити їх на місце, як у минулі часи, вона вже не могла — бракувало сміливості. Адже тепер Серафіна втратила будь-яку підтримку та гроші від роду віконта Ансі та роду графа Густо.

Побачивши, що Серафіна заніміла, одна з панночок з удаваною щедрістю змилостивилася й заговорила:

— Молодий пан Густо привселюдно освідчився панні Ансі.

— Що?! Покликав заміж?! — Серафіна була шокована.

Але на цьому приголомшливі новини не закінчилися.

— І це ще не все. Подейкують, що вони вже навіть офіційно зареєстрували свій шлюб.

«Брехня!»

Зіниці Серафіни шалено затремтіли, наче від сильного землетрусу.

Спостерігаючи за її реакцією, панночки задоволено й глумливо посміхнулися. То була відверта зловтіха.

— Правду кажучи, я дуже здивована. Молодий пан Густо завжди так палко піклувався про вас, панно Лопес.

— Чутки ходили, ніби вони розірвали заручини, а тут раптом таке гучне й раптове одруження.

— Хто б міг думати, що молодий пан Густо насправді так сильно кохає панну Ансі.

— …Ось як.

Вона щосили намагалася зберегти незворушний вигляд і навіть удавано посміхнулася у відповідь:

— Мені потрібно йти у справах, тож я змушена залишити вас.

Проте варто було їй відійти на безпечну відстань, як ноги Серафіни підкосилися. Вона безпорадно й ганебно гепнулася прямо на підлогу.

«Цього просто не може бути».

Її зелені очі розгублено блукали порожнечею.

«Грегорі… Грегорі ні за що не обере Ларієт замість мене!»

Голова йшла обертом, і Серафіна міцно заплющила очі.

Вона завжди була сліпо впевнена в одному.

Нехай сама Серафіна колись зустріне розкішного, багатого чоловіка й відгуляє весілля століття, проте Грегорі все одно до кінця своїх днів залишатиметься вірним лише їй і палко кохатиме тільки її.

Саме тому вона за кожної нагоди солодко повторювала йому:

— Але ж ти наречений Ларієт.

Вона казала це лише тому, що мала абсолютну віру: Грегорі ніколи в житті не одружиться з Ларієт, а дивитиметься лише на неї.

Ларієт була для неї своєрідною страховкою. Потрібною лише для того, аби Грегорі не плутався під ногами й не заважав Серафіні будувати розкішне життя, коли вона знайде ідеального партнера.

Проте зараз, почувши, що Грегорі викреслив її зі свого життя й обрав Ларієт, Серафіна відчула, як горло стискає залізна петля дикого страху.

«Ні, це точно якесь непорозуміння».

Грег же сам казав.

Казав, що я найпрекрасніша й найдорожча жінка у світі. Що він ніколи в житті ні на кого, крім мене, не дивився як на жінку.

Серафіна міцно стиснула кулаки.

«Завтра зранку я особисто піду до Грега й про все з ним поговорю».

Він обов'язково розвіє ці безглузді чутки.

Він не міг покинути мене…

Серафіна щосили намагалася мислити позитивно, проте липка, важка тривога, що міцно обплела її тіло, так і не зникла.

***

Наступного дня.

Щойно я вранці розплющила очі, як негайно помчала до Палати вінчання.

Для початку я затребувала копію заяви про реєстрацію шлюбу, яку подав Грегорі, і коли подивилася на неї…

«Ох, Ларієт із минулого… Що ж ти, в біса, накоїла?!»

Голова вибухала від сильного болю, і я безсило притисла долоню до чола. Мене просто лихоманило від обурення.

Тепер я принаймні чітко розуміла, як усе відбулося, проте поняття не мала, як розплутати цей клубок і в якому напрямку рухатися…

Зазвичай у шляхетних родинах Імперії, коли на світ з'являється новий член сім'ї, для нього створюють унікальну ідентифікаційну фразу. Ну, знаєте, це як у тих хитромудрих екзаменаційних текстах із мови та літератури, де трапляються вирази на кшталт: «Сонячне світло яскраво лизало зелене листя». От подібні унікальні речення й присвоювали кожній людині.

Цю фразу знали лише чинний голова дому та сама людина, і під час народження її офіційно реєстрували в імператорській канцелярії.

Щось на зразок суміші сучасного ідентифікаційного коду та особистої печатки.

Тому під час подачі будь-яких важливих юридичних документів ця фраза була суворо обов'язковою…

«Ну нехай ти була наївною дурепою, але як можна було розбовкати цю секретну фразу Грегорі?!»

Я подумки ридала кривавими слізьми.

Грегорі, який чудово пам'ятав мою секретну фразу, використав її й подав документи про шлюб замість мене. А нічого не підозрююча Палата вінчання, побачивши вірний пароль, спокійно прийняла його заяву!

Я ледь не до дірок прогледіла кожен рядок, але папери були оформлені бездоганно. Ба більше…

«…Тут навіть стоїть офіційна печатка голови Ради аристократів?!»

Я спантеличено витріщилася на папери.

Коли документи подає голова аристократичного роду або законний спадкоємець титулу, на них, окрім підпису завідувача Палати вінчання, обов'язково має стояти печатка голови Ради аристократів. Адже лідери та спадкоємці сімей у майбутньому стають повноправними членами цієї Ради. Оскільки я є офіційною спадкоємицею віконства Ансі, такий підпис був необхідним, але…

«Як, у біса, Грегорі примудрився роздобути печатку самого голови Ради аристократів?!»

По-перше, наявність цієї печатки на документах сама по собі була державною таємницею, а по-друге, голова Ради аристократів зберігав її особисто під суворим контролем, тож аби отримати відтиск, його потрібно було якось переконати…

І все це провернули за моєю спиною, взагалі без моєї участі!

— Хааа…

З самих глибин моїх грудей вирвалося важке, довге зітхання. Невже мені справді доведеться починати офіційну судову війну з родом графа Густо?

Але, наскільки я пам'ятаю, судовий позов про визнання шлюбу недійсним забирає щонайменше три роки, і перед початком процесу необхідно отримати офіційне благословення чи попередження від Великого храму…

«Зачекай-но».

Я раптом заклякла на місці.

«Якщо подумати, я ж іще не перевіряла документи з боку Великого храму!»

За звичайних обставин простолюду достатньо просто подати папери до Палати вінчання й на цьому все закінчується. Проте для голів шляхетних родин та спадкоємців титулів процедура дещо відрізнялася.

Храм та Палата вінчання мали зберігати по одному абсолютно однаковому примірнику шлюбного договору, створюючи подвійну систему безпеки.

Оскільки справи лідерів та спадкоємців аристократії завжди супроводжувалися суперечками за землі та майно, такий крок допомагав запобігти підробці документів.

І оскільки я була офіційною спадкоємицею роду віконта Ансі, один примірник моєї заяви обов'язково мав лежати у Храмі.

«Як і у випадку з печаткою Ради аристократів, те, що другий примірник іде до Храму, теж є таємницею для більшості, чи не так?»

А Грегорі ніколи не відзначався особливою уважністю чи ретельністю.

Хто знає? Що, як він узагалі не знав про необхідність подачі паперів до Храму або просто забув про це у поспіху…!

Я миттєво підхопилася й стрімко застрибнула в карету, що прямувала до Великого храму.