Розділ 86 — Розділ 86

Минуло зовсім трохи часу.

Хапаючись за останню соломинку, я переступила поріг Великого храму.

«Заяви про реєстрацію шлюбу… Мені казали, що їх зберігають окремо в головному корпусі».

Я попрямувала туди без жодних вагань.

У вестибюлі головного корпусу мені з лагідною усмішкою перегородив шлях один із служителів:

— Радий вітати вас. Із якою справою ви завітали до нас?

— Доброго дня, я Ларієт Ансі, молода віконтеса роду Ансі.

Оскільки мені вже було зовсім не до церемоній, я відкинула зайвий етикет і одразу перейшла до суті:

— Я хотіла б перевірити заяву про реєстрацію мого шлюбу.

— Ах… Ви бажаєте перевірити шлюбні документи, що надійшли на ім'я Ансі? — служитель ледь помітно відступив назад. — Чи не могли б ви зачекати у приймальні? Нам необхідно звіритися з архівом.

На той момент я ще наївно вважала, що перевірка документів не стане проблемою. Якщо людина, чиє ім'я вказане в паперах, особисто просить показати їх, які можуть бути причини для відмови? Проте події почали розгортатися у вкрай дивно…

Трохи згодом.

До приймальні впевненим кроком увійшов чоловік із бездоганною та витонченою зовнішністю.

«Ой? Хто це…?»

Акуратно укладене світло-каштанове волосся, блідо-блакитні очі, що здавалися прозорими, мов чисте небо. Його тіло облягала ідеально випрасувана білосніжна сутана.

Він виглядав точнісінько так, як описувалося в романі.

— Первосвященник Еванс? — невпевнено промовила я.

Чоловік — Айзек Еванс — лагідно й тепло посміхнувся, ледь примруживши очі:

— Радий зустрічі, молода віконтесо Ансі.

…І з якого це дива переді мною раптом виринув другий головний герой цього світу?

Звісно, реєстрація шлюбу спадкоємиці — справа важлива, проте первосвященників у всьому Храмі було лише двоє.

«До мене вийшла занадто велика постать…» — подумала я, і тієї ж миті Айзек спокійно заговорив:

— Мені переказали, що ви прибули, аби перевірити примірник заяви про шлюб, який зберігається у Храмі.

— Так, усе правильно, — кивнула я.

Його блідо-блакитні очі пильно зупинилися на мені. Уважно розглядаючи моє обличчя, Айзек зненацька запитав:

— Якщо подумати, ви ж близькі не лише з панною Клаудіус, а й із самим герцогом, чи не так?

До чого тут раптом принцеса та голова герцогського дому? Я розгублено відповіла:

— Прошу? Ну… так, це правда, але…

— Можливо, це вони натякнули вам, що один із примірників документів обов'язково передається до Храму?

Що за дивні розпитування?

Я миттєво відчула легку фальш. Його голос звучав м'яко, проте в інтонації вгадувався прихований допит. Ба більше…

«Він наче намагається звинуватити герцогський дім Клаудіусів у розголошенні державної таємниці».

З мого боку це виглядало просто безглуздо. Замість того, щоб показати мені папери, він раптом приплітає сюди Клаудіусів?

— Первосвященнику Евансе, змушена нагадати, що я є офіційною спадкоємицею роду віконта Ансі.

Через таке обурення мій голос пролунав дещо різко.

— Хіба я могла не знати про подібні юридичні тонкощі?

— О, перепрошую за мою нетактовність.

Айзек бездоганно посміхнувся, хоча на його обличчі не було ні краплі щирого жалю. Після цього він невимушено повернувся до головної теми, наче нічого й не сталося:

— Хай там як, а документ, про який ви згадали, успішно надійшов і був зареєстрований у Великому храмі.

— ……

Ох, прокляття.

Я подумки вилаялася. До останнього моменту я плекала крихітну надію, що Грегорі міг проґавити цей крок і не подати папери до Храму! Тепер моя остання надія розвіялася, мов дим…

Насилу приховуючи розчарування, я запитала:

— У такому разі, чи можу я особисто переглянути цей примірник?

Айзек повільно й легко покрутив головою:

— Мені дуже шкода, проте це неможливо.

Що?

Я на мить не повірила власним вухам. Це ще чому це не можливо?!

— Останнім часом Великий храм суттєво посилив заходи безпеки щодо зберігання та перевірки шлюбних документів, — спокійно розтлумачив Айзек. — Раніше між аристократами виникало занадто багато брудних суперечок та чвар навколо подружніх обітниць. Храм ухвалив рішення, що правильніше буде повністю виключити будь-яку можливість для махінацій.

Його витончені очі знову вигнулися півмісяцями:

— Тому віднині Великий храм лише офіційно підтверджує сам факт наявності або відсутності заяви в архіві.

— Але ж я — безпосередня учасниця цього шлюбу!

— Так, проте перевірка документів лише однією зі сторін відтепер суворо заборонена, — Айзек лагідно, але непохитно виставив жорстку межу. — Якщо ви справді бажаєте переглянути папери, вам необхідно прийти сюди разом із вашим законним чоловіком, молодим паном Густо.

— Але ж…!

— Це єдиний можливий шлях для ознайомлення з архівом.

Оголосивши цей вердикт, Айзек витонченим рухом підвівся з крісла. Блідо-блакитний погляд, що дивився на мене зверху вниз, залишався незмінно теплим і безтурботним, проте…

— Я був щиро радий познайомитися з вами сьогодні, юна віконтесо Ансі.

— ……

— Сподіваюся, наступного разу ми зустрінемося не через такі офіційні справи, а зможемо провести час у значно приємнішій атмосфері.

З його вуст злетів надзвичайно шляхетний та вишуканий наказ забратися геть.

Поки я заціпеніло переварювала почуте, Айзек злегка вклонився, дотримуючись етикету:

— Дозвольте відкланятися.

Після цього він без жодного вагання розвернувся й покинув приймальню.

Залишившись на самоті, я ледь стримала дике бажання закричати на всю горлянку від безсилля.

«Та що це взагалі таке?!»

***

Зрештою, Ларієт довелося вийти на вулицю абсолютно ні з чим.

«…Первосвященник Еванс», — вона злісно звузила очі. — «Що цей підступний тип задумав?»

Нехай його манери залишалися бездоганними, а посмішка — солодкою, його ставлення до неї було приховано ворожим. Ця його залізна відмова показати документи людині, чий шлюб наче зареєстрували проти її волі, ці дивні натяки та звинувачення в бік роду Клаудіусів…

Ба більше, всі його дії та рішення фактично підігрували інтересам роду графа Густо й заганяли її в кут…

Аж раптом…

— Ларієт!

Пронизливий, різкий жіночий крик хвилею прокотився навколо. Цей голос вона впізнала одразу.

Ларієт озирнулася й побачила Серафіну, чиє обличчя було спотворене люттю та гнівом.

«Ха, мені й без того вистачає клопоту з цією заявою про шлюб, а тут іще вона вирішила влаштувати скандал».

Ларієт миттєво відчула жахливу втому.

Серафіна впевненим, розгніваним кроком попрямувала прямо до неї, наче збиралася прилюдно вліпити ляпаса.

— Як це взагалі розуміти?!

Куди й поділося її колишнє лагідне та солодке звертання «Ларі» — зараз Серафіна верещала на всю вулицю:

— Грег справді покликав тебе заміж?!

— А чому ти питаєш про це мене? — холодно й іронічно відрізала Ларієт. — Чому б тобі не піти й не розпитати свого любого молодого пана Густо, який по вуха в тебе закоханий?

Від цієї уїдливої відповіді Серафіна знову стала червоною.

Це ж Грегорі зрадив її та пішов просити руки Ларієт! Проте лють, що закипіла в її горлі, буквально паралізувала язик.

— Ти… ти…!

Не в силах стримати гнів, Серафіна дрібно затремтіла всім тілом. І саме в цей момент пролунав гучний голос, що перервав їхню сварку:

— Серо!

Владний вигук розірвав тишу.

До них стрімко підбіг Грегорі й рішуче став прямо між двома дівчатами. Його поза виразно свідчила про те, що він намагається захистити Ларієт від Серафіни.

«Він… він що, зараз закрив собою Ларієт замість мене?!»

Очі Серафіни шоковано округлилися.

Проте наступний удар виявився ще болючішим. Грегорі люто витріщився на неї й загорлав:

— Що за дикі сцени ти тут влаштовуєш перед Ларі?!

— ……

Тим часом вираз обличчя самої Ларієт став украй паскудним.

Кожного разу, коли Грегорі солодким тоном вимовляв «Ларі», вона відчувала таку огиду, що вчорашній стейк готовий був підступити до горла…

Серафіна подивилася на Грегорі очима, що вмить наповнилися гіркими слізьми:

— Гре… Грегу.

Її тремтячий, слабкий голос відмовлявся вірити в те, що це відбувалося наяву.

— Ти зараз… ти стаєш на її сторону, а не мою?

Серафіна зробила невпевнений крок назустріч Грегорі й з надією та відчаєм прошепотіла:

— Ти ж не міг серйозно покликати її заміж? Скажи, що це брехня і дурні чутки! Ну ж бо?!

— Ха, Серафіно.

Проте Грегорі лише роздратовано й зверхньо відкинув назад пасма волосся, що спадали на чоло. Після цього він холодно й різко кинув їй прямо в обличчя:

— Кому я пропоную руку і серце — це виключно моя особиста справа. З якого дива це має обходити тебе?

— Як… як ти можеш говорити мені такі жахливі слова!?

Серафіна безпорадно повела плечима, наче поранена пташка, в яку поцілили гострим дротиком.

Проте ситуація продовжувала розгортатися проти неї з іще більшою силою…

— Серафіно.

З'явився сам граф Густо.