Розділ 87 — Розділ 87

— Ох, батьку!

Серафіна благально покликала графа.

Якби це було раніше, граф Густо лише б по-доброму розсміявся у відповідь на таке звертання, що виходило за межі дозволеного, і вважав би це милим. Проте зараз він лише зиркнув на Серафіну абсолютно холодним поглядом.

— Хто це тобі «батько»?

— …Що?

Серафіна заніміла, наче її щойно дали ляпаса.

— Тобі вже час усвідомити реальність, — граф Густо цокнув язиком так, щоб вона точно почула. — Ви ж були просто друзями дитинства, тож скільки ще ти збираєшся так докучливо ходити по п'ятах за Грегорі?

Граф з огидою оглянув Серафіну з ніг до голови й знову випалив:

— Чи не час тобі нарешті взятися за розум і жити власним життям?

— Щ-що ви таке кажете…

— Ох, і як довго ти плануєш паразитувати на родині Густо?

Серафіна просто не могла повірити в реальність, що постала перед її очима.

Адже граф Густо завжди панькався з нею, наче з власною донькою. Він точно казав, що був би щасливий мати таку доньку, як вона, і що йому зовсім нудно з двома суворими синами…

«Брехня».

Серафіна ніяк не могла оговтатися від шоку.

Проте ніхто навіть не озирнувся на приголомшену Серафіну. Натомість Грегорі доволі ніжно поцікавився в Ларієт про її самопочуття:

— Ларі, ти як? Усе гаразд?

— Чи не сильно ти налякалася? — граф Густо також звернувся до Ларієт, наче тільки цього й чекав.

Ларієт, яка споглядала за цими батьком та сином із приголомшеним виразом обличчя, зсунула брови й різко відрізала:

— Не думаю, що ми в таких стосунках, аби цікавитися самопочуттям одне одного.

— Ей, Ларі. І скільки ще ти збираєшся бути такою колючою? — улесливо відказав Грегорі. — Менше з тим, Ларі, я й гадки не мав, що ти прийдеш аж до Великого храму.

Його очі зловісно зблиснули.

— Ну і як? Тобі полегшало, коли ти перевірила все власноруч?

Він поводився так, ніби вже здобув цілковиту перемогу. Грегорі втішно вів далі:

— На цьому можна й закінчити, хіба ні? Облиш уже це.

— І з якого це дива молодий пан Густо має право вказувати мені, що робити?

— А що такого? Хіба це дивно, коли чоловік дає дружині різноманітні поради?

Почувши ці зухвалі слова, Ларієт навіть не намагалася приховати огиду на своєму обличчі.

Однак Грегорі пішов іще далі:

— Ти все одно станеш моєю дружиною, то навіщо так усе ускладнювати? — він демонстративно знизав плечима. — Знаєш, я не люблю жінок, які влаштовують драми.

— Грегорі має рацію. Тобі також варто припинити впиратися й швидше подумати про організацію весілля, — граф Густо теж крадькома підтримав слова свого сина. — Якщо зчинити навколо цього ще більше галасу, хіба це не кине тінь на ім'я дому віконта Ансі?

Він говорив таким повчальним тоном, наче й справді неймовірно турбувався про Ларієт.

У цю мить Ларієт відчула сильне почуття протиріччя.

«Зачекайте-но».

Чому ці люди взагалі тут?

Якби родина графа Густо дійсно мала перевагу, їм не було б жодної потреби ось так приходити до Ларієт. Адже вони могли б просто спостерігати за тим, як розвиваються події, і не хвилюватися.

Проте.

«Навпаки, та сторона квапить мене з таким поспіхом».

Ба більше, граф Густо щоразу нехтував віконтським домом Ансі, наголошуючи, що їхній статус нижчий за його власний.

Якщо вже вони розіп'ялися перед тими, кого раніше зневажали…

«Можливо, під час процедури реєстрації цього шлюбу виникли якісь проблеми?»

У цю мить її рожево очі проникливо зблиснули.

«І, можливо, вони хочуть якнайшвидше зіграти весілля саме для того, щоб прикрити цю проблему?»

Як мінімум, це точно вартувало того, щоб дізнатися про все детальніше.

«Годі, мені немає потреби гаяти тут час».

Востаннє зміривши батька та сина Густо сповненим огиди поглядом, Ларієт більше не промовила до них жодного слова й різко розвернулася, щоб піти геть.

— Ларієт? Ларієт!

— Дитино моя!

Спантеличені Грегорі та граф Густо дрібними кроками кинулися наздоганяти Ларієт. Природно, що Серафіна залишилася зовсім одна.

— …Жорстоко.

По білих щоках Серафіни беззупинно котилися сльози, схожі на перлини.

— Це справді надто жорстоко…

Досі вона терпіла й стримувалася через власну гордість, але більше придушувати емоції було несила. Серафіна до крові закусила губу.

«Як вони могли так просто покинути мене?!»

Ще б пак, насправді вони двоє були всього лише друзями, і те, що Грегорі досі всіляко підтримував Серафіну як матеріально, так і морально, само по собі було дивним. Проте в голові розлюченої Серафіни не лишилося ні краплі здорового глузду.

«Обрати Ларієт замість мене… Як вони могли…!»

Аж раптом у цей момент:

— Панно Лопес, — хтось тихо звернувся до неї.

Серафіна різко обернулася, а в її очах спалахнув гнів.

— Хто…! Ох, — упевнена й гостра мова умить згасла. Водночас її повні сліз очі широко розплющилися. — …Первосвященнику Евансе?

Айзек Еванс.

Він був спадкоємцем маркіза Еванса, що належав до бічної гілки Клаудіусів, а також наймолодшим первосвященником. До того ж він був улюбленцем і об'єктом захоплення для багатьох панн.

І зараз цей чоловік дивився на Серафіну лагідним поглядом.

— О, перепрошую, якщо налякав вас.

— Ах…

— Мені стало так невимовно боляче бачити, як ви плачете на самоті, що я просто не зміг стриматися.

Невже цей чоловік… прихильний до мене?

Серафіна інстинктивно й тендітно опустила очі, дозволяючи сльозам рясно стікати по обличчю.

— Я… я. Тобто…

Однак, попри свій чистий та безневинний зовнішній вигляд, Серафіна вже щодуху прораховувала все в голові.

«Первосвященник Еванс куди кращий за Грегорі».

І статус його родини, і його особисті здібності, і навіть зовнішність — усе було кращим.

Тож зараз їй потрібно було зробити все можливе, щоб завоювати прихильність первосвященника Еванса.

— …Хлип, — Серафіна ковтнула сльози, а її плечі дрібно затремтіли.

Айзек, не знаючи, що вдіяти, обережно обняв Серафіну за плечі.

— Ох, будь ласка, не плачте.

— Перепрошую… Я, мабуть, завдала вам стільки клопоту через себе, — Серафіна тужливо всміхнулася крізь сльози.

І в цю мить.

«Га?»

Серафіна змахнула вологими від сліз віями.

«Здається, первосвященник Еванс щойно посміхнувся?»

Проте ця посмішка вмить безслідно зникла.

— Якщо це не буде надто зухвало з мого боку, — Айзек із глибоким занепокоєнням на обличчі почав заспокоювати Серафіну, — чи можу я запитати… яка туга змусила вас так гірко плакати?

***

— …Пане.

— …

— Герцогу!

Почувши цей заклик, Дітріх раптово оговтався й підвів голову.

— Що сталося?

— Оце, ну…

Супровідник, який стояв поруч, із збентеженим поглядом дивився на його руку. Дітріх простежив за його поглядом донизу.

З-під пір'яної ручки, яку він міцно стискав, густо витікало чорне чорнило. Не лише його рука, а й усі документи навколо були геть зіпсовані.

— Ох, леле, — Дітріх злегка насупився.

— Прошу, візьміть, — супровідник кмітливо простягнув йому носову хустку.

Дітріх узяв її й роздратовано витер руку.

— …

Дивлячись на чорні плями чорнила, що розповзалися по білосніжній хустці, він знову й знову відчував, як усередині нього закипає якесь дивне роздратування.

Зрештою Дітріх зітхнув і промовив:

— Зроблю невелику перерву.

— Що? — супровідник здивовано подивився на Дітріха.

Воно й не дивно, адже випадки, коли Дітріх сам пропонував відпочити від роботи, траплялися вкрай рідко.

Проте Дітріх, схоже, говорив серйозно. Він заплющив очі й повністю відкинувся на спинку крісла. Поки супровідник переминався з ноги на ногу, не знаючи, що робити, час невблаганно минав.

— Що, хочеш працювати далі? — Дітріх злегка підняв повіки й доволі різко випалив.

Супровідник поспіхом похитав головою:

— Ні. Будь ласка, добре відпочиньте.

«Останнім часом настрій герцога чомусь дивно пригнічений, чи це мені лише здається?» — супровідник із легким подивом вийшов за двері.

Клац.

Двері зачинилися.

— …Хух, — Дітріх важко зітхнув.

Він дарма зігнав свою злість на ні в чому не винному супровідникові.

«У цьому не було потреби».

Панна Ансі.

Реєстрація шлюбу між Ларієт та Грегорі.

І Грегорі, який прилюдно зробив Ларієт пропозицію, наче на показ іншим.

Усі ці думки беззупинно ятрили йому душу.

…Хоча сам Дітріх чудово розумів, що від самого початку не мав жодного права втручатися у справи Ларієт.

«Як дратує».

Дітріх роздратовано смикнув за краватку, що стискала йому горло.

Аж раптом у цей момент:

Гуркіт!

— Брате!!! — двері розчинилися і до кабінету влетіла Еванджелін.