Розділ 88 — Розділ 88

«Та що ж це таке, людині спокою взагалі не дають».

Обурений Дітріх роздратовано обернувся.

— Ево, що це за зухвалість така…

Проте Дітріх так і не зміг до кінця вилаяти свою молодшу сестру. Адже позаду Еванджелін стояла якась панна, чиє зап'ястя міцно стискала принцеса.

— За-зачекайте-но хвильку…!

Цією гостею, яка збентежено переступила поріг кімнати й не могла приховати свого подиву, була Ларієт. Дітріх ошелешено покликав її:

— Панно Ансі?

Почувши цей клич, квітково-рожеві очі спокійно подивилися на Дітріха. А потім вона ніяково всміхнулася:

— Я… Доброго дня, пане герцогу.

— …

Дітріх лише злегка ворухнув губами.

Людина, яка цілісінький день поставала перед його очима в думках, раптом матеріалізувалася й з'явилася просто перед ним у реальності.

Йому так багато про що хотілося запитати.

Чи справді вона вирішила вийти заміж за Грегорі?

Невже те, що він вважав взаємною людською симпатією, нехай і без романтичного підтексту, було лише його власною ілюзією?

…І невже вона досі кохає Грегорі?

Проте жодне з цих питань так і не перетворилося на правильні слова й не злетіло з його вуст. Якщо говорити точніше, йому забракло на це сміливості.

«Якщо панна Ансі справді налаштована позитивно щодо стосунків із молодим паном Густо…»

…Чомусь від цієї думки всередині ставало неймовірно порожньо.

— Братику, послухай-но мене! — у той самий момент у розмову раптово втрутилася Еванджелін. — Ларі каже, що вона навіть не знала про те, що молодий пан Густо подав заяву про шлюб!

— Що це означає? — ошелешено перепитав Дітріх у своєї сестри. — Адже для того, щоб зареєструвати шлюб, обов'язково потрібен підтверджувальний підпис роду, хіба ні?

— …

У цю мить Ларієт крадькома відвела погляд. Водночас обличчя Дітріха стало серйозним:

— Невже молодий пан Густо знав ваш підтверджувальний підпис, панно Ансі?

— Ну, це…

— Підтверджувальний підпис суворо охороняється всередині роду. Він не може просто так потрапити до чужих рук…

Вираз обличчя Дітріха ставав дедалі суворішим, а потім його очі хижо зблиснули, і він поставив наступне запитання:

— Невже молодий пан Густо залякав вас, панно Ансі?

— …

Вона ніяк не могла зізнатися, що за часів, коли була покірною «ганчіркою», не просто ходила за Грегорі по п'ятах, а власноруч усе йому розповідала.

«Краще просто промовчу».

Погляд Ларієт став каламутним, і вона дозволила Дітріху й надалі залишатися в полоні своїх помилкових суджень…

Еванджелін знову розгнівано повела далі:

— Саме тому Ларі сьогодні ходила до Палати вінчання та Великого храму, але у Великому храмі поставилися до неї вкрай вороже й відмовилися йти назустріч!

— Відмовилися йти назустріч? Яким чином?

— Первосвященник Еванс особисто вийшов і заявив, що не може показати їй свідоцтво про шлюб! — Еванджелін аж важко дихала від обурення. — Ларі — безпосередня учасниця цього шлюбу, хіба це взагалі вкладається в голові?!

— Чому? Зазвичай за правилами документ мають показувати учасникам процесу.

— Кажуть, нещодавно правила змінилися. Мовляв, через часті суперечки між шляхетними родинами тепер документ можна побачити лише за згодою обох сторін.

Блакитні очі принцеси підозріло звузилися:

— Хіба це не дивно? Чому правила раптом змінилися саме тоді, коли надійшла заява про шлюб Ларі?

— Справді…

Почувши це, Дітріх також глибоко замислився.

Насправді все це виглядало дуже дивно з багатьох причин.

Те, що Великий храм змінив власні правила, — це одне, але час для цього був підібраний аж надто підозріло. Це виглядало так, ніби Великий храм навмисно й активно перешкоджав Ларієт особисто перевірити заяву про шлюб, яку подав Грегорі.

«Невже вони у змові з графом Густо?»

Проте, оскільки жодних доказів цієї версії не було, Дітріх вирішив поки що відкласти її вбік. Адже перед цим потрібно було з'ясувати дещо важливіше.

— Якщо так, то ви, панно Ансі… — обережно почав Дітріх, — не бажаєте цього шлюбу з молодим паном Густо?

Здавалося б, що це за питання?

Але та мить, поки Ларієт збиралася з думками, здалася йому довшою за вічність. І тоді Ларієт:

— Звісно ж ні! — рішуче кивнула вона, і від її нещодавнього мовчання не лишилося й сліду. — Я не маю жодних почуттів до молодого пана Густо. Ні зараз, ні в майбутньому я в жодному разі не хочу мати з ним нічого спільного.

— …Ось як, — у цю мить Дітріх відчув, як з його серця спав важкий тягар. — Я зрозумів, — полегшено кивнув він. — Оскільки ви, панно Ансі, чітко зазначили, що не давали згоди на шлюб, нам спершу слід перевірити, чи немає в цій справі юридичних порушень.

У цей момент в очах Ларієт спалахнув ледь помітний вогник. І ім'я цьому вогнику було надія.

«Панна Ансі справді…» — у Дітріха чомусь щемливо стиснулося серце. — «…не має жодної прихильності до молодого пана Густо».

Попри всю серйозність та невідкладність ситуації, усвідомлення цього факту принесло йому щиру радість.

…Хоча він і розумів, що зараз не час для таких емоцій.

— Не хвилюйтесь надто сильно. Герцогський дім Клаудіусів надасть вам усю необхідну підтримку, — Дітріх з усіх сил намагався говорити спокійно, аби не виказати свого піднесеного настрою. — Адже ви, панно Ансі, єдина подруга моєї молодшої сестри.

— …

Ларієт приголомшено дивилася на Дітріха.

Усі навколо лише розважалися, обговорюючи її справу з Грегорі. Досі не було нікого, хто б зрозумів, у якому скрутному та жахливому становищі вона опинилася.

До того ж, якщо міркувати холоднокровно, у Дітріха не було жодних причин допомагати їй. Вони були пов'язані лише тонкими ниточками знайомства через Еванджелін.

І все ж.

«Він каже… що допоможе мені».

Це почуття полегшення було таким, наче хтось простягнув руку допомоги людині, яка наодинці блукала посеред безкрайнього океану.

Тієї ж миті Еванджелін міцно обняла Ларієт:

— Ну бачиш, я ж казала, що мій братик допоможе?!

— …Дякую вам, — зазвичай спокійний голос Ларієт уперше здригнувся.

Її щоки спалахнули рум'янцем, а очі наповнилися слізьми. Мабуть, емоції просто переповнили її через край.

— Ох, Ларі, ти що, плачеш? — Еванджелін занепокоєно затупала на місці й почала гладити Ларієт по спині. — Не плач, добре?

— Ні, я не плачу, просто… — Ларієт похитала головою, намагаючись утримати посмішку на обличчі.

Дітріх дивився на неї з невимовним спектром почуттів.

Тут було й полегшення від того, що Ларієт не кохає іншого чоловіка.

І туга через те, як сильно вона страждає.

А також огида та лють до Грегорі, який намагався будь-якою ціною прив'язати її до себе.

Усі ці емоції хаотично переплелися в його голові, збиваючи з пантелику.

І в цю мить:

«Ось воно що».

Дітріх нарешті все усвідомив.

«Я роздратований зовсім не тому, що подруга Еви потрапила в біду…»

Якби вона була просто подругою його сестри, його настрій нізащо не погіршився б настільки сильно від самого початку. Йому було б абсолютно байдуже, з ким вона пов'язує своє життя.

«Я маю до панни Ансі романтичні почуття».

Коли він нарешті прийняв цей факт, усе роздратування в його душі зникло, а думки прояснилися.

«Якщо так…»

Його блакитні очі гостро зблиснули.

Нехай це навіть вважатимуть надмірним втручанням у чужі справи, йому було байдуже.

Дітріх не збирався просто стояти й дивитися, як Ларієт стає дружиною Грегорі.

Примітка: полювання на Ларієт офіційно відкрите! Побажаємо Дітріху успішного шлюбу з Ларієт!

***

Оскільки рішення було прийнято, він діяв блискавично.

— Розслідуйте все, що стосується заяви про шлюб молодого пана Густо, і знайдіть будь-які підозрілі деталі, — Дітріх гостро зблиснув очима й додав: — Згодиться навіть найдрібніша зачіпка.

Він задіяв увесь вплив герцогського дому Клаудіусів для цього розслідування, проте перші результати виявилися невтішними. Заява про шлюб, подана до Палати вінчання, була абсолютно правильною, без жодної помилки чи помарки. А у Великому храмі взагалі навідріз відмовлялися відкривати цей документ.

— Хіба ми не можемо просто наказати їм видати нам цю заяву?

— Справа в тому, що… без жодних доказів вимагати цього від них буде досить складно, — супровідник відповів із ніяковим виразом обличчя. — Ви й самі чудово знаєте, пане герцогу, що це може призвести до серйозного конфлікту між Великим храмом та герцогським домом.

Почувши це, Дітріх миттєво підвівся зі свого місця:

— Тоді мені варто піти туди особисто й запитати про все?

— П-пане герцогу! — наляканий супровідник ухопився за поли його одягу. — Будь ласка, дайте нам ще зовсім трохи часу! Ми зробимо все можливе, щоб домовитися з ними…!

— Один тиждень, — холодно відрізав Дітріх.