Розділ 9 — Розділ 9

Обличчя принцеси помітно пом’якшало, і вона повільно кивнула.

— Контракт про дружбу... Отже, ми закріпимо права та обов'язки обох сторін у письмовій формі? Що ж, непогана ідея.

— Я намагалася знайти рішення, яке б максимально задовольнило і вас, панно, і мене.

Почувши мою відповідь, принцеса ледь помітно всміхнулася.

— Ви досить самовпевнені. Хіба ми вже достеменно знаємо, чи захочу я бачити панну Ансі своєю подругою?

— Це тому, що я впевнена у своїй відданості вам, панно.

На моєму обличчі грала яскрава посмішка.

— Якщо ви відштовхнете мене, то втратите людину, яка в майбутньому могла б стати вашою найвірнішою подругою.

— ...

Її глибокі блакитні очі пильно впилися в мене. Цей погляд нагадував глибоке, бездонне озеро, тож я зовсім не могла вгадати, що в неї на думці.

Єдине, що мені залишалося — це докласти всіх зусиль, аби переконати принцесу.

— Тож, якщо ви зрештою проженете мене... чи не стане це збитком і для вас, принцесо?

Від напруги в роті пересохло, проте я намагалася триматися якомога розкутіше.

— Звісно, для мене це теж буде величезною втратою, адже я не зможу товаришувати з такою чудовою панною, як ви.

Наостанок я поспішила додати дрібку лестощів. Панна Еванджелін довго мовчала. А потім промовила:

— Дивно, чому цього разу ви не поводитеся так нестерпно?

— Перепрошую?

— Ще зовсім нещодавно ви раптом почали себе принижувати. Це неабияк дратувало тих, хто на це дивився.

«Ох, принцесо, ви б’єте самими фактами, це надто боляче...»

Але її «напад щирості» й не думав припинятися.

— Жодної власної думки, лише хвостиком ходила за панною Лопес. А Серафіна сприймала це як належне, наче ви її служниця.

Панна Еванджелін обурено цокнула язиком.

— Хіба це дружба? Навіть із покоївками так не поводяться.

— ...

На ці гострі слова я не знайшла, що заперечити.

«Якби я раптом не згадала сюжет оригіналу... мабуть, досі б так і жила?»

Мені стало трохи гірко.

Раптом принцеса кивнула.

— Хай там як, гаразд.

— Прошу?

— Ви ж хотіли стати моєю тимчасовою подругою? — вона схрестила руки на грудях і дещо невдоволено додала: — Я згодна.

«Ого, справді?!»

Мої очі засяяли.

— Дуже дякую! Я докладу всіх зусиль! Обіцяю старатися так, щоб ви не розчарувалися...!

— Облиште ці пусті балачки.

Панна пирхнула й відвернулася. Проте за мить вона крадькома зиркнула на мене й відкрила рота.

— Т-тож...

Її щоки раптом спалахнули рум’янцем.

— Ми тепер подруги. Хоч і не справжні, а лише тимчасові.

Кілька разів наголосивши на «тимчасовості» нашої дружби, принцеса кокетливим голосом запитала:

— ...І що нам тепер робити?

На мить я заціпеніла.

«Боже, що це за диво?»

Можливо, думати так про найшляхетнішу панну імперії було дещо зухвало, але...

«Вона така мила!»

Як би це сказати... вона наче неймовірно гарна породиста кішка. Хоч вона й манірна та гордовита, і не кожному дозволить себе торкнутися, але водночас їй явно подобається бути в центрі уваги.

— Чого мовчите?

Поки я замислилася, панна Еванджелін невдоволено глянула на мене.

— Самі ж пропонували дружбу. Чи вам вже не хочеться проводити зі мною час?

— У жодному разі! — я миттю отямилася й відповіла: — Тоді, можливо, почнемо з того, що дізнаємося більше одна про одну?

— Що ви маєте на увазі?

— Ми стали тимчасовими подругами, але майже нічого не знаємо одна про одну.

Звісно, базові біографічні дані мені відомі, але друзям потрібна зовсім інша інформація.

— Хобі, улюблена їжа... що завгодно. — я лагідно всміхнулася. — Чи не могли б ви, панно, розповісти мені про себе трохи детальніше?

***

Екіпаж із гербом у вигляді меча та троянди плавно зупинився перед міським маєтком герцогської родини. Дверцята відчинилися, і з карети вийшов чоловік із надзвичайно привабливою зовнішністю.

Дворецький, який уже чекав на нього, шанобливо схилив голову.

— Вітаю вдома, пане голово.

Світле платинове волосся, притаманні роду Клаудіус очі кольору льодовитого моря та врода, яку ніби власноруч виплекав Бог.

Це був Дітріх фон Клаудіус — чинний голова герцогського дому та «найгостріший меч» імперії.

— Ми здивовані вашим раннім поверненням.

— Іноді бувають і такі дні. Засідання державної ради якраз закінчилося раніше...

Обмінюючись короткими фразами з дворецьким, Дітріх ішов через сад, аж раптом різко зупинився.

— Аха-ха, невже це правда?

З глибини саду донісся чистий жіночий сміх. Обличчя Дітріха виражало подив.

— Ева?

Там, у затінку розкішних троянд, його молодша сестра Еванджелін весело сміялася. Навпроти неї сиділа леді з довгим чорним волоссям. Вона сиділа спиною, тож розгледіти її обличчя було важко. Проте її постава була настільки рівною та витонченою, що в кожному русі відчувалося бездоганне аристократичне виховання.

«Ева проводить час із іншою панною? Це дивина».

Хоча Дітріх обожнював свою сестру, він дивився на неї об’єктивно. Еванджелін мала непростий, чутливий характер, через що їй було важко ладнати з людьми. Щоб пом'якшити цю рису, їй потрібно було більше спілкуватися, але проблемою було її походження.

Ніхто не наважувався сказати гостре слово єдиній доньці дому Клаудіус. Через це останнім часом у світських колах навіть ширилися чутки про надмірну зарозумілість принцеси.

— Хто ця панна?

— Це панна з родини віконта Ансі. Її звати Ларієт Ансі.

— ...Панна Ансі, значить. Вражаюче.

Вражаюче, що вона змогла так розсмішити його колючу сестру.

«Ларієт Ансі» .

Дітріх подумки повторив це ім’я. Він був у незвично піднесеному настрої.

***

Сонце вже почало хилитися до обрію. Ми з принцесою прощалися біля входу до маєтку.

— Вже пізно, може, залишитеся на вечерю? Якраз і мій брат рано повернувся.

Панна запропонувала це з явним жалем у голосі, але я поспішно похитала головою, притискаючи до себе оберемок троянд. Мені й самої принцеси було забагато, а вечеря з цілим герцогом Клаудіусом? Я точно заробила б собі нестерпний розлад шлунку.

— Дякую за пропозицію, але я мушу йти. І щиро вдячна за ці квіти, я берегтиму їх.

Сьогодні я дізналася, що хобі принцеси — флористика та садівництво. Коли я ненароком зауважила, які гарні в неї троянди, вона одразу ж наказала зібрати мені букет. Тож тепер у моїх руках був цілий оберемок елітних квітів, якими зазвичай насолоджувалися лише члени імператорської родини та найвища знать.

— До речі, панно Ансі.

Принцеса, яка до цього моменту розглядала мене з дещо похмурим виглядом, раптом промовила слова, що пролунали як грім серед ясного неба:

— У такому стані ви не проходите відбір на роль тимчасової подруги. Це провал.