Розділ 91 — Розділ 91

Коли про це вже зайшла мова, вони вдвох одразу ж попрямували до Великого храму.

І там Ларієт знову мала нагоду на власні очі переконатися у силі роду Клаудіусів.

— Чи не краще буде, якщо ви зараз просто тихо підете нам назустріч? — запропонував Дітріх, який без жодних вагань увірвався до головної зали Храму й навіть бровою не повів. — Хоча б заради тривалих та гармонійних стосунків між родом Клаудіусів та Великим храмом.

Це було більше схоже на погрозу.

Раптово викликаний через це несподіване вторгнення герцога Клаудіуса заступник первосвященника не міг приховати свого здивованого виразу обличчя.

— Та з якого дива герцогський дім узагалі…

— Ну як же, адже панна Ансі — найдорожча подруга моєї молодшої сестри, — спокійно відповів Дітріх, наче говорив про цілком очевидні речі. — Якщо панну Ансі втягнуть у цей безглуздий шлюб, Ева буде невимовно сумувати. До того ж…

У цю мить голос Дітріха загрозливо стишився:

— Мені це також буде вкрай неприємно.

— …

У повітрі повисло таке важке й потужне відчуття тиску, аж перехоплювало подих.

Заступник первосвященника мимоволі важко ковтнув слину.

Насамперед те, що сам Дітріх особисто наголосив на своєму «неприємно»…

«Невже герцог Клаудіус вважає панну Ансі настільки важливою для себе особою?»

Він-бо вважав її звичайною, нічим не примітною панною, яка лише випадково зайняла місце подруги принцеси.

По спині заступника первосвященника потік холодний піт.

Дітріх демонстративно й легко знизав плечима:

— Мені не надто приємно бачити, як людина, пов'язана з моїм родом, потрапляє в скрутне становище.

— …

З іншого боку, у Ларієт від цих слів чомусь щемливо стиснулося серце.

Людина, пов'язана з моїм родом .

Сама ця фраза означала, що брат та сестра Клаудіуси вважають Ларієт близькою людиною.

Проте.

«Зараз не час піддаватися почуттям».

Ларієт швидко опанувала себе й холодно промовила:

— Я б хотіла перевірити заяву про шлюб просто зараз. Це можливо?

***

Після цього Ларієт офіційно звинуватила графський дім Густо у підробці офіційних документів.

Адже на заяві про шлюб, що надійшла до Великого храму, природно, бракувало печатки голови Ради аристократів.

Герцог Клаудіус особисто найняв найкращу колегію адвокатів, аби допомогти Ларієт у цьому судовому процесі.

Його Величність Імператор був розлючений:

— Як вони насмілилися підробити офіційний документ, що засвідчує вірність перед державою?!

Державні документи, податки — це були сфери, які перебували під безпосереднім контролем та владою держави. Підробка такого документа вважалася вчинком, що демонстрував відкриту зневагу до країни та, ба більше, до самої імператорської родини.

Завдяки гніву імператорського двору та підтримці талановитих адвокатів, яких надав дім Клаудіусів, Ларієт змогла стягнути з них величезну суму компенсації.

Водночас через цей судовий процес усі інші шлюбні плани роду Густо були вщент зруйновані.

— Це ти, ти все вкоїв! — молодий граф Густо, напнувши жили на шиї, щосили кричав на свого молодшого брата. — Ти повністю занапастив наш рід!

Заявивши, що вони не можуть родичатися з настільки аморальним сімейством, графський дім Ліонель надіслав їм офіційну відмову від заручин.

Тим часом і дім маркіза Босежура не зміг уникнути покарання. Спершу він запевняв:

— Я й гадки про це не мав, граф Густо потайки дістався до моєї печатки й використав її! Якби я допомагав йому, хіба я б не завірив печаткою обидва примірники заяви про шлюб від самого початку?

Проте граф Густо, який від люті вже зовсім утратив розум, вибухнув у відповідь сенсаційною заявою:

— І хто ж, по-вашому, тоді повністю оплатив усі гральні борги сера Рауля?!

У такий спосіб обидва роди влаштували брудну бійку, хапаючи один одного за хвости й топлячи в багнюці, і разом рушили шляхом цілковитого краху.

Маркіз Босежур, наче за соломинку, намагався вхопитися за Дітріха й благав його:

— Але ж ви обіцяли мені зважити на обставини й пом'якшити провину?!

— Ну, знаєте, я зважив на обставини й саме тому особисто не подавав скаргу проти дому маркіза Босежура… — Дітріх м’якою посмішкою закрив маркізу рота. — Проте я ж не обіцяв, що закрию рота ще й графу Густо, хіба ні?

Та на цьому все не закінчилося.

Саме в цей час графському дому Густо було завдано найбільшого удару.

— Оголошую голосування щодо довічного виключення графського дому Густо з Ради аристократів.

Дітріх, який посів вакантне місце голови Ради, прийняв рішення остаточно позбавити рід Густо членства в Раді аристократів.

І людиною, яка винесла це питання на порядок денний, був не хто інший, як сам Дітріх.

— Голосування буде таємним, і жодного тиску на вас не чинитиметься, — Дітріх суворим поглядом глянув на аристократів. — Тому прошу вас проголосувати за велінням власного сумління.

Результат: 95 голосів «за», 1 голос «проти».

Голос «проти», звісно ж, належав самому дому Густо.

Для шляхетного роду довічне виключення з Ради аристократів було невимовним, жахливим безчестям.

Рада була місцем, де обговорювалися найважливіші справи Імперії, і сама участь у її засіданнях була підтвердженням легітимності та істинності шляхетного походження. Виключення з такого місця фактично означало офіційне клеймо: «Цьому роду більше не можна довіряти».

— Що… що це за…! — граф Густо, побачивши результати голосування, закотив очі й забився в істериці, проте змінити результати він уже не міг.

У такий спосіб графський дім Густо в одну мить утратив увесь свій вплив.

Від їхньої колишньої пихи не лишилося й сліду — це був воістину жалюгідний кінець.

***

— Ха, як же полегшало на душі.

Еванджелін, яка дізналася про весь перебіг подій, із надзвичайно задоволеним виразом обличчя захихотіла:

— І навіщо було взагалі чіпати Ларі? Справді, їм треба було просто макітри натовкти.

— Макітри натовкти? Висловлюйся вишуканіше, будь ласка, — зробив їй зауваження Дітріх, проте Еванджелін лише безневинно витріщила на нього очі й відповіла:

— А як іще назвати їхні дурні голови?

— Ево.

— Ну а що не так? Вони настільки огидні люди, що називати їхні голови якимось шляхетним словом мене просто верне.

І поки вона так іще довго сипала гострими слівцями, Еванджелін крадькома зиркнула на Дітріха:

— А взагалі, що це з тобою? Ти ж сам узяв і обійняв посаду голови Ради.

— А що таке? Це дивно?

— Ну, не те щоб дивно… Проте раніше ти ж казав, що в жодному разі не можна обіймати посаду голови Ради, хіба ні? Як ти там казав… — Еванджелін замислено покрутила очима. — Що для герцогського дому не дуже добре зосереджувати у своїх руках занадто багато влади. Правильно?

Дітріх спокійно кивнув головою:

— Що ж, тоді все так і було.

— І що змусило тебе змінити думку?

Обличчя Еванджелін спалахнуло глибокою цікавістю. І в цю мить Дітріх раптом згадав образ Ларієт, який він побачив у Великому храмі.

***

У Великому храмі, коли вона щойно отримала на руки заяву про шлюб, на якій бракувало печатки голови Ради.

Кап.

На папір упала велика сльоза.

— Ох, перепрошую. Я зовсім не хотіла цього робити…

Навпаки, Ларієт збентежилася значно більше за самого Дітріха.

Вона поспіхом витирала вологі очі й міцно стискала губи, намагаючись стримати сльози, проте гребля її серця, яка один раз прорвалася, більше не могла стримувати потік емоцій.

Вона виглядала такою неймовірно самотньою. Наче її залишили зовсім одну в цьому величезному світі…

«Панно Ансі».

Дітріх інстинктивно простягнув до неї руку. Його нерішучі кінчики пальців торкнулися плеча Ларієт.

Ларієт, яка на мить здригнулася, повільно підвела голову й поглянула на Дітріха.

— Усе гаразд, — Дітріх обережно й ніжно поплескав її по плечу. — Усе буде гаразд…

Водночас по її білих щоках рясно покотилися сльози.

Ларієт закрила обличчя обома руками й почала уривчасто, важко ридати, майже не маючи змоги зробити вдих.

***

Той дотик до її тендітних плечей, що час від часу здригалися, досі, здавалося, залишався на його долонях.

— …

Дітріх пильно подивився на свою долоню, а потім міцно стиснув її в кулак і промовив:

— Просто… мені здається, що досі я мислив дещо неправильно.

Пройшовши через усе це разом із Ларієт, він нарешті зрозумів.

Аби захистити тих, хто тобі дорогий, не варто зважати на жодні перешкоди чи умовності.

Тому віднині Дітріх збирався жадібно захопити у свої руки все, до чого тільки міг дотягнутися.

Адже що більше влади й сили перебуватиме в його руках, то легше йому буде захистити Ларієт.