Розділ 92 — Розділ 92. Останнє листя Клаудіуса

Еванджелін кивнула головою.

— Гм, ну, якщо ти так вважаєш…

Якийсь час у кімнаті лунало лише тихе хрускання печива. А за мить Еванджелін знову простягнула руку до тарілки з солодощами й невдоволено пробурмотіла:

— Менше з тим, а правда, що первосвященник Еванс у цій справі вийшов абсолютно сухим із води?

— …

На лобі Дітріха миттєво залягла глибока зморшка. Все було саме так, як вона й казала.

Айзек вислизнув, наче в'юн.

Існувало непорушне правило, згідно з яким священнослужителі не мали права втручатися у чвари аристократів, а натомість мусили зберігати вірність святому обов'язку та таємницю сповіді.

Крім того, він запевняв, що взагалі не знав про неправильність поданих документів.

«Я не перевіряв заяву про шлюб на власні очі, мені просто доповіли, що документ надійшов» , — на його витонченому обличчі тоді залягла глибока тінь. — «Мені неймовірно шкода. Я мав би перевірити все набагато ретельніше…»

До того ж сам Храм заходився запекло захищати Айзека. Адже якби в цій ситуації визнали провину Айзека, це автоматично стало б провиною всього Великого храму.

Звісно, певні зрушення все ж відбулися. До Великого храму направили офіційну скаргу, і там змушені були повернути колишні правила.

Тобто Храм знову повернувся до колишнього порядку, за якого кожна зацікавлена особа мала безумовне право особисто перевірити документи. Проте…

«Все одно це залишає вкрай неприємний осад».

Еванджелін, яка на мить замислилася про дивовижне вміння Айзека підлаштовуватися під обставини, похитала головою й підвелася з місця.

«Годі, який сенс про це думати?»

Як для Еванджелін було абсолютно неможливо — хоч би вона померла й знову народилася — зрозуміти Серафіну, так само було й з Айзеком. Сам їхній спосіб мислення кардинально відрізнявся.

«Він був таким із самого дитинства».

Говорячи м'яко, він був надто раціональним, а якщо чесно — до жаху бездушним.

«Коли я була маленькою й плакала прямо перед ним, він міг абсолютно спокійно читати собі книжку».

Хоч би якою важливою була наука, якщо перед тобою плаче дитина, можна було б бодай раз кинути на неї погляд. Проте Айзек тоді поводився так, наче Еванджелін узагалі не існувало в кімнаті.

Тим часом Дітріх дещо спантеличено подивився на свою молодшу сестру:

— Ти кудись збираєшся?

— Га? Ну звісно ж, до Ларі додому, — Еванджелін ледь примружила очі, ніби він запитав про якусь абсолютну банальність. — Сьогодні ж такий радісний день! Ми маємо разом це відсвяткувати.

— …

Дітріх раптом застиг. Якщо бути до кінця відвертим із самим собою…

«…Я б і сам хотів хоч на мить побачити панну Ансі».

Від того самого дня, коли вони разом ходили до Великого храму, кількість їхніх розмов можна було перелічити на пальцях однієї руки.

Ларієт була з головою занурена в судові тяганини та інші клопоти, а Дітріх віддав усі свої сили тому, щоб перебрати на себе обов'язки голови Ради та остаточно знищити графський дім Густо.

Еванджелін тим часом пильно вдивлялася в обличчя Дітріха, а потім раптом запитала з хитрою, посмішкою:

— Що-о таке? Невже ти теж хочеш піти зі мною? Га?

— …Не мели дурниць і просто швидше повертайся, — невдоволено буркнув Дітріх, оскільки сестра влучила в самісіньке болюче місце.

Тоді Еванджелін із рідкісно серйозним виразом обличчя дала йому пораду:

— Братику, інколи тобі справді варто бути трохи відвертішим із самим собою, знаєш?

— …

У Дітріха вмить відняло мову.

За звичайних обставин він обов'язково насварив би її фразою на кшталт: «І як ти смієш так розмовляти?» Проте зараз… його губи немов склеїлися міцним клеєм.

— Ну, тоді я пішла, — Еванджелін лагідно всміхнулася кутиками очей і, наче щойно згадавши, додала: — О, до речі, я прихоплю одну пляшку шампанського з нашого винного льоху, добре?

Кинувши ці слова наостанок, Еванджелін легкою ходою вийшла з кімнати.

Залишившись наодинці, Дітріх тихо обмірковував слова Еванджелін:

— Стати трохи відвертішим… кажеш.

Ці слова чомусь дивно вразили його в саме серце.

***

Герцогство Клаудіус.

Центр і головне осереддя всієї Півночі, а також землі, якими правив єдиний в Імперії герцогський рід Клаудіусів.

Завдяки колосальним багатствам це місто розвинулося настільки, що нічим не поступалося столиці. За це його часто з любов'ю називали «Сапфіром Півночі» — на честь особливого, глибокого синього відтінку очей, що був характерною рисою роду Клаудіусів.

І ось у головному маєтку цього самого герцогства я…

— Ха-а-а…

…повністю занурившись у гарячу воду, млосно й розслаблено зітхала.

— Як вам температура води, панно? — шанобливо поцікавилася служниця, яка допомагала мені приймати ванну.

Я лагідно посміхнулася їй кутиками очей:

— Просто ідеально.

— Я рада. Бажаєте, щоб я зробила вам масаж?

— Буду дуже вдячна.

Я кивнула, і служниця, підхопивши мене під руку, допомогла піднятися.

Хлюп!

З мого тіла хлинули потоки гарячої води. Служниця вправно замотала моє довге волосся рушником і провела до довгого масажного столу. Щойно я лягла на живіт, як на мою оголену спину приємною прохолодою розлилася запашна олія.

А за мить її вправні руки почали розтирати мені спину.

— Ха-а-а-а…

І знову з моїх вуст зірвалося блаженне зітхання.

Віддавшись у руки майстрині, я мимоволі знову згадала, чому взагалі опинилася в замку Клаудіусів і приймаю тут таку неймовірну, розкішну гостинність…

***

Невдовзі після того, як справа з Грегорі була остаточно вирішена, я перебувала в глибоких роздумах.

«Якщо замислитися, то цього разу я неймовірно заборгувала перед герцогським родом Клаудіусів».

Починаючи від перевірки документів у Великому храмі під тиском на первосвященника Айзека й закінчуючи цілою колегією адвокатів, яку вони мені надали. Щиро кажучи, якби не допомога Клаудіусів, мені самій було б надзвичайно важко подолати цю скруту.

— І як мені тепер віддячити за цю доброту… — мимохіть, ледь чутно пробурмотіла я собі під ніс.

Аж раптом:

— Віддячити?

Принцеса, яка саме в цей момент із великим апетитом уминала канапки з сиром і фруктами, запиваючи їх шампанським, раптово нахилилася до самого мого обличчя.

— За яку таку доброту?

— Ах, ну… — я ніяково посміхнулася. — Коли ми розбиралися з Грегорі, ви з паном герцогом так сильно мені допомогли. Мені б хотілося бодай якось віддячити вам…

— Ой, та годі тобі, що за дурниці між нами! — Еванджелін легковажно помахала рукою. — Достатньо, якщо ти й надалі будеш так само весело проводити зі мною час і… О, точно! — раптом принцеса округлила очі й пильно подивилася на мене. — Тоді поїхали зі мною в герцогство?

— У герцогство?

— Так! Наближається час збору врожаю. Мені якраз пора навідатися туди, аби перевірити, як ідуть справи на землях, — піднесено вела далі панна. — Минулого разу ми їздили дивитися на твоє віконтство Ансі, пам'ятаєш? Тож тепер давай разом з'їздимо до мого герцогства, гаразд?

— Що? Але ж ти сказала, що тобі потрібно перевірити врожай…

— Ой, та хоч би як я була зайнята! Невже я не знайду часу, аби погуляти з Ларі? — принцеса демонстративно цокнула язиком, а потім із мрійливим блиском в очах молитовно склала руки на грудях. — Ми вдвох будемо ходити по найкращих ресторанах, завітаємо до затишних кав'ярень, відпочинемо на віллі… Хіба це не буде неймовірно весело?

Це було практично на рівні: «я вже все вирішила, а від тебе потрібна лише згода»…

Я обережно запитала:

— Але хіба пан герцог не має спершу дати на це дозвіл?

— Ой, та облиш! Я — принцеса Клаудіус. Невже я не можу запросити до власного дому бодай одну гостю на свій розсуд?

Гордо випнувши груди, вона впевнено вела, а тоді, хитро примружившись, додала:

— До того ж, мій братик ні за що на світі мені не відмовить.

***

Усе сталося саме так, як і казала принцеса.

Ось так я опинилася в герцогстві Клаудіус і почала насолоджуватися воістину розкішним життям…

— …панно.

— …

— Панно Ансі!

Ой. Я рвучко розплющила повіки. Схоже, під час масажу я таки примудрилася задрімати. Служниця ввічливо схилила голову:

— Масаж завершено. Дозвольте мені допомогти вам змити олію.

— Дякую.

Змивши залишки запашної олії, я переодяглася в сукню для відпочинку й вийшла з купальні.

Еванджелін, яка закінчила процедури трохи раніше за мене, уже чекала, попиваючи прохолодний сік.

— Ну і чому ти так довго? — підбігши до мене пробурчала й надула губи принцеса.