Розділ 99 — Розділ 99

Залишивши лицарів, які прибули слідом за герцогом, урегульовувати ситуацію на місці, ми повернулися до заміського маєтку.

Усю дорогу в кареті нам із принцесою довелося вислуховувати від герцога нескінченні повчання.

— Навіть попри те, що це землі нашого герцогства, це все одно околиця!

Всупереч своїй звичайній стриманості, герцог виглядав по-справжньому розлюченим.

— Ви справді знаєте, що може статися, якщо ви будете ходити тут лише вдвох?!

...І справді, мені в жодному разі не слід було піддаватися на вмовляння панни. Я знову й знову з гіркотою шкодувала про свій вчинок.

«Ларі, невже ти мені не віриш?» — голос принцеси, яка вигукувала це, б'ючи себе кулаком у груди, досі чітко лунав у моїх вухах. — «Я ж принцеса Клаудіус. Хто взагалі наважиться заподіяти мені шкоду на наших власних землях?»

«...Але ж...»

«Щиро кажучи, коли поруч лицарі охорони, це трохи незручно. Я просто хотіла, щоб ми весело провели час лише вдвох. Ну, будь ласка, Ларі!»

Панна тоді так благально дивилася на мене своїми сяючими очима, склавши руки на грудях, що від цієї чарівної картини у мене просто запаморочилося в голові, і я здалася...

Власне, мені й самій здавалося, що в словах принцеси є сенс, та й безпека в герцогстві, яку я бачила досі, завжди була бездоганною.

Тож те, що я не сильно переймалася, було щирою правдою. Навіть у моєму рідному краї, у володіннях віконта, я ніколи не потрапляла в такі халепи.

Єдина біда полягала в тому, що в цьому селі ніхто й гадки не мав про статус панни. Як з'ясувалося згодом, тутешні селяни навіть не знали, що той маєток на схилі гори належить герцогському дому Клаудіусів.

«Справді, герцог має повне право гніватися».

Я пригнічено опустила голову додолу.

Ось так ми й дісталися маєтку.

— Благаю, більше не завдавай клопоту. Зрозуміло?

Герцог суворо наказав це принцесі, а тоді знову зник у своєму кабінеті, зауваживши, що мусить розібратися з невідкладними справами.

Мені ж... було просто неймовірно соромно й ніяково перед ним. Наче мені мало було того, що герцог і без цього завалений роботою, так я ще й дозволила собі таку нетактовність. У такій гнітючій тиші непомітно минула друга половина дня.

— Панно, хіба уже не пора спати?

— Ой, та хіба вже так пізно?

Пізньої ночі, нарешті провівши до спальні принцесу, яка до останнього не хотіла мене відпускати, я повернулася до власної кімнати.

Проте, скільки б я не намагалася заснути, мої очі залишалися абсолютно бадьорими. Усі сьогоднішні події безупинно крутилися в моїй голові.

Герцог, який без жодних вагань дав відсіч тим чоловікам, що погрожували мені... І його сині очі, якими він дивився на мене, коли повернувся...

«Ох, ну що за лихо».

Зрештою, промучившись у ліжку тривалий час і безупинно вертячись, я підвелася.

«Можливо, якщо я вип'ю чашку теплого чаю, мені нарешті вдасться заснути».

Я попленталася в бік кухні, але раптом завмерла на місці.

«Ой?»

Причиною став ледь помітний промінчик світла, який пробивався крізь щілину в дверях кабінету герцога.

Зараз була глибока ніч, коли навіть усі слуги давно спали...

«Невже він досі працює?»

Трохи повагавшись, я тихо постукала в двері.

Тук-тук .

— ...

Після короткої тиші почулося клацання. Двері відчинилися.

Переді мною з'явилося його спокійне обличчя, на якому не було й сліду від денного роздратування. Проте це тривало лише мить.

— Панно Ансі?

Щойно він побачив мене, вираз обличчя герцога миттєво змінився. За лінзами окулярів у витонченій срібній оправі в його синіх очах замиготіли іскорки радості та подиву.

— Що привело вас сюди о такій порі...?

— Ну... мабуть, через зміну місця мені ніяк не вдається заснути. Я подумала, що мені стане краще, якщо я вип'ю чаю, але коли вийшла, то помітила світло у вашому кабінеті, пане герцогу...

Відчуваючи незручність, я почала плутано виправдовуватися. Герцог ледь помітно всміхнувся й зробив кілька кроків назад, звільняючи прохід.

— Я не можу дозволити панні стояти на порозі. Не бажаєте зайти всередину?

— О, дякую вам.

Я обережно переступила поріг кабінету.

Кімната була залита затишним, теплим помаранчевим світлом. Схоже, він переглядав документи, сидячи на дивані, адже на столику поруч височіла величезна стопка паперів. А поруч стояв скляний кавник, у якому колись, мабуть, було повно заварної кави, та великий кухоль, наполовину заповнений напоєм...

— ...Невже ви випили всю цю каву самотужки? — від несподіванки я мимоволі вигукнула з виразом жаху на обличчі.

Герцог, наче маленька дитина, яку сварять батьки, крадькома відвів погляд убік.

— Навіть якщо панна Ансі не каже мені цього, Ева вже й так мене добре вилаяла за це.

— І правильно зробила. Ви навіть не уявляєте, як принцеса переймається за вас.

Я продовжувала невпинно бурчати, але раптом осіклася. Герцог пильно й некліпаючи дивився прямо на мене.

— Здається, я досі не належу до вашого кола «ми»*?

*можливо, він зачепився, бо вона використала офіційний титул Еви

Хоча його голос звучав грайливо, на обличчі герцога відбився легкий смуток від цих слів.

...Чи це мені просто здалося через мою зайву чутливість?

Але... хай там як, хіба не краще виявляти належну шану та ввічливість перед герцогом...?

Остаточно заплутавшись у власних думках, я зрештою поспішно виправила свої слова:

— Ну... я мала на увазі Еву.

Лише після цього герцог світло й радісно всміхнувся. Його посмішка була настільки чарівною, що я на мить повністю втратила дар мови й розгублено застигла, дивлячись на нього.

«Зачекайте-но».

Я раптом насупилася.

— Пане герцогу, у вас на губах кров.

Його губи тріснули, і на них уже запеклася маленька крапелька крові.

«Невже він зазнав ушкоджень під час сутички з тими молодиками?»

Я мимоволі прикусила власну губу. Хоча, з іншого боку, ті негідники не змогли навіть кінчиком пальця торкнутися його одягу...

— А, це дурниця, — герцог торкнувся своїх вуст і відповів так, наче в цьому не було нічого особливого. — Коли я перевтомлююся, у мене часто таке буває. Якщо трохи відпочити, усе швидко минає.

О боже, довести себе до того, щоб аж губи тріскалися. Скільки ж узагалі треба працювати, щоб так виснажитися?

Поки я про це думала, я й не помітила, як схопилася на ноги.

— Зачекайте, будь ласка, хвилиночку. Я зараз принесу бальзам для губ.

— Зачекайте, панно Ансі...

Герцог спробував мене зупинити, але я виявилася швидшою.

Охоплена якимось дивним поривом емоцій, я майже бігла темним коридором.

«Ні, ну скільки можна так виснажувати себе!»

Мене й без того до сліз засмучувало те, що його обличчя останнім часом виглядало змарнілим. А він, замість того щоб подбати про себе, сидить тут, поки губи не почнуть розриватися від сухості!

Хіба можна жити, тільки те й роблячи, що працюючи?

Потрібно ж хоч трохи думати про власне здоров'я!

Повернувшись до спальні, я почала поспіхом порпатися у своїй сумочці, яку неохайно кинула на столі.

«Підправляти макіяж протягом дня — це святий обов'язок, зрозуміло?»

«Я просто не стерплю, якщо моя подруга ходитиме з розмазаними тінями, наче панда, або зі стертою помадою на губах!»

...Завдяки цим повчанням принцеси останнім часом я завжди носила із собою косметику для догляду, щоб мати змогу підправити вигляд. І серед усього іншого там якраз був бальзам для губ.

Діставши його, я попрямувала назад до кабінету герцога.

— Ось, це бальзам для губ.

Я протягнула йому маленьку баночку з пом'якшувальним засобом і гордо заговорила:

— Я сама ним користувалася, він дуже добре допома...

Зачекайте.

«Але ж це косметика, яку наносять на губи... Хіба не трохи ніяково пропонувати таке чоловікові?»

Думка, що раптово спалахнула в моїй голові, змусила мене миттєво заціпеніти на місці. Це ж виглядає так, наче... наче це якийсь непрямий поцілунок...

«Ой, та про що ти взагалі думаєш, дурепо!»

Я щосили спробувала витрусити ці непристойні думки зі своєї голови. Це просто моя зайва уява. Герцог точно ніколи в житті не подумає про таку дурницю!

Тим часом герцог деякий час мовчки дивився на баночку в моїх руках, а тоді тихо промовив:

— Дякую.

Він узяв бальзам. Відкривши кришечку, він злегка набрав трохи засобу на кінчик вказівного пальця.

— ...

У мене в грудях перехопило подих.

Його довгий, витончений палець торкнувся червоних вуст. Те, як повільно він розтирав бальзам по губах, виглядало чомусь неймовірно, дивно звабливо...

«Чи я при своєму розумі?!»

Він же просто маже губи бальзамом, чому я так гостро реагую на кожну дію герцога?!

— Мо... можливо, вам усе ж варто хоча б трохи поспати?

Відчуваючи, як моє обличчя починає палати від сорому, я поспішно перевела тему й звернулася до герцога:

— Бальзам — це лише тимчасова допомога. Насамперед вам потрібно зняти цю жахливу втому.

— Дякую за пораду, панно. Проте, якщо я перегляну ще зовсім трохи, то зможу повністю завершити всі нагальні справи, — ввічливо відповів герцог. — Адже якщо я розгребу все якомога раніше, хіба ми не зможемо провести більше часу разом із панною Ансі?