Розділ 104 — Пекельне тренування
Розділ 104 — Пекельне тренування
— Очима Фрея Старлайта —
— У ґ х… голова.
Я прокинувся від тупого, пульсівного болю, ніби хтось свердлив мій череп чимось гострим. Хвилі дискомфорту прокочувалися тілом, кожна — відлунням побиття, яке я пережив.
Я лежав на простому ліжку в маленькій, тьмяно освітленій кімнаті, з перебинтованим торсом. Навпроти сиділа знайома жінка, уважно спостерігаючи за мною.
— Кармен…
— Нарешті прокинувся.
Я підвівся, знімаючи пов’язки з голови.
— Скільки я був без тями?
— Кілька годин. Уже ніч.
— А Фрост?
— Я розібралася. Доволі зухвалу заяву ти там зробив. Він ішов на тебе з наміром убити. Про що ти в біса думав?
Я змусив себе криво всміхнувся.
— Нічого не міг із собою вдіяти. Це був єдиний спосіб чинити опір у такому стані.
Кармен ледь кивнула, визнаючи мої аргументи.
— Як би безрозсудно це не звучало, ти мав рацію. Фізично ти програв, але психологічно — переміг. Якби ти був ближче до його рівня і зумів так його розхитати, у тебе був би реальний шанс його вбити.
— Ха-ха, дякую, але до його рівня мені ще дуже далеко.
— Ну… зрештою, твій талант лише A-рангу.
Її слова на мить змусили мене завмерти, але я швидко приховав реакцію.
Вона не знає, що мій талант уже виріс до S-рангу. Поки що так і залишимо.
— Де Ада?
Кармен запалила цигарку, перш ніж відповісти.
— Пішла розгрібати той безлад, який ти влаштував.
— Ясно… я завдав їй клопоту.
Вона глибоко затягнулася, випускаючи хмару диму, що одразу залоскотала мені ніс. Запах миттєво почав дратувати.
— Ти взагалі усвідомлюєш, що сидиш поруч із пораненим? Може, хоч утримаєшся від куріння тут?
— Ти про що, малюче ? Це що, лікарня? Та й виглядаєш ти цілком нормально, тож не прикидайся тендітною дівчинкою.
— Тут я з тобою не посперечаюся.
Я опустив ноги на холодну підлогу й спробував підвестися, але Кармен зупинила мене.
— Стій. Забудь, що я щойно сказала — ти ще не в тому стані, щоб рухатися.
Я скептично глянув на неї, вказавши на себе.
— Але ж зі мною все гаразд.
— Ні, не гаразд. Ти мав би пролежати без тями щонайменше добу, а потім ще кілька днів відпочивати. Те, що ти взагалі прокинувся після такого побиття, — диво.
— Хм.
У відповідь я почав розмотувати бинти з верхньої частини тіла.
Очі Кармен широко розкрилися від шоку. Моя шкіра була гладенькою — без жодного синця чи рани.
Залишилися лише чітко окреслений прес і тіло, на якому не було й сліду від жорстокого бою.
— Казав же… зі мною все гаразд.
— Ти вже зцілився…
Вона не могла в це повірити. Швидкість мого відновлення була неприродною — нелюдською.
Але я це й так знав. Моє тіло було ненормальним.
Після інциденту з Тіньовою Сектою я зазнав сотень — ні, тисяч — поранень.
І якщо рана не була смертельною, я завжди повністю відновлювався менш ніж за добу.
Це була здатність, якої я сам до кінця не розумів — щось за межами мого теперішнього розуміння.
Кармен, не в змозі стримати цікавість, простягнула руку й провела пальцями по моєму торсу, намацуючи місця, де мали бути рани. Її дотики трохи дратували, але я не мав серця її зупиняти.
— Твоє тіло — суцільна загадка.
— Поки воно виконує свою роботу, я не скаржуся.
Я підвівся й натягнув чорну сорочку з довгим рукавом.
Переодягаючись, я помітив її руку — ту, що тримала цигарку. Вона була перебинтована.
— Що сталося з твоєю рукою?
Я запитав, не замислюючись. Завдати шкоди Кармен було непросто.
— А, це? Я пошкодила її раніше, коли спробувала зупинити спис того хлопця голою рукою. Трохи його недооцінила.
Я втупився в неї порожнім поглядом. Це була хоробрість… чи звичайне безумство?
— Ти серйозно намагалася зупинити легендарний спис на кшталт Рімшарда просто рукою?
— Хотіла перевірити, наскільки він гострий.
Я підтягнув стілець і сів навпроти, поки вона розповідала про свій бій із Фростом.
Він бився з нею на повну. Він був S- рангу, тоді як Кармен — S+.
Попри це, використовуючи Рімшард, йому вдалося її поранити — хоча до справжньої перемоги над нею йому було безмежно далеко.
Після перевищення A-рангу розрив у силі між кожним рівнем стає колосальним. Різниця навіть між S і S- — величезна. У Фроста не було жодного реального шансу.
Зрештою, бій зупинили зовнішні сили — після того, як Кармен повністю його придушила.
Але я мусив визнати… досягти такого рівня в його віці — байдуже, як сильно я його ненавидів — його талант був жахаючим.
Три перемоги у Вікторіаді були достатнім доказом.
— Які в тебе плани далі? Тренуватися завтра ?
Я зітхнув і кивнув.
— Так… хоча, мабуть мене просто знову поб’ють.
— Це не надто ефективне тренування.
Вона мала рацію. Моє тіло могло витримувати навчання через суцільні побиття, але прогрес був би болісно повільним.
За таких темпів досягти C- рангу — не кажучи вже про мою ціль, C ранг — зайняло б надто багато часу.
Мені потрібен був кращий підхід.
На щастя, Кармен сама його запропонувала.
— З твоєю абсурдною здатністю до зцілення… чому б тобі не тренуватися зі мною?
— … Т и серйозно?
— Так. Хоча це може повністю тебе зламати. Я не можу бути твоїм офіційним інструктором у програмі Родини Мунлайтів . Але можу тренувати тебе вночі.
Я на мить замислився.
— Ранкові побиття, відновлення, а потім нічні тренування…
Кармен криво всміхнулася.
— Забагато для тебе?
Я відповів усмішкою.
— Ні~ Ідеально. Я все одно збирався тренуватися сам. Зроблю це триетапним режимом — самостійні тренування на світанку, побиття від Фроста, а потім тренування з тобою вночі.
Вікторіад наближа в ся, а попереду на мене чекала гора складних місій.
Якщо я хотів досягти успіху, таке навантаження було мінімумом.
Мої безглузді слова змусили Кармен розсміятися. Лише божевільні мислили так, як я… але, на щастя, вона нічого не сказала.
— Тоді почнімо негайно.
— Так, моя леді~
З ізольованої кімнати — просто в інтенсивне тренування з Кармен…
Тренування з нею було зовсім іншим.
Вона була суворою, але, на відміну від Фроста, вказувала на вади кожного мого руху.
Крок за кроком вона знімала зайві рухи з моїх атак. Допомагала краще контролювати ауру — ефективніше, практичніше.
Вже за годину я був геть мокрий від поту.
Та мені подобалося це тепло, це печіння в м’язах. Воно означало, що я стаю сильнішим.
Повільно, але впевнено.
Моє тренування з Кармен тривало доти, доки Ада не влетіла всередину, здійнявши галас.
Вираз її обличчя, коли вона побачила мене з мечем у руках, а не в ліжку, був безцінним.
…
…
…
— Не будь таким… Я ж уже сказав, що мені шкода.
— Не розмовляй зі мною.
— А а …
Після швидкого купання я прямував до своєї спальні, яка була просто поруч із кімнатою Ади.
Дорогою ми минули кількох членів родини Мунлайтів . Вони кидали на мене свої звичні зневажливі погляди, але мені було вже байдуже. Це більше не чіпляло.
— Не будь до нього такою суворою, дівчино… Іноді чоловік мусить робити те, що мусить робити чоловік.
На слова Кармен Ада обернулася до неї з холодним виразом обличчя.
— Кармен, я просила тебе подбати про нього, якщо щось станеться, — а не давати йому махати мечем одразу після пробудження.
Кармен лише знизала плечима.
— Я просто виконала його бажання.
Я проігнорував їхню розмову, зосередившись на довколишньому.
Ми вже збиралися увійти до великої зали родини Мунлайтів .
Це місце було прикрашене всілякими артефактами та витворами мистецтва.
Я кинув на них відсторонений погляд.
Попри всю злість, яку я відчував до цього місця… я не міг заперечити його краси.
Одна картина змінювала іншу перед моїми очима — аж раптом я зупинився перед тією, що була значно більшою за решту.
Портрет чоловіка.
Я не зміг пройти повз.
— …Це…
Кармен і Ада помітили мою зупинку та простежили за моїм поглядом. Звісно, обидві одразу впізнали людину на картині.
Водночас вони промовили:
— Лорд А в раам…
— Батько.
Я на мить зосередився на його рисах.
Він був схожий на мене — але старший.
На вигляд років за тридцять: легка борода, довге чорне волосся й гострі риси обличчя.
Батько первісного власника цього тіла.
І Кармен, і Ада помітно розчулилися, дивлячись на нього.
— Що його портрет робить тут?
Питання зірвалося з моїх вуст раніше, ніж я встиг себе зупинити.
Мені не подобалося бачити цього чоловіка.
Люди називали його моїм батьком, але мій справжній батько був не тут.
Кармен відповіла, не відводячи погляду від картини:
— Ти знайдеш подібний портрет у кожному домі великих родів… А в раам Старлайт, володар одного з легендарних мечів — «Темної Сестри»… герой Війни Світла… найяскравіша зірка роду Старлайт… Такого героя поважають навіть серед інших родин.
Кожне її слово відлунювало глухим болем у моїй голові.
Я завжди ігнорував його існування, але цей чоловік був загадкою навіть для мене.
Адже я ніколи не написав жодного рядка про батька Фрея Старлайта.
Він не мав бути кимось важливим. І все ж якимось чином уся його історія змінилася.
Наче хтось втручався в мій сюжет з-за лаштунків.
Ще один несподіваний персонаж… але цей уже був мертвий.
Я більше не хотів на нього дивитися, тож швидко відвернувся.
— Ходімо.
Та, хто затрималася найдовше, з найбільш суперечливим виразом обличчя, була Ада.
Але вона нічого не сказала. Просто пішла за мною.
Тієї ночі я знесилено впав на ліжко — а думки знову хлинули в мою свідомість.
…
…
…
На світанку…
Я прокинувся о п’ятій ранку, раніше за всіх.
Схопивши меч, я вирушив тренуватися.
Тіло ще боліло після подій минулої ночі, але я пересилив втому й змусив себе дійти до тренувального майданчика.
Я думав, що буду сам.
Та ні.
Хтось інший уже був там — він безупинно лупцював тренувальні манекени голими кулаками, а його кісточки були слизькі від крові.
— …Данзо?
Я покликав його на ім’я, і він зупинився та обернувся до мене.
— Ранкове тренування?
Я кивнув.
— А ти?
Данзо знову взявся до вправ, його голос звучав байдуже.
— Те саме.
Він брехав.
Кров на його руках свідчила, що він був тут уже дуже давно.
На мить я замислився, що ним керує.
За такого темпу він зламається — ще швидше, ніж я.
Якщо він пробудить свій справжній потенціал надто рано, то стане для мене ще однією серйозною перешкодою у Вікторіаді.
Та я не міг заперечити його зусиль.
Я відчував це. Його голод до сили.
— Як щодо спарингу?
— Ти впевнений, що тобі нормально отримати прочухана не від Фроста?
— Можливо, цього разу все буде інакше.
Я підняв меч, зустрічаючись поглядом із Данзо.
Він усміхнувся й хруснув кісточками пальців.
— До речі… ти був до чорта вражаючим тоді. Мені сподобалося, як ти з ним упорався.
— Дякую.
Після цього ми обидва кинулися вперед, зійшовшись у дружньому поєдинку.
Як не дивно, тієї ночі я зрештою здобув ще двох нових напарників для тренувань.