LNCrawler

Розділ 104 — Пекельне тренування

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 104 — Пекельне тренування

— Очима Фрея Старлайта —

— У ґ х… голова.

Я прокинувся від тупого, пульсівного болю, ніби хтось свердлив мій череп чимось гострим. Хвилі дискомфорту прокочувалися тілом, кожна — відлунням побиття, яке я пережив.

Я лежав на простому ліжку в маленькій, тьмяно освітленій кімнаті, з перебинтованим торсом. Навпроти сиділа знайома жінка, уважно спостерігаючи за мною.

— Кармен…

— Нарешті прокинувся.

Я підвівся, знімаючи пов’язки з голови.

— Скільки я був без тями?

— Кілька годин. Уже ніч.

— А Фрост?

— Я розібралася. Доволі зухвалу заяву ти там зробив. Він ішов на тебе з наміром убити. Про що ти в біса думав?

Я змусив себе криво всміхнувся.

— Нічого не міг із собою вдіяти. Це був єдиний спосіб чинити опір у такому стані.

Кармен ледь кивнула, визнаючи мої аргументи.

— Як би безрозсудно це не звучало, ти мав рацію. Фізично ти програв, але психологічно — переміг. Якби ти був ближче до його рівня і зумів так його розхитати, у тебе був би реальний шанс його вбити.

— Ха-ха, дякую, але до його рівня мені ще дуже далеко.

— Ну… зрештою, твій талант лише A-рангу.

Її слова на мить змусили мене завмерти, але я швидко приховав реакцію.

Вона не знає, що мій талант уже виріс до S-рангу. Поки що так і залишимо.

— Де Ада?

Кармен запалила цигарку, перш ніж відповісти.

— Пішла розгрібати той безлад, який ти влаштував.

— Ясно… я завдав їй клопоту.

Вона глибоко затягнулася, випускаючи хмару диму, що одразу залоскотала мені ніс. Запах миттєво почав дратувати.

— Ти взагалі усвідомлюєш, що сидиш поруч із пораненим? Може, хоч утримаєшся від куріння тут?

— Ти про що, малюче ? Це що, лікарня? Та й виглядаєш ти цілком нормально, тож не прикидайся тендітною дівчинкою.

— Тут я з тобою не посперечаюся.

Я опустив ноги на холодну підлогу й спробував підвестися, але Кармен зупинила мене.

— Стій. Забудь, що я щойно сказала — ти ще не в тому стані, щоб рухатися.

Я скептично глянув на неї, вказавши на себе.

— Але ж зі мною все гаразд.

— Ні, не гаразд. Ти мав би пролежати без тями щонайменше добу, а потім ще кілька днів відпочивати. Те, що ти взагалі прокинувся після такого побиття, — диво.

— Хм.

У відповідь я почав розмотувати бинти з верхньої частини тіла.

Очі Кармен широко розкрилися від шоку. Моя шкіра була гладенькою — без жодного синця чи рани.

Залишилися лише чітко окреслений прес і тіло, на якому не було й сліду від жорстокого бою.

— Казав же… зі мною все гаразд.

— Ти вже зцілився…

Вона не могла в це повірити. Швидкість мого відновлення була неприродною — нелюдською.

Але я це й так знав. Моє тіло було ненормальним.

Після інциденту з Тіньовою Сектою я зазнав сотень — ні, тисяч — поранень.

І якщо рана не була смертельною, я завжди повністю відновлювався менш ніж за добу.

Це була здатність, якої я сам до кінця не розумів — щось за межами мого теперішнього розуміння.

Кармен, не в змозі стримати цікавість, простягнула руку й провела пальцями по моєму торсу, намацуючи місця, де мали бути рани. Її дотики трохи дратували, але я не мав серця її зупиняти.

— Твоє тіло — суцільна загадка.

— Поки воно виконує свою роботу, я не скаржуся.

Я підвівся й натягнув чорну сорочку з довгим рукавом.

Переодягаючись, я помітив її руку — ту, що тримала цигарку. Вона була перебинтована.

— Що сталося з твоєю рукою?

Я запитав, не замислюючись. Завдати шкоди Кармен було непросто.

— А, це? Я пошкодила її раніше, коли спробувала зупинити спис того хлопця голою рукою. Трохи його недооцінила.

Я втупився в неї порожнім поглядом. Це була хоробрість… чи звичайне безумство?

— Ти серйозно намагалася зупинити легендарний спис на кшталт Рімшарда просто рукою?

— Хотіла перевірити, наскільки він гострий.

Я підтягнув стілець і сів навпроти, поки вона розповідала про свій бій із Фростом.

Він бився з нею на повну. Він був S- рангу, тоді як Кармен — S+.

Попри це, використовуючи Рімшард, йому вдалося її поранити — хоча до справжньої перемоги над нею йому було безмежно далеко.

Після перевищення A-рангу розрив у силі між кожним рівнем стає колосальним. Різниця навіть між S і S- — величезна. У Фроста не було жодного реального шансу.

Зрештою, бій зупинили зовнішні сили — після того, як Кармен повністю його придушила.

Але я мусив визнати… досягти такого рівня в його віці — байдуже, як сильно я його ненавидів — його талант був жахаючим.

Три перемоги у Вікторіаді були достатнім доказом.

— Які в тебе плани далі? Тренуватися завтра ?

Я зітхнув і кивнув.

— Так… хоча, мабуть мене просто знову поб’ють.

— Це не надто ефективне тренування.

Вона мала рацію. Моє тіло могло витримувати навчання через суцільні побиття, але прогрес був би болісно повільним.

За таких темпів досягти C- рангу — не кажучи вже про мою ціль, C ранг — зайняло б надто багато часу.

Мені потрібен був кращий підхід.

На щастя, Кармен сама його запропонувала.

— З твоєю абсурдною здатністю до зцілення… чому б тобі не тренуватися зі мною?

— … Т и серйозно?

— Так. Хоча це може повністю тебе зламати. Я не можу бути твоїм офіційним інструктором у програмі Родини Мунлайтів . Але можу тренувати тебе вночі.

Я на мить замислився.

— Ранкові побиття, відновлення, а потім нічні тренування…

Кармен криво всміхнулася.

— Забагато для тебе?

Я відповів усмішкою.

— Ні~ Ідеально. Я все одно збирався тренуватися сам. Зроблю це триетапним режимом — самостійні тренування на світанку, побиття від Фроста, а потім тренування з тобою вночі.

Вікторіад наближа в ся, а попереду на мене чекала гора складних місій.

Якщо я хотів досягти успіху, таке навантаження було мінімумом.

Мої безглузді слова змусили Кармен розсміятися. Лише божевільні мислили так, як я… але, на щастя, вона нічого не сказала.

— Тоді почнімо негайно.

— Так, моя леді~

З ізольованої кімнати — просто в інтенсивне тренування з Кармен…

Тренування з нею було зовсім іншим.

Вона була суворою, але, на відміну від Фроста, вказувала на вади кожного мого руху.

Крок за кроком вона знімала зайві рухи з моїх атак. Допомагала краще контролювати ауру — ефективніше, практичніше.

Вже за годину я був геть мокрий від поту.

Та мені подобалося це тепло, це печіння в м’язах. Воно означало, що я стаю сильнішим.

Повільно, але впевнено.

Моє тренування з Кармен тривало доти, доки Ада не влетіла всередину, здійнявши галас.

Вираз її обличчя, коли вона побачила мене з мечем у руках, а не в ліжку, був безцінним.

…

…

…

— Не будь таким… Я ж уже сказав, що мені шкода.

— Не розмовляй зі мною.

— А а …

Після швидкого купання я прямував до своєї спальні, яка була просто поруч із кімнатою Ади.

Дорогою ми минули кількох членів родини Мунлайтів . Вони кидали на мене свої звичні зневажливі погляди, але мені було вже байдуже. Це більше не чіпляло.

— Не будь до нього такою суворою, дівчино… Іноді чоловік мусить робити те, що мусить робити чоловік.

На слова Кармен Ада обернулася до неї з холодним виразом обличчя.

— Кармен, я просила тебе подбати про нього, якщо щось станеться, — а не давати йому махати мечем одразу після пробудження.

Кармен лише знизала плечима.

— Я просто виконала його бажання.

Я проігнорував їхню розмову, зосередившись на довколишньому.

Ми вже збиралися увійти до великої зали родини Мунлайтів .

Це місце було прикрашене всілякими артефактами та витворами мистецтва.

Я кинув на них відсторонений погляд.

Попри всю злість, яку я відчував до цього місця… я не міг заперечити його краси.

Одна картина змінювала іншу перед моїми очима — аж раптом я зупинився перед тією, що була значно більшою за решту.

Портрет чоловіка.

Я не зміг пройти повз.

— …Це…

Кармен і Ада помітили мою зупинку та простежили за моїм поглядом. Звісно, обидві одразу впізнали людину на картині.

Водночас вони промовили:

— Лорд А в раам…

— Батько.

Я на мить зосередився на його рисах.

Він був схожий на мене — але старший.

На вигляд років за тридцять: легка борода, довге чорне волосся й гострі риси обличчя.

Батько первісного власника цього тіла.

І Кармен, і Ада помітно розчулилися, дивлячись на нього.

— Що його портрет робить тут?

Питання зірвалося з моїх вуст раніше, ніж я встиг себе зупинити.

Мені не подобалося бачити цього чоловіка.

Люди називали його моїм батьком, але мій справжній батько був не тут.

Кармен відповіла, не відводячи погляду від картини:

— Ти знайдеш подібний портрет у кожному домі великих родів… А в раам Старлайт, володар одного з легендарних мечів — «Темної Сестри»… герой Війни Світла… найяскравіша зірка роду Старлайт… Такого героя поважають навіть серед інших родин.

Кожне її слово відлунювало глухим болем у моїй голові.

Я завжди ігнорував його існування, але цей чоловік був загадкою навіть для мене.

Адже я ніколи не написав жодного рядка про батька Фрея Старлайта.

Він не мав бути кимось важливим. І все ж якимось чином уся його історія змінилася.

Наче хтось втручався в мій сюжет з-за лаштунків.

Ще один несподіваний персонаж… але цей уже був мертвий.

Я більше не хотів на нього дивитися, тож швидко відвернувся.

— Ходімо.

Та, хто затрималася найдовше, з найбільш суперечливим виразом обличчя, була Ада.

Але вона нічого не сказала. Просто пішла за мною.

Тієї ночі я знесилено впав на ліжко — а думки знову хлинули в мою свідомість.

…

…

…

На світанку…

Я прокинувся о п’ятій ранку, раніше за всіх.

Схопивши меч, я вирушив тренуватися.

Тіло ще боліло після подій минулої ночі, але я пересилив втому й змусив себе дійти до тренувального майданчика.

Я думав, що буду сам.

Та ні.

Хтось інший уже був там — він безупинно лупцював тренувальні манекени голими кулаками, а його кісточки були слизькі від крові.

— …Данзо?

Я покликав його на ім’я, і він зупинився та обернувся до мене.

— Ранкове тренування?

Я кивнув.

— А ти?

Данзо знову взявся до вправ, його голос звучав байдуже.

— Те саме.

Він брехав.

Кров на його руках свідчила, що він був тут уже дуже давно.

На мить я замислився, що ним керує.

За такого темпу він зламається — ще швидше, ніж я.

Якщо він пробудить свій справжній потенціал надто рано, то стане для мене ще однією серйозною перешкодою у Вікторіаді.

Та я не міг заперечити його зусиль.

Я відчував це. Його голод до сили.

— Як щодо спарингу?

— Ти впевнений, що тобі нормально отримати прочухана не від Фроста?

— Можливо, цього разу все буде інакше.

Я підняв меч, зустрічаючись поглядом із Данзо.

Він усміхнувся й хруснув кісточками пальців.

— До речі… ти був до чорта вражаючим тоді. Мені сподобалося, як ти з ним упорався.

— Дякую.

Після цього ми обидва кинулися вперед, зійшовшись у дружньому поєдинку.

Як не дивно, тієї ночі я зрештою здобув ще двох нових напарників для тренувань.