LNCrawler

Розділ 11 — Рада Сенату (2)

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 11 — Рада Сенату (2)

— Очима Фрея Старлайта —

---

«Нічого».

Одне-єдине слово відлунювало в головах усіх присутніх…

Фрей Старлайт без сумніву щойно насміявся з Леонідаса Старлайта, першого старійшини родини.

На їхніх очах мураха насмілилася кинути виклик величному драконові…

Атмосфера в залі була на межі вибуху, особливо під нестерпним блиском, що випромінювали очі Леонідаса.

«Здається, я занадто поквапився…»

Можливо, не варто було його дражнити. Бо який сенс усього цього, якщо він просто втратить самоконтроль і вб’є мене тут і зараз?

— Пфффф ф …

— Ха-ха-ха-ха-ха!

Раптом у залі залунав сміх.

Я підняв погляд і побачив жінку, що сиділа праворуч від Леонідаса… Вона сміялася безупинно, її груди ритмічно здіймалися від кожного нового вибуху сміху.

«А х , саме такою я її й уявляв…»

Я усміхнувся, дивлячись на жінку. Вона виглядала на двадцять із лишком років, із сріблясто-сірим волоссям та глибокими чорними очима. Вона була самою суттю привабливості жінок…

Звісно, не варто забувати, що вона була старійшиною, яка й досі зберегла свою молодість .

— Що тебе так розвеселило, Кармен? — видихнув Леонідас, стримуючи лють, поки сміх Кармен луною розходився. Завдяки їй , задушлива напруга трохи розсіялась в кімнаті .

Кармен Старлайт… можливо, єдина людина, яка могла сміятися Леонідасові в обличчя. Адже вона була на одному рівні з ним.

— Вибач, вибач, старий, — Мені просто стало так нудно, що я не змогла втриматись після таких слів! Ха-ха-ха!

Леонідас стиснув підлокітник свого величного крісла так сильно, що той розсипався в пил. Потім його владний голос прогримів залом:

— Візьми себе в руки, Кармен. Не забувай свого місця.

— Добре, добре, мої вибачення~, — відповіла Кармен легковажно, нарешті вгамувавши сміх. І знову вся увага повернулася до мене.

— Фрей Старлайт, — промовив Леонідас, — ти глузуєш із цієї ради… і з мене?

На його слова я ступив уперед.

— Я ніколи не насмілився б кепкувати з вас, сер. Я мав на увазі кожне слово — мені нічого запропонувати цій родині.

Я глибоко вдихнув і додав:

— Тому що я не буду наступним лордом.

Леонідас підняв брову, а зал наповнився гомоном — усі перешіптувалися між собою.

— «Він не хоче бути наступним лордом?»

— «Що він має на увазі?»

Я важко зітхнув.

«Навіщо вони привели сюди таку величезну публіку? Тепер кожне моє слово обговорюватимуть… Як же бісить .»

Леонідас втихомирив зал, перш ніж знову заговорити.

— Що ти маєш на увазі, Фрей Старлайт? Хіба ти не прийшов сюди, аби здобути титул лорда?

Я кивнув.

— Вірно… але не для себе.

Розвернувшись, я простяг руку до своєї сестри.

— Я зрікаюсь своєї посади і всього, що з нею пов’язано, на користь моєї сестри, Ади Старлайт. Адже саме вона найбільш гідна цього.

Ада вийшла вперед і стала поруч зі мною.

Зал вибухнув ще гучнішим гомоном, ніж раніше, навіть члени ради почали щось жваво обговорювати між собою.

Леонідас не зводив з мене погляду аж до останньої миті. Я й гадки не мав, про що він думає.

— Я очікував нудних зборів, а ле погляньте… все стає цікавіш им , — засміялась Кармен, розтягуючись у кріслі та відверто насолоджуючись спектаклем .

Я приготувався до неминучого.

— Досить цього безглуздя… Фрей Старлайт.

Ось воно.

Леонідас підвівся зі свого крісла, випрямляючись перед рештою старійшин.

— Не розумію… Чому ти відмовляєшся від титулу? Наскільки мені відомо, ти завжди прагнув його здобути.

— Тоді, сер, ви мене зовсім не знаєте. При всій повазі, я ніколи не бажав стати лордом. І не заслуговую цього.

— Навпаки, я лише відібрав його у справжньої власниці — Ади Старлайт.

— Скажіть, старійшино Леонідасе, хіба є в цій родині хтось, достойніший за неї?

Я поставив питання й повів поглядом по залі. Спершу чимало голів піднялося, але їх швидко змусили опуститися — зокрема й Ем у нд, з яким я зустрівся лише вчора.

Леонідас провів рукою по бороді, вдивляючись в Аду. Вона була слабкою для свого віку, але це не визначало її цінності. Адже її досягнення говорили самі за себе. А ще краще… якщо лордом стане вона, то зненавиджений Фрей — ні.

Я скористався його мовчанням, аби продовжити:

— Вона — наймолодша в історії, хто керував справами родини й досягнув успіху. Її здобутки кажуть самі за себе . Ніхто в її віці не зміг і половини зробити, що зробила вона. Чесно кажучи, окрім старійшин, я сумніваюся, що тут знайдеться хтось сміливий, аби кинути їй виклик.

— Вона присвятила життя служінню за цю родин у . І в порівнян і … хто Я ?

Я лише знизав плечима з самовикривальною усмішкою.

— Як я вже казав… ніхто.

— Саме вона повинна стати лордом.

Я відступив назад, чекаючи на їхню реакцію.

Чесно , в душі я був спокійний. Відмови я не очікував . Після всього, я давав їм саме те, чого вони прагнули.

— Фрей.

Я відчув легкий ривок ззаду — це була Ада.

— Так? Що таке?

— Ти ж перебільшив… чи не так?

— Перебільшив? Якщо й перебільшив, то замало… Можливо, ти мала б сама вийти й сказати все від свого імені.

— Ммм… — Ада схилила голову, її вираз неможливо було прочитати.

«Що це? Вона не вміє приймати похвалу? Чи, може, просто рада отримати титул?»

Та яка різниця. Головн а частина бул а попереду.

— Вийди вперед, Фрей Старлайт.

Леонідас знову звернувся до мене. Як і очікувалось, вони не зволікали.

Я дав їм те, чого вони прагнули. Тепер їхня черга дати мені те, чого хочу я.

— Фрей Старлайт, востаннє запитаю: ти впевнений у своєму рішенні? Адже цим ти йдеш проти волі свого батька, Авраама, який хотів, аби саме ти став лордом родини.

— Я впевнений в рішенні .

Мене не цікавили бажання Авраама. Він був батьком Фрея — не моїм.

— Якщо це остаточне рішення, я з приємністю повідомляю: ми приймаємо твоє прохання. Та скажи, що ти робитимеш далі, зрікшись титулу? Все життя ховатимешся в тіні своєї сестри?

Я усміхнувся.

— Це не звучить так уже й погано… жити під захистом моєї дорогої сестри.

— Але, на жаль, у мене вже є інші плани.

— О? Тоді озвуч їх.

Я не міг допустити жодної помилки.

— Відмовившись від титулу, я хочу присвятити себе володінн ю мечем. Я зрозумів, що занадто слабкий, тож маю вирушити у тренувальну подорож. Для цього прошу вашого дозволу, сер.

— Тренувальну подорож?

— Так… Я хочу піти на Східні Землі Кошмарів.

На обличчі Леонідаса, завжди незворушному, майнула іскорка здивування, навіть Ада насупилась від моїх слів. І це зрозуміло — я жодного разу не казав їй про свій намір.

— Фрей Старлайт… Я правильно почув? Ти сказав, що хочеш вирушити до Східних Земель Кошмарів?

— Саме так, — кивнув я.

У залі вибухнув регіт. Усі, певно, вирішили, що я остаточно збожеволів.

— Чи ти хоч знаєш, що тебе там чекає?

— Я добре усвідомлюю небезпеки Земель Кошмарів, але все ж таки твердо вирішив туди піти .

Леонідас замовк, переварюючи ситуацію. Він обмінявся промовистим поглядом із старійшинами поруч нього .

Шестерні закрутилися в голові старого — можливо, це найкращий спосіб позбутися Фрея, котрий роками був кілком у його боці.

Іроні чно , здавалось Фрей сам вирішив накласти на себе руки, без стороннього втручання.

Якби рішення залежало лише від нього, він би негайно відправив мене до Земель Кошмарів . Але передусім потрібно йому було вислухати думку всіх … й пересвідчитися в справжніх намірах Фрея .

----------------------------------------------------------------------

Цей переклад буде жити до поки буде ваша підтримка,

не то лайками,

не то підписками в тґ з коментами,

так шо проявляйте активність інколи.

Чим більше їх, тим більше бажання робити.