Розділ 11 — Рада Сенату (2)
Розділ 11 — Рада Сенату (2)
— Очима Фрея Старлайта —
---
«Нічого».
Одне-єдине слово відлунювало в головах усіх присутніх…
Фрей Старлайт без сумніву щойно насміявся з Леонідаса Старлайта, першого старійшини родини.
На їхніх очах мураха насмілилася кинути виклик величному драконові…
Атмосфера в залі була на межі вибуху, особливо під нестерпним блиском, що випромінювали очі Леонідаса.
«Здається, я занадто поквапився…»
Можливо, не варто було його дражнити. Бо який сенс усього цього, якщо він просто втратить самоконтроль і вб’є мене тут і зараз?
— Пфффф ф …
— Ха-ха-ха-ха-ха!
Раптом у залі залунав сміх.
Я підняв погляд і побачив жінку, що сиділа праворуч від Леонідаса… Вона сміялася безупинно, її груди ритмічно здіймалися від кожного нового вибуху сміху.
«А х , саме такою я її й уявляв…»
Я усміхнувся, дивлячись на жінку. Вона виглядала на двадцять із лишком років, із сріблясто-сірим волоссям та глибокими чорними очима. Вона була самою суттю привабливості жінок…
Звісно, не варто забувати, що вона була старійшиною, яка й досі зберегла свою молодість .
— Що тебе так розвеселило, Кармен? — видихнув Леонідас, стримуючи лють, поки сміх Кармен луною розходився. Завдяки їй , задушлива напруга трохи розсіялась в кімнаті .
Кармен Старлайт… можливо, єдина людина, яка могла сміятися Леонідасові в обличчя. Адже вона була на одному рівні з ним.
— Вибач, вибач, старий, — Мені просто стало так нудно, що я не змогла втриматись після таких слів! Ха-ха-ха!
Леонідас стиснув підлокітник свого величного крісла так сильно, що той розсипався в пил. Потім його владний голос прогримів залом:
— Візьми себе в руки, Кармен. Не забувай свого місця.
— Добре, добре, мої вибачення~, — відповіла Кармен легковажно, нарешті вгамувавши сміх. І знову вся увага повернулася до мене.
— Фрей Старлайт, — промовив Леонідас, — ти глузуєш із цієї ради… і з мене?
На його слова я ступив уперед.
— Я ніколи не насмілився б кепкувати з вас, сер. Я мав на увазі кожне слово — мені нічого запропонувати цій родині.
Я глибоко вдихнув і додав:
— Тому що я не буду наступним лордом.
Леонідас підняв брову, а зал наповнився гомоном — усі перешіптувалися між собою.
— «Він не хоче бути наступним лордом?»
— «Що він має на увазі?»
Я важко зітхнув.
«Навіщо вони привели сюди таку величезну публіку? Тепер кожне моє слово обговорюватимуть… Як же бісить .»
Леонідас втихомирив зал, перш ніж знову заговорити.
— Що ти маєш на увазі, Фрей Старлайт? Хіба ти не прийшов сюди, аби здобути титул лорда?
Я кивнув.
— Вірно… але не для себе.
Розвернувшись, я простяг руку до своєї сестри.
— Я зрікаюсь своєї посади і всього, що з нею пов’язано, на користь моєї сестри, Ади Старлайт. Адже саме вона найбільш гідна цього.
Ада вийшла вперед і стала поруч зі мною.
Зал вибухнув ще гучнішим гомоном, ніж раніше, навіть члени ради почали щось жваво обговорювати між собою.
Леонідас не зводив з мене погляду аж до останньої миті. Я й гадки не мав, про що він думає.
— Я очікував нудних зборів, а ле погляньте… все стає цікавіш им , — засміялась Кармен, розтягуючись у кріслі та відверто насолоджуючись спектаклем .
Я приготувався до неминучого.
— Досить цього безглуздя… Фрей Старлайт.
Ось воно.
Леонідас підвівся зі свого крісла, випрямляючись перед рештою старійшин.
— Не розумію… Чому ти відмовляєшся від титулу? Наскільки мені відомо, ти завжди прагнув його здобути.
— Тоді, сер, ви мене зовсім не знаєте. При всій повазі, я ніколи не бажав стати лордом. І не заслуговую цього.
— Навпаки, я лише відібрав його у справжньої власниці — Ади Старлайт.
— Скажіть, старійшино Леонідасе, хіба є в цій родині хтось, достойніший за неї?
Я поставив питання й повів поглядом по залі. Спершу чимало голів піднялося, але їх швидко змусили опуститися — зокрема й Ем у нд, з яким я зустрівся лише вчора.
Леонідас провів рукою по бороді, вдивляючись в Аду. Вона була слабкою для свого віку, але це не визначало її цінності. Адже її досягнення говорили самі за себе. А ще краще… якщо лордом стане вона, то зненавиджений Фрей — ні.
Я скористався його мовчанням, аби продовжити:
— Вона — наймолодша в історії, хто керував справами родини й досягнув успіху. Її здобутки кажуть самі за себе . Ніхто в її віці не зміг і половини зробити, що зробила вона. Чесно кажучи, окрім старійшин, я сумніваюся, що тут знайдеться хтось сміливий, аби кинути їй виклик.
— Вона присвятила життя служінню за цю родин у . І в порівнян і … хто Я ?
Я лише знизав плечима з самовикривальною усмішкою.
— Як я вже казав… ніхто.
— Саме вона повинна стати лордом.
Я відступив назад, чекаючи на їхню реакцію.
Чесно , в душі я був спокійний. Відмови я не очікував . Після всього, я давав їм саме те, чого вони прагнули.
— Фрей.
Я відчув легкий ривок ззаду — це була Ада.
— Так? Що таке?
— Ти ж перебільшив… чи не так?
— Перебільшив? Якщо й перебільшив, то замало… Можливо, ти мала б сама вийти й сказати все від свого імені.
— Ммм… — Ада схилила голову, її вираз неможливо було прочитати.
«Що це? Вона не вміє приймати похвалу? Чи, може, просто рада отримати титул?»
Та яка різниця. Головн а частина бул а попереду.
— Вийди вперед, Фрей Старлайт.
Леонідас знову звернувся до мене. Як і очікувалось, вони не зволікали.
Я дав їм те, чого вони прагнули. Тепер їхня черга дати мені те, чого хочу я.
— Фрей Старлайт, востаннє запитаю: ти впевнений у своєму рішенні? Адже цим ти йдеш проти волі свого батька, Авраама, який хотів, аби саме ти став лордом родини.
— Я впевнений в рішенні .
Мене не цікавили бажання Авраама. Він був батьком Фрея — не моїм.
— Якщо це остаточне рішення, я з приємністю повідомляю: ми приймаємо твоє прохання. Та скажи, що ти робитимеш далі, зрікшись титулу? Все життя ховатимешся в тіні своєї сестри?
Я усміхнувся.
— Це не звучить так уже й погано… жити під захистом моєї дорогої сестри.
— Але, на жаль, у мене вже є інші плани.
— О? Тоді озвуч їх.
Я не міг допустити жодної помилки.
— Відмовившись від титулу, я хочу присвятити себе володінн ю мечем. Я зрозумів, що занадто слабкий, тож маю вирушити у тренувальну подорож. Для цього прошу вашого дозволу, сер.
— Тренувальну подорож?
— Так… Я хочу піти на Східні Землі Кошмарів.
На обличчі Леонідаса, завжди незворушному, майнула іскорка здивування, навіть Ада насупилась від моїх слів. І це зрозуміло — я жодного разу не казав їй про свій намір.
— Фрей Старлайт… Я правильно почув? Ти сказав, що хочеш вирушити до Східних Земель Кошмарів?
— Саме так, — кивнув я.
У залі вибухнув регіт. Усі, певно, вирішили, що я остаточно збожеволів.
— Чи ти хоч знаєш, що тебе там чекає?
— Я добре усвідомлюю небезпеки Земель Кошмарів, але все ж таки твердо вирішив туди піти .
Леонідас замовк, переварюючи ситуацію. Він обмінявся промовистим поглядом із старійшинами поруч нього .
Шестерні закрутилися в голові старого — можливо, це найкращий спосіб позбутися Фрея, котрий роками був кілком у його боці.
Іроні чно , здавалось Фрей сам вирішив накласти на себе руки, без стороннього втручання.
Якби рішення залежало лише від нього, він би негайно відправив мене до Земель Кошмарів . Але передусім потрібно йому було вислухати думку всіх … й пересвідчитися в справжніх намірах Фрея .
----------------------------------------------------------------------
Цей переклад буде жити до поки буде ваша підтримка,
не то лайками,
не то підписками в тґ з коментами,
так шо проявляйте активність інколи.
Чим більше їх, тим більше бажання робити.