LNCrawler

Розділ 161 — Випробування на острові (1)

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 161 — Випробування на острові (1)

— Очима Фрея Старлайта —

Перший день повернення до храму після мого повернення…

Я відставав від інших у тренуваннях на цілий місяць.

І не тільки це — на іспиті, про який я нічого не знав, мені доведеться зіткнутися зі студентами старших курсів.

Мені потрібно було завершити підготовку до Вікторіади…

І я всерйоз почав сумніватися, чи вистачить мені сил.

Навички, які я зберіг до цього часу, —

Фантомні Кроки О ко Яструба Вознесіння Підпал …

Усі вони були призначені для того, щоб допомогти мені впоратися з протагоністом — Сноу.

За винятком Підпалу . Спершу я вагався використовувати цю техніку через її нищівну силу — і серйозні побічні ефекти.

Я й справді почав замислюватися, чи вистачить інших умінь.

Часу на те, щоб спробувати здобути ще одну навичку, вже не залишалося.

Тож у мене не було вибору, окрім як покладатися на ці здібності разом із технікою Десять тисяч кроків Тіні .

Це було все, на що я міг розраховувати — поки що. Таємнича здатність, яку я отримав від системи, досі залишалася неактивною:

Адаптація Тіні: 0/7…

Я втомлено зітхнув, виходячи зі своєї кімнати, вдягнений у храмові шати.

— …Усе гаразд. Навіть якщо це мене вб’є… я переможу.

Я рушив до аудиторії, з головою обтяженою важкими думками.

Поки я йшов, занурений у них, хтось раптово з усієї сили ляснув мене по спині.

Я відчув його наближення ще здалеку, але точно не очікував такого вітання.

— Нарешті ти повернувся! Цілий клятий місяць, чувак!

— Привіт Данзо… звідки в тебе стільки енергії зранку?

— Так і має поводитися справжній чоловік… Це ти тут як скиглій.

— І знову ти за своє…

— Сам винен. Твоя пика цьому не допомагає.

Я думав, що тепер виглядаю загрозливо — з білим волоссям і новими рисами обличчя, — але в Данзо схоже була інша думка.

Ми пішли разом, зливаючись із натовпом студентів.

— Давненько я не відвідував заняття в храмі…

Щойно я це сказав, Данзо зупинив мене.

— А-а… схоже, ти не чув. Сьогодні зранку занять немає.

— У сенсі?

Він відповів, продовжуючи йти.

— Сьогодні — оголошення. Тобто те саме оголошення — випробування, що веде до Вікторіади.

У ту ж мить, коли я почув слова Данзо, я завмер на місці.

— Сьогодні?

— Ага…

Я був щиро здивований.

Невже відповідь я отримаю так швидко?

Схоже, цього разу Вікторіада починалася раніше, ніж зазвичай.

Одна лише думка про це пустила мороз по шкірі — суміш емоцій.

Збудження. Очікування. Страх.

Це було близько… ближче, ніж будь-коли раніше.

…

…

…

Данзо привів мене до масивної споруди, схожої на колізей, яку без сумніву, збудували зовсім нещодавно.

Усередині , вже зібралася величезна кількість студентів храму.

Усі вони чекали на велике оголошення, яке мало пролунати з хвилини на хвилину.

Судячи з усього, вся імперія спостерігатиме за тим, що ось-ось станеться.

— Серйозно… як так вийшло, що я нічого про це не знав?

Санса Валеріон не сказала жодного слова. Це був її жарт?

Увійшовши всередину, я пішов за Данзо до місць, підготовлених для нас.

Там я помітив кілька знайомих облич.

Здалеку я побачив свого побратима-асасина — Гоуста. Він теж мене помітив і ледь помітно кивнув.

Навколо нього сидів клас А… а просто попереду — той, кому судилося стати моєю найбільшою перешкодою, — Сноу.

Він виглядав так само, як і під час нашої останньої зустрічі… але я відчував, що він став сильнішим.

Неподалік розмістився і клас B. Усі виглядали, як зазвичай — за винятком однієї людини, яка цього разу здавалася зовсім іншою.

Рагна Клауд. Він виглядав повністю зламаним.

Данзо теж це помітив і з похмурим виразом обличчя пояснив:

— Рагна… Його батько загинув під час нещодавнього рейду проти Ультрасів. Це сильно його вдарило…

Я кивнув.

Айзек Клауд. Після його смерті для Рагни все пішло шкереберть.

Коли нещодавно перервали трансляцію, імперія домінувала над Ультрасами. Тож уяви, як це було для Рагни — дізнатися, що його батько загинув одразу після цього…

Це мусило бути важко, особливо з огляду на те, що він не знав, що там насправді сталося. Він навіть не знав, хто вбив його батька — Лоренс.

Я вирішив триматися осторонь. Його ситуація мене не стосувалася.

Для мене було важливим лише одне…

Оголошення, яке ось-ось мали зробити.

Ніби відповідаючи на мої думки —

Нові інструктори храму піднялися на платформу, подаючи сигнал про початок довгоочікуваної події.

Вони виходили один за одним, кожен — велично, випромінюючи могутні аури.

Більшість із них було важко впізнати, адже порівняно з оригінальною історією багато чого змінилося…

Та я не міг не зосередитися на тому молодому чоловікові, який увійшов трохи пізніше за інших.

Каштанове волосся… палаючі багряні очі на ще юному обличчі… бездоганна постава, гідні шати й та вогняна аура навколо нього…

Як я міг його не впізнати?

— Бачу, ти вже помітив, — зауважив Данзо, зловивши мій погляд.

— А як інакше?

Данзо кивнув.

— Він став інструктором тут, у храмі. Наймолодшим в історії, хто отримав це звання — усього у двадцять п’ять років.

— Фенікс Санлайт…

Данзо хмикнув, лише подумавши про це.

— Він — наймолодший, хто в такому віці прорвався до SS-рангу. Лише одна людина в історії перевершила його — твій батько, Авраам Старлайт.

Я уважно слухав слова Данзо. Про Авраама я не знав майже нічого. Згідно з тим, що я написав, Фенікс Санлайт мав бути найбільшим генієм з усіх.

Його талант був просто надприродним.

Щоб зрозуміти масштаб…

Фрост Мунлайт вигравав Вікторіаду тричі й тричі її програвав, але все одно вважався генієм серед своїх однолітків. Йому просто пощастило не народитися в одне покоління з Феніксом.

Адже Фенікс виграв Вікторіаду шість разів — без жодної поразки.

Побачити таку впливову постать прямо перед собою, на власні очі…

Навіть я відчув легке хвилювання.

Але Фенікс був не головним.

Справжнім було те, що ось-ось мали оголосити.

Наче чекаючи ідеального моменту, з’явився ректор Івар разом зі своїми помічниками, миттєво перетягнувши на себе всю увагу.

Він стояв там, випромінюючи свою нищівну ауру. Якимось чином я відчував, як його блискавична міць стикається з полум’ям Фенікса, змагаючись за домінування. Це було справді захопливе видовище.