Розділ 161 — Випробування на острові (1)
Розділ 161 — Випробування на острові (1)
— Очима Фрея Старлайта —
Перший день повернення до храму після мого повернення…
Я відставав від інших у тренуваннях на цілий місяць.
І не тільки це — на іспиті, про який я нічого не знав, мені доведеться зіткнутися зі студентами старших курсів.
Мені потрібно було завершити підготовку до Вікторіади…
І я всерйоз почав сумніватися, чи вистачить мені сил.
Навички, які я зберіг до цього часу, —
Фантомні Кроки О ко Яструба Вознесіння Підпал …
Усі вони були призначені для того, щоб допомогти мені впоратися з протагоністом — Сноу.
За винятком Підпалу . Спершу я вагався використовувати цю техніку через її нищівну силу — і серйозні побічні ефекти.
Я й справді почав замислюватися, чи вистачить інших умінь.
Часу на те, щоб спробувати здобути ще одну навичку, вже не залишалося.
Тож у мене не було вибору, окрім як покладатися на ці здібності разом із технікою Десять тисяч кроків Тіні .
Це було все, на що я міг розраховувати — поки що. Таємнича здатність, яку я отримав від системи, досі залишалася неактивною:
Адаптація Тіні: 0/7…
Я втомлено зітхнув, виходячи зі своєї кімнати, вдягнений у храмові шати.
— …Усе гаразд. Навіть якщо це мене вб’є… я переможу.
Я рушив до аудиторії, з головою обтяженою важкими думками.
Поки я йшов, занурений у них, хтось раптово з усієї сили ляснув мене по спині.
Я відчув його наближення ще здалеку, але точно не очікував такого вітання.
— Нарешті ти повернувся! Цілий клятий місяць, чувак!
— Привіт Данзо… звідки в тебе стільки енергії зранку?
— Так і має поводитися справжній чоловік… Це ти тут як скиглій.
— І знову ти за своє…
— Сам винен. Твоя пика цьому не допомагає.
Я думав, що тепер виглядаю загрозливо — з білим волоссям і новими рисами обличчя, — але в Данзо схоже була інша думка.
Ми пішли разом, зливаючись із натовпом студентів.
— Давненько я не відвідував заняття в храмі…
Щойно я це сказав, Данзо зупинив мене.
— А-а… схоже, ти не чув. Сьогодні зранку занять немає.
— У сенсі?
Він відповів, продовжуючи йти.
— Сьогодні — оголошення. Тобто те саме оголошення — випробування, що веде до Вікторіади.
У ту ж мить, коли я почув слова Данзо, я завмер на місці.
— Сьогодні?
— Ага…
Я був щиро здивований.
Невже відповідь я отримаю так швидко?
Схоже, цього разу Вікторіада починалася раніше, ніж зазвичай.
Одна лише думка про це пустила мороз по шкірі — суміш емоцій.
Збудження. Очікування. Страх.
Це було близько… ближче, ніж будь-коли раніше.
…
…
…
Данзо привів мене до масивної споруди, схожої на колізей, яку без сумніву, збудували зовсім нещодавно.
Усередині , вже зібралася величезна кількість студентів храму.
Усі вони чекали на велике оголошення, яке мало пролунати з хвилини на хвилину.
Судячи з усього, вся імперія спостерігатиме за тим, що ось-ось станеться.
— Серйозно… як так вийшло, що я нічого про це не знав?
Санса Валеріон не сказала жодного слова. Це був її жарт?
Увійшовши всередину, я пішов за Данзо до місць, підготовлених для нас.
Там я помітив кілька знайомих облич.
Здалеку я побачив свого побратима-асасина — Гоуста. Він теж мене помітив і ледь помітно кивнув.
Навколо нього сидів клас А… а просто попереду — той, кому судилося стати моєю найбільшою перешкодою, — Сноу.
Він виглядав так само, як і під час нашої останньої зустрічі… але я відчував, що він став сильнішим.
Неподалік розмістився і клас B. Усі виглядали, як зазвичай — за винятком однієї людини, яка цього разу здавалася зовсім іншою.
Рагна Клауд. Він виглядав повністю зламаним.
Данзо теж це помітив і з похмурим виразом обличчя пояснив:
— Рагна… Його батько загинув під час нещодавнього рейду проти Ультрасів. Це сильно його вдарило…
Я кивнув.
Айзек Клауд. Після його смерті для Рагни все пішло шкереберть.
Коли нещодавно перервали трансляцію, імперія домінувала над Ультрасами. Тож уяви, як це було для Рагни — дізнатися, що його батько загинув одразу після цього…
Це мусило бути важко, особливо з огляду на те, що він не знав, що там насправді сталося. Він навіть не знав, хто вбив його батька — Лоренс.
Я вирішив триматися осторонь. Його ситуація мене не стосувалася.
Для мене було важливим лише одне…
Оголошення, яке ось-ось мали зробити.
Ніби відповідаючи на мої думки —
Нові інструктори храму піднялися на платформу, подаючи сигнал про початок довгоочікуваної події.
Вони виходили один за одним, кожен — велично, випромінюючи могутні аури.
Більшість із них було важко впізнати, адже порівняно з оригінальною історією багато чого змінилося…
Та я не міг не зосередитися на тому молодому чоловікові, який увійшов трохи пізніше за інших.
Каштанове волосся… палаючі багряні очі на ще юному обличчі… бездоганна постава, гідні шати й та вогняна аура навколо нього…
Як я міг його не впізнати?
— Бачу, ти вже помітив, — зауважив Данзо, зловивши мій погляд.
— А як інакше?
Данзо кивнув.
— Він став інструктором тут, у храмі. Наймолодшим в історії, хто отримав це звання — усього у двадцять п’ять років.
— Фенікс Санлайт…
Данзо хмикнув, лише подумавши про це.
— Він — наймолодший, хто в такому віці прорвався до SS-рангу. Лише одна людина в історії перевершила його — твій батько, Авраам Старлайт.
Я уважно слухав слова Данзо. Про Авраама я не знав майже нічого. Згідно з тим, що я написав, Фенікс Санлайт мав бути найбільшим генієм з усіх.
Його талант був просто надприродним.
Щоб зрозуміти масштаб…
Фрост Мунлайт вигравав Вікторіаду тричі й тричі її програвав, але все одно вважався генієм серед своїх однолітків. Йому просто пощастило не народитися в одне покоління з Феніксом.
Адже Фенікс виграв Вікторіаду шість разів — без жодної поразки.
Побачити таку впливову постать прямо перед собою, на власні очі…
Навіть я відчув легке хвилювання.
Але Фенікс був не головним.
Справжнім було те, що ось-ось мали оголосити.
Наче чекаючи ідеального моменту, з’явився ректор Івар разом зі своїми помічниками, миттєво перетягнувши на себе всю увагу.
Він стояв там, випромінюючи свою нищівну ауру. Якимось чином я відчував, як його блискавична міць стикається з полум’ям Фенікса, змагаючись за домінування. Це було справді захопливе видовище.