Розділ 174 — Зіткнення еліти (3)
Розділ 174 — Зіткнення еліти (3)
Мин уло 4 дні від початку Випробування на острові .
Дощ не припинявся ні на мить, і обличчя вцілілих студентів почали змінюватися — повільно, але невблаганно.
Вони більше не могли функціонувати, покладаючись лише на циркуляцію аури.
Без чистої води, без нормальної їжі й майже без сну… багато студентів Храму почали ламатися.
На щастя, по всьому острову почали з’являтися зони, позначені червоним — тимчасові місії з жорсткими часовими обмеженнями.
Ці завдання не давали балів , зате нагороджували тих, хто їх проходив, припасами — просторовими кільцями з запасами їжі й води до трьох днів .
Цілком природно, що ці зони миттєво стали пріоритетом для багатьох.
Біля однієї з таких місій група студентів кинулася до самотнього інструктора, який спокійно стояв, склавши руки за спиною. Коли вони наблизилися, він оголосив умову:
— Завдайте хоч одного удару по інструктору — і ви проходите.
Звісно, ці місії не були легкими.
Влучити в інструктора S-рангу — завдання не з простих.
Один за одним старшокурсники намагалися атакувати, але жоден з них не торкнувся навіть його тіні , не кажучи вже про тіло.
Інші місійні зони були не менш жорстокими. Храм не збирався роздавати припаси без перевірки на гідність.
А інструктори? Вони не щадили нікого .
Зрештою запала важка тиша. У поглядах студентів чітко читався відчай.
Чотири дні. Лише чотири дні — і вони вже були доведені до такого стану.
— Дозвольте мені спробувати.
Голос пролунав тоді, коли всі інші вже здалися.
Вперед вийшов дивний хлопець із чорним волоссям і криваво-червоними очима.
Інструктор приймав усіх без винятку.
Це був чоловік середніх років із грубими рисами обличчя та густою бородою — його рухи були гострими, мов лезо.
Хлопець повільно вихопив меч і, не зводячи погляду з інструктора, пішов уперед.
І раптом — без жодного попередження — він рвонувся в атаку.
Меч рухався у знайомому ритмі, дивно знайомому… удар був спрямований прямо в шию інструктора.
Той, не вражений, ліниво нахилив корпус, уникаючи атаки. На мить у його очах промайнуло розчарування…
Аж поки в останню секунду траєкторія клинка не змінилася — і не спалахнула полум’ям .
Удар полетів просто в голову інструктора, змусивши його різко відскочити назад, ледь уникнувши смерті.
Хлопець уже переслідував його.
Його меч рухався, немов продовження тіла — лякаюче плавний і смертельно точний стиль. Навіть вираз обличчя інструктора змінився, у ньому з’явилася тінь захоплення.
— Назви своє ім’я, хлопче.
З апитав інструктор, продовжуючи ухилятися.
— Дан Поляріс. Елітний клас, перший курс.
Інструктор кивнув, майстерно ухиляючись від чергових ударів. Варто зазначити — він жодного разу не контратакував .
Зрештою навіть переважаюча майстерність Данa — найкраща серед усього його курсу — не змогла торкнутися інструктора.
Чоловік почав втрачати інтерес.
Аж раптом Дан зробив дивний хід.
Він кинув меч у бік інструктора — здавалося, дитяча помилка.
— Відмовляєшся від зброї?
Дурний крок.
Інструктор легко ухилився — але в ту ж мить відчув, я к кам’яна рука виринає з землі за його спиною, хапаючи меч у повітрі.
— Отже, ось який був твій план.
Хитрий трюк. Але очі S-рангу здатні розгледіти таке.
Інструкт ор приготувався ухилитися від удару кам’яної руки — та вона не вдарила . Натомість вона підкинула меч високо вгору, прямо над ним.
І лише тоді він усвідомив…
Дан уже був у повітрі.
З акробатичною точністю він перевернувся — і вдарив по руків’ю меча ногою.
Клинок зірвався вниз, мов метеор.
Інструктор ухилився — ледь-ледь. Лезо розсікло йому щоку, перш ніж з шаленою силою врізатися в землю.
Приголомшений, інструктор торкнувся щоки. На пальцях з’явилася тонка смужка крові.
Він не міг у це повірити.
Дан м’яко приземлився перед ним і кивнув у бік просторового кільця.
— У вас є дещо, що належить мені.
Інструктор усміхнувся й схвально кивнув.
— Гарна робота… забирай.
Дан без вагань схопив кільце й одягнув його.
По інший бік інструктор хижо всміхнувся.
— Раджу тобі бігти, хлопче… голодні пси вже кружляють.
Дан миттєво вихопив меч і обернувся до студентів позаду.
— Він переміг…
— Кільце… віддай кільце…
— Забрати його у першокурсника значно легше, ніж битися з інструктором.
Голодні погляди вп’ялися в Дана.
Він обернув меч у руці, прекрасно усвідомлюючи ситуацію.
— Схоже, робота ще не завершена…
Десятки студентів кинулися на нього одночасно.
Але Дан не здригнувся.
Його надзвичайний талант — Майстер Зброї — проявився з нищівною силою.
У фехтуванні навіть Сноу Леонхарт не був на його рівні. Хіба що супротивник мав би щось справді унікальне — інакше шансів у нього не було.
Під зливою…
Дан розніс хвилю студентів — від першого до третього курсів.
Він зітхнув і рушив геть.
— Принаймні тепер ти не помреш з голоду…
Дан ішов уперед із втомленим виразом обличчя.
У нього був ще один дар… талант, який завжди допомагав йому вижити, незалежно від обставин.
Той інстинкт… те шосте чуття, з яким він народився…
Воно безперервно попереджало його—
— Щось наближається…
На цьому етапі випробування…він був єдиним , хто міг це відчути.
.
.
.
Еліта показувала приголомшливі результати.
Неперевершений фехтувальник монополізував кожне завдання та випробування.
Першокурсник, запеклий списоносець, з першого дня йшов на безперервний рейд.
Контролер хвиль застосував лід настільки сильно, що казали, вона змінювала саму природу острова.
Троє лідерів таблиці…
— Що… відбувається з першокурсниками?
Вони були монстрами в усіх сенсах цього слова.
З кожним днем конфлікти лише загострювалися.
---
— Один тиждень від початку Випробування на острові —
Кількість учасників впала менш ніж удвічі…
Вижили лише найжорстокіші.
БУ У М!
Потужний вибух сколихнув величезний острів.
Над гірською ділянкою Деймон Валеріон здійнявся з неймовірною швидкістю — за ним слідували кілька студентів і Кошмарних Тварин.
Це були крилаті істоти з масивними вороновими головами та густим чорним пір’ям.
Дзінь!
Кошмарна Тварина: Гусеничник Клас: C Балів : 3
Деймон врізався в стіну, а шалені вітри закрутилися навколо нього, формуючи лютий циклон.
Штормові потоки відкинули всіх, хто йшов за ним, зриваючи їх з гори, тоді як він продовжував підйом безперешкодно.
Досягнувши вершини, Деймон стрибнув уперед, блискавка іскрилася між його руками, зливаючись із гострими, як бритва, лезами вітру.
Він простягнув руку до величезних Гусеничників , ніби запрошуючи даму на танець.
З тієї руки… дуги блискавки розсікли повітря, влучаючи прямо в голови літаючих істот із хірургічною точністю, перетворюючи їх на обезголовлених птахів.
Під похмурим небом острова…
Змішана з дощем забруднена кров падала на землю.
Дзінь!
Ви досягли своєї цілі. Ранг: 1 Балів : +5 базові | +20 бонусні Винагорода за вашу голову: 230 Балів
Деймон не здригнувся і знову кинувся вперед.
Він уже кілька днів був у русі, шукаючи його… шукаючи Сноу.
Останній теж не знав відпочинку — з першого дня.
Св и ст!
Клинок Сноу розсікав Ганадос один за одним, поки він проривався крізь їхні ряди.
Хвилі блакитного полум’я вибухали безперервно — його присутність була неймовірно потужною.
Смарт-годинник вказав йому цільову точку B5…
І він уже прямував туди.
Бали за вашу голову: 220
Сноу полювали безжально через величезну нагороду…
Але він вирізав кожного переслідувача.
Його золоті очі світилися так само яскраво, як у перший день на острові.
Раптом… Сноу вискочив високо, ухиляючись від кам’яного списа, що вибухнув там, де він щойно стояв.
Швидким поглядом він помітив дівчину з палаючим червоним волоссям, що кидалася до тієї ж точки.
…
Це була Джессіка Тівенін — найсильніша серед другокурсників.
— Крок Порожнечі…
Шшшшш !
Одним рухом і Сноу з’явився перед Джессікою, немов примара.
— Куди ти прямуєш?
Навколо його клинка здійнявся шторм блакитного полум’я, Сноу рубав униз у Джессіку, яка парирувала його удар півмісячним вигнутим мечем.
Вона відступила крок назад — але пальці зробили дивний рух. В мить ока невидима сила вдарила Сноу, відкинувши його назад.
— Це… гравітація?
— Вірно.
Джессіка усміхалася, продовжуючи тиснути на Сноу.
— На цей раз… я заберу цю точку у тебе.
Сноу нічого не сказав.
Тиск гравітації, що його стримував… зник, залишивши Джессіку враженою.
— Що?!
— Чому здивована?
Сноу простягнув руку до Джессіки, і гравітація змінилася — обрушившись на неї, повністю застиглу від здивування.
— Ти не єдина, хто може контролювати гравітацію…
Але він на цьому не зупинився.
— Крок Порожнечі.
Він знову миттєво з’явився перед супротивником.
Цього разу… він випустив Старфорс , свою найсильнішу зброю.
Джессіка одразу відповіла, піднявши захист — але…
Сноу рухався так швидко, що за ним лишалися сліди післяобразів.
Його меч різав повітря яскравими дугами, прориваючись у її захист.
І мов розбитий скляний посуд…
Тріщини почали з’являтися одна за одною.
Джессіка відчувала, як страх проникає в кістки.
Все, що вона могла… це захищатися.
Після десятків —
Сотень обмінів ударами —
Джессіка впала на землю, меч вирвався з її рук.
Сноу встромив меч у землю поруч із її обличчям, вона важко дихала, тіло було промокле до кісток від поту та дощу.
— Дякую за дуель.
Золоті очі дивилися на неї згори.
Джессіка не знала, що сказати.
Він був абсолютно неушкоджений… навіть дихав спокійно, наче просто прогулювався.
Вона не просто програла… у неї навіть не було шансу.
Сноу її не знищив — адже вона не намагалася вбити його під час бою. Тому він просто відвернувся і рушив до наступної контрольної точки.
Цей білявий монстр…
Більше не стримувався. Факт, що він більше не носив кільце, говорив сам за себе.
Наче він оголошував світу про свою присутність — байдужий до того, що може прийти за ним у відповідь.