LNCrawler

Розділ 174 — Зіткнення еліти (3)

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 174 — Зіткнення еліти (3)

Мин уло 4 дні від початку Випробування на острові .

Дощ не припинявся ні на мить, і обличчя вцілілих студентів почали змінюватися — повільно, але невблаганно.

Вони більше не могли функціонувати, покладаючись лише на циркуляцію аури.

Без чистої води, без нормальної їжі й майже без сну… багато студентів Храму почали ламатися.

На щастя, по всьому острову почали з’являтися зони, позначені червоним — тимчасові місії з жорсткими часовими обмеженнями.

Ці завдання не давали балів , зате нагороджували тих, хто їх проходив, припасами — просторовими кільцями з запасами їжі й води до трьох днів .

Цілком природно, що ці зони миттєво стали пріоритетом для багатьох.

Біля однієї з таких місій група студентів кинулася до самотнього інструктора, який спокійно стояв, склавши руки за спиною. Коли вони наблизилися, він оголосив умову:

— Завдайте хоч одного удару по інструктору — і ви проходите.

Звісно, ці місії не були легкими.

Влучити в інструктора S-рангу — завдання не з простих.

Один за одним старшокурсники намагалися атакувати, але жоден з них не торкнувся навіть його тіні , не кажучи вже про тіло.

Інші місійні зони були не менш жорстокими. Храм не збирався роздавати припаси без перевірки на гідність.

А інструктори? Вони не щадили нікого .

Зрештою запала важка тиша. У поглядах студентів чітко читався відчай.

Чотири дні. Лише чотири дні — і вони вже були доведені до такого стану.

— Дозвольте мені спробувати.

Голос пролунав тоді, коли всі інші вже здалися.

Вперед вийшов дивний хлопець із чорним волоссям і криваво-червоними очима.

Інструктор приймав усіх без винятку.

Це був чоловік середніх років із грубими рисами обличчя та густою бородою — його рухи були гострими, мов лезо.

Хлопець повільно вихопив меч і, не зводячи погляду з інструктора, пішов уперед.

І раптом — без жодного попередження — він рвонувся в атаку.

Меч рухався у знайомому ритмі, дивно знайомому… удар був спрямований прямо в шию інструктора.

Той, не вражений, ліниво нахилив корпус, уникаючи атаки. На мить у його очах промайнуло розчарування…

Аж поки в останню секунду траєкторія клинка не змінилася — і не спалахнула полум’ям .

Удар полетів просто в голову інструктора, змусивши його різко відскочити назад, ледь уникнувши смерті.

Хлопець уже переслідував його.

Його меч рухався, немов продовження тіла — лякаюче плавний і смертельно точний стиль. Навіть вираз обличчя інструктора змінився, у ньому з’явилася тінь захоплення.

— Назви своє ім’я, хлопче.

З апитав інструктор, продовжуючи ухилятися.

— Дан Поляріс. Елітний клас, перший курс.

Інструктор кивнув, майстерно ухиляючись від чергових ударів. Варто зазначити — він жодного разу не контратакував .

Зрештою навіть переважаюча майстерність Данa — найкраща серед усього його курсу — не змогла торкнутися інструктора.

Чоловік почав втрачати інтерес.

Аж раптом Дан зробив дивний хід.

Він кинув меч у бік інструктора — здавалося, дитяча помилка.

— Відмовляєшся від зброї?

Дурний крок.

Інструктор легко ухилився — але в ту ж мить відчув, я к кам’яна рука виринає з землі за його спиною, хапаючи меч у повітрі.

— Отже, ось який був твій план.

Хитрий трюк. Але очі S-рангу здатні розгледіти таке.

Інструкт ор приготувався ухилитися від удару кам’яної руки — та вона не вдарила . Натомість вона підкинула меч високо вгору, прямо над ним.

І лише тоді він усвідомив…

Дан уже був у повітрі.

З акробатичною точністю він перевернувся — і вдарив по руків’ю меча ногою.

Клинок зірвався вниз, мов метеор.

Інструктор ухилився — ледь-ледь. Лезо розсікло йому щоку, перш ніж з шаленою силою врізатися в землю.

Приголомшений, інструктор торкнувся щоки. На пальцях з’явилася тонка смужка крові.

Він не міг у це повірити.

Дан м’яко приземлився перед ним і кивнув у бік просторового кільця.

— У вас є дещо, що належить мені.

Інструктор усміхнувся й схвально кивнув.

— Гарна робота… забирай.

Дан без вагань схопив кільце й одягнув його.

По інший бік інструктор хижо всміхнувся.

— Раджу тобі бігти, хлопче… голодні пси вже кружляють.

Дан миттєво вихопив меч і обернувся до студентів позаду.

— Він переміг…

— Кільце… віддай кільце…

— Забрати його у першокурсника значно легше, ніж битися з інструктором.

Голодні погляди вп’ялися в Дана.

Він обернув меч у руці, прекрасно усвідомлюючи ситуацію.

— Схоже, робота ще не завершена…

Десятки студентів кинулися на нього одночасно.

Але Дан не здригнувся.

Його надзвичайний талант — Майстер Зброї — проявився з нищівною силою.

У фехтуванні навіть Сноу Леонхарт не був на його рівні. Хіба що супротивник мав би щось справді унікальне — інакше шансів у нього не було.

Під зливою…

Дан розніс хвилю студентів — від першого до третього курсів.

Він зітхнув і рушив геть.

— Принаймні тепер ти не помреш з голоду…

Дан ішов уперед із втомленим виразом обличчя.

У нього був ще один дар… талант, який завжди допомагав йому вижити, незалежно від обставин.

Той інстинкт… те шосте чуття, з яким він народився…

Воно безперервно попереджало його—

— Щось наближається…

На цьому етапі випробування…він був єдиним , хто міг це відчути.

.

.

.

Еліта показувала приголомшливі результати.

Неперевершений фехтувальник монополізував кожне завдання та випробування.

Першокурсник, запеклий списоносець, з першого дня йшов на безперервний рейд.

Контролер хвиль застосував лід настільки сильно, що казали, вона змінювала саму природу острова.

Троє лідерів таблиці…

— Що… відбувається з першокурсниками?

Вони були монстрами в усіх сенсах цього слова.

З кожним днем конфлікти лише загострювалися.

---

— Один тиждень від початку Випробування на острові —

Кількість учасників впала менш ніж удвічі…

Вижили лише найжорстокіші.

БУ У М!

Потужний вибух сколихнув величезний острів.

Над гірською ділянкою Деймон Валеріон здійнявся з неймовірною швидкістю — за ним слідували кілька студентів і Кошмарних Тварин.

Це були крилаті істоти з масивними вороновими головами та густим чорним пір’ям.

Дзінь!

Кошмарна Тварина: Гусеничник Клас: C Балів : 3

Деймон врізався в стіну, а шалені вітри закрутилися навколо нього, формуючи лютий циклон.

Штормові потоки відкинули всіх, хто йшов за ним, зриваючи їх з гори, тоді як він продовжував підйом безперешкодно.

Досягнувши вершини, Деймон стрибнув уперед, блискавка іскрилася між його руками, зливаючись із гострими, як бритва, лезами вітру.

Він простягнув руку до величезних Гусеничників , ніби запрошуючи даму на танець.

З тієї руки… дуги блискавки розсікли повітря, влучаючи прямо в голови літаючих істот із хірургічною точністю, перетворюючи їх на обезголовлених птахів.

Під похмурим небом острова…

Змішана з дощем забруднена кров падала на землю.

Дзінь!

Ви досягли своєї цілі. Ранг: 1 Балів : +5 базові | +20 бонусні Винагорода за вашу голову: 230 Балів

Деймон не здригнувся і знову кинувся вперед.

Він уже кілька днів був у русі, шукаючи його… шукаючи Сноу.

Останній теж не знав відпочинку — з першого дня.

Св и ст!

Клинок Сноу розсікав Ганадос один за одним, поки він проривався крізь їхні ряди.

Хвилі блакитного полум’я вибухали безперервно — його присутність була неймовірно потужною.

Смарт-годинник вказав йому цільову точку B5…

І він уже прямував туди.

Бали за вашу голову: 220

Сноу полювали безжально через величезну нагороду…

Але він вирізав кожного переслідувача.

Його золоті очі світилися так само яскраво, як у перший день на острові.

Раптом… Сноу вискочив високо, ухиляючись від кам’яного списа, що вибухнув там, де він щойно стояв.

Швидким поглядом він помітив дівчину з палаючим червоним волоссям, що кидалася до тієї ж точки.

…

Це була Джессіка Тівенін — найсильніша серед другокурсників.

— Крок Порожнечі…

Шшшшш !

Одним рухом і Сноу з’явився перед Джессікою, немов примара.

— Куди ти прямуєш?

Навколо його клинка здійнявся шторм блакитного полум’я, Сноу рубав униз у Джессіку, яка парирувала його удар півмісячним вигнутим мечем.

Вона відступила крок назад — але пальці зробили дивний рух. В мить ока невидима сила вдарила Сноу, відкинувши його назад.

— Це… гравітація?

— Вірно.

Джессіка усміхалася, продовжуючи тиснути на Сноу.

— На цей раз… я заберу цю точку у тебе.

Сноу нічого не сказав.

Тиск гравітації, що його стримував… зник, залишивши Джессіку враженою.

— Що?!

— Чому здивована?

Сноу простягнув руку до Джессіки, і гравітація змінилася — обрушившись на неї, повністю застиглу від здивування.

— Ти не єдина, хто може контролювати гравітацію…

Але він на цьому не зупинився.

— Крок Порожнечі.

Він знову миттєво з’явився перед супротивником.

Цього разу… він випустив Старфорс , свою найсильнішу зброю.

Джессіка одразу відповіла, піднявши захист — але…

Сноу рухався так швидко, що за ним лишалися сліди післяобразів.

Його меч різав повітря яскравими дугами, прориваючись у її захист.

І мов розбитий скляний посуд…

Тріщини почали з’являтися одна за одною.

Джессіка відчувала, як страх проникає в кістки.

Все, що вона могла… це захищатися.

Після десятків —

Сотень обмінів ударами —

Джессіка впала на землю, меч вирвався з її рук.

Сноу встромив меч у землю поруч із її обличчям, вона важко дихала, тіло було промокле до кісток від поту та дощу.

— Дякую за дуель.

Золоті очі дивилися на неї згори.

Джессіка не знала, що сказати.

Він був абсолютно неушкоджений… навіть дихав спокійно, наче просто прогулювався.

Вона не просто програла… у неї навіть не було шансу.

Сноу її не знищив — адже вона не намагалася вбити його під час бою. Тому він просто відвернувся і рушив до наступної контрольної точки.

Цей білявий монстр…

Більше не стримувався. Факт, що він більше не носив кільце, говорив сам за себе.

Наче він оголошував світу про свою присутність — байдужий до того, що може прийти за ним у відповідь.