LNCrawler

Розділ 186 — Тиха ніч

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 186 — Тиха ніч

— 22-й день від початку Випробування на острові —

Тієї ночі ми не спали.

Санса не спала.

А для мене , це вже стало звичкою.

Джессіка Тівенін усе ще не повернулася. Окрім цього, день минув досить спокійно.

Час від часу я виходив назовні й убивав будь-яких кошмарних істот, що підходили надто близько.

Санса завжди супроводжувала мене, мовчки спостерігаючи ззаду.

А потім ми проводили решту ночі, розмовляючи про дрібниці…

Розмови, які принцеса по-справжньому цінувала. Відтоді як я ступив на землі острова, я почав говорити дедалі більше — ніби запечатана криниця нарешті знайшла кришку.

Дзінь!

Рейтинг оновився.

Ми з Сансою втупилися в нову таблицю:

10 — Реґен Зенен : 2500 балів 9 — Ра г на Клауд : 2900 балів 8 — Дан Поляріс : 2980 балів 7 — Магнус Грелл : 3000 балів 6 — Гоуст Умбра : 3100 балів 5 — Данзо Смешер : 3160 балів 4 — Фрей Старлайт : 3450 балів 3 — Серіс Мунлайт : 3500 балів 2 — Сноу Леонхарт : 5200 балів 1 — Деймон Валеріон : 5250 балів

Ми обоє мовчки дивилися на список…

Ситуація повністю перевернулася.

Я все ще був четвертим, навіть після того, як витратив 500 балів, щоб знайти Сансу. Не кажучи вже про те, що відтоді, як залишився з нею, я майже нічого не робив.

Але не лише я.

Магнус і Реґен — студенти третього курсу — обидва різко втратили позиції.

Очевидна ознака того, що вони активно мене шукають.

Питання було лише в часі, коли вони дістануться до мого місця.

Санса теж розумн а . Вона напевно вже все це зрозуміла.

23-й день був уже зовсім близько.

— Мені скоро доведеться знову рушати…

Я не міг вічно залишатися поруч із Сансою.

Один тиждень міг повністю перевернути рейтинг, особливо за такого вузького розриву в балах.

— Я знаю… але нам потрібно дочекатися Джессіки, — відповіла Санса.

Щоб ефективно набирати бали й належно впоратися з тими, хто полював на мене, мені була потрібна допомога другого курсу.

— Не хвилюйся. Вона прийде в потрібний момент.

Санса заспокоїла мене. Але коли я глянув на неї, то помітив темні кола під її очима.

Навколо панувала повна тиша — дощ припинився вже деякий час тому.

— Я знаю, що трохи запізно питати, але… ти взагалі спиш?

Навіть мені час від часу був потрібен відпочинок, не кажучи вже про Сансу, чий організм був відносно крихким.

Принцеса похитала головою.

— Я не можу спати… не тоді, коли ми не знаємо, що може статися.

У її словах було багато сенс у .

Це можна було сприйняти як готовність до раптової атаки.

Але я яскраво пам’ятав той день — коли вона ходила уві сні в тій білій сукні…

То що ж насправді приховує принцеса, яка сидить поруч зі мною?

Відповіді в мене не було.

— А ти, Фрею? Як довго ти ще збираєшся змагатися зі мною в цьому «хто довше не спить»?

— Не знаю. Просто стало звичкою.

Довгий час самотності зробив мене постійно напруженим.

Але теперішня ситуація була для мене незвичною.

— Можеш поспати, якщо хочеш. Я все одно завжди не сплю.

— Усе гаразд. Не потрібно.

— Ні… тобі треба . Якщо хочеш потім і далі триматися.

Санса обережно притягнула мою голову й поклала собі на коліна.

Я зовсім цього не очікував.

З головою, що лежала на її стегні — значно м’якшому за будь-яку подушку, — я дивився на неї з порожнім виразом обличчя.

— Що ти робиш?

Вона виглядала трохи розчарованою моєю пласкою реакцією… але схоже, це її не надто зачепило.

Щоб мене вивести з рівноваги, потрібно дещо більше.

Замість цього вона просто відповіла:

— Допомагаю тобі заснути.

— Це зовсім не допомагає…

— Просто заплющ очі…

Її рука м’яко накрила їх — і все занурилося в темряву.

Її дотик був крижано холодним… але неймовірно ніжним — настільки, що мороз пробіг по всьому тілу.

Лежачи так, уся ситуація здавалася дивно нереальною.

Це був перший раз тут, коли я опинився в такому становищі.

— Я ж казав… це не допомагає.

— Тоді просто замовкни.

Секунди минали. Потім хвилини.

Санса не прибирала руку. Я вже не міг навіть зрозуміти, який у неї вираз обличчя.

Адріана спала вже деякий час, тож вона нічого цього не бачила. Якби бачила — напевно, вже втрутилася б.

Мої думки почали розпливатися…

Вікторіада. Еґон. Третій курс. Родина Мунлайтів…

Попереду було ще так багато справ.

Так багато, що я мусив зробити.

Я не міг дозволити собі ось так відпочивати.

Не міг…

Але поступово… усе стихло.

Санса м’яко усміхнулася, прибираючи руку з моїх очей.

Я навіть не помітив моменту, коли знепритомнів… спочиваючи на колінах принцеси.

…

…

…

Тієї ночі… мені наснився сон.

Я побачив його — свого батька. Він щодня повертався додому виснаженим.

Я згадав, як він підтримував мене в усьому, що б я не робив — хай навіть це здавалося повною нісенітницею.

Навіть коли я вирішив писати повністю вигаданий роман, він ніколи не насміхався з мене. Навпаки — просив розповісти йому про сюжет. Навіть якщо йому насправді було нецікаво… він завжди робив вигляд, що йому не байдуже.

Такі дрібниці… значили для мене , як весь світ.

За ним… моя мати… мої родичи … усі, кого я коли-небудь знав…

Раптом , вони почали зникати.

Я в паніці кинувся за ними — але ноги були важкими… ніби я біг крізь багно. Я знову й знову намагався наздогнати…

Ні…

Не йдіть…

Будь ласка…

Ні…

Повільно…

Я повернувся до реальності.

— …Сансо.

Спогади почали спливати — як я заснув на її колінах…

Вона дивилася на мене широко розплющеними, здивованими очима.

Я не розумів чому — аж доки не відчув вологу в кутиках очей.

— Фрею, ти…

Я різко сів і витер обличчя.

— …

Санса ще деякий час дивилася на мене.

Невже я… плакав?

Я не хотів, щоб мене бачили таким…

Тож спробував якомога краще це приховати.

— Скільки я спав?

Надворі все ще була ніч… я не думав, що це тривало довго.

— Зараз світанок. Ти спав приблизно три-чотири години.

Так довго?

Я насупився, роздратований самим собою.

Як я міг так легко дозволити собі заснути?

— Усе гаразд… принаймні тепер ти виглядаєш трохи краще.

Принцеса всміхнулася.

І справді — мішки під моїми очима трохи зникли.

Я торкнувся обличчя, намагаючись зібратися.

Санса підвелася.

Вона не спала взагалі.

— Ще рано. Можеш знову лягти, якщо хочеш.

Я миттєво похитав головою.

— Ні… мені вистачило.

Ще трохи — і я переступив би межу.

Я збирався щось сказати принцесі, що стояла переді мною, але зупинився.

Вона теж виглядала стривоженою.

— Вони тут…