Розділ 186 — Тиха ніч
Розділ 186 — Тиха ніч
— 22-й день від початку Випробування на острові —
Тієї ночі ми не спали.
Санса не спала.
А для мене , це вже стало звичкою.
Джессіка Тівенін усе ще не повернулася. Окрім цього, день минув досить спокійно.
Час від часу я виходив назовні й убивав будь-яких кошмарних істот, що підходили надто близько.
Санса завжди супроводжувала мене, мовчки спостерігаючи ззаду.
А потім ми проводили решту ночі, розмовляючи про дрібниці…
Розмови, які принцеса по-справжньому цінувала. Відтоді як я ступив на землі острова, я почав говорити дедалі більше — ніби запечатана криниця нарешті знайшла кришку.
Дзінь!
Рейтинг оновився.
Ми з Сансою втупилися в нову таблицю:
10 — Реґен Зенен : 2500 балів 9 — Ра г на Клауд : 2900 балів 8 — Дан Поляріс : 2980 балів 7 — Магнус Грелл : 3000 балів 6 — Гоуст Умбра : 3100 балів 5 — Данзо Смешер : 3160 балів 4 — Фрей Старлайт : 3450 балів 3 — Серіс Мунлайт : 3500 балів 2 — Сноу Леонхарт : 5200 балів 1 — Деймон Валеріон : 5250 балів
Ми обоє мовчки дивилися на список…
Ситуація повністю перевернулася.
Я все ще був четвертим, навіть після того, як витратив 500 балів, щоб знайти Сансу. Не кажучи вже про те, що відтоді, як залишився з нею, я майже нічого не робив.
Але не лише я.
Магнус і Реґен — студенти третього курсу — обидва різко втратили позиції.
Очевидна ознака того, що вони активно мене шукають.
Питання було лише в часі, коли вони дістануться до мого місця.
Санса теж розумн а . Вона напевно вже все це зрозуміла.
23-й день був уже зовсім близько.
— Мені скоро доведеться знову рушати…
Я не міг вічно залишатися поруч із Сансою.
Один тиждень міг повністю перевернути рейтинг, особливо за такого вузького розриву в балах.
— Я знаю… але нам потрібно дочекатися Джессіки, — відповіла Санса.
Щоб ефективно набирати бали й належно впоратися з тими, хто полював на мене, мені була потрібна допомога другого курсу.
— Не хвилюйся. Вона прийде в потрібний момент.
Санса заспокоїла мене. Але коли я глянув на неї, то помітив темні кола під її очима.
Навколо панувала повна тиша — дощ припинився вже деякий час тому.
— Я знаю, що трохи запізно питати, але… ти взагалі спиш?
Навіть мені час від часу був потрібен відпочинок, не кажучи вже про Сансу, чий організм був відносно крихким.
Принцеса похитала головою.
— Я не можу спати… не тоді, коли ми не знаємо, що може статися.
У її словах було багато сенс у .
Це можна було сприйняти як готовність до раптової атаки.
Але я яскраво пам’ятав той день — коли вона ходила уві сні в тій білій сукні…
То що ж насправді приховує принцеса, яка сидить поруч зі мною?
Відповіді в мене не було.
— А ти, Фрею? Як довго ти ще збираєшся змагатися зі мною в цьому «хто довше не спить»?
— Не знаю. Просто стало звичкою.
Довгий час самотності зробив мене постійно напруженим.
Але теперішня ситуація була для мене незвичною.
— Можеш поспати, якщо хочеш. Я все одно завжди не сплю.
— Усе гаразд. Не потрібно.
— Ні… тобі треба . Якщо хочеш потім і далі триматися.
Санса обережно притягнула мою голову й поклала собі на коліна.
Я зовсім цього не очікував.
З головою, що лежала на її стегні — значно м’якшому за будь-яку подушку, — я дивився на неї з порожнім виразом обличчя.
— Що ти робиш?
Вона виглядала трохи розчарованою моєю пласкою реакцією… але схоже, це її не надто зачепило.
Щоб мене вивести з рівноваги, потрібно дещо більше.
Замість цього вона просто відповіла:
— Допомагаю тобі заснути.
— Це зовсім не допомагає…
— Просто заплющ очі…
Її рука м’яко накрила їх — і все занурилося в темряву.
Її дотик був крижано холодним… але неймовірно ніжним — настільки, що мороз пробіг по всьому тілу.
Лежачи так, уся ситуація здавалася дивно нереальною.
Це був перший раз тут, коли я опинився в такому становищі.
— Я ж казав… це не допомагає.
— Тоді просто замовкни.
Секунди минали. Потім хвилини.
Санса не прибирала руку. Я вже не міг навіть зрозуміти, який у неї вираз обличчя.
Адріана спала вже деякий час, тож вона нічого цього не бачила. Якби бачила — напевно, вже втрутилася б.
Мої думки почали розпливатися…
Вікторіада. Еґон. Третій курс. Родина Мунлайтів…
Попереду було ще так багато справ.
Так багато, що я мусив зробити.
Я не міг дозволити собі ось так відпочивати.
Не міг…
Але поступово… усе стихло.
Санса м’яко усміхнулася, прибираючи руку з моїх очей.
Я навіть не помітив моменту, коли знепритомнів… спочиваючи на колінах принцеси.
…
…
…
Тієї ночі… мені наснився сон.
Я побачив його — свого батька. Він щодня повертався додому виснаженим.
Я згадав, як він підтримував мене в усьому, що б я не робив — хай навіть це здавалося повною нісенітницею.
Навіть коли я вирішив писати повністю вигаданий роман, він ніколи не насміхався з мене. Навпаки — просив розповісти йому про сюжет. Навіть якщо йому насправді було нецікаво… він завжди робив вигляд, що йому не байдуже.
Такі дрібниці… значили для мене , як весь світ.
За ним… моя мати… мої родичи … усі, кого я коли-небудь знав…
Раптом , вони почали зникати.
Я в паніці кинувся за ними — але ноги були важкими… ніби я біг крізь багно. Я знову й знову намагався наздогнати…
Ні…
Не йдіть…
Будь ласка…
Ні…
Повільно…
Я повернувся до реальності.
— …Сансо.
Спогади почали спливати — як я заснув на її колінах…
Вона дивилася на мене широко розплющеними, здивованими очима.
Я не розумів чому — аж доки не відчув вологу в кутиках очей.
— Фрею, ти…
Я різко сів і витер обличчя.
— …
Санса ще деякий час дивилася на мене.
Невже я… плакав?
Я не хотів, щоб мене бачили таким…
Тож спробував якомога краще це приховати.
— Скільки я спав?
Надворі все ще була ніч… я не думав, що це тривало довго.
— Зараз світанок. Ти спав приблизно три-чотири години.
Так довго?
Я насупився, роздратований самим собою.
Як я міг так легко дозволити собі заснути?
— Усе гаразд… принаймні тепер ти виглядаєш трохи краще.
Принцеса всміхнулася.
І справді — мішки під моїми очима трохи зникли.
Я торкнувся обличчя, намагаючись зібратися.
Санса підвелася.
Вона не спала взагалі.
— Ще рано. Можеш знову лягти, якщо хочеш.
Я миттєво похитав головою.
— Ні… мені вистачило.
Ще трохи — і я переступив би межу.
Я збирався щось сказати принцесі, що стояла переді мною, але зупинився.
Вона теж виглядала стривоженою.
— Вони тут…