LNCrawler

Розділ 213 — Фрей Старлайт проти Сноу Леонхарта (3)

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 213 — Фрей Старлайт проти Сноу Леонхарта (3)

— «А ах …»

Батьку, М амо…

Ви колись уявляли, що ваш син закінчить так — випльовуючи стільки крові?

Якби ви були тут зараз, які б обличчя ви мені показали?

Ви б горювали за мною? Ви б плакали за мною?

Я страждав. Я був наляканий.

— «Мені страшно…»

Те, що я все ще міг сміятися після всього цього побиття…лише доводило, наскільки сильно я змінився порівняно з тим, ким був колись.

Батьку, М амо, якби ви побачили мене зараз…ви б узагалі впізнали у мені свого сина?

Навіть я сам , уже погано пам’ятаю, ким був два роки тому.

Те, на що я перетворився, не було ані тим дурним письменником, який колись написав якийсь безглуздий роман, ані справжнім Фреєм Старлайтом.

Я був лише третьою істотою, загубленою на шляху без повернення.

Я знову підвівся й рушив до Сноу, залишаючи за собою криваві сліди.

У моїй голові було надто багато всього. Надто багато.

Але одне я знав напевно…

Я сумував за ними.

Так сильно, ніби мою душу розривали на шматки — щодня.

— Сноу Леонхарте… ти навіть не уявляєш, як сильно я тобі заздрю.

Моє ідеальне «я»…

Версії мене, яка могла б битися за будь-яких обставин, підійматися знову і знову, яким би жорстоким не було життя.

Ти…

Герой, який уособлює все те, ким я колись мріяв стати.

— Я ніколи не зможу бути таким, як ти.

Я вже дав собі обітницю.

Якщо я програю тут — я негайно покінчу з собою.

Самогубство здавалося майже занадто легким для того, ким я став тепер.

Повернення не було. Той міст давно згорів.

Або перемога, або смерть.

Сноу не зрозумів ані слова з того, що я сказав.

— Що за маячню ти несеш?

Можливо, він вирішив, що мене звело з розуму від побоїв.

Але мій розум був гострішим, ніж будь-коли, бо Вознесіння змушува ло мене триматися, змушува ло зберігати ясність і витримувати.

Я кинувся на Сноу Леонхарта з мечем, оповитим темною аурою.

Я не міг перемогти так.

Мені бракувало сили. Я навіть уже не знав, чого саме намагаюся досягти.

Але я вирішив відкинути все…

І зосередитися лише на тій єдиній пораді, яку давала система.

Спробувати дістатися сили, якої я ще не розумів.

— «Подивися в дзеркало й зрозумій відображення».

— Ти — моє відображення, Сноу.

Я подивився на нього.

Наші мечі зіштовхнулися миттєво, замикаючи нас у лютому, безперервному обміні ударами, де повітря розривалося від дзвону сталі.

Кожен удар штовхав моє зламане тіло ще далі за межі можливого.

Але я вже прийняв рішення.

Я розгадаю цю загадку…

Енігму на ім’я Сноу Леонхарт … Або загину, намагаючись!!

Б аах ! Б аах ! БААХ!

З кожного зіткнення мечів лилася кров.

Сноу Леонхарт насупився від здивування, побачивши, як його супротивник повністю змінив стиль бою.

Він відкинув мене один раз. Потім другий. Потім третій.

І все ж я знову й знову змахував мечем, з широко розплющеними очима, дивлячись лише на нього.

— Сноу…

Сноу Леонхарте…

— Я нічого не бачу в цьому світі.

Усе потонуло в темряві.

— У всій цій пітьмі… ти — єдине, що я бачу.

Ти — все, що я бачу.

Сноу…

— СНОУ!!!

Очі Сноу Леонхарта розширилися, коли він побачив, що його супротивник відкрив зовсім інший стиль бою, одночасно відбиваючи його атаки.

Мій захист став крихким. Мої атаки — цілковито хаотичними.

Удари ставали дедалі важчими й важчими.

Сноу продовжував проливати мою кров.

— Чого ти намагаєшся досягти цим?! Фрею Старлайт?!

ХРЯСЬ!!

Швидким ударом я відчув, як його меч глибоко входить у мій живіт, і нутрощі вирвалися назовні.

Правою рукою я схопив їх, силоміць заштовхуючи назад, міцно затискаючи рану, а лівою — замахнувся мечем.

— Назад усередину, чорт забирай!

Біль був на абсолютно іншому рівні.

Мій залитий кров’ю зір… той пекельний біль…

Навіть з активованим Вознесінням , це ледь-ледь дозволяло мені не втратити розум.

У цьому жалюгідному стані я продовжував атакувати, вп’явшись у Сноу шаленим, нерухомим поглядом, через що виглядав справжнім божевільним.

У якийсь момент я перестав щось чути.

Залишився лише Сноу, який танцював зі мною в темряві.

Я замислився… як я взагалі ще при тямі?

Однією рукою я тримав свої нутрощі, іншою — стискав меч.

І все ще був замкнений у вихорі клинків разом зі Сноу.

Стільки емоцій накрило мене.

Серед них… ностальгія.

І знайоме відчуття.

Щось не давало мені впасти. Щось штовхало мене вперед.

Я згадав ті моменти, коли статуї затягували мене глибоко всередину Секти Тіней.

Як я залишався при свідомості, навіть коли єдиним бажанням була смерть.

Я відчував, ніби занурююся… моє тіло рухалося саме по собі.

Можливо, це було тому, що моїм супротивником був Сноу Леонхарт.

Те продовження мене самого — той, про кого я знав усе.

Кожен рух. Кожен подих. Кожен погляд.

Я знав про нього все.

Чим сильніше я зосереджувався на ньому, тим далі відпливало моє тіло…

БУУУМ! БУУУУМ!!!

Наші мечі зіштовхувалися дедалі швидше.

Сноу Леонхарт вивільнив усю свою силу, відчайдушно намагаючись вирватися з цього божевільного бою.

Але я витримав.

Усі дивилися, не вірячи власним очам, у те, що розгорталося перед ними.

Оплутаний вируючою темрявою, я відчував, як у мене палає голова.

Ми все ще були там — Сноу і я, замкнені в безодні.

Але його удари…

Його шаблони…

Якимось чином…стали кристально чіткими.

Усі це побачили…

Коли я перестав лише блокувати атаки Сноу і почав відповідати контратаками.

Ведучи бій лише однією рукою…

У тій густій темряві я ледь-ледь помітив…ледь-ледь почув…

Сміх, крики, скажений рев…

Сім темних постатей шалено танцювали навколо нас.

Вони верещали без упину, сміялися неконтрольовано, кружляли довкола мене в чистій, дикій радості.

Можливо, саме тому, що моїм супротивником був Сноу, я зміг досягти того, чого ніколи не досягав ні з ким іншим.

Бо я знав усе про цього юнака, який у певному сенсі був моїм відображенням…

Я зміг дістатися цього рівня… рівня, необхідного для цього.

Мій меч став швидшим. Сильнішим.

З кривавою усмішкою я завив разом із ними, поки моє тіло танцювало.

Над екраном системи дисплей затремтів, спалахнув новими літерами, викарбовуючи щось безпрецедентне:

Адаптація Тіні: 1/7 Ключовий атрибут: Темрява ››› Тінь

Темрява повільно поглинала всі елементи, які вивільнив мій супротивник.

Моє тіло відповідало контратаками, а моя тінь зникла з-під ніг.

Я відчув, як моя сила подвоюється, як моя власна тінь підсилює моє понівечене тіло.

Мої відчуття загострилися до неймовірного рівня.

Тепер я бачив… так чітко.

Я зареготав божевільно.

— Я бачу це , СУКИ!!!

Чорне полум’я на моєму мечі згасло, перетворюючись на щось ближче до тіні — лише тьмяний, темний блиск на поверхні леза.

Виглядало просто… але містило приголомшливу силу й швидкість.

— Швидше!

Я мав бити швидше!

Натовп дивився з благоговінням, як я б’юся зі Сноу серед вируючих полум’їв, так близько, ніби ми злилися в одне ціле.

Сноу Леонхарт дивився на мене з недовірою.

І хто міг його звинувачувати?

Його супротивник… який ще мить тому був повністю знищений… тепер бився з ним на рівних.

Кожен його рух — наче я передбачав його наперед, відповідаючи ідеальними контр ударами .

Ми обмінялися тисячами ударів — кожен із них був ідеально відбитий.

Логіка давно покинула поле бою.

І після незліченних обмінів кров’ю та сталлю…

Уперше пролилася кров.

Справжня кров.

Сноу відступив, використавши Крок Порожнечі , й інстинктивно торкнувся неглибокої рани на плечі.

Простий поріз…але я влучив у нього.

Хоча Вермітор усередині нього вже почав загоювати рану, кров на його долоні була незаперечною.

З неперевершеною усмішкою аура Сноу вибухнула сліпучими барвами, коли він подивився на мене.

— Ти справді зробив це, Фрею Старлайт!

Навіть я сам уже не до кінця розумів, що відбувається.

Захоплений хвилею чистої істерії, я закричав до нього:

— Іди до мене, Сноу Леонхарте! Продовжуймо битися!