294. Розділ 295 — Гнівний (1)
Розділ 295 — Гнівний (1)
— Гнівна маска... Гнівний?
Сам того не усвідомлюючи, Фрей дав дивній статуї з лютим виразом обличчя одне зі своїх фірмових прізвиськ.
Стоячи серед моря схилених тіл, Сноу та Гоуст дивилися на величезну постать, що стояла між ними та замком попереду.
— Ти знаєш, що це за штука? — запитав Сноу, не відводячи погляду від Фрея.
— Я знаю його братів.
Відповідь Фрея стала останнім, що Сноу очікував почути.
— Братів?
— Хоча, якщо подумати, він більше схожий на їхнього батька... Не пам'ятаю, щоб Смайлі чи С єд були настільки великими.
Зіткнувшись із загадковою нісенітницею Фрея, яку неможливо було зрозуміти, Сноу відмовився від спроб витягти з нього хоч якусь корисну інформацію.
— На мене він схожий на мертвого, — промовив Гоуст, ігноруючи їхню розмову та уважно спостерігаючи за статуєю.
Гнівний не рухався.
Порожнини в його розлюченій масці приховували лише темряву...
Порожню від світла й життя.
— Живий він чи ні — не має значення. Нам потрібно потрапити до цього замку.
Те, що шукав Фрей, знаходилося всередині.
Він відчував це сильніше, ніж будь-коли раніше...
Полум'я в його грудях розгорялося все яскравіше, ведучи його до цього місця.
— Тоді рушаймо.
У ту ж мить...
Трійця зробила перший крок у порожнє коло, що відділяло замок від океану трупів.
Один крок...
Потім ще один.
Вони заглиблювалися в порожнечу між схиленими мерцями та мовчазною фортецею.
І саме тоді земля затремтіла.
Потужний поштовх змусив їх завмерти, а на обличчі Фрея з'явилася дика усмішка.
— Я так і знав...
Наче спрацював якийсь прихований механізм...
Гнівний спалахнув фіолетовим сяйвом, а його металеве тіло почало сильно тремтіти, вивільняючи нищівну хвилю аури.
— Лайно ...
Сноу вилаявся, вихоплюючи Верметора, а всі троє приготувалися до бою.
Статуя витягла свою велетенську косу із землі, легко прокрутила її в руках і стала в бойову стійку.
— Зачекай! Я знаю твоїх братів!
Фрей безглуздо замахав Гнівному рукою.
— Ми не вороги!
Він благав велетенську постать перед собою, використовуючи логіку, яка не переконала б навіть здорову людину...
Не кажучи вже про статую з обличчям, викарбуваним у люті.
Але, на загальний подив, Гнівний не зрушив із місця.
Нерухомий.
Мовчазний.
Сноу й Гоуст недовірливо витріщилися на нього.
— Це... це справді спрацювало?
Невже з цією штукою можна домовитися?
Їхнє збентеження було написане на обличчях.
Фрей напівусміхнувся, сам здивований своїм несподіваним успіхом.
Але усмішка зникла тієї миті, коли його Очі Яструба відобразили блиск величезної коси статуї.
Він ледве встиг зреагувати...
У наступну мить Гнівний зник.
І з'явився просто перед ним.
— Коли він встиг?!
Фрей ледь встиг заблокувати удар своїми мечами...
І його відкинуло геть, протягнувши землею та залишивши за собою смугу руйнувань.
— Ну й гаразд! Виходу немає — доведеться битися!
Сноу кинувся на Гнівного, вивільнивши палаючу ауру, насичену зоряною силою, і завдав удару з усієї сили.
Брязкіт металу луною прокотився на багато кілометрів, коли Гнівний без зусиль відбив атаку, миттєво розвіявши вибухову ауру.
З-під ніг статуї вирвалися тіні Гоуста...
Намагаючись скувати її.
Але одним потужним ударом ноги Гнівний розтрощив землю.
Разом із тінями Гоуста.
Після цього, розмахуючи косою із засліплюючою швидкістю, розлючена статуя обрушила на Сноу шквал нищівних ударів.
Той ледве встигав захищатися, поки земля руйнувалася під його ногами.
Гоуст, уже перебуваючи у Формі Жнеця, також вступив у бій, озброївшись косою з густої темної аури.
Але щойно його зброя зіткнулася з косою Гнівного...
Вона розсипалася.
— Занадто сильний!!
Повністю поступаючись противнику, Гоуст змінив стійку.
— У такому разі... як тобі це?!
Його пальці рухалися, мов леза, розрізаючи сам простір.
Він вивільнив своє найсильніше просторове розсічення.
Земля розкололася з оглушливим гуркотом, коли удар врізався в тіло статуї.
Техніка, яка раніше легко розтинала кошмарних створінь...
Не залишила навіть подряпини.
Усе, чого вона досягла, — змусила Гнівного зробити один неохочий крок назад.
— Не може бути...
Саме в ту мить Гоуст нарешті почав усвідомлювати, наскільки сильно недооцінив силу статуї.
— Десять тисяч кроків Тіні: Чорний Метеор!
Із-за спини Гоуста вирвався темний промінь, який із шаленою силою врізався в Гнівного, вивільнивши хвилю руйнівної аури, що розтрощила землю під ними.
— Ви, кляті статуї, всі любите вирішувати все саме так!
Фрей повернувся в бій.
БУ У М!!
— Хочеш битися? То отримаєш бій!
Для Фрея всі спогади про статуї були суцільним потоком побиттів...
Жорстоких тренувань, під час яких вони день і ніч навчали його битися.
І, судячи з усього, Гнівний нічим не відрізнявся...
За винятком однієї критично важливої деталі.
У міру того, як битва тривала й удари сипалися один за одним, Фрей почав помічати глибокі, жахливі рани, що вкривали його тіло.
Гнівний не грався.
Він справді намагався його вбити.
Орудуючи величезною косою так, ніби вона нічого не важила, Гнівний повністю придушував його.
Сноу також приєднався до атаки, завдаючи ударів зі спини.
Проте статуя залишалася незворушною.
Вона невимушено крутила косу, відбиваючи кожен напад, наче просто розважалася.
Хвиля фіолетової аури вибухнула назовні, відкинувши їх і втиснувши обличчями в землю.
Та навіть після цього Гнівний не зупинився.
Він продовжував наступати, безжально розриваючи їх, поки їхня кров заливала землю.
— Це божевілля...
Фрей тихо вилаявся, нарешті усвідомивши всю серйозність ситуації.
Гнівний був набагато сильнішим за Усміхненого та Сумного.
Він навіть не бився всерйоз.
І все ж Фрей міг сказати напевно:
Його сила щонайменше дорівнювала силі Мейкара.
РІЗ !
Раптовий удар вирвав Фрея із заціпеніння.
Кров бризнула з його тіла.
— ФРЕЙ!! — жахнувся Сноу, побачивши, як права рука Фрея злітає в повітря, чисто відтята косою Гнівного.
Його рука впала на землю...
Разом із Темною Сестрою.
А Гнівний уже знову піднімав зброю, цього разу цілячись Фреєві в шию.
— Крок Порожнечі!
Сноу з'явився між ними в останню мить.
Його тіло спалахнуло сліпучим світлом, коли він відкинув Гнівного назад.
— Космічне Формування!
Вивільнивши свою наймогутнішу атаку, Сноу зіткнув вибухову ауру з косою Гнівного в катастрофічному спалаху.
Ударна хвиля роздерла повітря.
Ядерний удар Сноу влучив прямо в статую, відкинувши її назад і прорізавши глибокі борозни в землі, поки вона ковзала по ній, намагаючись утримати рівновагу.
Найсильніша техніка Сноу нарешті змогла відкинути статую на кілька метрів.
І це було все.
На її броньованому тілі не з'явилося навіть подряпини.
Усвідомивши безмежну різницю в силі, Сноу створив між ними та статуєю масивну крижану стіну.
А потім кинувся тікати, повертаючись до Фрея й Гоуста, які вже почали відступ.
Фрей, ледве здатний ясно мислити, стискав культю відрубаної руки, усе ще перебуваючи в шоці від того, наскільки близьким був до смерті.
Тепер усі троє знали...
У цій битві на них чекала лише смерть.
І тому вони побігли.
Але Гнівний кинувся за ними з жахливою швидкістю.
Вони стрибали, ухилялися й перекочувалися серед схилених скелетів, які розсипалися на порох під ногами, відчайдушно намагаючись уникнути коси жнеця.
Він був швидшим.
Набагато швидшим.
Вони були певні, що будь-якої миті він їх уб'є.
Але тоді...
Він цього не зробив.
Розвалившись серед скелетів, усі троє недовірливо дивилися, як Гнівний завмер на місці.
Його коса зупинилася всього за кілька сантиметрів від обличчя Фрея.
Статуя дивилася на них.
Фіолетове світло пробивалося крізь прорізи її маски...
А потім вона повільно опустила зброю...
І крок за кроком почала повертатися назад.
Туди, де стояла спочатку.
Туди, де все почалося.
— Що... щойно сталося? — запитав Фрей, важко дихаючи й намагаючись зрозуміти, чому статуя раптом відступила.
Сноу й Гоуст були не менш спантеличені.
Саме Сноу, завдяки своїм золотим очам, першим помітив дещо дивне.
Він опустив погляд на землю під їхніми ногами.
— Ми за межами кола... — тихо промовив він.
Але інші чудово його почули.
— Точно...
Вони тікали, не думаючи...
І самі того не усвідомлюючи, покинули межі кола.
І щойно це сталося...
— Він зупинився.
Фрей нарешті зрозумів принцип дії статуї.
Вона ніколи не нападала, якщо ніхто не ступав на заборонену землю.
Іншими словами... Той круглий простір, що оточував замок...