LNCrawler

295. Розділ 296 — Гнівний (2)

Очима Лиходія — baka.in.ua · All chapters

Розділ 296 — Гнівний (2)

Фрей зрозумів це.

Але пекуча хвиля болю пронизала його, вирвавши з думок і повернувши до порожнечі там, де колись була його права рука.

Стиснувши зуби від агонії, поки кров лилася з рани, Фрей зосередив усю свою увагу на відірваній кінцівці, намагаючись приєднати її назад.

Сноу миттєво кинувся до нього, використовуючи Верметора, щоб допомогти зі зціленням.

Гоуст одним швидким рухом руки почав з неймовірною швидкістю зшивати руку, намагаючись з'єднати її, поки не стало надто пізно.

Коли вони закінчили, Гоуст відступив.

— Навіть після всього цього... немає жодної гарантії, що ти зможеш нею знову користуватися, — із занепокоєнням сказав він.

Фрей лише посміхнувся.

— Не хвилюйся. Моє тіло... трохи відрізняється від звичайного людського.

Він ніколи не боявся втратити руку.

Зрештою, це був уже не перший раз...

І він уже починав відчувати свої пальці.

Іронічно, але минулого разу він також втратив руку через статуї.

Дивний збіг.

— Секта Тіні... а тепер цей чорний замок...

Фрей замислився, що саме ці статуї охороняють цього разу.

Відповіді він не отримає...

Якщо не зможе пройти повз свого розгніваного друга.

— Він занадто сильний...

— Так... і він навіть не показав усього, на що здатен, — додав Сноу.

Фрей стояв просто за межею кола.

— Але він не нападатиме на нас... якщо ми не зайдемо всередину.

Це не було абсолютним правилом.

Але їхнє недавнє виживання стало достатньою підказкою.

— Навіть якщо він не атакує нас зовні... це нічим не допоможе, якщо ми хочемо потрапити до замку.

Єдиний шлях уперед...

Пролягав через розлючену статую, яка повністю перекривала їм дорогу.

Гоуст, який уже деякий час мовчав, нарешті заговорив, дійшовши висновку:

— Наша мета — потрапити всередину замку... а не перемогти його.

Не було потреби вбивати статую.

Їм лише потрібно було пройти повз неї.

— Ти маєш рацію, — сказав Сноу, зробивши крок уперед із впевненою усмішкою.

— У бою Фрей швидший за мене... але загалом перевага на моєму боці.

Завдяки своїй фірмовій техніці, Кроку Порожнечі, Сноу був упевнений, що зможе хоча б дістатися воріт.

— Зачекай, — перебив його Фрей, піднявши руку.

— Ми не знаємо, чи перестане він переслідувати тебе навіть після того, як ти увійдеш до замку.

Завжди існувала ймовірність, що він піде за ними всередину.

— Ти маєш рацію... але якщо ми просто стоятимемо тут, нічого не зміниться.

— У такому разі...

Фрей підняв руку, яку втратив лише кілька хвилин тому.

За звичайних обставин вона не повинна була працювати так швидко.

Але його тіло було далеким від звичайного.

Священна енергія меча Сноу вже майже повністю його відновила.

— Іди. Ми прикриємо тебе.

Сноу кивнув і зробив крок уперед.

Фрей і Гоуст стали по обидва боки від нього.

Він глибоко вдихнув.

Його золоті очі спалахнули.

— Крок Порожнечі.

Час завмер.

Усе навколо застигло...

Окрім Сноу.

Огорнутий чистим блакитним світлом, він рвонув уперед, мов промінь енергії, що ковзав землею.

Він проминув статую.

Проминув своїх товаришів.

І дістався самих воріт замку.

На коротку мить він видихнув із полегшенням.

Але потім його золоті очі широко розплющилися...

Хтось інший рухався.

Хтось, хто повністю проігнорував завмерлий світ...

І тепер знаходився просто за його спиною.

Огорнутий сяючою фіолетовою аурою, Гнівний переслідував його...

І був швидшим.

Сноу надто пізно зрозумів, наскільки наївним був.

Статуя володіла технікою, що перевершувала навіть Крок Порожнечі.

Їхня зброя зіткнулася просто на бігу.

Сноу спробував відштовхнути його назад...

Але коса Гнівного втиснула його в землю.

— Десять тисяч кроків Тіні: Вічна Темрява!

Фрей втрутився в останню мить, вивільнивши хвилю чистої тіні, яка повністю поглинула Гнівного.

Скориставшись цією завісою темряви, він разом зі Сноу знову відступив у безпечну зону.

Гнівний вийшов із хмари й мовчки повернувся на своє місце...

Його сяючі фіолетові очі були прикуті до них трьох.

Сноу, важко дихаючи, гірко засміявся.

— Ворота просто перед нами... а ми все одно не можемо до них дістатися.

Після всього, через що вони пройшли, вони стояли біля самої фінішної межі...

І все ж вона залишалася недосяжною.

— І що тепер? Продовжимо гратися з цією штукою, поки вона нас не вб'є?

Було очевидно.

Вони не могли її перемогти.

— Ми повинні знайти спосіб... — пробурмотів Фрей, гарячково перебираючи в пам'яті все, чого навчився у Усміхненого та Сумного.

Він ніколи не перемагав їх.

А тепер протистояв ще досконалішій версії.

Але цього разу...

Він мусив пройти далі.

Із цією рішучістю, що палала в їхніх серцях, вони знову кинулися на Гнівного.

І знову...

Спалахнула нищівна битва.

Кожне зіткнення породжувало ударні хвилі аури, що розривали землю.

Ґрунт під ними тріскався.

Кров розліталася навсібіч.

Перша сутичка завершилася невдачею.

Вони були змушені відступити з важкими пораненнями.

Після відновлення...

Вони спробували знову.

І знову...

БУУУМ!!

Земля здригалася ще сильніше, ніж раніше...

Ще жорстокіше.

Ще кривавіше.

Утрьох вони билися з усіх сил, намагаючись прорватися до величезного чорного замку...

Але статуя була надто швидкою.

Надто сильною.

Кожна спроба придушувалася.

Розбивалася.

Поки їм не залишалося нічого іншого, окрім як відступати до безпечної зони.

Інакше їх чекала смерть.

Одна й та сама картина — Гнівний безжально домінував над ними — повторювалася знову й знову.

Стільки разів, що вони втратили лік.

Вони були повністю виснажені.

І стало зрозуміло одне:

Статуя не поступиться.

Відчай почав повільно підкрадатися до них.

Гнівний був непроникним.

Без жодної слабкості.

Здавалося абсолютно неможливим прорватися крізь нього.

Укритий пилом, кров'ю та виснаженням,

Сноу поглянув на своїх побитих товаришів, а потім — на нерухому статую.

Він довго дивився на неї.

Після чого підняв кулак до обличчя, глибоко замислившись над наступним кроком.

Він вивільнив свою ауру.

Здалеку вона могла здаватися яскравою.

Навіть сліпучою.

Але перед кимось на кшталт Гнівного...

Вона була слабкою.

Тремтливою.

У їхньому нинішньому стані навіть сто відсотків було недостатньо.

Їм потрібно було більше.

Набагато більше.

Сноу чудово це розумів.

І тому...

Він прийняв рішення.

— Фрею... коли я подам сигнал, біжи до замку з усіх сил.

Його голос звучав серйозно.

Фрей звузив очі.

— Що ти задумав?

Із кривою усмішкою Сноу відповів:

— Я стримуватиму його, поки ти не потрапиш усередину.

Це звучало божевільно.

Вони вже пробували так.

Знову й знову.

І щоразу зазнавали невдачі.

Але цього разу...

Було дещо інше.

Сноу важко вдихнув, коли золота аура огорнула його тіло.

Символи почали з'являтися на шкірі, наче чорнило з розплавленого золота.

Обличчя.

Руки.

Ноги.

Усе вкривалося божественними візерунками.

Тиск, що виходив від нього, був приголомшливим.

Фрей і Гоуст могли лише заворожено спостерігати.

— Це...!

— Форма Короля Війни.

Сноу відповідав із зусиллям, ледве стримуючи силу, що наростала всередині нього.

— Гоусте... мені потрібна твоя підтримка з тіней. Але що б не сталося, не показуйся.

— Про що ти говориш? — запитав Гоуст.

Але Сноу продовжив.

Часу було обмаль.

— Поквапся! У цієї форми завжди є одна особливість: неконтрольована жага крові!

Жага, яку він спрямує виключно на статую.

Щойно Форма Короля Війни активується, вона не зупиниться, доки ворог не буде мертвий.

— Я викладуся на повну... тож скористайся цим шансом, Фрею, і потрап усередину!

— вигукнув він, поки його аура посилювалася з кожним словом.

Він не знав, наскільки далеко заведе його ця сила...

Але ставив на те, що її вистачить.

Достатньо, щоб створити пролом.

Навіть якщо йому доведеться битися наодинці...

Хтось мусить пройти далі.

— Зрозумів, — відповів Фрей, кивнувши.

Він нарешті усвідомив, чому Сноу не бився на повну під час фіналу Вікторіади.

Тому що не міг контролювати цю жахливу силу, яка посилювала його до неприродного рівня.

Терплячи тиск, що загрожував розколоти його череп...

Сноу вдарив ногою об землю.

І в одну мить опинився перед Гнівним.

Його швидкість застала статую зненацька лише на частку секунди.

Але цієї миті було достатньо.

Сноу вивільнив нищівний удар, насичений силою зірок.

Величезний розсікальний удар розірвав землю, відкинувши Гнівного назад.

Його коса волочилася по ґрунту, поки він намагався відновити рівновагу.

Але Сноу не дав йому навіть перепочити.

Повністю використовуючи посилену швидкість і силу, він кинувся в ближній бій...

Засипаючи статую невпинною зливою атак.

Гоуст, ховаючись у тінях, накрив поле бою куполом темряви...

Приховуючи обох супротивників від сторонніх очей, поки вони шматували одне одного.

І в цю мить...

Вклавши в це все, що мав...

Фрей Старлайт кинувся до замку, залишаючи позаду лише розмиті залишкові образи.

Гнівний помітив цей рух і негайно спробував його перехопити.

Але Сноу, вивільнивши ще могутнішу атаку, не дозволив йому зрушити з місця.

— КОСМІЧНЕ ФОРМУВАННЯ!!!

Найсильніша техніка Сноу, тепер посилена Формою Короля Війни,

нагадувала мініатюрне сонце, що вибухнуло впритул.

Вона здетонувала просто перед обличчям Гнівного.

І Фрей Старлайт...

Залишивши позаду той ядерний вибух...

Зробив свій перший крок...

У саме серце темного замку.

Він не озирнувся.

Не міг.

Якщо хотів, щоб жертва його друзів мала сенс.

Із цією думкою...

Фрей рушив уперед.

У місце, де все мало завершитися.