Розділ 94 — Нечесний бій (2)
Розділ 94 — Нечесний бій (2)
Хто чорт забирай, був цей тип?
Чи траплялося щось подібне в оригінальній часовій лінії експедиції Родини Мунлайт ?
У мене не було відповідей.
Це була незвідана територія.
Жодних роздумів.
Фантомні Кроки.
У наступну мить , я майнув повз Данзо —
І опинився прямо перед велетнем.
Чорний розріз, наповнений вагою темряви, впав на його горло.
Яка іронія — мій меч навіть не дістався до нього. Він зупинився в ту ж мить, як торкнувся щільного гравітаційного поля, що огортало його.
— Хочеш потанцювати?
Його кулак спалахнув лютою енергією просто перед моїми очима, ударом, що міг розірвати мене на шматки.
Але щойно він рушив, із моєї тіні виринув Гоуста , метнувши швидкий удар кинджалом у життєво важливі точки велетня.
Ідеальний момент — та велетень навіть не звернув на нього уваги, зосередивши всю увагу лише на мені.
Кинджали Гоуста , як і мій меч, не змогли пробити гравітаційне поле.
На щастя, Данзо влучив у кулак велетня в останню секунду, відбивши його траєкторію й давши мені змогу ухилитися.
— Вражаюча командна робота… але тепер — помріть.
Він уже збирався атакувати знову — аж раптом його ноги провалилися в підлогу вагона, ніби їх поглинуло щось невидиме.
— Що за…?
Вперше сталево - за маскований велетень вагався, коли довколишній простір перевернувся догори дриґом, сама підлога скрутилася, спотворилася й обернулася на роззявлену пащу монструозної істоти.
Це був ідеальний шанс для атаки — і я не був настільки дурним, щоб його пропустити.
— Усі , назад!
Чорне полум’я спалахнуло над моїм мечем, земля під ногами розтріскалася.
— Десять тисяч кроків Тіні: Безмежна Темрява.
Я вдарив, вклавши всю силу, націлюючись прямо йому в череп.
Міць мого удару рознесла стіни та стелю вагона.
Аура темряви ревла, достатньо потужна, щоб розчавити сталь, — але з глибин прірви тіло велетня вийшло неушкодженим.
— Слаб енько .
Він ледь звернув увагу на мій удар, перш ніж підготувати наступн ий удар .
Але перш ніж він зміг це зробити, дві масивні руки з’явилися нізвідки, зімкнувшись на ньому з тиском, здатним розчавити кістки.
— Я довго його не стримаю! Атакуйте!
Голос Селіни пролунав напружено — вона докладала всіх сил, щоб утримати його.
Першим рушив Данзо.
Три додаткові руки проросли з його боків, випускаючи шалений град блискавичних ударів.
Та дивно — жоден удар не влучив.
Кожен з них поглинало гравітаційне поле.
— Ну що ж… тепер стає цікавіше.
Легким рухом він випустив чергову гравітаційну хвилю, знову відкинувши нас усіх.
Цього разу його погляд упав на Селіну.
— Підготувати стільки заклять за такий короткий час… ти що, передбачила все це й заздалегідь створила поле бою?
Наш противник був надокучливо говірким.
Та Селіна була не менш гострою.
— Створила поле бою? Ти дурний?
Під її ногами загорнулося сяйливе коло, а навколо правої руки закрутився вир.
— Немає ніякого «створення поля бою»… як маг, я завжди так б’юся. Весь світ — моє поле бою.
Вона стояла непохитно, з упевненою усмішкою, не злякавшись навіть палаючого погляду велетня.
— Така відданість і пристрасть… тоді дозволь мені випробувати твою магію.
— Краще випробуй оце.
Він не очікував мого раптового ривка.
— Ти знову? Хіба не засвоїв урок?
Так… мої атаки не пробивали його захист.
То чому б не змінити тактику?
У мить, коли він чекав лобової атаки, я зник.
З’явився за його спиною й спробував встромити меч — але його обладунки відбили лезо.
Та я не зупинявся.
Я метушився навколо нього зі швидкістю блискавки, шукаючи бодай щілину.
Адже моя найбільша перевага — не сила, а швидкість.
Велетень опинився серед вихору чорних ударів , коли я атакував з усіх можливих сторін.
І все ж, скільки б ударів я не завдавав, меч не залишав жодної подряпини.
— Марно.
Він простягнув руку, випускаючи дивну силу всмоктування, що тягнула мене до нього, не зважаючи на мою швидкість.
У наступну мить його масивна рука обхопила мене за горло.
Біль пронизав мене — різниця в силі була страшнішою, ніж я уявляв.
— Схоже, ти підеш першим… Фрей Старлайт.
Його хватка зімкнулася, загрожуючи розчавити мені шию.
Та на щастя, я був не сам.
Гоуст зреагував миттєво.
Десятки чорних щупальць вибухнули з моєї тіні, обвили мене й затягнули всередину темряви.
Я занурився в суцільну пітьму, перш ніж рука Гоуста витягла мене назад — далеко від лап велетня.
— Син Місти , еге ж?
Покидьок аналізував нас, ніби розважався.
Але мені було не до слухання.
Мій безрозсудний напад дав мені щось цінне.
Я оцінив різницю між нами.
І результат…
Був гіршим, ніж я очікував.
Навіть якби я викликав Балеріона — я б усе одно не зміг його перемогти.
Цей монстр був щонайменше рангу S.
Він грався з нами від самого початку.
І що довше тривав бій, то очевиднішим ставало — ми не мали жодного шансу.
І він це теж знав.
— Покажіть мені більше… студенти-першокурсники.
Він підняв обидві руки, активувавши те ж всмоктування, що й раніше.
Але цього разу його цілями стали дівчата ззаду —
Серіс і Селіна.
Обох їх затягувало до нього з шаленою швидкістю.
Серіс створила величезний спис, намагаючись зупинити його, та спис розсипався ще до того, як торкнувся його.
Селіна ж діяла інакше — вона просто зникла, залишивши по собі валізу з намальованим червоним колом.
Втрата однієї з них його не збентежила.
Він уже схопив Серіс.
Вона спробувала скувати його льодом, виплеснувши могутню ауру холоду, та його гравітація була значно сильнішою. Її спроба миттєво зазнала краху.
— Марно… Ти підеш першою, Принцесо М унлайт .
Очі Серіс широко розкрилися — ніби щось усвідомили.
Але перш ніж вона встигла щось зробити, потужна хвиля аури вдарила в неї, знепритомнивши.
Ми всі кинулися рятувати її —
А ле жодна атака не досягла цілі .
Він не лише витримував кожен наш удар — він просто відкинув Серіс назад і рушив уперед.
Коли Данзо атакував, він просто відштовхував його — а потім знову манив жестом, ніби грався з дитиною.
Селіна безперервно запускала закляття, і хоча лише вона бодай трохи впливала на нього, ми не могли скористатися її зусиллями.
Навіть Гоуст , попри безперервні тіньові атаки, не завдав жодного вирішального удару.
А я… стояв позаду, спостерігаючи за всім крізь Око Яструба.
Я поглинав кожну крупицю інформації, намагаючись скласти картину.
Але це не був бій.
Цей покидьок грався з нами від самого початку.
Якби він хотів нас убити — ми давно були б трупами.
І все ж…
Залишалося занадто багато запитань.
І я мав намір знайти на них відповіді.
Міцно стискаючи меч, я прошепотів:
— Вознесіння.