Розділ 100 — V004 Як слід провчити натовп. Підвищення рівня простору.

Поки Чен Сяосяо безтурботно теревенила в просторі, представники академії Божественного Кондора, зусиллями щедрого Чен Чжен'юаня, отримали по ковтку духовної води, після чого під суворим наглядом селян вирушили в гори рубати ліс.

Оскільки поруч із ними йшли сам заступник голови та наставник Му Цінтун, навіть ті учні, які були сповнені люті й обурення, не наважувалися висловлювати свій протест чи сипати прокльонами. Проте вони ніяк не могли збагнути, чому їхній поважний заступник голови академії погодився на такі принизливі умови цієї дівчини.

Цього не розуміли не лише учні, а й сам Му Цінтун. Тримаючись ближче до заступника голови, він стишив голос і за допомогою внутрішньої енергії запитав: "Заступник голови, навіщо ми залишаємося в маєтку Ченів?"

"А ти думаєш, ми могли б так просто піти?" — невимушено кинув старий.

"А чому ні? Заступник голови, хоч людей у Ченів і багато, силу мають лише батько з донькою. Інші не варті навіть згадки. Якби ми вирішили піти, вони б ні за що не змогли нас стримати", — з явним невдоволенням пробурмотів Му Цінтун.

"Твоя правда, якби ми захотіли піти, ми б пішли. Але після цього шлях до села Люшу для нас був би закритий назавжди. І про скарби родини Чен ти теж міг би забути. Мало того, що ти прийшов би сюди з порожніми руками, так і я, старий, повернувся б ні з чим. Якщо ти готовий так ганебно втратити обличчя, то я до цього не готовий, та й перед керівництвом мені звітувати нічим!"

"Ну..." — Му Цінтун аж почервонів від сорому, не знаючи, що відповісти, адже слова заступника голови були абсолютно логічними й правдивими.

Старий тим часом поставив йому інше запитання: "Ти ж щойно пив воду, яку вони дали? Ну і як відчуття?"

Згадавши смак тієї води, Му Цінтун аж здригнувся. Він мимоволі проковтнув слину й захоплено відповів: "Це дійсно духовне джерело! Вода насичена духовною енергією десь на сімдесят-вісімдесят відсотків, це просто неймовірний нектар!"

"Хех, — зневажливо пирхнув заступник голови. — Якби ми не скористалися цією нагодою й не залишилися тут, хіба зміг би ти скуштувати таку воду? А май на увазі, у родини Чен є ще й м'ясо духовних птахів та духовна риба!"

"Так, саме так! Заступник голови, ти неймовірно мудрий!" — на обличчі Му Цінтуна нарешті розквітла щаслива посмішка, коли він збагнув усю вигоду їхнього становища.

Хоча формально вони мали допомагати родині Чен із заготівлею деревини, для таких могутніх практиків, як вони, це було лише питанням невеликих фізичних зусиль. Якщо за це вони зможуть отримувати духовну їжу, він був готовий рубати цей ліс бодай цілий рік.

Зрештою, навіть зважаючи на його високий статус наставника в академії, йому вдавалося поласувати духовним м'ясом щонайбільше раз на рік. А тут, у маєтку Ченів, таку їжу можна мати ледь не щодня, просто махаючи сокирою — то чому б і ні?

Побачивши, що до підлеглого нарешті дійшов увесь замисел, заступник голови задоволено погладив свою сиву бороду й з гордістю додав: "Це дівчисько, Чен Сяосяо, хоч і має жахливий характер, але не забувай: Чен Біюань свого часу був вихованцем нашої академії Божественного Кондора. Ми можемо використати цей шанс, щоб налагодити з ним гарні стосунки. Хіба після цього нам буде важко купувати у них духовну птицю?"

"Дійсно, заступник голови, твоя далекоглядність не знає меж!"

Му Цінтун без жодних вагань продовжив сипати улесливими компліментами. Зрештою, ніхто при здоровому глузді не стане діяти всупереч власним інтересам, і він не був винятком.

"Добре, що ти це розумієш. Трохи пізніше тобі доведеться як слід заспокоїти тих молодих бовдурів, щоб вони не натворили дурниць і не зіпсували наш план, усе ясно?"

"Так, якщо хтось із цих бешкетників наважиться бунтувати, я особисто виб'ю з нього всю дурість!"

"Тільки без зайвого фанатизму. І ще: старший син Чена, цей Чен Чжен'юань — досить непоганий хлопець із хорошим талантом. Знайди можливість поговорити з ним і за будь-яку ціну налагодь із ним дружні стосунки!"

"Так, я все зрозумів!"

За цими розмовами загін заглибився в гущавину гірського масиву Дааньшань. Під пильним керівництвом селян та Чен Чжен'юаня вони розпочали свою сьогоднішню роботу.

***

Тим часом Чен Сяосяо вийшла зі свого простору на подвір'я будинку. Побачивши, що в альтанці досі сидить один небажаний гість, вираз її обличчя вмить став суворим і неприступним.

Чен Біюань та пані Чен, помітивши появу своєї улюбленої доньки, одразу ж замовкли. Вони наче й хотіли щось сказати, але слова застрягли у них у горлі.

"Тату, мамо, продовжуйте свою розмову, не зважайте на мене", — Чен Сяосяо коротко кивнула батькам, після чого повернулася до Гу Цзюньсяня й крижаним тоном додала: "Увесь той час, що ти тут згаяв, буде додано до твоєї норми відробітку. Поки не виконаєш повну кількість вирубаних колод, ти не маєш права звідси йти!"

"..." — Гу Цзюньсянь просто занімів від такої зухвалості.

Пані Чен уже збиралася було втрутитися й пом'якшити ситуацію, але Чен Сяосяо випередила її, безапеляційно заявивши: "Мамо, у цій справі моє слово останнє, тож не втручайтеся. Кожен, хто прийшов сюди у складі академії Божественного Кондора, зобов'язаний іти в гори й рубати ліс. Це умова, яку той сивобородий старий прийняв особисто!"

"Сяосяо!"

"Нічого не треба говорити, я нізащо не погоджуся!"

"Добре!" — спалахнувши від гніву, Гу Цзюньсянь різко підвівся зі свого місця. Він склав руки перед Чен Біюанем та пані Чен на знак прощання й відчеканив: "Дядьку Чене, тітонько Чен, я учень академії Божественного Кондора, тож діятиму згідно з поставленими умовами".

"Так буде найкраще, принаймні не зганьбишся ще дужче!" — холодно кинула Чен Сяосяо і першою розвернулася, щоб піти геть.

Гу Цзюньсянь глибоким, сповненим люті поглядом вп'явся в її спину і, не зронивши більше ні слова, рушив слідом. Він навіть жодного разу не озирнувся на її батьків.

Коли молоді люди один за одним залишили подвір'я, пані Чен подивилася на порожню альтанку й мимоволі зітхнула: "Ця дівчина, Сяосяо, ну не подобається їй Цзюньсянь, то й не треба, але ж навіщо так поводитися з людиною?!"

"У Сяосяо, безперечно, є на це свої причини!" — насупившись, зауважив Чен Біюань.

"Які ще причини, та що це за причини такі можуть бути?!" — невдоволено буркнула пані Чен. — "Поглянь на неї: дівчина, а така люта та гостра на язик. Тепер вона ще й від Цзюньсяня відмовилася. Я навіть не знаю, як вона далі жити збирається з таким характером!"

"Твої турботи тут нічого не змінять. Нехай Сяосяо сама обирає, хтось та знайдеться до душі!"

В очах Чен Біюаня промайнув загадковий спалах, і він додав: "Родина Гу, звісно, заможна й шанована, але вона зовсім не підходить характеру Сяосяо. Тож нехай ці заручини йдуть під три чорти. У шлюбі головне — щоб чоловік та його рідня щиро любили Сяосяо. А якщо через це всі почуватимуться нещасними, то краще взагалі обійтися без такого заміжжя!"

"Ой, ну звісно, що б ти не сказав — ти завжди правий! Більше не втручатимуся у ваші справи!"

Пані Чен, сама не знаючи на кого саме сердиться, суворо насупила обличчя: "Цзюньсянь тепер через нас мусить важко працювати в горах. Побачу я, як ти потім виправдовуватимешся перед його батьком та старшим поколінням клану Гу!"

"Не переймайся цим, ти все одно нічого вже не зміниш. Я піду пройдуся, гляну, як там справи на будівництві нового маєтку!"

Чен Біюань більше не хотів продовжувати цю суперечку. У питанні заміжжя доньки він повністю підтримував її власне бажання. Зрештою, зараз вона стала зовсім іншою особою, і він не збирався силою видавати її заміж за того, до кого вона не мала жодних почуттів.

Крім того, за тоном доньки він чітко зрозумів: вона ні за яких обставин не буде разом із цим хлопцем із родини Гу.

***

Вийшовши за ворота, Чен Сяосяо якраз зустріла Лю Тяньшаня, який щойно повернувся з патрулювання. Вона раптом згадала про одну важливу справу й гукнула юнака, який вже збирався йти відпочивати:

"Старший брате Тяньшаню, зачекай-но хвилинку!"

"Молодша сестро, щось сталося?" — витираючи піт із чола, зупинився Лю Тяньшань.

"Старший брате Тяньшаню, мені незручно тебе турбувати, але я б дуже хотіла, щоб ти терміново з'їздив в одній справі!"

"З'їздити? Куди і навіщо? Молодша сестро, кажи прямо, я зовсім не втомився!"

"Дякую, старший брате!" — Чен Сяосяо ніжно посміхнулася й дістала злиток срібла. Протягуючи його хлопцеві, вона наказала: "Брате Тяньшаню, негайно вирушай на максимальній швидкості до містечка. Купи мені там щонайменше шістдесят дорожніх фляг для води та стільки ж переносних коробок-контейнерів для їжі. Що більше знайдеш, то краще!"