Розділ 102 — V004 Як слід провчити натовп. Підвищення рівня простору.

"Без проблем!" — охоче погодився той. — "Але, панно Чен, зараз ваше господарство стрімко розростається, і такої кількості прислуги катастрофічно мало. Що ви плануєте робити далі?"

"Це питання..."

Чен Сяосяо похитала головою. Вона подивилася вдалину, де біля підніжжя гори метушилися люди, й тихо додала: "Будь-які проблеми треба вирішувати крок за кроком. Купувати чужих слуг на ринку за межами села мені, відверто кажучи, трохи лячно. Саме тому ми й набрали місцевих дітей".

"Панно Чен, ви можете виростити й виховати власних вірних людей!" — запропонував управитель Чжу. — "Хоч у нашій Великій Імперіїї Дафен і панує мир та процвітання, проте всі ми чудово знаємо реальний стан речей. У кожному окрузі та місті бідняки часто продають своїх дітей у рабство, особливо у віддалених регіонах. Родина Чен могла б викупити таких сиріт чи бідних дітей і виховати їх під себе!"

"Ваша правда, управителю Чжу. Але погляньте на теперішній стан нашого маєтку: хіба ми маємо вільні руки, щоб займатися ще й вихованням дітей із нуля?"

"Ну..." — управитель ніяково посміхнувся. — "Схоже, у вас уже є готовий план, просто зараз для цього не найкращий час".

"До речі, управителю Чжу, трохи пізніше мені знадобиться ваша допомога в одній справі".

"Панно Чен, не варто церемоній, просто наказуйте!"

"Одразу після обіду ви разом із моїми старшими братами-учнями вирушите в гори. На вас чекає дуже вигідна угода".

"Угода? Бізнес?" — управитель Чжу аж розгубився. З якого це дива йому треба йти в глухі хащі, щоб торгувати? — "Про яку саме угоду йдеться?"

Чен Сяосяо хитро звузила очі й абсолютно серйозно відповіла: "Саме так, ви підете туди робити бізнес. Управителю Чжу, ви ж не забули про наших гостей з академії Божественного Кондора?"

"О! Панно Чен, невже ви хочете..."

"Ми будемо продавати їм обіди. Запам'ятайте головне: їжу видавати винятково в обмін на цінні речі. Якщо в когось немає чим заплатити — залишається голодним. Що ж до ціни... Звісно, здирайте з них якомога дорожче!"

"Е-е-е..." — управитель Чжу від почутого аж застиг, а його губи судомно засіпалися. Він крадькома змахнув піт із чола й слухняно кивнув: — "Так, я все зрозумів!"

"Не хвилюйтеся, управителю Чжу, я не змушу вас працювати задарма. Коли ми зберемо з них солідну виручку, я обов'язково виділю вам вашу частку!"

"Добре... Тоді щиро дякую вам, панно Чен!"

Чен Сяосяо подивилася на його кумедне, дещо злякане обличчя й ледве стримала сміх. Давши ще кілька коротких вказівок, вона легкою ходою пішла геть.

Залишившись біля ставка наодинці, управитель Чжу лише щиро пошкодував тих нещасних, які зараз працювали в горах. Водночас він закарбував у своїй пам'яті найважливіше правило в житті: ображай кого завгодно, але ніколи, за жодних обставин, не переходь дорогу старшій панночці родини Чен!

***

Щойно обід у маєтку завершився, кілька десятків названих учнів Чен Біюаня, виконуючи чіткий наказ Чен Сяосяо, взяли в руки коробки з гарячою їжею й під проводом управителя Чжу вирушили вглиб лісового масиву гори Ваньань.

Усі навколо думали, що це звичайна турбота про працівників, і лише маленька Юйтен, яка знала всю правду, невгамовно крутилася біля Чен Сяосяо, яка спокійно ласувала фруктами, і підганяла її швидше бігти в гори, щоб на власні очі побачити це видовище.

Чен Чжен'юань, який теж ситно пообідав, не поспішав повертатися на вирубку. Він відвів сестру вбік і тихо прошепотів: "Старша сестро, ті люди в горах без упину проклинають тебе".

"Нехай собі проклинають, від чужих слів ще ніхто не помер!" — абсолютно холодно відповіла дівчина. Вона вже й так встигла розізлити цих пихатих паничів та молодих майстрів, тож якщо їхня ненависть стане трохи сильнішою, це нічого не змінить. — "Мені байдуже".

Чен Чжен'юань невдоволено насупився: "Але вони лаються дуже брудними словами! Я вже кількох із них пригостив твоїм віялом-мухобійкою, але дехто все одно продовжує тихо бурчати за твоєю спиною!"

"Все гаразд. Щойно почуєш щось подібне — одразу бери мухобійку й лупцюй їх без жалю. Вони лаються — ти б'єш. Побачимо, що виявиться міцнішим: їхній язик чи наше чарівне віяло!"

"Домовилися!" — кивнув брат. — "У них справді занадто брудні роти. Сестро, ти до них така добра, обіди їм туди відправила... Був би я на твоєму місці - я б їх там голодом поморив!"

"Добра?" — Чен Сяосяо лише загадково посміхнулася. Вона аж ніяк не вважала свій вчинок проявом доброти!

Їхню розмову випадково почула пані Чен, яка суворо підійшла до сина: "Чжен'юаню, ти ще малий, щоб говорити такі дурниці!"

"Мамо, я зовсім не вигадую! Ці типи з академії — справжні негідники, навіщо нам ставитися до них як до поважних гостей?!" — ображено вигукнув хлопець.

"Що це за розмови такі?! Коли підеш назад у гори, не забудь взяти з собою більше води, адже там на висоті важко знайти чисте джерело!"

"Хех, нічого я їм не понесу, нехай хоч від спраги повмирають!"

"Подивіться на цю дитину, ну що за непослух! Людина завжди має бути щедрою й не пам'ятати дрібних образ!"

"Я вже наївся!"

Чен Чжен'юань не хотів слухати чергові материнські повчання, тому просто кинув палички на стіл і миттєво зник за дверима.

Побачивши, що син утік, пані Чен перевела погляд на доньку: "Сяосяо, дай вказівку, щоб хлопці віднесли їм у гори води".

"Мамо, не хвилюйся про це. Я особисто простежу, щоб вода потрапила на вирубку. Обіцяю — у них буде що попити!" — на обличчі Чен Сяосяо засяяла напрочуд яскрава й лагідна посмішка, і вона охоче погодилася.

***

Трохи згодом, коли дівчина ситно пообідала, вона неквапливо вийшла з дому. Дійшовши до бамбукового гаю, де навколо не було жодної живої душі, вона миттєво перенеслася в таємний простір, щоб Юйтен переправила її на вершину гори прямо до місця подій.

Завдяки магії маленької помічниці, Чен Сяосяо за мить опинилася на горі. Вона зручно вмостилася на гілці величезного дерева й почала холодно спостерігати за людьми внизу. Управитель Чжу та її старші брати-учні, які йшли пішки, ще не встигли сюди дістатися.

Унизу сиділи виснажені учні академії Божественного Кондора. Вони, звісно, з самого початку не горіли бажанням працювати, але під суворим поглядом і погрозами наставника Му Цінтуна були змушені виконувати важку фізичну роботу.

Настав полудень, і шлунки молодих практиків почали голодно бурчати. Саме тоді вони з'ясували, що всі селяни й родина Чен спокійно пішли обідати, а про них просто забули.

Та не встигли вони почати свою хвилю обурення, як знизу, з боку села, повіяв неймовірний, запаморочливий аромат гарячих страв. Це миттєво підняло їм настрій, і всі присутні з надією вп'ялися поглядами в лісову стежку.

За кілька хвилин перед ними з'явилися довгоочікувані постаті кількох десятків людей із великими коробками для їжі. Деякі учні від голоду ледь не кинулися вперед, щоб силою відібрати ці заповітні пакунки.

Проте присутність заступника голови стримувала їхні дикі пориви, тож вони просто стояли й пускали слину, чекаючи, коли їм нарешті роздадуть обід.

Управитель Чжу, побачивши ці вовчі погляди голодної юрби, мимоволі здригнувся. Він подивився на них із глибоким співчуттям, після чого шанобливо склав руки перед сивобородим старцем: "Заступнику голови, наставнику Му, перепрошую за турботу, але я прийшов сюди, щоб торгувати з вами!"

"Що-о-о?!"

Усі присутні наче заніміли на місці. Вони стояли нерухомо, ніби їм заблокували всі енергетичні точки, від чого супроводжуючим Чен Сяосяо ледве вдавалося стримувати сміх.

Коли шок трохи минув, Му Цінтун першим вибухнув від люті: "Управителю Чжу, що це за жарти такі?! Яка ще торгівля?! Чи ти взагалі не боїшся гніву родини Чен?!"

"Прошу вибачення, але я дію виключно за прямим наказом старшої панночки Чен. Якщо ви бажаєте пообідати — будь ласка, але ви маєте дати щось цінне натомість!"

Управитель Чжу абсолютно ігнорував їхні люті, готові спопелити погляди, і спокійно продовжив: "Ці страви приготовані виключно з продуктів, які насичені чистою духовною енергією. Якщо ви відмовляєтеся — що ж, у світі є безліч людей, які з радістю з'їдять це замість вас. Тож якщо хочете їсти — вирішуйте швидше!"

"Ти..."

Му Цінтун ледь не задихнувся від обурення. Він розумів, що звичайний управитель — лише виконавець, тому повернувся до названих учнів Чен Біюаня: "А вашому вчителеві що, байдуже до цього безладу?!"

"Наш учитель не втручається в такі господарські справи. Усім у маєтку заправляє наша молодша сестра!"

Лю Тяньшань тим часом демонстративно відкрив одну з коробок, дозволяючи неймовірному аромату свіжого м'яса заполонити всю галявину, і з посмішкою додав: "То як, берете? Якщо ні, то ми з хлопцями з радістю з'їмо ще по одній порції. Наша сестра чітко сказала: усе, що ви не купите, ми можемо з'їсти самі, аж поки нам не стане зле від ситості!"