Розділ 103 — V004 Як слід провчити натовп. Підвищення рівня простору.

"Ах ви ж мерзотники!..."

Учні академії були готові вибухнути від люті та безсилля, адже зараз вони перебували на чужій території й повністю залежали від волі господарів.

Гу Цзюньсянь, який стояв трохи осторонь, спершись на стовбур дерева, спостерігав за цим видовищем із крижаним спокоєм. Його гарне обличчя злегка спотворилося від прихованої люті, кулаки міцно стислися, а в глибині очей спалахнув небезпечний, зловісний вогник.

Ніхто з присутніх на галявині не звернув на нього уваги, проте Чен Сяосяо, яка сиділа на дереві, завдяки підказці Юйтен чітко зафіксувала цей погляд. На її губах з'явилася зневажлива посмішка.

Вона з самого початку знала, що цей тип — гнила зсередини людина. Навіть якщо забути про минуле, його сьогоднішні пихаті промови були достатньою причиною, щоб назавжди занести його до чорного списку.

Найбільше її обурювало те, що цей хлопець у душі глибоко зневажав усю її родину, але на публіці продовжував удавати з себе такого собі шляхетного, приязного й доброго друга. Така дволикість викликала у дівчини лише огиду. Якби він діяв відкрито й чесно, вона б ще могла поставитися до нього з повагою, але такий підлий лицемір не вартував навіть її погляду.

Водночас Чен Сяосяо чудово розуміла, що подібні нікчеми бувають напрочуд небезпечними, адже можуть у будь-який момент підставити підніжку чи вдарити в спину. За ним потрібно буде пильно стежити, а за першої ж нагоди - просто знищити, щоб не плутався під ногами.

"Юна господине, хочеш, я прямо зараз влаштую йому нещасний випадок?" — пролунав у голові радісний голос Юйтен, яка миттєво зчитала кровожерливі думки своєї господарки.

"Зараз не найкращий час. Почекаємо більш слушної нагоди".

"Як шкода... Ну добре, залишимо цю іграшку на потім!"

"Саме так, розважимося з ним пізніше".

***

Тим часом увесь гнів заступника голови кудись безслідно зник. Старий не міг не визнати, що ця дівка, Чен Сяосяо, завдала їм дуже точного й болючого удару.

Вона не просто позбавила їх можливості безкоштовно поживитися за чужий рахунок, а й повністю розтоптала їхню пиху та гординю. Придушивши в собі залишки роздратування, старець зробив крок уперед і перервав галас: "І яка ж ціна за один такий обід?"

"Шановний заступнику голови, якщо платити звичайними грошима — то це рівно сто лянів срібла за порцію. Якщо духовними каменями — то незалежно від їхнього розміру, один камінь за один обід. Також ми приймаємо будь-які інші рідкісні та цінні речі за курсом: один предмет — одна коробка з їжею".

"Та це ж справжній грабунок серед білого дня!" — загорлав Му Цінтун.

Управитель Чжу лише знизав плечима: "Ми нікого силою не грабуємо. Їсти чи залишатися голодними — це виключно ваш особистий вибір, ми нічого не нав'язуємо".

"Тримайте, я купую!" — заступник голови спокійно дістав один духовний камінь і протягнув його управителю. Взявши натомість гарячу коробку, він відчинив її і, не зважаючи на приголомшені погляди своїх учнів, залюбки почав їсти.

Враховуючи високий рівень культивації заступника голови, він міг би спокійно обходитися без їжі днями, проте перед спокусою скуштувати справжнє духовне м'ясо не зміг встояти навіть він, тому без зайвих слів розлучився з цінним духовним каменем.

Побачивши, що їхній поважний заступник голови без жодних суперечок платить за їжу, інші учні, хоч як їм було прикро за свої гаманці, теж почали діставати заначки, щоб придбати цей шалено дорогий, але такий бажаний обід.

Варто було почати одному, як за ним рушили всі інші. За лічені хвилини більше сорока порцій розійшлися як гарячі пиріжки.

"Оце так смакота! Просто неймовірно!"

"М'ясо духовних птахів у родини Чен у тисячу разів краще, ніж те, яким нас годують в академії!"

"Який аромат! А скільки в ньому чистої духовної енергії!"

"Тут так мало! Я хочу ще одну порцію!"

"Гей, чи залишилося ще щось? Мені теж потрібна добавка, швидше давайте!"

"І мені залиште, я зовсім не наївся!"

"Дайте мені, я перший чергу займав!..."

"Не штовхайтеся, ця коробка моя! Хто посміє відібрати — матиме справу з моїми кулаками!"

На галявині зчинився справжній ажіотаж. Учні жадібно поїдали їжу й ледь не билися за залишки. Усі додаткові порції, які принесли хлопці, розлетілися вмить. Управитель Чжу від побаченого просто занімів — він-бо спочатку хвилювався, що вони приготували занадто багато харчів, а тут такий поворот!

Невже ця молода панночка Чен усе передбачила заздалегідь?

Задоволено брязкаючи мішечком, який тепер був доверху забитий різноманітними коштовностями та духовними каменями, управитель Чжу поспіхом попрощався з заступником голови і повів своїх людей назад, щоб не провокувати голодну юрбу на нові безумства.

Лю Тяньшань та інші учні ретельно зібрали всі порожні коробки, щоб забрати їх із собою. Тепер вони були абсолютно впевнені, що віднині кожен прийом їжі для цих паничів перетворюватиметься на таке ж божевільне шоу.

Коли супроводжуючі пішли, а учні нарешті доїли свої порції, ті, кому дісталося лише по одній коробці, розчаровано облизували пальці. Ті ж, хто встиг урвати дві порції, задоволено погладжували свої животи — обід хоч і коштував цілий статок, але був нереально смачним.

Ситний обід, схоже, значно пом'якшив запальний характер наставника Му Цінтуна. Він задоволено причмокнув язиком і промовив: "Їжа — вищий клас, от тільки пити після неї хочеться неймовірно. Якби нам зараз ще хоч по флязі духовної води дали, було б взагалі ідеально!"

Його слова миттєво підхопили всі навколо — чисте духовне джерело зараз було б як ніколи доречним!

"Якщо хочете води — у мене є!"

Цей дзвінкий, але такий ненависний для багатьох голос раптово пролунав посеред лісової гущавини. Тільки в цей момент присутні зі страхом усвідомили, що весь цей час у лісі ховався хтось сторонній.

Особливо враженим виглядав заступник голови. Він здивовано витріщився на дівчину, яка легко, наче пір'їнка, злетіла з високої гілки дерева прямо перед ними. Навіть він, з усім своїм колосальним досвідом та силою, не спромігся помітити, коли саме Чен Сяосяо з'явилася на цьому місці.

У цей момент старець остаточно зрозумів, що дуже сильно недооцінював цю юну особу.

"Ну що, старий, невже тобі не потрібна свіжа водичка?" — помітивши його приголомшений погляд, Чен Сяосяо хитро підняла брову й запитала.

"Потрібна, звісно потрібна. Сподіваюся, ціна стандартна — один духовний камінь за флягу?" — намагаючись зберегти незворушний вигляд, запитав заступник голови.

"А ти кмітливий, недарма сивиною вкрився!" — Чен Сяосяо чарівно посміхнулася, проте одразу ж додала: — "Але цього разу ти не вгадав. Зараз вода коштує не один духовний камінь, а цілих два!"

"Та це ж... Може просто пограбуєш його?!" — миттєво вигукнув якийсь пухкий учень із натовпу.

Чен Сяосяо перевела свій холодний погляд на сміливця й з милою посмішкою відповіла: "Я б із радістю когось пограбувала, якби знайшовся той, хто дозволить це зробити. Але я нікого силою не змушую. Хочете пити — купуйте, не хочете — я нікого благати не збираюся, справа ваша!"

"Хех, хто сказав, що я не куплю?! Подумаєш, два духовні камені, наче я бідняк якийсь!" — ображений товстун розлючено дістав два камені й жбурнув їх дівчині.

Чен Сяосяо спритно впіймала оплату й одразу ж кинула йому у відповідь повну флягу: "Коли вип'єш — флягу не викидай. Наступного разу будете приходити виключно зі своїм посудом".

"Не викину, не переймайся!" — хлопець квапливо відкрутив кришку, закинув голову й почав жадібно, великими ковтками глушити воду. За кілька секунд фляга спорожніла майже наполовину.

Утамувавши спрагу, товстун задоволено витер рота рукавом і блаженно зажмурився: "Оце так благодать!..."

Побачивши, з якою насолодою він п'є, інші учні теж не змогли втриматися від спокуси. Проте жаба їх усе одно душила — продавати звичайну воду, яку вона просто набрала з домашнього колодязя, за ціною двох духовних каменів — це було чисте свинство й грабунок.

Ціна й справді кусалася, але пити після гострого духовного м'яса хотілося просто нестерпно. Не бажаючи виглядати в очах дівчини повними дурнями, учні з надією поглянули на заступника голови, очікуючи, що той залучить свій авторитет і змусить її безкоштовно поділитися водою.

Проте їхнім сподіванням не судилося збутися. Поважний старець, не кажучи ні слова, просто дістав два камені й мовчки обміняв їх на заповітну флягу.

Безпорадність, образа, злість та лють — змішавши в собі весь цей коктейль емоцій, практикам академії вкотре довелося відкрити свої гаманці й віддати останні цінні речі за ковток прохолоди.

Дуже швидко кожен учень отримав по флязі води. Хлопці жадібно тамували спрагу, а Чен Сяосяо з величезним задоволенням ховала до кишені чергові скарби. Такий бізнес приносив їй значно більше втіхи, ніж банальний розбій. Хоч вона ніколи в житті нікого не грабувала, проте була абсолютно впевнена, що чесна торгівля — це набагато приємніша й веселіша справа!

Усі присутні придбали собі воду, окрім однієї-єдиної людини. Важко було сказати, чи це Чен Сяосяо навмисно оминула його увагою, чи він сам принципово не бажав нічого в неї купувати, але цим винятком виявився Гу Цзюньсянь.