Розділ 105 — V004 Як слід провчити натовп. Підвищення рівня простору.

"Юйтен, а чи можна взагалі впускати сторонніх людей до нашого простору?" — це питання досі залишалося відкритим для Чен Сяосяо, тому вона вирішила уточнити його в маленької феї.

"Юна господине, ми ще жодного разу не проводили таких експериментів, тому я й сама точно не знаю. Може, давай викрадемо когось і спробуємо?"

"Е-е ні, поспішати не варто. Давай спершу трохи облаштуємо наш новий маєток, а вже потім вирушимо на пошуки людей. Тих, хто пройде наш первинний відбір, ми приведемо сюди для навчання. У нашому просторі енергія настільки густа, що виростити сильних майстрів буде набагато легше, ніж у зовнішньому світі!"

"Чудово! Тоді згодом ми обов'язково підемо гуляти й шукати помічників!"

...

Тим часом у селі Люшу родина Чен знову повернулася до свого звичного, спокійного, але напрочуд насиченого робочого ритму.

***

У цей же самий час у маєтку родини Нін, що в містечку Далін...

Отримавши останні новини, старий пан Нін та три його головні старійшини-управителі сиділи з такими виразами обличчя, наче їх щойно нагодували дерев'яними іграшками. Вони довгий час не могли вимовити жодного слова від абсолютного шоку.

"Ти хочеш сказати, що поважний заступник голови академії, всі наставники та учні академії добровільно залишилися в маєтку Ченів? І мало того — вони зараз власноруч рубають для них ліс і допомагають будувати новий будинок?!" — перепитав старий пан Нін, впиваючись суворим поглядом у свого слугу й карбуючи кожне слово.

Під цим важким, проникливим поглядом бідний служка відчував, як у нього на голові ніби волосся ворушиться від страху. Він злякано зщулився, але слухняно кивнув:

"Саме так, господарю. Ваш покірний слуга на власні вуха чув, як старша панночка Чен поставила цю умову перед представниками академії Божественного Кондора, і поважний заступник голови без жодних заперечень прийняв її!"

"Це все, чи є щось іще?"

"Господарю, мало того, що селяни з Люшу на власні очі бачили, як ті гості рубають ліс у горах, так я й сам здалеку помітив, як заступник голови разом з усіма рушив углиб хащ!"

"Добре, ти вільний, іди!" — старий пан Нін махнув рукою, відпускаючи слугу.

"Слухаюся, господарю!"

Щойно двері за служкою зачинилися, пан Нін безпорадно й гірко посміхнувся, перевівши погляд на своїх гостей: "Ну що, три мої давні брати, у які такі ігри грають дівчина з родини Чен та цей шанований заступник голови? Хіба таке взагалі можливо?!"

"Ти ж сам нічого не тямиш, то звідки нам знати? Проте, судячи з усього, це чистісінька правда!" — зітхнув старий пан Лінь.

Старий пан Ду довго й зосереджено чухав потилицю, насупивши брови, після чого з острахом запитав: "Якщо ми зараз знову поїдемо до Люшу, ця мала Чен часом не змусить і нас із вами сокирами махати?!"

"Брате Ду, невже ти думаєш, що ця дівчина просто забирає всіх у примусове рабство?" — здивувався старий пан Цюань.

Пан Лінь окинув їх серйозним поглядом і суворо зауважив: "Рабство це чи ні — мені невідомо. Проте, як на мене, зараз найкраще — триматися від села Люшу якомога далі!"

"Це чому ж?" — в один голос запитали Нін та інші старійшини.

"Тому що зараз ми маємо непогані стосунки з панночкою Чен. Не варто лізти до неї з розпитуваннями й заважати її справам. Якщо ми викличемо її роздратування чи огиду, це не принесе нам жодної користі. Краще просто тихенько спостерігати з боку. До того ж, вона не зможе тримати заступника голови та його учнів вічно. Вони скоро повернуться, і тоді ми дізнаємося всю правду з перших вуст!"

"Брат Лінь каже дуже розумні речі! Ця мала Чен на перший погляд здається лагідною та спокійною, але якщо її по-справжньому розлютити, нікому мало не здасться. Тож сидимо тихо й не рипаємося!" — підтримав колегу старий пан Ду.

"Гаразд, так і зробимо — будемо просто спостерігати!"

***

Тим часом далеко на кордоні однієї могутньої держави височіли засніжені гори. Їхні білі вершини, здавалося, торкалися самого неба, утворюючи неймовірної краси зимовий пейзаж. У цих краях вічної криги та снігу практично не було людських слідів, наче весь цей край був назавжди забутий небом і землею.

Краса тут панувала невимовна. Якби на тій найвищій вершині зараз опинився випадковий мандрівник, він би помітив, як крізь густу пелену хмар час від часу з'являються та зникають обриси величного палацу. Він ніби міцно стояв на скелях, але варто було придивлятися уважніше, як він повністю розчинявся в тумані, наче міраж.

Проте, якби сюди завітали лідери чотирьох найсильніших фракцій континенту, вони б точно знали: цей палац на засніженій вершині — абсолютно реальний. Це був легендарний Палац Безсмертних Звірів.

Серед безкраїх льодових просторів раптово з'явилися дві витончені жіночі постаті. Вони мчали з такою шаленою швидкістю, що здавалися двома блискавками, які розсікають зимове небо у напрямку тієї самої прихованої обителі!

За мить ці дві постаті перетворилися на маленькі чорні цятки, які ставали все блідішими, аж поки остаточно не злилися з білосніжним краєвидом.

"Ой лишенько, нарешті ми повернулися! Я так втомилася, що ледь ноги волочу!"

Дзвінкий, по-дитячому вередливий дівочий голос порушив віковий спокій Палацу Безсмертних Звірів. Слідом за цими словами важка брама палацу почала повільно відчинятися.

Друга дівчина акуратно змахнула сніжинки зі свого розкішного одягу й лагідно дорікнула своїй супутниці: "Досить тобі вже бідкатися. Швидше заходь усередину!"

"Панночко, ну чому ти зовсім не виглядаєш втомленою?!"

"Навіть якщо я й втомилася, відпочивати треба в кімнаті, а не на порозі палацу серед заметілі, хіба ні?"

"Панночко, ти як завжди знайдеш, що відповісти!"

"Звісно, адже я маю рацію!"

Господиня та її служниця, весело сперечаючись, зайшли всередину. Щойно вони переступили поріг, масивні темно-червоні ворота знову повільно зачинилися, і весь палац знову почав розчинятися в тумані.

"Мамо, я повернулася!"

"Володарко палацу, Цзюнь'єр повернулася!"

Два голоси пролунали майже одночасно, змусивши вродливу жінку в бібліотеці відірвати погляд від книги й підвести голову.

На вигляд їй було близько двадцяти семи чи двадцяти восьми років. Одягнена в розкішну ніжно-блакитну сукню палацового стилю, вона виглядала неймовірно шляхетно, витончено та привабливо. Її краса нагадувала розкішну півонію в самому розквіті сил — велична, чарівна й сповнена грації.

Це була мати Гун Цзисюань і теперішня володарка Палацу Безсмертних Звірів!

"Матусю, ваша донька повернулася!" — Гун Цзисюань переступила поріг кабінету й ніжно посміхнулася матері, лащачись до неї як маленька дитина.

"Сюань'єр повернулася? Ну розповідай, як з'їздили? Добре розважилися?" — з лагідною усмішкою запитала володарка.

Служниця Цзюнь'єр одразу ж із радісною посмішкою втрутилася в розмову: "Володарко, ми провели час просто чудово! От тільки наша панночка занадто рано вирішила повернутися додому й не дала мені ще трохи погуляти!"

"Ах ти ж маленька бешкетниця, твої думки тільки гульками й забиті".

Володарка палацу з доброю посмішкою похитала головою. Хоча Цзюнь'єр і була служницею, але вона виростила її з самого малечку, тому ставилася до неї як до другої доньки.

"Мамо, та ця Цзюнь'єр у місті ледь не розплакалася перед усіма!" — Гун Цзисюань грайливо підморгнула матері, на її обличчі з'явилася кумедна посмішка.

"Ось як? Хіба наша Цзюнь'єр не давала обіцянку більше ніколи не пускати сльози? Що ж такого сталося, що змусило її сумувати?" — з цікавістю запитала старша пані.

Помітивши хитрий погляд володарки, Цзюнь'єр ніяково почервоніла й почала виправдовуватися: "Все було зовсім не так! Панночко, я не плакала! Просто ми ж подарували маленького Сніжка панночці Чен... Я справді не плакала, мені просто було трохи важко розлучатися з малюком!"

"Панночка Чен? Хто це? Сюань'єр, ти знайшла собі нову подругу?"

"Володарко, дозвольте я вам усе розповім!" — Цзюнь'єр знову перехопила ініціативу. — "Цю дівчину звати Чен Сяосяо. Її батько — Чен Біюань, колишній старший законний син великого клану Чен з Імперської столиці. А її мати походить із родини Ло з Яньчена. Вони..."

Дівчина, наче горох із мішка, вивалила всю історію родини Чен. Більшість із цього, звісно, вже обросла чутками по всьому контенту, проте вони з панночкою використали свої канали зв'язку, щоб дізнатися навіть ті подробиці, які були приховані від широкого загалу.