Розділ 109 — V005: Родина безсоромників. Самостійна подорож.

"Ні, тату, не треба. Я сама з усім чудово впораюся, а у вас зараз і так повно клопоту з розбудовою нашого нового маєтку".

"Якщо тобі щось знадобиться, ти обов'язково кажи, не мовчи. Ми все обговоримо й вирішимо разом".

"Добре, тату, не хвилюйтеся, я все розумію!"

"До речі, про будівництво", — згадав Чен Біюань ще про одну важливу справу. — "Управитель Чжу сьогодні згадував, що навчання наших нових слуг та робітників уже підходить до кінця. Проте дехто з них абсолютно не підходить для постійної служби в нашому домі. Що ти думаєш з цього приводу?"

"Тату, якщо хтось не підходить або лінується, тримати їх немає жодного сенсу. Треба просто виплатити їм розрахунок і відпустити на всі чотири сторони", — серйозно відповіла дівчина.

"Твоя правда, користі від них дійсно мало", — обличчя Чен Біюаня трохи спохмурніло. — "За словами управителя Чжу, дехто з місцевих досі намагається просто поживитися за наш рахунок і отримати легку вигоду. Якщо залишити таких людей у маєтку, рано чи пізно це призведе до великих неприємностей. Але..."

"Але що?"

"Але у нас зараз катастрофічно не вистачає робочих рук, а будівництво міста та маєтку лише набирає обертів. Якщо ми зараз виженемо навіть цих, працювати буде просто нікому. Управитель Чжу запропонував свою допомогу — він може особисто поїхати й підібрати для нас надійних та перевірених людей".

Почувши це, Чен Сяосяо лише заперечно похитала головою: "Тату, зачекайте поки що погоджуватися на його пропозицію. За кілька днів я збираюся сама ненадовго відлучитися у справах. Давайте повернемося до цього питання, коли я приїду".

"Відлучитися? Сяосяо, куди це ти зібралася?" — Чен Біюань аж застиг від несподіванки.

"Тату, не хвилюйтеся, я просто хочу проїхатися сусідніми повітами й містечками, подивитися, що й до чого".

"Ти хочеш самостійно знайти й відібрати для нас слуг, так?" — Чен Біюань миттєво розкусив її задум, але відразу ж заперечив: "Ні, так не піде! Я не можу відпустити молоду дівчину одну в таку далеку й небезпечну дорогу. Давай краще я сам усе зроблю, поїду й оберу хороших людей".

"Ні, тату, я маю поїхати сама!"

Чен Сяосяо загадково посміхнулася й пояснила: "Мені потрібно особисто провести для них один важливий тест, тому дозвольте мені самій зайнятися цим питанням".

"Який ще тест?" — невдоволено насупився Чен Біюань. — "Що це за перевірки такі, які обов'язково треба робити десь на виїзді? Хіба не можна влаштувати все прямо тут, удома?"

"Тату, невже ви досі за мене переживаєте і не вірите у мої сили? Забудьте про звичайних розбійників — зі мною завжди мої вірні духовні звірі, та й маленька Юйтен нікуди не зникла. Повірте, у цих краях зараз просто немає сили, здатної зашкодити мені чи загнати в пастку".

"Я вірю тобі, дитино, просто батьківське серце все одно хвилюється через можливі несподіванки", — бачачи непохитну рішучість в очах доньки, Чен Біюань змушений був поступитися. — "Ну добре, якщо ти вже так твердо вирішила їхати, будь надзвичайно обережною в дорозі. Постарайся зробити все якомога швидше й відразу повертайся додому. Якщо якусь справу можна буде передоручити іншим людям — сміливо проси про допомогу. Зараз навколо повно тих, хто бажає вислужитися перед нашою родиною, тож не бійся приймати їхні послуги".

"Я все зрозуміла, тату, дякую за турботу!"

Насправді Чен Сяосяо планувала цю поїздку вже дуже давно й ретельно до неї готувалася. Відтоді як у її голові з'явилася думка перевірити, чи здатний її простір приймати й утримувати всередині живих людей, це питання не давало їй спокою. Дівчина палко прагнула в усьому розібратися, але через постійні домашні клопоти їй просто бракувало часу, щоб вибратися з села.

Тепер же насамперед потрібно було остаточно розібратися з тими непроханими гостями, з яких більше не було жодного зиску.

Зважаючи на те, що ці люди все-таки добряче попрацювали на її благо й заготовили понад десять тисяч чудових будівельних колод, Чен Сяосяо вирішила один-єдиний раз виявити неабияку щедрість: вона наказала видати кожному з них на доріжку по одному глечику цілющої духовної води.

Коли студенти один за одним прийняли посуд із рук молодших учнів родини Чен, на їхніх обличчях заграла неймовірно строката гама почуттів. Вони ніяк не могли вирішити: чи варто їм зараз гордо розлютитися й розбити ці глечики прямо об землю, чи все-таки стримати гонор, щиро подякувати й дбайливо сховати цю безцінну рідину в просторові мішечки.

Цілий тиждень важкої, виснажливої праці на лісоповалі в горах — і вся їхня заробітна плата полягала лише в одному глечику води. І злитися наче немає приводу, бо вода справді була скарбом, але й радіти якось не виходило. Зрештою, так нічого й не привівши до ладу у своїх думках, вони просто мовчки розверталися й ішли геть.

Усі студенти поспіхом і з глибокою образою залишали маєток, і лише двоє чоловіків усе ще стояли на місці, демонструючи дивовижну безсоромність.

Чен Сяосяо з неприхованим подивом витріщилася на них і невдоволено запитала: "Старий, а ви чого досі не пішли? Невже надумали назавжди оселитися в нашому домі й сидіти у нас на шиї? Навіть не мрійте. Кажу відразу: навіть якщо у вас знайдеться ціла гора духовних каменів, ми все одно не збираємося вас тут приймати. Так що згортайте свої манатки й забирайтеся геть!"

"Кхе-кхе-кхе..."

Шановний заступник голови академії відчув, як його старе обличчя миттєво спалахнуло від сорому й незручності. Коли тебе отак прямо й грубо виганяють в очі — це справді б'є по самолюбству, проте дивлячись на це маленьке чудовисько в особі Чен Сяосяо, він чудово розумів: злитися тут абсолютно марно. Тільки за допомогою залізобетонної наглості можна було спробувати вибити для себе хоч якісь привілеї.

Помітивши на собі здивовані й глузливі погляди оточуючих, старий ледь утримував залишки своєї гідності, але все ж спробував заговорити впевненим і твердим тоном: "Дівчино з роду Чен, ваш маєток хіба не займається торгівлею? Ми хочемо в майбутньому купувати у вас духовну воду та духовних птахів. Ба більше, якщо ви колись надумаєте виставити на продаж бойових духовних звірів, наша академія готова викупити їх за будь-яку ціну!"

"Ха-ха, ну звісно! Академія Божественного Кондора у нас, як завжди, хизується своїми безмежними багатствами й широкими кишенями. Старий, замашки у тебе й справді королівські, от тільки твої солодкі мрії так і залишаться мріями, яким не суджено збутися!"

В одну мить обличчя Чен Сяосяо стало холоднішим за кригу, а в голосі почулися жорсткі нотки: "Старий, мені абсолютно байдуже, у кого й де ви будете купувати товари в майбутньому. Але запам'ятай раз і назавжди: у нашому домі ви не зможете придбати навіть жодної сухої травинки! Якщо у тебе залишилася бодай крапля розуму, забирай свого помічника й іди геть просто зараз, інакше зганьбишся ще більше!"

"Що?!" — ледве стримуючи гнів, вигукнув заступник голови академії.

"Невже не розумієш чому?" — Чен Сяосяо підійшла на крок ближче й, пильно дивлячись йому прямо в очі, чітко й карбуючи кожне слово, відповіла: "А тому, що мені просто огидно дивитися на будь-кого з вашої академії Божественного Кондора. Ви всі викликаєте у мене лише роздратування, тому наші товари ніколи не будуть належати вам!"

"Ти!..."

"Чен Сяосяо, ти вже переходиш усі можливі межі дозволеного! Яка ж ти зухвала й нахабна дівка!..." — Му Цінтун, який більше не мав сил терпіти цей знущальний тон, несамовито загорлав на весь двір. Уся та образа й злість, що накопичувалися в його душі протягом останнього тижня, нарешті прорвалися назовні вулканом гніву.

"Чого ти розкричався, як недорізаний? Шкіра зачесалася чи потиличника захотів?" — байдуже зиркнула на нього Чен Сяосяо. В її руці миттєво спалахнула знаменита мухобійка, і дівчина без жодних вагань із розмаху опустила її прямо на крикуна!

"Не смій, зупинись!..."

Старий заступник голови академії встиг лише вигукнути попередження, але було вже запізно. Мухобійка, яка в польоті миттєво збільшилася в розмірах до неймовірних масштабів, з оглушливим свистом припечатала нещасного наставника до землі. Му Цінтун навіть злякатися не встиг і не мав жодного шансу ухилитися — його прихлопнули так само легко й невимушено, як звичайну настирливу муху.

"Гха!..."

Чоловік, який лежав на землі, безпорадно роззявив рота й виплюнув густий згусток темної крові. Усе його тіло миттєво обм'якло, перетворившись на безсилу ганчірку, і він навіть не зміг поворухнути пальцем, щоб спробувати піднятися.

Обличчя заступника голови академії від такої картини стало похмурішим за грозову хмару, на ньому змішалися сором і жах. Проте Чен Сяосяо навіть не глянула в його бік. Вона продовжувала крижаним поглядом дивитися на поваленого Му Цінтуна й спокійно додала: "Зарубай собі на носі: щоб твого нікчемного духу більше ніколи не було біля нашого маєтку. Якщо ти хоч раз з'явишся мені на очі, я буду бити тебе щоразу без жодного жалю. Подивлюся, скільки у тебе життів у запасі, щоб терпіти мої удари. А тепер — геть звідси!"

"..." — Му Цінтун з останніх сил намагався борсатися в пилюці, а його очі, налиті кров'ю та нелюдською ненавистю, були прикуті до фігури дівчини.

Помітивши цей повний злоби погляд, Чен Сяосяо лише злегка підняла кутики губ, демонструючи холодну й презирливу посмішку.

"Добре, добре, дуже добре!"

Старий заступник голови академії аж затремтів від образи. Він тричі вимовив це слово крізь міцно зціплені зуби, а потім нагнувся, підхопив безпорадне тіло Му Цінтуна й в одну мить зник з подвір'я, наче його й не було.

"Академія Божественного Кондора ніколи не забуде цього дня й цієї образи!"

Здалека, з-за верхівок дерев, донісся його грізний, холодний як лід голос. Було цілком очевидно, що цього разу поважний наставник розлютився не на жарт і затаїв глибоку образу.

Обличчя Чен Біюаня помітно спохмурніло, а пані Чен злякано притисла руки до грудей, відчуваючи неабияку тривогу за майбутнє родини. І лише Чен Сяосяо залишалася абсолютно спокійною, а на її обличчі не відобразилося жодної емоції.

Їй було байдуже. Від самого початку вона чудово розуміла, що з цими лицемірами з академії Божественного Кондора їм ніколи не вдасться побудувати дружні чи бодай мирні стосунки.

Тим паче, цей старий лис даремно думав, що його підлі задуми та таємні переговори нікому не відомі. Завдяки маленькій Юйтен, яка здатна була чути кожне шепотіння на величезній відстані, Чен Сяосяо з першого дня знала про кожен крок і кожен намір заступника голови академії, просто до пори до часу воліла тримати це в таємниці.

Одразу після цієї сутички дівчина знову почала збиратися в дорогу, але не встигла вона зробити й кількох кроків, як біля воріт з'явилася нова велика група людей.

Побачивши перед собою пишні державні строї та офіційне вбрання, члени родини Чен на мить навіть розгубилися. Вони намагалися згадати, коли це встигли перетнутися з представниками влади, і що взагалі цим чиновникам могло від них знадобитися.

Як виявилося, цей загін прибув прямо з імператорського палацу!

Почувши слово сполучення «імператорський двір», Чен Сяосяо миттєво згадала одне відоме прислів'я: «Хто кориться мені — той процвітає, а хто іде проти — той гине». На її думку, ця королівська влада була нічим іншим, як звичайними легалізованими бандитами в гарних шатах, і дівчині дуже хотілося знати, які підступні плани вони надумали втілити цього разу.