Розділ 110 — V005: Родина безсоромників. Самостійна подорож.

"Я — командир імператорської гвардії, прибув сюди за особистим наказом Його Величності. Сподіваюся, шановний патріарх Чен, мій раптовий візит не завдасть вам великого клопоту!" — чоловік середнього віку вельми ввічливо склав руки перед грудьми й з посмішкою вклонився Чен Біюаню.

Чен Біюань поспішно зробив у відповідь шанобливий уклін, адже перед ним стояв посланець із волею самого правителя країни: "Для нас це велика честь, пане начальнику варти. Підкажіть, з якої саме причини ви завітали до нашої скромної оселі?"

"Брате Чен, невже ти справді зовсім не впізнаєш мене?" — чоловік тепло й доброзичливо подивився на господаря маєтку.

Почувши ці слова, Чен Сяосяо не на жарт здивувалася. Вона ніяк не очікувала, що її батько може мати якісь особисті зв'язки з командиром імператорської гвардії. Вона трохи тямила в політичному устрої держави й знала, що ця посада прирівнюється до начальника таємної охорони правителя — це були наближені до монарха люди, яким імператор довіряв найбільше.

Тим часом на обличчі Чен Біюаня з'явилася гірка, ніякова посмішка: "Брате Чжоу... Ну от, змусив тебе побачити мене в такому жалюгідному стані".

"Ех ти! Три роки тому ти просто зібрав речі й пішов геть, навіть словом не прохопившись про свої плани. Я вже грішним ділом подумав, що ти повністю викреслив мене зі свого життя й забув про наше товариство!" — на обличчі Чжоу Цзіньцзяна з'явився вдаваній докір, а голос пролунав дещо суворо.

"Пробач мені, брате Чжоу, тоді ситуація була настільки складною й безвихідною, що ми..."

"Годі виправдовуватися! Якби я всі ці роки не перебував у тривалих роз'їздах та таємних військових походах, я б уже давно перерив усю країну й знайшов вас. Але хто ж знав, що ви самі влаштуєте тут такий неймовірний переполох, що мені навіть шукати не довелося — про вас тепер на кожному кроці говорять!"

Чжоу Цзіньцзян з удаваним невдоволенням зиркнув на друга, а потім перевів свій погляд на дітей, які стояли поруч: "Сяосяо, Чжен'юань, невже за ці три роки ви теж зовсім забули свого дядька Чжоу?"

"Дядько Чжоу?..." — Чен Сяосяо справді не мала жодного уявлення про те, хто перед нею стоїть, адже вона не була справжньою володаркою цього тіла й не мала всіх дитячих спогадів.

Натомість Чен Чжен'юань виявився куди кмітливішим. Він слухняно зробив крок уперед і ввічливо привітався: "Вітаю вас, дядьку Чжоу! Радий знову бачити вас у доброму здоров'ї!"

"Чудово, хлопче! Ого, як Чженбінь та Ланлань виросли, просто не впізнати!" — з посмішкою промовив гість, дивлячись на молодших дітей, які з цікавістю тулилися до матері.

Маленький Чен Чженбінь, здається, теж зумів щось пригадати у своїй пам'яті. Він радісно вигукнув: "Дядьку Чжоу, я вас теж пам'ятаю! Це ж ви колись подарували мені чудовий дерев'яний меч, яким я дуже довго грався!"

"Ха-ха-ха, яка хороша пам'ять у малого!" — щиро й голосно розсміявся Чжоу Цзіньцзян.

Цього чоловіка можна було без перебільшення назвати найближчим і найвірнішим другом Чен Біюаня. Вони познайомилися ще за часів життя в столиці, коли обидва були молодими й повними надій. Хоча через службу вони бачилися не так часто, як хотілося б, Чжоу Цзіньцзян був єдиним, хто не відвернувся від Чен Біюаня під час його страшного падіння й вигнання з рідного клану.

Проте, як він сам щойно згадав, коли сталася та жахлива трагедія, Чен Біюань від сорому й розпачу просто зник посеред ночі, нікого не попередивши, і всі ці три роки вони взагалі не підтримували жодного зв'язку.

Саме тому, коли Чжен Біюань вперше побачив його біля воріт, він спочатку навіть побоявся підійти. Адже їхня колишня дружба ніколи не будувалася на вигоді чи посадах, і побачивши друга в розкішних обладунках командира гвардії на чолі цілого загону солдатів, він просто не наважився першим заявити про себе.

У цей момент пані Чен також зробила кілька кроків уперед і шанобливо вклонилася гостю: "Чен Юйцінь вітає вас, брате Чжоу. Скільки часу минуло, ми дуже раді вам!"

"Невістко, я теж неймовірно щасливий бачити вас усіх укупі й у безпеці!" — тихо й трохи сумно зітхнув чоловік.

В очах пані Чен від цих теплих слів виступили непрохані сльози. Вона лише слухняно кивнула й прошепотіла: "Дякую вам, брате Чжоу, що попри стільки часу ви все ще пам'ятаєте про нашу бідну родину".

"Ех, ви ж мої рідні люди..." — Чжоу Цзіньцзян чудово знав, через які випробування довелося пройти цій родині. Як чужа людина, він свого часу не мав законного права втручатися у внутрішні справи їхнього великого клану, але його серце завжди боліло за долю названого брата. Він ще тоді, під час вигнання, хотів допомогти їм грошима та зв'язками, але гордий Чен Біюань наввідріз відмовився від будь-якої допомоги й вислизнув у невідомому напрямку.

Тому, щойно до столиці дійшли дивовижні чутки про таємничих приборкувачів звірів із родини Чен, Чжоу Цзіньцзян негайно випросив у імператора дозвіл очолити цю місію. Він буквально вигриз собі статус офіційного імператорського посланця, аби мати законне право залишити столицю й особисто вирушити на пошуки свого давнього друга.

"Гаразд, тепер, коли навколо немає чужих людей, я хочу запитати про ваше справжнє становище!" — обличчя Чжоу Цзіньцзяна вмить стало дуже серйозним, а голос — суворим. — "Скажи мені відверто: усе те, що люди базікають на вулицях — правда?"

"Брате Чжоу, невже імператорський двір..."

"Не фантазуй і не будуй зайвих здогадок!" — Чжоу Цзіньцзян миттєво зрозумів, у який бік клонить його давній товариш. — "Тобі немає про що хвилюватися. Його Величності потрібно лише точно знати, чи справді в родині Чен з'явився могутній приборкувач звірів. Це питання надзвичайної державної ваги, тому тут не повинно бути жодної недомовки чи брехні. Біюаню, ти ж сам чудово розумієш, яке величезне значення приборкувачі мають для нашої імперії Дафен!"

"Я все розумію!" — почувши таке пояснення, Чен Біюань нарешті повністю заспокоївся й скинув тягар із душі. Він тепло подивився на свою старшу доньку й з посмішкою промовив: "Брате Чжоу, перед сторонніми людьми я б ні за що не став розкривати карти, але перед тобою мені немає сенсу щось приховувати. Насправді справжнім і неймовірно могутнім Майстром приборкування у нашому домі є Сяосяо. Вона здатна без жодних зусиль керувати тисячами диких звірів і змушувати їх чітко виконувати будь-які накази!"

"Сяосяо?!"

Чжоу Цзіньцзян був настільки вражений, що ледь не підскочив на місці. Йому б і в голову ніколи не прийшло, що цією таємничою та грізною особою виявиться найстарша донька друга — тиха, скромна й боязка дівчинка.

У його спогадах трирічної давнини Чен Сяосяо залишилася вкрай сором'язливою дитиною. Під час їхніх минулих зустрічей вона ніколи не починала розмову першою, боялася зайве слово мовити й просто тихенько сиділа в куточку, ховаючи очі.

Чен Сяосяо вже давно встигла вивчити всі подробиці про характер своєї попередниці, тому помітивши таке щире здивування на обличчі гостя, вона миттєво здогадалася, про що він думає. Дівчина ніжно й лагідно посміхнулася: "Дядьку Чжоу, ви мені не вірите? Хочете, я зараз покличу когось із них, щоб вони трохи погралися з вами?"

"Погралися?" — Чжоу Цзіньцзян спочатку навіть не збагнув, що саме вона має на увазі під цими словами.

Чен Сяосяо загадково примружила очі й легенько змахнула своєю тонкою рукою. Тієї ж миті прямо посеред кімнати з повітря з'явився дивовижний великий вогняний птах. Це був представник нового виду істот, який з'явився після нещодавнього оновлення таємного простору. Завдяки ретельному догляду та вихованню з боку маленької Юйтен, цей вогняний птах давно перестав бути звичайною дикою птицею — тепер він володів серйозними бойовими навичками.

Він міг не лише стрімко літати високо в небесах, а й під час битви вивергати з дзьоба потоки нищівного полум'я — саме в цьому полягала головна сила цього унікального створення.

"Це ж... справжній духовний звір!"

Очі Чжоу Цзіньцзяна широко округлилися від подиву, а на обличчі змішалися глибоке потрясіння й невимовна радість. Тепер він на власні очі переконався в правдивості слів родини Чен — колишнє лякливе дівчатко справді перетворилося на унікального Майстра приборкування.

"Чудово, чудово, просто неймовірно!" — Чжоу Цзіньцзян був поза себе від щастя. Він одночасно щиро радів і за свого названого брата, який отримав таку опору в житті, і за всю державу Дафен, яка тепер мала у своєму розпорядженні такого рідкісного фахівця.

Усі члени родини Чен теж мимоволі посміхнулися, дивлячись на його бурхливі емоції. Чен Сяосяо відразу відчула щиру симпатію до цього чоловіка — маленька Юйтен уже встигла непомітно зазирнути в його думки й підтвердила, що дядько Чжоу ставиться до їхньої родини з абсолютною відданістю та чистим серцем.

"Дядьку Чжоу, цього духовного птаха звуть Вогняна зоря. Він може носити свого господаря на спині крізь хмари, а також стане вірним помічником у будь-якому бою. Я хочу подарувати його вам як особистого захисника, і ви обов'язково маєте прийняти цей дарунок. Якщо відмовитеся — я вирішу, що ви мене зовсім не поважаєте!"

"Подарувати мені?!"

Чжоу Цзіньцзян аж затамував подих від несподіванки, хоча цей величний птах йому з першого погляду надзвичайно припав до душі.

Тим часом вогняний птах, який уже встиг отримати відповідну команду від своєї колишньої власниці, слухняно підійшов ближче до чоловіка й почав акуратно й лагідно тулитися своєю головою до його руки, усім своїм виглядом демонструючи повну покірність та бажання догодити.

"Ха-ха-ха! Ну що ж, Сяосяо, дядько Чжоу щиро дякує тобі за таку щедрість! Я з великою радістю й гордістю приймаю твій дарунок!"

"Головне, щоб він вам подобався, дядьку Чжоу!" — Чен Сяосяо весело засміялася, продемонструвавши чарівну й милу посмішку.

Чен Біюань теж почувався дуже щасливим і з посмішкою додав: "Брате Чжоу, бери й навіть не думай сумніватися. У нашої Сяосяо цих духовних звірів стільки, що й не злічити, і вона вкрай рідко вирішує зробити комусь такий розкішний подарунок. Якщо ти зараз відмовишся, то сам себе позбавиш величезного успіху!"

"Тату, ну навіщо ви виставляєте мене якоюсь скупердяйкою?"

"Яка ти там насправді — я не знаю, але точно знаю, що коли сторонні люди приходять до нас пообідати, ти з них за кожну миску каші духовні камені вимагаєш!"

"Ха-ха-ха!..."

Почувши цю кумедну перепалку між батьком і донькою, Чжоу Цзіньцзян щиро й голосно розхохотався: "О, я теж чув про цю історію! По столиці вже щосили повзуть чутки про те, як ви змусили цих пихатих бовдурів з академії Божественного Кондора цілий тиждень гнути спини на лісоповалі, та ще й за їжу змушували платити дзвінкою монетою! Про це вже вся округа гуде, ха-ха-ха!..."

"Хе-хе-хе!..."

У кімнаті дружно засміялися абсолютно всі.

З маленького дворика Ченів долинав такий веселий і гучний сміх, що гвардійці, які охороняли ворота зовні, лише здивовано перезиралися між собою. Звісно, ті з них, хто стояв ближче й зумів почути деталі розмови, зовсім не дивувалися.