Розділ 111 — V005: Родина безсоромників. Самостійна подорож.

Ті, хто був у курсі подій, лише по-доброму заздрили своєму командирові Чжоу Цзіньцзяну — треба ж було мати таку удачу, щоб за один візит до старого друга отримати в особисте володіння цінного духовного звіра!

Сама ж Чен Сяосяо у відповідь на їхній сміх лише демонстративно й кумедно закотила очі. Вона досі вважала, що вчинила абсолютно правильно, і думка чужих людей її ні краплі не обходила.

Пані Чен лише безпорадно зітхнула — вона з самого початку боялася подібних наслідків, і тепер, коли чутки все-таки розійшлися помеж людей, змінити щось було вже пізно. Їй залишалося лише кинути невдоволений погляд на свою вперту доньку.

Дбайливо заховавши отриманого вогняного птаха у спеціальний мішечок для духовних звірів, Чжоу Цзіньцзян припинив сміятися й знову повернувся до офіційного тону: "Біюаню, Його Величність відправив мене сюди насамперед для того, щоб точно з'ясувати ситуацію з приборкувачем. Тепер, коли все підтвердилося, я маю офіційно оголосити вам волю та щедрість нашого правителя!"

"Брате Чжоу, ми уважно слухаємо тебе!" — Чен Біюань серйозно кивнув.

"Імператор спочатку припускав, що цим таємничим майстром є або ти сам, або хтось із твоїх молодших синів — Чжен'юань чи Чженбінь. Він навіть уявити не міг, що за всім цим стоїть твоя старша донька Сяосяо!"

Чжоу Цзіньцзян на мить перевів погляд на дівчину, а потім продовжив: "Воля Його Величності така: оскільки родина Чен дійсно володіє даром приборкання, весь повіт Цин'ань віднині офіційно передається у ваше повне й безстрокове приватне володіння! Тепер ви маєте повне право одноосібно керувати цими землями, розбудовувати їх за власним бажанням, а сам повіт отримує статус великого незалежного міста. Ба більше, родина Чен назавжди звільняється від будь-яких податків чи обов'язкових дарунків на користь імператорського двору — усе, що знаходиться на цій території, стає вашою особистою власністю!"

"Віддати весь повіт під наше управління?!" — Чен Біюань аж застиг на місці, ця новина була занадто приголомшливою.

Чжоу Цзіньцзян ствердно кивнув і впевнено продовжив: "Окрім цього, імператор офіційно дарує тобі високий титул графа з родовим іменем Чжун'юань (Центральна рівнина) . Відсьогодні ти — вельмишановний граф Чжун'юань! А нове місто, яке ви збудуєте на цих землях, отримає офіційну назву місто Чжун'юань!"

"Це... але ж така нагорода... чи не занадто вона величезна?!" — Чен Біюань був повністю приголомшений і не міг повірити власним вухам.

"Занадто величезна?" — Чжоу Цзіньцзян з посмішкою похитав головою. — "Ні, мій друже, це цілком справедлива ціна. Адже у вашій родині є приборкувач звірів. Головна й єдина умова Його Величності полягає в тому, що в разі нападу на імперію Дафен з боку сусідніх держав, родина Чен зобов'язана виставити своїх бойових духовних звірів на захист нашої батьківщини. Це все, чого вимагає імператор натомість!"

"Тату, тут і думати нічого, це чудова угода, ми згодні!"

Чен Сяосяо відразу ж, не чекаючи довгих роздумів батька, голосно оголосила про своє рішення. Від такої пропозиції все одно було неможливо відмовитися, то навіщо дурно втрачати такі колосальні вигоди й королівські привілеї?

Чен Біюань лише безпорадно похитав головою, дивлячись на таку миттєву реакцію своєї практичної доньки. Звісно, він і сам прекрасно розумів, що це найкращий вихід із ситуації.

Чжоу Цзіньцзян весело заусміхався, дивлячись на дівчину: "Сяосяо, а ти справді дуже подорослішала й стала надзвичайно кмітливою!"

"Хі-хі, дядьку Чжоу, тоді, раз ми вже домовилися, ви просто зобов'язані допомогти нам придумати, як правильно організувати управління цим майбутнім містом Чжун'юань! Ми зараз самі просто потонемо в цих турботах, ви ж подивіться — у нас навіть власний житловий будинок досі недобудований!"

"Ну й непосидюче ж ти дівчисько!..."

***

Чжоу Цзіньцзян погостював у домі Ченів ще три дні. По закінченню цього терміну він, завантаживши підводи духовною водою, добірною духовною птицею та великими запасами духовного зерна, залишив село Люшу й вирушив назад до столиці, аби особисто звітувати перед імператором про успішне виконання місії.

Перед від'їздом вони також домовилися, що за першої ж можливості Чжоу Цзіньцзян подасть прохання про відставку зі своєї військової посади, залишить столицю й назавжди переїде до повіту Цин'ань, аби особисто допомогти Чен Біюаню з нуля звести стіни нового величного міста.

Як тільки загін гвардійців залишив межі села, звістка про неймовірні імператорські нагороди блискавкою рознеслася по всій країні. Чен Біюань, який ще вчора був звичайним бідним вигнанцем у простому селянському одязі, в один момент перетворився на поважного графа, а весь повіт Цин'ань став особистою територією його роду.

Ця новина вкотре змусила всю імперію Дафен закипіти від подиву й обговорень!

Особливо бурхливо відреагували ті люди, які мали власні таємні плани на ці землі — кожен із них тепер гарячково обмірковував свої подальші кроки. Цей офіційний указ правителя став чітким і недвозначним сигналом для всього світу: у родині Чен дійсно є справжній і могутній приборкувач звірів, і цей факт більше не підлягає жодним сумнівам!

Така звістка змусила керівництво академії Божественного Кондора, яке вже готувало новий план помсти, сильно прикусити язика й відступитися від своїх задумів. За їхньою спиною теж стояли впливові сили при дворі, але тепер, коли сам імператор офіційно взяв Ченів під своє крило й обсипав нагородами, продовжувати напади й провокації проти них означало піти проти волі монарха, чого правитель ні за що б не пробачив.

Будь-яка притомна людина чудово розуміла, яке високе й недосяжне становище займає приборкувач звірів у будь-якій державі. Навіть сам вельмишановний голова академії Божественного Кондора при зустрічі з таким майстром був би змушений шанобливо вклонитися. Що вже говорити про дрібних наставників — якби вони зараз наважилися підняти руку на графський рід, їм би навіть не довелося чекати удару від самих Ченів, адже навколо знайшлася б ціла купа впливових осіб, охочих знищити кривдників заради прихильності приборкувача.

Усвідомивши всю небезпеку свого становища, керівництво академії поспішно сховало свої пазурі. Весь той загін, який досі базувався в маєтку родини Нін, під проводом побитого заступника голови академії негайно зібрав речі й залишив ці краї.

Залишатися тут далі не було жодного сенсу. Нападати на Ченів у них тепер банально бракувало сміливості, а щодо торгівлі — дівчина вже чітко й прилюдно оголосила, що академія Божественного Кондора ніколи не отримає від неї жодного товару. Тож навіщо дурно протирати штани в цьому провінційному містечку?

...

Буквально за одну добу абсолютно всі впливові клани та організації імперії Дафен дізналися про цю подію. У столиці голови могутніх родів Лун та Сюе негайно почали збирати нові загони для відправки в повіт Цин'ань — тепер вони були готові на все, аби під час майбутньої торгової зустрічі, через 3 місяці, обов'язково роздобути для себе цінних духовних тварин!

***

Тим часом у головному маєтку клану Чен...

Голова великого клану Ченів знову прийшов до кімнати свого найулюбленішого молодшого сина. Не зронивши й слова, він з розмаху вліпив йому кілька важких, дзвінких ляпасів, миттєво перетворивши обличчя Чен Біхуа, яке щойно загоїлося після минулих побоїв, на суцільний розпухлий синець. Старий люто процідив крізь зуби: "Нікчемо! Сволото безглузда! Через тебе ми втратили все!..."

Чен Біхуа, який уже вкотре став безневинним мішенню для батьківського гніву, несамовито заверещав від болю й образи. Він голосно плакав, качався по ліжку й щосили проклинав Чен Біюаня та всю його родину, щиро вважаючи, що саме вони винні в усіх його нещастях.

Він до останнього відмовлявся вірити в те, що відбувалося, але після отримання такої кількості офіційних підтверджень навіть до його дурної голови почали доходити невтішні думки: невже цьому невдасі Чен Біюаню дійсно так неймовірно пощастило в житті? Як таке взагалі могло статися?!

Він міг хоч до крові роздерти собі всю голову, але так і не здатний був збагнути, як родина, яку він власноруч прирік на злидні й ледь не стер з лиця землі, усього за кілька місяців спромоглася здійснити такий запаморочливий злет на саму вершину влади.

***

У цей же час у головній залі засідань клану Чен.

Усі старійшини роду знову зібралися разом, аби терміново обговорити останні новини з села Люшу. Обличчя голови клану було темнішим за ніч, він обвів присутніх важким поглядом і глухо промовив: "Давайте, висловлюйтеся. Що ми будемо робити з цим непокірним виродком?!"

"..."

Проте у відповідь у величезній залі запанувала мертва, гнітюча тиша. Ніхто зі старійшин не наважувався взяти слово першим. Великий старійшина клану, який сидів на найпочеснішому місці на узвишші, взагалі заплющив очі й сидів нерухомо, наче міцно заснув прямо під час засідання.

"Усі чутки повністю підтвердилися, тепер у нас немає жодних сумнівів! Ми зобов'язані негайно щось вирішити з цим питанням!" — голова клану Чен знову обвів усіх присутніх суворим поглядом, а в його голосі виразно почулися нотки неприхованого відчаю та образи через упущені можливості.

"Кхе-кхе-кхе..." — третій старійшина навмисно кілька разів прокашлявся, привертаючи до себе увагу. Перечекавши, поки всі погляди звернуться в його бік, він неквапливо заговорив: "Чен Біюань попри все залишається нашою рідною кров'ю і плоттю, нащадком нашого клану. А тому, що б там не було, усе його майно, багатства та здобутки від самого початку за законом належать клану Чен!"

Сказавши це, він стулив губи й знову замовк, не збираючись більше додавати ні слова.

Проте його думка була цілком зрозумілою для кожного: байдуже, якими дивовижними речами та силами володіє зараз родина Чен Біюаня в селі Люшу, усе це має вважатися невіддільною частиною майна всього клану. А це означало, що вони мають повне право прийти й розпоряджатися всіма цими багатствами на власний розсуд.

Одинадцятий старійшина, який сидів на самому кінці довгого столу, злегка підвів повіки, а в глибині його очей спалахнуло почуття глибокої зневаги та іронії. Ці люди, здається, зовсім забули, що три роки тому вони власноруч і без жодного жалю викреслили ім'я Чен Біюаня та всіх членів його родини з головної родової книги. А тепер...

Тепер вони знову заявляють, що все майно Біюаня належить їм. Яка ж усе-таки невимовна ницість та лицемірство! Невже їм так подобається прилюдно давати ляпасів самим собі?

У великій залі засідань знову запанувала гнітюча, важка тиша.

Така бездіяльність та мовчання з боку старійшин викликали в голови клану сильне роздратування, і його обличчя з кожною секундою ставало все похмурішим.

Четвертий старійшина крадькома зиркнув на головного старійшину, трохи замислився, а потім запропонував: "Оскільки ніхто не має інших заперечень чи пропозицій, нам потрібно просто відправити надійну людину в село Люшу. Нехай зустрінеться з Біюанем і чітко передасть йому волю та рішення нашої ради!"

"І хто ж бажає поїхати?" — голова клану миттєво підхопив цю думку й крижаним поглядом впився в того, хто щойно говорив: "Може, ти сам і вирушиш туди?"

"Я? Ну що ви... Ми з Біюанем ніколи не були близькими друзями чи однодумцями. Якщо говорити про найбільш підхожу кандидатуру для цієї місії, то я вважаю..."

Четвертий старійшина ніяково заусміхався й перевів погляд у кінець столу: "Я вважаю, що найкраще з цим завданням впорається Одинадцятий старійшина! Усі чудово знають, що саме у нього з Біюанем колись були найближчі та найприязніші стосунки. Якщо саме Одинадцятий старійшина поїде на зустріч, це буде ідеальний варіант!"

~~~~~

прим.пер . Після отримання титулу від імператора Чен Біюана стали називати 'патріарх', а не голова родини.