Розділ 113 — V005: Родина безсоромників. Самостійна подорож.

Коли його родина остаточно залишила межі маєтку, великий старійшина особисто вирішив поцікавитися у підлеглих, куди саме попрямували вигнанці.

Проте, отримавши відповідь, він зовсім не зрадів. Навпаки, його старе обличчя миттєво перекосилося від гніву, адже події розгорталися зовсім не за тим сценарієм, який він собі вигадав.

Зрештою, великий старійшина роздратовано кинув своїм людям: "Продовжуйте пильно стежити за кожним його кроком! І заодно влаштуйте так, щоб у дорозі йому довелося добряче натерпітися злиднів, нехай життя солодким не здається! Пхі!"

***

Тим часом у місті Яньчен, у стінах маєтку родини Гу, останні новини викликали не менш бурхливу, але зовсім іншу реакцію. Особливо сильно розлютилася пані Янь Цінцін, дружина голови роду Гу Гаої. Щойно до неї дійшли чутки про те, як грубо обійшлися з її улюбленим сином у селі Люшу, вона заходилася несамовито кричати й проклинати Чен Біюаня та всю його родину, не добираючи слів.

Сам Гу Гаої теж не міг повірити власним вухам. У його пам'яті Чен Біюань завжди залишався шляхетним чоловіком, який понад усе цінував вірність та давню дружбу. І те, що Біюань, чудово знаючи, чий саме син стоїть перед ним, усе одно дозволив селянам так сильно принизити хлопця й змусив його гнути спину на лісоповалі... Ця думка дуже сильно ранила його власне самолюбство!

"Гу Гаої, зарубай собі на носі: цій дикій селянській дівці з роду Чен ніколи не бачити порогу нашого славетного маєтку! Ти повинен негайно відправитися в це прокляте село Люшу й офіційно розірвати цю дурну угоду про заручини! Розірви її негайно! Я до самої смерті ні за що у світі не визнаю цю невігласку, цю невиховану селючку своєю невісткою, чуєш мене?!"

На всі ці істеричні крики дружини Гу Гаої лише похмуро мовчав. Проте, коли він нарешті вирішив розповісти їй про неймовірні імператорські нагороди та новий графський титул Чен Біюаня, уся пиха та заносчивість Янь Цинцин миттєво випарувалися, а її войовничий запал помітно згас.

Минуло чимало часу, перш ніж жінка, яка все ніяк не могла змиритися з поразкою, знову люто процедила крізь зуби: "Мені байдуже на їхні титули! Ти зобов'язаний поїхати й повернути нашому синові його чесну гідність! Син Янь Цінцін не дозволить якійсь там селючці безкарно витирати об себе ноги!"

"Та припини ти вже на кожному кроці обзивати її селючкою! З її теперішнім офіційним статусом вона стоїть у суспільстві значно вище за тебе, пхі!"

"Ти ще й пирхати на мене надумав?! Якщо ти такий розумний і відважний, то чому сам досі не вислужив перед імператором графський титул, га? У самого ніякого хисту та мізків немає, то ти вирішив тепер на мені свою злість зганяти й гонор показувати?!"

"Ти... ти просто абсолютно нестерпна й неадекватна жінка!"

Гу Гаої, у якого від цієї розмови настрій остаточно зіпсувався, лише похмуро зблиснув очима, крутнувся на місці й, люто змахнувши широкими рукавами халата, швидко пішов геть із кімнати.

Коли чоловік зник із очей, Янь Цінцін, хоч і втратила об'єкт для своїх закидів, усе одно ніяк не могла заспокоїтися. Вона продовжувала розлючено ходити з кутка в куток, незадоволено бурмочучи собі під ніс: "Чен Сяосяо, кляте ти дівчисько! Не думай, що якщо твій батько раптом став поважним графом, то ти можеш задирати носа перед нашою родиною! Ось почекай, як тільки ти вийдеш заміж і переступиш поріг мого дому, я швидко навчу тебе поважати волю чоловіка й свекрухи. Ти в мене на власній шкірі дізнаєшся, що таке справжні сімейні правила! Надумала отак знущатися з мого улюбленого синочка... Вона що, вважає, ніби його мати — якесь пусте місце й ні на що не здатна?!"

***

Тим часом у своєму затишному домі Чен Сяосяо вже встигла повністю завершити всі поточні справи й роздати необхідні вказівки. Вона твердо вирішила негайно вирушити в подорож сусідніми повітами й містечками, аби спробувати знайти корисних та відданих людей для розбудови їхнього майбутнього господарства.

"Сяосяо, ти справді збираєшся в дорогу просто зараз?"

Пані Чен, почувши про таке раптове рішення своєї старшої доньки, на мить навіть розгубилася. Їй і в голову не могло прийти, що дівчина надумає залишити маєток саме в такий напружений час.

Дивлячись на занепокоєне обличчя матері, Чен Сяосяо слухняно кивнула: "Так, мамо, я хочу трохи проїхатися сусідніми краями й подивитися, що там і до чого. Не хвилюйтеся, за кілька днів я обов'язково повернуся додому!"

"Ні, я категорично проти! Ну куди це годиться — молодій дівчині зовсім одній вирушати в таку далеку й небезпечну дорогу? У мене серце буде не на місці від тривоги! Якщо у тебе виникли якісь важливі справи, нехай твій батько поїде й усе влаштує. Або поклич на допомогу своїх старших братів-учнів — Лю Тяньшаня чи Дан Хана, хто завгодно з них залюбки тобі допоможе! Але сама ти нікуди не поїдеш!"

Пані Чен навіть слухати нічого не хотіла. Вона щосили намагалася переконати доньку відмовитися від цього задуму, а коли дівчина спробувала вставити слово, мати гаряче додала: "Сяосяо, ти ж раніше ніколи не залишала меж нашого села й уявлення не маєш, скільки небезпек чатує на мандрівників у великому світі! Там повно бродячих практиків та небезпечних розбійників, які через одне нерозумне слово можуть без вагань позбавити людину життя. А вже якщо вони побачать самотню молоду дівчину з багатого роду, у них точно з'являться найпідліші задуми! Що б ти там собі не вигадала, просто послухай матір — залишайся вдома й нікуди не їдь!"

"Мамо, ну навіщо ви так панікуєте й робите з мухи слона?" — Чен Сяосяо лагідно взяла матір за руки й з посмішкою промовила: "Невже ви справді вважаєте, що ваша донька — це якась безпорадна істота, яку кожен зустрічний може легко скривдити? Звичайні розбійники мені й до колін не доросли, вони мені зовсім не суперники! До того ж, мамо, ви ж чудово знаєте, які могутні духовні звірі перебувають під моїм командуванням — та від одного їхнього вигляду в більшості ворогів душа в п'яти сховається! Навіть якщо знайдеться якийсь абсолютно божевільний сміливець, який надумає напасти на мене... Ну що він зможе зробити проти одного мого звіра? А якщо я випущу двох? А якщо трьох? Чи відразу цілий десяток? А що, як проти нього вийде кілька десятків або сотень лютих звірів, га?"

"Ну... це..." — пані Чен від такої картини аж заніміла, її очі широко округлилися від подиву. Вона справді на мить забула про неймовірну силу, яку мала її дитина.

Чен Сяосяо задоволено посміхнулася й упевнено додала: "Тож бачите, мамо, у цьому світі людям варто молитися, аби я сама нікого не здумала скривдити. Хто взагалі здатний завдати шкоди вашій доньці, коли мої вірні звірі можуть розірвати будь-якого кривдника на шматки за одну хвилину?"

"Сяосяо, тобто ти в будь-якому разі твердо вирішила їхати, і мої слова тебе не зупинять?" — слухаючи такі залізні аргументи, пані Чен остаточно зрозуміла, що рішення її улюбленої доньки є непохитним.

Чен Сяосяо лагідно подивилася на матір і слухняно кивнула головою.

"Ех, ну що з тобою поробиш... Я бачу, що ти вже зовсім подорослішала й маєш власні дорослі плани на це життя. Але, Сяосяо, благаю тебе, не вирушай у дорогу зовсім сама! Візьми із собою хоча б молодшого брата Чжен'юаня, або нехай твій старший брат-учень Лю Тяньшань чи Дан Хан складуть тобі компанію в цій мандрівці!"

Попри все, материнське серце продовжувало сильно хвилюватися за безпеку дівчини, тому пані Чен палко сподівалася, що поруч із донькою буде надійний захисник.

Проте Чен Сяосяо лише заперечно похитала головою: "Мамо, зі мною завжди поруч маленька Юйтен, тож ніякі інші супутники мені абсолютно не потрібні. Ба більше, якщо зі мною поїде хтось сторонній, це принесе мені лише зайві незручності в дорозі".

Насправді дівчина понад усе прагнула зберегти в таємниці головний секрет свого магічного простору, тому подорожувати наодинці для неї було значно безпечніше й зручніше.

"Юйтен... Ах, точно, я й забула про це маленьке дивовижне маля!" — пані Чен з полегшенням кивнула. Вона добре пам'ятала цю крихітну істоту ще з тих часів, коли маленька Юйтен допомогла вилікувати важкі рани Чен Біюаня. Мати чудово знала, що попри свій зовсім крихітний вигляд, це маля володіло просто колосальною й небезпечною силою.

Усвідомлення того, що поруч із донькою перебуватиме такий могутній захисник, нарешті повністю заспокоїло жінку. Вона лагідно подивилася на дівчину й промовила: "Ну добре, раз так — їдь. Але з одним застереженням: ти вирушиш у дорогу лише завтра вранці. Мені потрібно зібрати для тебе необхідні речі та продукти в дорогу, ти мене почула?"

"Добре, добре, мамо, я зроблю все точно так, як ви кажете! Вирушу в дорогу завтра на світанку!" — поспішно й з радісною посмішкою погодилася дівчина, аби більше не турбувати матір.

***

Наступного ранку, як тільки перші несміливі промені сонця почали підніматися над лінією горизонту, з боку просторих пасовищ біля маєтку вже долинали перші гучні звуки домашніх птахів та гавкіт собак.

Чен Сяосяо неквапливо піднялася з ліжка, насолоджуючись цими рідкісними хвилинами ранкової тиші та спокою.

Вона швидко одяглася, вмилася й вийшла на подвір'я. Спостерігаючи за тим, як на сході розгорається чиста біла заграва нового дня, яка здавалася їй початком нового щасливого етапу в житті, дівчина раптом відчула, як її настрій стрімко покращується.

Згадавши про велику родину, де було повно і старих, і малих, вона тихо зітхнула. Чен Сяосяо чудово розуміла, що для полегшення життя близьких їм просто необхідно знайти надійних помічників та працьовитих слуг. Що ж до тих лінивих і непридатних робітників, які зараз перебували в маєтку — вона вирішила остаточно розрахувати й повернути їх назад, як тільки завершить свою мандрівку.

Тепер, коли їхнє життя кардинально змінилося, вони мали достатньо сили та можливостей, аби дозволити собі найняти по-справжньому хороших працівників. Зрештою, вона так важко працювала й розвивала свій простір саме для того, щоб її улюблені родичі більше ніколи ні в чому не мали потреби й жили в повному достатку.

Усміхнувшись цим приємним думкам, Чен Сяосяо впевненим кроком попрямувала до виходу з села, назустріч першим променям ранкового сонця. Вона ще вчора про все попередила рідних, тому вирішила вийти якомога раніше, поки літня спека не встигла набрати силу.

Вдихаючи на повні груди свіже ранкове повітря й милуючись неймовірними краєвидами рідних гір та лісів, дівчина вирішила йти пішки, аби повною мірою насолодитися цією прогулянкою.

Оскільки вона вийшла з дому дуже рано, коли інші члени родини ще солодко спали у своїх ліжках, дівчина навіть не встигла поснідати. Тому вона вирішила спочатку завітати на місцевий ринок, щоб перекусити там чимось смачненьким.

Зрештою, зараз вона вже мала при собі чималі грошові заощадження, тож чому б зрідка не побалувати себе кохану й не спробувати смачних страв у місцевих торговців? Це було цілком заслужено.

Звісно, вирушати на базар у сусіднє містечко Далін вона не хотіла. Там її вже багато хто знав в обличчя, а привертати до себе зайву увагу й вислуховувати шепотіння за спиною дівчині зовсім не хотілося. Тому вона вирішила піти на інший ринок, який знаходився значно далі. Хоча відстань була чималою, для її нинішньої фізичної сили та витривалості такий шлях здавався звичайною легкою прогулянкою.

Приблизно за годину швидкої ходьби постать Чен Сяосяо з'явилася на вулицях невеликого торгового містечка, розташованого за п'ятдесят кілометрів від її села. Якби цю відстань намагався подолати звичайний селянин, у нього б на таку дорогу пішов майже цілий день.

Одягнена в найпростіше селянське вбрання, Чен Сяосяо спокійно змішалася з галасливим натовпом покупців і швидко знайшла невелику ятку зі сніданками. Вона замовила собі миску ніжного гарячого тофу та два апетитних смажених пиріжки й із величезним задоволенням заходилася їсти.

"Дівчино, ну як тобі наш тофу, подобається смак?" — літня жінка, яка готувала їжу, помітивши такий щирий і задоволений вираз на обличчі юної гості, не втрималася й лагідно заговорила до неї. Для будь-якого кухаря бачити, що його кулінарні витвори приносять людям таку радість — це найбільша нагорода.

"Дякую тітонько, все просто неймовірно смачно!" — Чен Сяосяо з посмішкою підняла вгору великий палець, висловлюючи своє щире захоплення.

Тофу-пудінг

Смажені булочки