Розділ 114 — V005: Родина безсоромників. Самостійна подорож.

Торговка від такої похвали розпливлася в щасливій посмішці: "Ну от і чудово, їж на здоров'я! Обов'язково приходь до мене ще раз, наступного разу я пригощу тебе ще однією мискою абсолютно безкоштовно!"

"Щиро дякую вам, тітонько!" — Чен Сяосяо мимоволі посміхнулася про себе, зазначивши, що навіть у давні часи прості люди чудово тямили в маркетингу та веденні успішної торгівлі.

Швидко розправившись зі сніданком, дівчина розплатилася й попрямувала до своєї головної мети.

Оскільки вона шукала відданих слуг та дешеву робочу силу, найкращим місцем для пошуків були бідні квартали на околиці міста. Там мешкали люди, які ледь зводили кінці з кінцями, тож запропонувавши їм роботу й дах над головою, вона могла б одночасно і полегшити життя нещасним, і знайти для свого маєтку працьовитих помічників. Така угода була вигідною для обох сторін.

Проте, не встигла вона навіть переступити умовну межу бідного району, як її увагу привернула вкрай сумна й болісна сцена. Неподалік на дорозі стояла дівчинка років тринадцяти-чотирнадцяти, яка щосили вчепилася в ногу дорослого чоловіка середнього віку й несамовито, гірко плакала.

"Татусю! Благаю, змилуйся, не продавай Ятоу ( 丫头- дівчинка, донька) чужим людям! Не продавай мене, татусю! Я обіцяю, що буду слухняною, буду працювати за трьох і зможу сама добре доглядати за молодшим братиком, тільки не віддавай мене!..."

Проте чоловік, попри всі ці розпачливі благання рідної дитини, навіть не думав виявляти бодай краплю жалю чи співчуття. Навпаки, на його обличчі відобразилося ще більше роздратування й презирства, наче ця нещасна дівчинка була для нього лише прикрою обузою, яка заважала робити свої справи.

"А ну відчепись від мене, кляте ти дівчисько! Негайно відпусти мою ногу, інакше я тобі так вріжу, що кісток не збереш!" — чоловік люто витріщився на дитину й замахнувся важкою рукою, наче справді був готовий жорстоко побити її прямо посеред вулиці.

"Татусю, не треба, благаю, не продавай Ятоу! Не треба!... Я справді буду дуже слухняною, я все-все буду робити, тільки дозволь залишитися й доглядати за братиком!..." — бідна дитина не припиняла голосно ридати й заходитися від крику. Все її маленьке обличчя, густо заляпане придорожнім брудом та пилом, тепер було повністю змите потоками гарячих сліз, через що вона мала дещо кумедний вигляд, наче маленьке замурзане ситцеве кошеня.

Проте Чен Сяосяо зовсім не хотілося сміятися. Дивлячись на цю жахливу сцену родинної жорстокості, вона раптом відчула, як у її власних грудях щемливо й болісно стиснулося серце від невимовного смутку та глибокого співчуття до нещасної дитини.

Продавати рідну доньку лише через те, що родина опинилася в скруті... Такий батько взагалі не мав права називатися батьком.

Хіба її власна родина ще зовсім недавно не голодувала так само, заглядаючи в порожні казани? Проте всі вони трималися разом, допомагали одне одному й спільними зусиллями змогли подолати ці страшні злидні, дочекавшись кращих часів.

Цей чоловік хоч і був одягнений у повне лахміття, але мав міцну статуру. Якби він лише захотів працювати й доклав бодай трохи зусиль, то неодмінно знайшов би якийсь заробіток, щоб прогодувати близьких. Але він обрав найпростіший і найогидніший шлях — продати власну дитину. Така людська ницість та жорстокість по-справжньому лякали й змушували серце холонути.

"Стули пельку, нікчемна! Якщо не тебе продавати, то кого, га? Від тебе все одно ніякої користі, ти навіть наш рід продовжити не здатна, лише дурно переводиш харчі в домі! Навіщо мені взагалі тримати тебе на своїй шиї?!" — чоловік із презирством плюнув у бік дівчинки. Його обличчя перекосилося від такої люті, що бідна дитина мимоволі затремтіла всім тілом від жаху.

"Татусю, благаю, не бий мене! Не треба!..." — стоячи на колінах у пилюці, дівчинку з останніх сил чіплялася за його брудні штани. Вона вся заходилася від ридань, перетворившись на суцільну грудку болю, і цей її безпорадний, жалюгідний вигляд викликав у душі Чен Сяосяо нестерпний біль та палку лють.

Невже кровна близькість та батьківська любов більше нічого не варті в цьому світі? Хіба захищати своє потомство — це не природний інстинкт кожної живої істоти?

Чому ж цей чоловік поводиться настільки холоднокровно й безжально до власної крові?

"Нікчемне сміття! Якщо не тебе лупцювати, то кого?! Тільки й знаєш, що їсти за мій рахунок, то дай мені бодай злість на тобі зігнати!" — розлючено прогорлав чоловік і з розмаху ще двічі копанув дівчинку носком важкого чобота.

Перехожі та торговці навколо лише байдуже спостерігали за цією сценою. Здавалося, для місцевих мешканців подібні дикі розправи були звичною повсякденною справою, яка нікого вже не дивувала.

У цих злиденних кварталах бідняки постійно опинялися без шматка хліба, тому продаж власних синів та доньок відбувався тут ледь не щодня. Люди навколо вже давно просто оніміли й звикли до цього жаху. І справа була зовсім не в тому, що вони не мали співчуття — просто такі трагедії траплялися на кожному кроці, і прості городяни ніяк не могли змінити цей жорстокий устрій життя. Окрім як мовчки стояти осторонь і дивитися, вони банально не знали, чим іще можуть допомогти.

"Досить! Як ти смієш отак просто посеред вулиці бити беззахисну людину?! Тим паче, це ж твоя рідна дитина! Твоя поведінка просто огидна й переходить усі межі дозволеного!" — нарешті Чен Сяосяо більше не змогла стримувати свій гнів. Вона рішуче зробила крок уперед і, блиснувши своїми чистими, проникливими очима, голосно й суворо обірвала цього кремезного грубіяна.

"Я тут виховую власну доньку, тож яке твоє собаче діло, чужа ти дівко?! Ти взагалі звідки така розумна приблудилася? А ну забирайся звідси геть, поки я і тобі боки не нам'яв!" — чоловік середнього віку, почувши таке зухвале зауваження на свою адресу, лише здивовано підняв брови й грізно витріщився на Чен Сяосяо. Він виглядав настільки розлюченим, що, здавалося, був готовий прямо зараз накинутися з кулаками й на цю непрохану захисницю.

Якщо тобі немає чим зайнятися — іди працюй, навіщо пхати свого носа в чужі сімейні справи?!

"Та ти просто справжнє сміття, а не батько! Яка б скрута у вас не сталася, це твоя рідна донька, твоя кров! Як у тебе тільки рука піднімається так по-звірячому знущатися з неї?!" — Чен Сяосяо ніколи раніше не стикалася з подібною дикістю в реальному житті. Звісно, у своєму минулому світі вона іноді бачила в телевізійних новинах сюжети про жорстоке поводження з дітьми, але оскільки це відбувалося десь далеко й на екрані, вона ніколи не сприймала це так близько до серця.

Тепер же, коли ця жахлива трагедія розгорталася прямо перед її очима, дівчина почувалася просто приголомшеною й задихалася від гніву. Вона ніяк не могла збагнути, як рідний батько може виявляти таку нелюдську жорстокість до власного дитя. Навіть найлютіші дикі хижаки в лісі ніколи не пожирають своїх малят, хіба ні?!

"А ну стули пельку, мала ти погань, і згинь із моїх очей! Що хочу, те й роблю зі своїм товаром, не твого розуму справа, тож не пхай свого носа куди не треба!" — чоловік грубо замахнувся ручищею і сильно штовхнув Чен Сяосяо вбік, а на його обличчі з'явився ще більш звірячий вираз.

"Старий Лю Ер (другий), ну то де твоя дівка, ти привів її, чи як?! Наш господар уже зачекався на мене, давай швидше показуй товар і будемо оформлювати угоду!" — раптом з-за рогу пролунав новий гучний голос. Обернувшись на звук, Чен Сяосяо побачила чоловіка, одягненого в досить якісний, хоч і простий одяг із цупкої тканини. Його погляд був гострим і чітким — за всіма ознаками він нагадував досвідченого управителя чи старшого слугу з якогось заможного й великого маєтку.

Дівчина злегка підняла брови й, не видаючи своїх думок, почала мовчки спостерігати за розвитком подій. Тепер їй усе стало остаточно зрозуміло.

Очевидно, цей грубіян Лю Ер заздалегідь домовився з цим покупцем і привів дитину сюди саме для того, щоб вигідно продати її в чужий дім.

"Ого, Лю Ер, а твоя мала, виявляється, дуже навіть нічого! Дивись, яке в неї чисте та миловидне личко, справжня маленька красуня росте! Повір моєму досвіду: якщо наш господар зверне на неї увагу й візьме до себе в покої, на неї чекає чудове й сите майбутнє. Ех, якби у мене самого була така вродлива донька, я б її не замислюючись віддав на службу до нашого пана! Ну й пощастило ж тобі, чоловіче, справжній скарб у хаті мав!" — управитель солодко заусміхався й заговорив улесливим тоном. Проте, попри всі ці пишні компліменти, у його погляді, спрямованому на обірваного селянина, виразно читалося глибоке презирство та зневага.

Чен Сяосяо продовжувала мовчки спостерігати за цією розмовою, хоча в глибині душі їй уже хотілося просто покрутити пальцем біля скроні від цього безглуздя.