Розділ 116 — V005: Родина безсоромників. Самостійна подорож.

Обійшовши разом із дівчинкою бідні квартали, Чен Сяосяо вибрала ще одного хлопчика років дванадцяти-тринадцяти, купила його і разом із ним залишла нетрі.

"Як тебе звати?" — Чен Сяосяо повернулася і подивилася на хлопчика, в її очах був подив.

З першого погляду було видно, що це хороша дитина, яку любила мати. Якби його мати не хвилювалася, що дитина помре з голоду, вона б, напевно, не наважилася його продати?

Обидві родини продавали дітей, але їхнє ставлення було зовсім різним. Наміри одних зігрівали серце, а інших — змушували здригатися до глибини душі.

"Відповідаю панночці, вашого слугу звати Ердан (Друге яйце) ." — хлопчик говорив ввічливо, але виглядав дуже збентеженим і неспокійним. Така вродлива панночка змушувала його боятися дивитися прямо на неї, він сильно нервував.

Почувши це, Чен Сяосяо мимоволі насупилася. Імена обох були занадто непоказними, краще змінити їх на кращі.

"Чи дозволите ви мені змінити ваші імена?" — Чен Сяосяо не втрималася від запитання, адже ці імена вимагали зміни.

Зрештою, імена дали їм батьки, тому варто було запитати їхньої думки.

Обоє не заперечували і дружно кивнули головами.

"Ятоу, відтепер тебя зватимуть Люйчжу (Зелений Бамбук) , а Ерданя зватимуть Чжуцін (Зелена бамбукова кора) ." — хоча ці імена здавалися занадто витонченими для гірського села, Чен Сяосяо вважала, що в цьому немає нічого поганого, головне, щоб їй самій було приємно.

"Дякуємо панночці за імена." — знову в один голос відповіли вони. Тепер вирази облич дівчинки та Ерданя — ні, Люйчжу та Чжуціна — очевидно змінилися.

Панночка дала їм нові імена, отже, вони тепер повністю належали ей.

"Чжуцін, відтепер ти працюватимеш у домі, і я платитиму тобі гроші. Ти зможеш збирати їх собі на одруження або допомагати своїй матері. Зрештою, вона продала тебе заради твого ж блага, тому ти повинен віддячити їй за те, що вона тебе народила і виростила. Якщо колись скучиш за матір'ю, зможеш піти відвідати її." — поплескавши Чжуціна по плечу, заговорила лагідно Чен Сяосяо.

"Дякую, панночко." — схвильовано вигукнув Чжуцін, і його погляд на Чен Сяосяо став ще теплішим.

Поговоривши з Чжуціном, Чен Сяосяо повернулася до дівчинки і промовила:

"Люйчжу, це не через те, що я неоднаково ставлюся до вас, але про той дім тобі краще більше не думати, і тих батька й матір більше не визнавати. Хоча це звучить жорстоко, але твій батько з першого погляду здається підлою людиною, він взагалі не вартий твого доброго ставлення. Я кажу це і сподіваюся, що ти зрозумієш."

Вона головним чином не хотіла, щоб Люйчжу в майбутньому страждала від знущань цієї родини. Зрештою, кровні узи існують, а Люйчжу була доброю дитиною. Варто їй лише виявити слабкість, як неприємності покотяться лавиною.

"Люйчжу розуміє." — опустивши голову, тихо сказала Люйчжу. Згадуючи про свого батька, вона все одно мимоволі здригалася!

Після того, як батько передав договір купівлі-продажу панночці, вона зрозуміла своє становище. Відтепер панночка була її родиною, а та людина, яка її продала, більше не мала до неї жодного відношення.

Побачивши, що вони розуміють її наміри, Чен Сяосяо повела їх на ринок.

Люйчжу та Чжуцін розгублено дивилися на Чен Сяосяо, в їхніх очах промайнуло нерозуміння, куди саме панночка збирається їх вести.

Вони просто мовчки спостерігали за Чен Сяосяо, не дивлячись на дорогу, і слухняно йшли за нею.

Побачивши крамницю готового одягу, Чен Сяосяо зраділа і повела їх обох всередину.

"Панночко, який одяг ви бажаєте?" — власник крамниці, побачивши покупців, з посмішкою підійшов зустрічати їх.

Чен Сяосяо не зважала на його улесливий вигляд, знайшла вільне місце і сіла, після чого неквапливо заговорила:

"Власнику, підберіть для них двох по два комплекти відповідного одягу, а також допоможіть їм умитися та причесатися." — спокійно сидячи осторонь, говорила дуже невимушено Чен Сяосяо.

Власник спочатку трохи вагався, але коли побачив срібло, яким гралася Чен Сяосяо, відразу ж із посмішкою погодився.

Повівши Люйчжу та Чжуціна до внутрішньої кімнати, власник посміхався так, наче розквітла квітка.

Коли з'являється заробіток, як тут не радіти?

Чен Сяосяо пила чай зі столу, чекаючи, коли вийдуть Люйчжу та Чжуцін.

Коли власник дійсно вивів їх обох, Чен Сяосяо мимоволі витріщила очі. Справді, одяг прикрашає людину, а сідло — коня. Без гарного вбрання і не здогадаєшся, а тепер, коли вони вмилися і вдяглися, Чен Сяосяо була справді вражена.

Люйчжу хоч і не була неземною красунею, але виглядала дуже привабливою та охайною дівчиною, а Чжуцін виявився симпатичним хлопцем, на якого було приємно дивитися.

"Чудово, чудово." — дивлячись на двох підлітків, які вийшли, Чен Сяосяо без упину кивала головою.

"Панночко, як вам такий вигляд?" — власник крамниці з посмішкою заговорив, його старе обличчя розпливлося в усмішці, від чого Чен Сяосяо мимоволі здригнулася.

Така улесливість дійсно була занадто сильною.

"Так, я дуже задоволена." — з посмішкою відповіла вона, після чого заплатила гроші і повела їх обох поїсти, перш ніж повертатися назад.

Люйчжу дивилася на свій новий одяг, її очі світилися від радості, вона зовсім забула про біль у тілі, підстрибуючи під час ходьби, наче боячись, що хтось не помітить її нового вбрання.

За все своє життя вона жодного разу не носила такого красивого та яскравого одягу. Коли вона була маленькою, їй доводилося доношувати лише чуже порване лахміття, а тепер вона нарешті мала свій новий одяг, який належав тільки їй.

Від щастя на її очах мало не виступили сльози. Люйчжу покрутилася, зелена сукня замайоріла в повітрі, її обличчя почервоніло від радості, і вона стала схожою на маленьку лісову фею, дивлячись на яку, настрій мимоволі покращувався.

Чжуцін слухняно йшов позаду них обох, не зронивши ні слова, але в його серці також панувала радість. Він ніколи не думав, що зустріне таку добру людину, яка подарує йому все це.

"Панночко, я така щаслива, ви так добре до нас ставитеся." — очі Люйчжу порозовіли, і вона не втрималася від цих слів. Панночка поставилася до неї краще, ніж власна родина, тож як вона могла не радіти?

"Справді, це просто чудово." — він і не знав, що господар, купуючи слуг, може також купувати їм одяг, і ніколи не чув, щоб до підлеглих ставилися так добре. Про таке він навіть не чув і не бачив ніколи.

"Не кажіть так, я теж дитина з бідної родини, просто доклала трохи зусиль, і зараз моє життя стало трохи кращим. Дивлячись на вас, я бачу саму себе в минулому. Зараз у моїх очах ви не слуги, а мої молодші брат і сестра. Якщо ви будете добре працювати, я вас не скривджу. Звичайно, я не люблю, коли мене зраджують, тому не розчаруйте мене!" — Чен Сяосяо заговорила з посмішкою. Обидва підлітки були з бідних сімей, але про певні речі вона все одно мала попередити.

Звичайно, якщо їхня робота її задовольнятиме, вона віддячить їм належним чином!

"Панночко, я ніколи не зраджу панночку!" — зі сльозами на очах вигукнула Люйчжу.

"Панночко, Чжуцін теж, ніколи в житті не зрадить панночку!" — Чжуцін також не втримався від слів.

"Гаразд, ви, мабуть, зголонділи, я зараз поведу вас поїсти!" — хоча зараз вона не могла бути повністю впевненою в їхній відданості, принаймні таке ставлення задовольнило Чен Сяосяо.

Почувши про їжу, у обох підлітків, які вже були настільки голодні, що не відчували жодного почуття голоду, заблищали очі.

Чен Сяосяо більше нічого не казала і повела їх до маленької їдальні попереду. Вона зробила це не тому, що їй було шкода грошей на великий заїжджий двір, а тому, що вона не хотіла привертати зайвої уваги. Зрештою, молода дівчина з двома напівдорослими дітьми відразу після входу привабила б до себе погляди, а якщо хочеш діяти непомітно, краще уникати зайвої уваги!

"Господарю, дайте нам кілька м'ясних пиріжків, чотири види смажених страв і три миски рису!"