Розділ 117 — V006 розділ: Експеримент успішний. Випадково потрапила в лігво розбійників.

Прокинувшись, родина Чен не застала Чен Сяосяо вдома. Вони зрозуміли, що вона вирушила в дорогу!

Якщо чоловіча половина родини Чен поставилася до цього спокійно, то пані Чен виглядала дещо пригніченою. Вона навіть втратила апетит до сніданку, а її душа наче полетіла слідом за донькою.

Бачачи її такий стан, Чен Біюань не знав, що й сказати, тому просто залишився сидіти з нею на подвір'ї, так і не пішовши наглядати за будівництвом.

Подружжя сиділо у дворі, перекидаючись поодинокими фразами, аж раптом невдовзі поспіхом повернувся Лю Даньхан.

Чен Біюань здивовано подивився на нього і запитав: "Даньхане, що сталося?"

"Вчителю, наставниця, там попереду прибув загін людей, схоже, їх привів розпорядник Бай!" — відповів юнак.

"Розпорядник Бай?" — перепитав Чен Біюань.

Він одразу згадав Чжу Веньбо, якого бачив раніше. Вони домовлялися про певні речі, які той мав прислати, тож, можливо, цього разу товар привезли саме вони.

"Ходімо, поглянемо!" — з цими думками Чен Біюань негайно вийшов за ворота подвір'я.

І справді, пройшовши зовсім трохи, він побачив загін людей із кіньми, який прямував до їхнього дому. Судячи з їхніх возів, вони везли чимало речей.

Чен Біюань потай зрадів. Його родина якраз потребувала великої кількості матеріалів, тож ця допомога надійшла надзвичайно вчасно!

Невдовзі підійшов знайомий чоловік — загін очолював саме розпорядник Бай. Проте, коли той помітив поруч іще одне незнайоме обличчя, то на мить закляк, а потім на його обличчі з'явився подив.

Цей юнак був як дві краплі води схожий на молодого господаря маєтку Ціншань. Очевидно, він був сином молодого господаря, і ніхто не очікував, що той відправить власного сина супроводжувати вантаж.

"Патріарх Чен, давно не бачилися!" — привітався розпорядник Бай, молитовно склавши руки.

Чен Біюань відповів тим самим жестом і промовив: "Справді, не бачилися кілька днів. Сподіваюся, у вас усе гаразд, розпоряднику Бай!"

"Дякую за турботу, патріарх Чен!" — усміхнувся розпорядник Бай. Після цього він повернувся вбік і представив супутника: "Патріарх Чен, це наш молодий пан, старший молодий пан Чжу!"

"Мене звуть Чжу Сян'юй, радий знайомству, патріарх Чен!" — з цікавістю окинув його поглядом, злегка усміхнувся і ввічливо склав руки Чжу Сян'юй.

Хоча гість тримався дуже виховано, Чен Біюань усе одно відчув його гордість. Втім, Чен Біюань не зважав на це — усій молоді притаманна гордість, особливо талановитим юнакам, чия пиха часом сягає небес.

Цей юнак перед ним, як майбутній молодий господар маєтку Ціншань, мав повне право на гордість. Чен Біюань також склав руки і ввічливо відповів: "Старший молодий пане Чжу, ви надто ввічливі. Ваш візит до родини Чен — велика честь, вибачте, що не зустрів вас як належить, сподіваюся, ви не тримаєте зла!"

"Ну що ви, все гаразд, все гаразд!" — відказав той.

Після взаємних вітань Чен Біюань запросив їх до невеликого подвір'я. Оскільки їхній новий дім лише будувався, єдиним місцем, де можна було приймати гостей, залишалася ця стара хатина.

Увійшовши на подвір'я та побачивши убогу стару будівлю родини Чен, старший молодий пан Чжу не виказав жодної зневаги. Адже яким би не було минуле цієї родини, принаймні зараз ніхто не мав права ставитися до них зверхньо чи легковажно.

До того ж Чен Біюань мав титул графа, тому Чжу Сян'юй не наважувався виявляти до нього неповагу.

Пані Чен повернулася до хати, тож на подвір'ї залишилося лише кілька чоловіків. На гамір прийшов і управитель Чжу. Побачивши, що завітав сам молодий пан, він був водночас здивований і щасливий.

Особливо коли помітив схвальний погляд молодого пана — від цього управитель Чжу засяяв від радості. Вони, як вірні слуги свого господаря, працювали з повною віддачею саме для того, щоб господар залишився задоволеним.

Невдовзі служниці подали холодний чай. Для людини зі статусом Чжу Сян'юя пити холодний чай улітку було звичною справою, тому сам факт наявності такого напою його не здивував.

Проте, зробивши ковток чаю від родини Чен, він змінився в обличчі від подиву і не втримався від запитання: "Голово Чен, чи додавали ви до цього холодного чаю якісь ароматні трави? Чому він такий приємний і м'який на смак?"

"Ха-ха-ха, — засміявся Чен Біюань, — усе правильно. До цього чаю додано квіткові пелюстки. Це холодний квітковий чай, який вигадала моя старша донька, сподіваюся, він вам до смаку!"

"Холодний квітковий чай... Справді чудовий. У ньому відчувається аромат квітів, який переходить у легкий солодкуватий присмак. Смак досить багатий, але водночас такий приємний, це неймовірно!" — похвалив Чжу Сян'юй, зробивши ще кілька вдумливих ковтків.

Чен Біюань лише посміхався у відповідь. Він уже давно знав, наскільки популярним є їхній холодний чай.

Без жартів, такий витончений аромат цілком підійшов би навіть для імператорського столу як данина, адже якість напою була бездоганною!

Випивши дві чашки холодного чаю, Чжу Сян'юй озирнувся довкола. Тільки зараз він згадав, що не зустрів одну дуже важливу особу, і мимоволі запитав: "Голово Чен, а чому не видно старшої панночки Чен? Чи не тому, що вона не бажає мене бачити і навмисно уникає зустрічі?"

"Молодий пане Чжу, ви жартуєте!" — Чен Біюань поставив чашку і спокійно пояснив: "Вам просто не пощастило з часом. Сяосяо сьогодні вранці вирушила у далеку дорогу і повернеться лише за кілька днів!"

"Що? Старша панночка Чен поїхала?" — Чжу Сян'юй злегка насупився. Це стало для нього повною несподіванкою. Головною метою його візиту до родини Чен було бажання зустрітися зі старшою панночкою Чен, а вона, як на гріх, саме сьогодні поїхала.

"Моя донька захотіла трохи розвіятися і подорожувати, про це знає вся наша родина, тож нам немає жодного сенсу обманювати вас, молодий пане Чжу!" — додав голова роду.

Почувши пояснення Чена Біюаня, Чжу Сян'юй краєм ока поглянув на управителя Чжу, який стояв поруч.

Відчувши на собі погляд молодого пана, управитель Чжу ледь помітно кивнув, підтверджуючи, що Чен Біюань каже правду.

Чжу Сян'юй розплився в усмішці, легким рухом розкрив віяло і, злегка обмахуючись, запитав: "Голово Чен, цього разу ми привезли партію товарів, які потрібні вашій родині, ви можете їх прийняти. Однак..." — тут він зробив паузу, а потім продовжив: "Що стосується речей, які потрібні старшій панночці Чен, я б хотів передати їх їй особисто. Сподіваюся, ви не проти?"

"Ось як... — Чен Біюань кинув на нього швидкий погляд, — молодий пане Чжу, наш дім старий і убогий. Якщо ви залишитеся тут, це буде виявом неповаги з нашого боку. Можливо, ви плануєте повернутися за кілька днів?"

"Голово Чен, ви знову жартуєте. Ця частина гірського хребта Ваньань має чудові краєвиди, тому я планую погуляти тут кілька днів і дочекатися повернення старшої панночки Чен. Звичайно, вам не потрібно спеціально облаштовувати для мене житло, достатньо лише тричі на день виділити мені миску їжі!" — відповів юнак.

Його намір залишитися став для Чена Біюаня ще однією несподіванкою. Втім, відмовляти він не збирався — які б цілі не переслідував гість, господар його не боявся.

Він з посмішкою відказав: "Молодий пане Чжу, якщо ви не гидуєте нашою простою їжею, то ми, звичайно, тільки раді вас вітати!"

"Ха-ха-ха!" — Чжу Сян'юй радісно сплеснув руками. — "Голово Чен, ви чудова людина! Тоді я залишаюся. Розпорядник Бай та інші розвантажать товар і відразу вирушать назад, щоб не створювати вам зайвого клопоту, ха-ха-ха!"

"Молодий пане Чжу, ви любите жартувати. На миску рису для гостей у родини Чен гроші завжди знайдуться!" — підсумував господар.