Розділ 118 — V006 розділ: Експеримент успішний. Випадково потрапила в лігво розбійників.

Чжу Сян'юй залишився, а розпорядник Бай повів людей назад до містечка Далін.

У супроводі Чен Біюаня Чжу Сян'юй оглянув нову садибу, яку будувала родина Чен. Навіть цей старший молодий пан Чжу, чий погляд зазвичай був вищим за небо, без упину висловлював похвалу, без кінця зітхаючи від того, яким прекрасним і чудовим був цей маєток родини Чен.

Коли він побачив духовне джерело родини Чен, то крім подиву, на самому дні його очей промайнув блиск, який ніхто не зміг би помітити. Далі він оглянув пасовище родини Чен та величезне духовне поле вдалині. Старший молодий пан не знаходив слів від захоплення — це було просто неймовірно!

Після обіду старший молодий пан знайшов привід, заявивши, що хоче прогулятися вглиб гірського хребта Ваньань.

Оскільки весь повіт Цін'ань тепер належав родині Чен, старший молодий пан Чжу не міг не звернутися до нього з цим проханням. Чен Біюань не став перешкоджати і дозволив йому піти подивитися, додавши, що за будь-якої потреби той може наказати слугам допомогти!

Після його відходу Чен Біюань так і не мав спокою: біля дому родини Чен з'являлося все більше й більше людей, які просили про зустріч із головою роду Чен, графом Чжун'юань!

Усі ці люди були великими й малими урядовцями та багатими купцями з усього повіту Цін'ань. Відтоді як було оголошено імператорський указ, вони зрозуміли, що господар змінився. Повіт Цін'ань більше не належав імператорській родині, тепер його господарем був граф Чжун'юань!

Оскільки господар змінився, вони, природно, мали прийти і вклонитися справжньому володарю, адже граф Чжун'юань мав право розпоряджатися кожним із них!

Через наплив цих людей Чен Біюань зовсім вибився з сил. На щастя, у домі родини Чен перебував управитель Чжу, який без вагань взяв на себе обов'язки дворецького родини Чен і допоміг владнати ці справи.

Оскільки Чен Біюань як новий господар щойно обійняв посаду, він не мав у своєму розпорядженні власних людей, тому всіх цих великих і малих чиновників повіту Цін'ань залишили на своїх місцях без змін. Звичайно, податки та данину, які вони раніше сплачували імператорській родині, відсьогодні вони мали віддавати родині Чен.

Цього разу вони прийшли саме з цими податками та даниною, значно поповнивши скарбницю родини Чен, що змусило пані Чен, яка досі була в поганому настрої, посміхнутися. Тепер вона щодня була зайнята, допомагаючи підраховувати ці багатства.

***

Чен Сяосяо не знала про ситуацію вдома, та навіть якби й знала, не звернула б на це уваги. Раз уже вийшла з дому, то, безумовно, спершу потрібно владнати власні справи.

Слід сказати, що після купівлі цих двох людей Чен Сяосяо більше не планувала нікого купувати. Головним чином через те, що її експеримент іще не розпочався і вона не знала, як усе минеться, тому купувати забагато людей було б не на добро.

Пробувши в містечку першу половину дня і купивши деякі речі повсякденного вжитку, Чен Сяосяо разом із Чжуціном та Люйчжу залишила це містечко.

Вони не привернули нічиєї уваги в містечку. Пройшовши цілу годину гірською дорогою, обоє підлітків так спітніли й захекалися, що ледве дихали. Для тих, хто ніколи не вирушав у далеку дорогу, це було справді виснажливо.

Побачивши це, Чен Сяосяо зрозуміла, що вони дійшли до своєї межі, тому повела їх крізь ліс до однієї ущелини попереду.

"Панночко, куди ми йдемо?" — запитала Люйчжу, витираючи піт і важко дихаючи.

Хоча Чжуцін нічого не запитував, на його маленькому обличчі також відбилося нерозуміння, а в очах з'явилася певна настороженість.

Про таких десятирічних дітей кажуть: дитина бідняка рано стає господарем у домі. Чжуцін очевидно володів зрілістю, яка не відповідала його віку. Він бачив, що господиня веде їх у глухий ліс, що явно було не зовсім нормально. У його серці з'явилися сумніви, і в очах мимоволі з'явилася настороженість.

Чен Сяосяо, яка потай спостерігала за ними, задоволено кивнула головою. Ці двоє дітей, хоч і не були найкращими, мали добру людську природу і зовсім не були дурними.

Зупинившись біля схилу, де ліс був густим і навіть із гірської дороги ніхто б не помітив, що тут є люди, Чен Сяосяо дістала з простору три фляги з водою, дала їм по одній і сказала: "Цю воду я приготувала сама, спершу відпочиньте, а за хвилину вирушимо далі!"

Обоє взяли фляги, перезирнулися і, побачивши, що господиня вже відкрутила кришку і п'є воду, не змогли втриматися, адже в їхніх горлах уже палило від спраги. Вони відкрутили кришки і почали жадібно пити.

Усі троє випили більше ніж по половині фляги. Коли кришталево чиста духовна вода потрапила всередину, вони відчули неймовірне полегшення.

Чен Сяосяо подивилася на них і звернулася до кмітливого Чжуціна: "Ти випадково не боявся, що я підсипала у воду отруту?"

"Я..." — коли господиня розкусила його таємні думки, обличчя Чжуціна вмить почервоніло, але він зціпив зуби і промовив: "Життя Чжуціна належить панночці. Якщо панночка накаже Чжуціну жити, Чжуцін не посміє померти, а якщо панночка накаже Чжуціну померти, Чжуцін не посміє залишатися живим."

Ці слова змусили Чен Сяосяо злегка підняти брови, і її погляд мимоволі перевівся на Люйчжу. Очевидно, маленька Люйчжу була налякана.

Її обличчя дещо зблідло, і, зустрівши погляд господині, вона тремтячим голосом промовила: "Панночко, Люйчжу так само, як і Чжуцін, слухатиметься панночку і ніколи не зрадить панночку!"

"Гаразд, заспокойтеся, мені зовсім нецікаво забирати ваші життя. Я сподіваюся, що в майбутньому ви будете поруч зі мною і працюватимете на мене, навіщо мені забирати ваші життя без причини!"

Почувши це, Чжуцін та Люйчжу нарешті розслабилися. Щойно вони справді подумали, що ця панночка збирається їх убити, і не очікували, що це виявиться лише переляком.

Дивлячись на їхній наляканий вигляд, Чен Сяосяо потай усміхнулася. Схоже, ці двоє малюків дуже цінували свої життя.

"Зараз я поведу вас в одне місце. Це місце належить тільки мені, і про нього знаю лише я. Оскільки я купила вас, то, природно, вважаю своїми людьми. Ви повинні запам'ятати: усе, що ви побачите, не можна розповідати нікому, включно з вашими рідними. Навіть коли ви виростете і матимете дружин чи чоловіків та дітей, ви не зможете їм розповісти, розумієте?"

Дивлячись на серйозне обличчя Чен Сяосяо, обоє підлітків із флягами в руках одностайно кивнули головами.

"Добре, якщо ви пообіцяли, то обов'язково маєте виконати. Якщо хтось із вас розкриє мою таємницю, я вб'ю вас, розумієте?"

"Так, панночко, Чжуцін розуміє!"

"Панночко, Люйчжу теж розуміє!"

Обоє по черзі відповіли, Чен Сяосяо кивнула і знову запитала: "А якщо хтось інший захоче вас убити?"

"Помру, але не скажу!"

"Правильно, навіть якщо мене вб'ють, я нічого не скажу!"

Хоча двоє малюків іще не знали, про яке саме місце говорить їхня панночка, вони відчували, наскільки важливим воно для неї є, тому вирішили на смерть берегти таємницю.

Незалежно від того, чи зможуть вони це виконати, їхній вираз обличчя та ставлення зрештою задовольнили Чен Сяосяо.

"Добре, заплющте очі і в жодному разі не розплющуйте їх. Я зараз негайно перенесу вас в одне місце, розумієте?"

"Так, панночко!"

Обоє слухняно заплющили очі. Здається, боячись випадково їх розплющити, вони зажмурилися з усіх сил, що виглядало дуже мило й кумедно.