Розділ 12 — Це м'ясо духовного птаха?

"Що трапилося?" - старий Нін на мить розгубився. Він аж ніяк не сподівався на таке запитання, тому не одразу знайшов, що відповісти, і з подивом перепитав: “Старий Ліне, щось не так?”

“Усе так, ба більше — це чудова новина! Ану ж бо…” — старий Лін легенько похитав головою і, зустрівши спантеличені погляди присутніх, указав на велике блюдо з кролятиною на столі:

“Спершу скуштуйте це м'ясо!”

Гості перезирнулися й гуртом подивилися на величезну тарілку з кроликом. Потім, не зронивши ні слова, кожен узяв палички, зачерпнув по шматочку й поклав до рота.

Цю дивну картину помітили всі, хто обідав у залі. Розмови за іншими столами вмить ущухли, і люди заціпеніло спостерігали за тим, як кілька поважних старців жують їжу з таким виглядом, наче пізнали найвищу насолоду.

Управитель, який стояв за дверима зали, почувався зовсім інакше, ніж решта гостей. Його обличчя перекосило від напруги та тривоги, і він раз у раз витирав рукавом холодний піт, що виступав на лобі.

Хай йому гріць! Це ж усе близькі друзі та вельмишановні гості його господаря. Якби він тільки знав, то ні за що б не дозволив кухарям готувати страву з птиці та кроликів невідомого походження. Якщо зараз щось піде не так, він просто не зможе спокутувати цю провину.

Під пильними поглядами присутніх обличчя кількох старців виказали глибоке здивування. Один із них, старий у сірому халаті, теж не втримався від вигуку:

“Як таке можливо? На смак це точнісінько як м'ясо духовної тварини! Старий Ніне, звідки в твоєму домі такі дивовижні речі?”

М'ясо духовної тварини?!

Щойно пролунали ці слова, як усі присутні в залі змінилися в обличчі. На кожному з них застиг вираз цілковитого ніяковіння. Що таке духовні тварини? Це ж скарб, який у таких глухих місцях просто не може з'явитися за жодних обставин!

Усім було чудово відомо, що духовні тварини — це неймовірна рідкість, яку можна зустріти лише завдяки щасливому випадку. Окрім великих аристократів, які іноді мають змогу їх купити, місця, де вони водяться, звичайним людям недоступні.

Кожен із гостей думав про своє, проте в очах усіх без винятку читалося неймовірний подив. А от управитель, який ще мить тому потай каявся, тепер узагалі стояв як укопаний із роззявленим ротом, думаючи, що в нього просто почалися галюцинації.

За лічені секунди гамірне застілля перетворилося на цілковиту тишу. Десятки поглядів схрестилися на старому Ніні, очікуючи на його пояснення.

Старий Нін злегка насупив брови й повернувся до дверей, де стояв слуга:

“Старий Сюй, ану підійди ближче. Поясни, що це означає? Звідки в нашому маєтку взялася ця живність?”

Усі в родині Нін чудово знали, що таку птицю вони точно не вирощували у власному господарстві. Отже, залишався єдиний варіант — її купили десь на стороні.

Під пильними поглядами гостей управитель пройшов наперед, шанобливо вклонився старцям і лише після цього звернувся до старого Ніна:

“Господарю, цих курей та кроликів сьогодні вранці наказав доставити сюди головний управитель Гао. Ваш старий слуга справді не знає всіх подробиць!”

“Гао Ян?” — старий господар маєтку аж застиг на місці.

“Старий Ніне, то клич сюди свого Гао Яна, нехай розтлумачить нам, що до чого!” — з усмішкою промовив старий Лін.

Решта гостей схвально закивали головами. Кожному кортіло дізнатися, звідки ж узялися ці духовні птахи та тварини.

Проте старий Нін лише скрушно усміхнувся:

“Шановні браття, Гао Яна зараз немає в маєтку. Сьогодні вранці я особисто відправив його в повіт Ансян, щоб владнати одну важливу справу.”

“Ось воно як…”

Ця новина застала всіх зненацька. Кожен відчув легке розчарування, але нічого не вдієш.

“Брате Ніне, а коли приблизно повернеться Гао Ян?” — знову запитав старець у сірому халаті.

“Щонайменше за пів місяця,” — із гіркою усмішкою відповів старий Нін.

Обличчя гостей сповнилися ще більшого смутку.

Проте управитель, який усе ще стояв перед ними, раптом знову заговорив:

“Господарю, тих курей та кроликів до маєтку Нін принесли мати з донькою. Якщо бажаєте, ваш старий слуга негайно розпорядиться, щоб цих жінок розшукали?”

Ці слова вмить повернули старцям добрий настрій, а їхні очі знову загорілися надією. Якщо знайти тих матір та доньку, то таємницю походження духовних тварин буде розкрито!

Старий Нін помітив, як пожвавилися його гості, тому злегка кивнув і віддав наказ:

“Добре, іди й усе влаштуй. Але пам'ятай: якщо знайдеш цих жінок, поводься з ними надзвичайно ввічливо і шанобливо запроси їх до нашого маєтку!”

“Слухаюся, господарю!”

***

Поки в маєтку Нін поспіхом збирали людей на пошуки пані Чен та її доньки, сама Чен Сяосяо, перебуваючи вдома, навіть не здогадувалася, що вже привернула до себе таку пильну увагу.

У просторі дівчина щойно зібрала чималий урожай капусти. Тепер, коли її простір досяг третього рівня, дивлячись на забиті вщент склади з редькою, капустою та часником, вона відчувала легкий головний біль. Хоча овочі в коморі не псувалися, але й засівати ними нові грядки вже не було сенсу — треба було переходити на інші культури.

Клацнувши по дисплею, Чен Сяосяо зупинила погляд на трьох видах зернових: ячмені, рисі та кукурудзі. Зараз родина Чен жила досить бідно, і щодня їхній раціон складався хіба що з рідкої каші та кукурудзяного коржа. Сама ж дівчина, яка виросла на білому рисі, найбільше схилялася саме до цієї культури.

Трохи подумавши, Чен Сяосяо вибрала рис і засіяла ним усі десять початкових ділянок, а також п'ять нових, які отримала за підвищення рівня. Вона була певна, що вже завтра зможе зібрати перший урожай.

Уявивши, як завтра вони їстимуть запашний, свіжий білий рис, Чен Сяосяо щасливо усміхнулася.

Вона вийшла з хатинки й присіла на березі ставка. Риба в ньому теж уже майже виросла, тож увечері можна буде поласувати смачною рибною юшкою. Від цих думок усмішка дівчини стала ще яскравішою.

Проте згодом радість на її обличчі згасла. Що ж робити з батьковою травмою?

Сидячи біля води, вона глибоко замислилася.

“Хоч би що там було, спершу треба якнайшвидше підвищувати рівень простору. Це не лише додасть нових грядок, а й, можливо, принесе якісь інші приємні несподіванки!”

Прийнявши рішення, Чен Сяосяо вийшла з простору. Надворі вже починало смеркати, тож треба було йти на кухню — допомагати мамі готувати вечерю.

***

Того вечора вся родина смакувала наваристою рибною юшкою та хрусткою смаженою рибою. Малеча була на сьомому небі від щастя, і ніхто з дітей навіть не додумався запитати, звідки взагалі взялася ця риба.

Тим часом у кімнаті Чен Біюань, сьорбнувши юшки, спочатку здивовано округлив очі, а потім його обличчя знову стало поважним. Він пильно подивився на свою дружину й запитав:

“Люба, ти вже куштувала цю юшку?”

“Куштувала. Чоловіче, ти хочеш сказати, що в цій юшці теж є духовна енергія, так?” — тихо зітхнула пані Чен.

Чен Біюань нічого не відповів, лише мовчки продовжив їсти зі своєї піали.

Пані Чен ледь чутно пробурмотіла собі під ніс:

“Навіть не знаю, благословення це для нашого дому чи прокляття…”

“Це благословення!” — у голосі Чен Біюаня почулася непохитна рішучість. — “Навіть якщо це принесе біду, я зроблю все, щоб обернути її на добро. Саме Небо допомогає підняти наш рід із колін, тож хто посміє знову нас гнобити!”

“Чоловіче…” — пані Чен із тривогою поглянула на чоловіка.

“Юйцінь, тобі не варто так хвилюватися. Будь спокійна, наша Сяо'єр тепер зовсім інша, і це аж ніяк не погано,” — заспокоїв її Чен Біюань, а потім додав:

“Зараз ти повинна суворо наглядати за Чжен'юанем та Чженбінем. Не можна запускати ні навчання, ні бойові мистецтва!”

“Слухаюся, чоловіче,” — ніжно відповіла пані Чен.

“Найближчі кілька днів на базар із курями та кроликами більше не ходіть. Поки що їжі та одягу нам вистачає,” — Чен Біюань щиро не хотів, щоб дружина з донькою знову обтяжували себе торговлей.

Пані Чен кивнула: “Сяо'єр якраз казала мені, що посіяла в просторі рис і завтра вже має зібрати врожай. Оскільки в домі буде і зерно, і овочі, то потреби йти на базар справді немає. Проте…”

Вона з болем подивилася на чоловіка і продовжила:

“Чоловіче, для твого лікування потрібно викупити ще кілька порцій цілющих трав.”

“Не поспішай із цим. Мені здається, що ті трави, які приносить Сяо'єр, допомагають набагато краще!”