Розділ 120 — V006 розділ: Експеримент успішний. Випадково потрапила в лігво розбійників.

Пробувши в просторі один день, Чен Сяосяо переконалася, що підлітки можуть самі про себе подбати і її допомога більше не потрібна. Наказавши їм наполегливо тренуватися, вона вийшла з простору.

Тільки опинившись ззовні, Чен Сяосяо помітила, що перебуває не там, де раніше. Маленька Юйтен перемістила простір у невідомому напрямку, хоча навколо все одно височіли безкраї гірські хребти.

Вона не збиралася відразу повертатися додому, тому, не зважаючи на те, де саме опинилася, просто обрала один напрямок і пішла вперед, вирішивши розпитати дорогу, коли зустріне людей.

Застосовуючи техніку пересування, якій її навчила маленька Юйтен, Чен Сяосяо, попри свій невисокий рівень культивації, мчала крізь ліс як блискавка. За швидкістю вона зараз нічим не поступалася майстрам рівня Бойового Духу чи Бойового Короля.

Перед нею постали величні гори, порослі густими деревами. Схили були крутими, але вздовж них вилася вузька стежка, яка, наче загорнутий дракон, піднімалася до головної вершини. Перед цією гірською дорогою розгорталася ущелина, яка слугувала єдиним входом до цих великих гір.

Подивившись вдалину, Чен Сяосяо відчула, що це місце має якийсь дивний вигляд. Проте, прислухавшись, вона вловила згори відлуння людських голосів — схоже, там хтось жив!

Оскільки там були люди, варто було піднятися і розпитати, що це за місцина.

Вона стрімко рушила вгору, і за час, поки згорає одна паличка пахощів (30 хв) , Чен Сяосяо нарешті дісталася головної вершини. І справді, перед її очима постав великий монастир.

Було дещо неймовірно бачити монастир у такій глушині. Назви на ньому не було видно, а великі облуплені двері були міцно зачинені.

Зсередини ледь чутно доносилися тихі розмови, і, що найдивніше, серед них були жіночі голоси.

Гори, стародавній монастир, жінки — лише цих трьох обставин було достатньо, щоб зрозуміти: тут коїться щось нечисте.

Але раз уже прийшла, Чен Сяосяо не збиралася відразу йти геть, їй хотілося зазирнути всередину і з'ясувати, в чому справа.

Вона легко вискочила на мур і зазирнула вглиб. На подвір'ї нікого не було, навколо головної зали панувала тиша, а позаду виднівся ряд келій, які мали б належати ченцям.

Трохи подумавши, Чен Сяосяо безшумно зіскочила додолу. Вона щойно минула головну залу і збиралася пройти до заднього двору, як раптом збоку пролунав гучний вигук: "Хто тут? Ти хто така!"

Вона зупинилася і повернулася до того, хто кричав. На неї люто дивився високий чоловік із пошматованим шрамом обличчям.

Не давши їй вставити й слова, він гримнув: "Дівчисько, ти як посміла вийти сюди, жити набридло?"

"Е-е..." — Чен Сяосяо розгубилася. Що взагалі відбувається?

Чоловік не звернув уваги на її здивування і продовжував грубо кричати: "А ну марш назад, інакше тебе затягнуть на кухню, заб'ють і зроблять м'ясну начинку для пиріжків!"

Начинка? Пиріжки?

Що це за жахливе місце?

Чен Сяосяо швидко збагнула, що потрапила в погане товариство. Невже вона випадково забрела в лігво розбійників?

"Повертайся негайно, бо я сам відтягну тебе на кухню!"

Хоча чоловік говорив грубо й люто, Чен Сяосяо чомусь відчула в його словах приховану турботу. Цей чоловік...

"Чі Датоу (Великоголовий) , ти чого тут розкричався!"

Пролунав мерзенний голос, і слідом за ним з'явився худий, наче мавпа, чоловік. Найбільше в його зовнішності виділялися вуса щіточкою, які відразу кидалися в очі.

Побачивши Чен Сяосяо, вусань витріщив свої круглі баньки і здивовано вигукнув: "Це дівчисько звідки тут узялося?"

"Хм? Хіба вона не з тих, що сидять у задній келії?" — здивовано запитав Чі Датоу. Його погляд на Чен Сяосяо став дещо дивним.

Вусань похитав головою: "Ні, тих дівчат у келіях ми давно знаємо в обличчя. До того ж серед них немає такого першокласного товару!"

"Тоді вона..."

Вусань проігнорував Чі Датоу, примружив очі й підійшов ближче до Чен Сяосяо: "Дівчисько, навіть не думай казати своєму дідусеві Шуйґую (Водяному Духу) , що ти потрапила сюди випадково. У це місце навіть чорти не заглядають, тому краще не бреши, інакше тобі не поздоровиться!"

"Шуйґуй?" — почувши таке ім'я, Чен Сяосяо ледь стримала подив, хоча воно цілком пасувало до його зовнішності. Вона подивилася прямо на нього і запитала: "Звідки я прийшла — не має значення. Головне — що це за місце?"

"Ти справді не знаєш?"

Дивлячись на Чен Сяосяо, яка не виявляла жодного страху, Шуйґу кілька разів кліпнув очима, наче сумніваючись, чи каже вона правду.

Чі Датоу подивився на Чен Сяосяо, в глибині його очей промайнув жаль, і він промовив: "Дівчино, раз уже зайшла сюди, навіть не думай про втечу, залишайся тут. Шуйґуй, я відведу її до келії та зачиню!"

"Не поспішай, не поспішай..."

Шуйґуй не хотів, щоб Чен Сяосяо так швидко забирали. На його сухому обличчі з'явилася мерзенна посмішка, і він процідив: "Хе-хе, це дівчисько таке ніжне, і я бачу, що вона ще незаймана. Краще я відведу її до великого майстра!"

"Але ж..." — Чі Датоу на мить завагався, а потім додав: "Великий майстер зараз відпочиває? Не пізно буде відвести її, коли він прокинеться!"

"Хе-хе, Чі Датоу, ну ти й бовдур, нічого не петраєш! Саме під час відпочинку великого майстра її і треба вести..."

Шуйґуй обійшов навколо Чен Сяосяо, випрямив свою згорблену спину і голосно крикнув: "Дівчисько, йди за дідусем Шуйґуєм і навіть не думай тікати, бо ноги переламаю!"

"Добре, я не тікатиму. Я піду з тобою, подивлюся на твого великого майстра!" — погодилася Чен Сяосяо, кивнувши головою.

Якби вона досі не зрозуміла, що це за прокляте місце, то вважайте, що прожила життя даремно.

Якби сюди забрела якась інша людина, вона б, можливо, і не розгадала намірів Шуйґуя, але Чен Сяосяо, яка виросла у двадцять першому столітті й пройшла через «отруєння» різноманітними банальними серіалами, хіба могла не зрозуміти? Це місце без всяких сумнівів було лігвом розбійників, яке прикривалося вивіскою монастиря!

"Ти..." — почувши, що Чен Сяосяо сама зголосилася йти, Чі Датоу мимоволі витріщив очі, наче намагаючись сказати: «Ну чому ти така дурна!».

Але Шуйґуй лише махнув на нього рукою:

"Іди собі, іди, це не твоя справа! Повертайся до інших хлопців і пильнуй, щоб не накликати якихось бід, у майстра останнім часом кепський настрій!" — Сказавши це, він знову вишкірив свої жовті зуби до Чен Сяосяо і посміхнувся: "Дівчисько, йди за дідусем Шуйґуєм!"

"Ти йди попереду!"

"Хе-хе, яка слухняна дитина!" — вдоволено кивнув Шуйґуй і повернувся, щоб рушити вперед.

Чен Сяосяо дрібними кроками пішла слідом, а в її вухах пролунав голос Юйтен: "Маленька господине, вони тримають під замком чотирьох жінок, яких уже закатували до напівсмерті. Окрім них, у келіях на задньому дворі перебуває понад тридцять чоловіків різного віку. Судячи з їхнього лютого вигляду, вони вбили чимало людей."

"А що за майстер, про якого вони говорили?"

"Цей майстер — старший чернець. Він перебуває в найпершому маленькому дворику, там його келія, і зараз він спить, обіймаючи жінку!"

"Так я і думала!"

Хоча в неї й раніше були підозри, слова Юйтен остаточно все підтвердили. Раз уже вона натрапила на це місце, потрібно вирвати це прокляте кубло з корінням, щоб більше не гинули невинні люди.

"Ой, Чі Датоу, а ти чого це йдеш слідом?" — Шуйґуй помітив, що Чі Датоу не тільки не пішов, а навпаки, рушив за ними. Він зупинився і підозріло вставився на нього.

Чі Датоу улесливо посміхнувся: "Шуйґую, як не крути, а це дівчисько першим зустрів саме я, правильно? Якби я її не помітив, вона, можливо, вже давно б накивала п'ятами, хіба ні?"

"Хм, просто хочеш отримати винагороду! Що ж, ти правий, але дивись, не перегинай палицю!" — Шуйґуй зрозумів, що прогнати Чі Датоу не вдасться, тому лише попередив його, щоб той згодом не загарбав усе срібло сам.

Чі Датоу з посмішкою кивнув, погоджуючись на його умови.