Розділ 122 — V006 розділ: Експеримент успішний. Випадково потрапила в лігво розбійників.

Шуйґуй, бачачи ці трюки, що нагадували магію, був остаточно заляканий. Коли Чен Сяосяо повернулася до нього, він затремтів усім тілом, миттєво впав на коліна і закричав: "Панночко, я визнаю свою провину! Будь ласка, не бийте мене, не бийте! Я розкажу все, що запитаєте..."

"Майстре! Майстре!"

"Що там сталося з майстром?"

"Майстре, невже хтось шукає смерті?"

"Мені здалося, я чув голос Шуйґуя. Чи не побилися вони з майстром?"

"Хіба Шуйґуй наважився б підняти руку на майстра?"

Галасливі вигуки та звуки квапливих кроків раптово перервали благання Шуйґуя про милосердя!

Шуйґуй зрозумів, що це прибігли люди з дальніх келій. У його душі спалахнула іскорка надії, але коли він глянув на абсолютно спокійне обличчя Чен Сяосяо, його серце знову стиснулося і завмерло від страху.

Кілька десятків здорованів увірвалися до двору і від побаченого вмить застигли на місці.

Майстер весь у крові лежав на землі, їхній радник Шуйґуй зв'язаний стояв на колінах, жінка майстра теж була скручена мотузками, а єдиною, хто привертав до себе всю увагу, була. юна дівчина, холодна як крига.

"Ти хто така?"

"Як ти... як ти посміла поранити нашого майстра?"

"Хто ти?"

"Дівчино, а ти смілива, раз наважилася вдертися до нашого стародавнього монастиря!"

"Дівчино, як ти сюди пробралася?"

Поки ці бандити вигукували свої запитання, вони почали розділятися на два загони, повільно оточуючи Чен Сяосяо з обох боків!

Холодно спостерігаючи за їхніми діями, Чен Сяосяо поводилася так, наче її це зовсім не обходило, і спокійно запитала: "То ви і є спільники цього ченця-гульвіси?"

"Дівчино, ти знаєш нашого майстра?"

"Дівчино, у вас із нашим майстром якесь непорозуміння?"

"Хе-хе, дівчино, краще викладай усе як є, інакше ти звідси живою не вийдеш!"

Почувши їхні слова, Чен Сяосяо не розлютилася, а навпаки, засміялася. Вона вказала на напівживе тіло на землі й промовила: "Ви ж знаєте, наскільки він сильний. Невже ви думаєте, що ви сильніші за цього ченця?"

"Брати, вперед! Розрубаємо це дівчисько на шматки!"

З диким криком бандити, які вже наполовину оточили Чен Сяосяо, раптово підстрибнули і з усім шаленством кинулися на неї!

"Шукаєте смерті!"

Чен Сяосяо холодно вигукнула, і один помах мухобійки в її руці миттєво відкинув кількох чоловіків у повітря, вщент зруйнувавши їхню спробу оточення!

Її погляд спалахнув, і мухобійка в руках Чен Сяосяо не зупинялася ні на мить. Використовуючи стрімкі та кругові рухи, вона невпинно завдавала ударів!

Бах! Бах! Бах!

Мати справу з цими розбійниками, які знали лише кілька простих прийомів, було занадто легко — це нагадувало звичайне забивання курей.

Ого!

Решта розбійників були повністю деморалізовані. Вони відчули, що постать перед ними — це якась непереможна, надприродна істота. З дикими криками вони кинулися тікати в різні боки.

Проте Чен Сяосяо ні за що б не дозволила їм утекти. Від моменту її першого удару доля кожного з них тут уже була визначена.

Звісно, якби ці люди об'єдналися і разом напали на неї, це могло б створити певні труднощі. Але оскільки вони вирішили тікати, Чен Сяосяо було ще простіше з ними розправитися!

Одна за одною лози вилітали вперед, зв'язуючи втікачів і примушуючи їх мимоволі повертатися назад у двір.

"Чудовисько! Ти точно чудовисько! Ти відьма..." — зіткнувшись із такими неймовірними методами, один із розбійників істерично закричав.

Не тільки він, усі інші також були паралізовані жахом. У їхніх очах ця юна дівчина в одну мить перетворилася на кровожерливе чудовисько.

На вустах Чен Сяосяо з'явилася холодна посмішка: "Якщо я чудовисько, то хто тоді ви — розбійники, які вирізають людські серця і їдять людське м'ясо? Невже ви кращі за демонів та чудовиськ?"

У цей момент чернець, який лежав на землі, остаточно впав у розпач. Він і подумати не міг, що понад тридцять його підлеглих не зможуть нічого вдіяти з цією дівчиною. Тепер його нікому було рятувати — це була вірна смерть!

"Юйтен, як там Чі Датоу?"

Тільки тепер Чен Сяосяо знайшла вільну хвилинку, щоб запитати про розбійника, який щойно, ризикуючи життям, намагався її врятувати!

"Маленька господине, все гаразд. Після мого лікування його життю ніщо не загрожує, але йому ще треба підлікувати рани!"

"Він може зараз вийти сюди?"

"Може!"

"Нехай Чжуцін допоможе йому вийти!"

"Добре!"

Після цього короткого обміну думками, на очах у здивованого натовпу, в повітрі раптово виникли дві постаті — це був Чжуцін, який обережно підтримував Чі Датоу.

"Панночко!" — шанобливо привітався Чжуцін.

Чі Датоу повільно опустився на коліна перед Чен Сяосяо і промовив: "Чі Датоу дякує панночці за порятунок життя!"

"Піднімися!" — наказала Чен Сяосяо, дивлячись на його бліде обличчя.

"Слухаюся!"

Спираючись на плече Чжуціна, Чі Датоу повільно звівся на ноги. Коли він оглянув усе, що відбувалося навколо, в його очах промайнув подив, який швидко змінився полегшенням. Нарешті його погляд зупинився на ченці-гульвісі, і обличчя чоловіка спотворилося від люті й ненависті:

"Панночко, чи дозволите ви вашому підлеглому самому розправитися з цим ченцем?"

"О, то у вас із ним особисті рахунки?" — запитала Чен Сяосяо, хоча за виразом його обличчя все вже було зрозуміло без слів.

"Так, між нами стоїть кровна помста за мою родину!" — Чі Датоу ствердно кивнув, і в його очах заблищали сльози. Здушеним від болю голосом він продовжив: "Він вирізав усю мою родину!"

"Хуахешане, ти ще пам'ятаєш, як десять років тому в селі Ванцзя ти вирізав під корінь родину з семи людей?"

Чі Датоу люто закричав: "Того дня ти прийшов до нашого села проситися на ночівлю. Моя родина, зважаючи на те, що ти чернець, прийняла тебе якнайкраще, а ти, клята тварюко..."

"Уночі ти не лише зарізав мого батька, але й зґвалтував мою матір та поглумився до смерті над моєю тринадцятирічною сестрою, ти, проклятий демоне!"

"Якби я тоді не знепритомнів від твого удару ножем, який залишив цей шрам на моєму обличчі, мене б сьогодні тут не було. Я закарбував у пам'яті твоє мерзенне обличчя, я розшукував тебе всюди і три роки тому нарешті знайшов та приєднався до твоєї банди!"

"Я так ненавиджу тебе!" — заливаючись слізьми, Чі Датоу закричав до неба. — "Я мріяв убити тебе щодня і щоночі, але ти був занадто сильним, я не мав проти тебе жодного шансу і загинув би в першу ж секунду. Тому я чекав... Я чекав, коли доля подарує мені цей єдиний шанс!"

"Ха-ха-ха-ха!"

Він плакав і водночас дико сміявся: "Небеса мають очі! Небеса нарешті побачили це, ха-ха-ха!"

"І на тебе знайшлася кара, і ти дочекався цього дня, ха-ха-ха!"

Слухаючи його божевільний сміх, усі присутні бандити застигли як укопані. Вони ніколи й подумати не могли, що цей щирий до своїх і надзвичайно жорстокий до «здобичі» побратим насправді перебував серед них лише заради помсти!

Напівживий чернець тепер теж зрозумів, чому його підлеглий так несподівано напав на нього зі спини. Усе стало на свої місця, тож не дивно, що той діяв так відчайдушно.

Якби не той перший удар кинджалом від Чі Датоу, то з його рівнем культивації та бойовими навичками в нього принаймні залишався б шанс дати відсіч або втекти.

"Ти... але чому... чому ти допоміг їй!" — з останніх сил прохрипів чернець питання, яке найбільше його мучило.

Якщо Чі Датоу так жадав помсти, чому він ризикнув усім ради цієї дівчини, не маючи жодних гарантій на успіх? З його вміннями вбити ченця самотужки було просто неможливо!

Але він усе одно втрутився, і цього чернець не міг збагнути.