Розділ 123 — V006 розділ: Експеримент успішний. Випадково потрапила в лігво розбійників.

Чен Сяосяо теж зацікавив цей момент, їй було цікаво, чому Чі Датоу так самовіддано пішов на цей крок, адже він міг просто загинути від рук ватажка.

"Усе дуже просто. Ти сам сказав, що ця панночка не з простих і за нею точно стоять серйозні сили. Якби я допоміг їй утекти, то подумай сам — хіба твої дні не були б полічені? Тебе б усе одно знайшли і знищили, хе-хе..."

"Саме тому, навіть якби я загинув, моєю головною метою було врятувати панночку. Якщо ціною моєї смерті стала б твоя загибель, то яке це має значення? Головне, щоб ти здох!"

"Ти..."

Чернець занімів, як і решта бандитів. Чен Сяосяо була вражена його далекоглядністю та гострим розумом і подумки віддала йому належне. Справді, якби вона втекла, то обов'язково привела б людей, щоб зрівняти це лігво із землею!

Просто Чі Датоу не міг передбачити, що вона й сама здатна самотужки розправитися з усією цією бандою.

Його непохитна відданість справі помсти за родину зворушила Чен Сяосяо. Вона не сумнівалася, що на совісті цього ченця було далеко не сім життів, а можливо, й усі сімсот.

"Чі Датоу, цей чернець у твоєму розпорядженні. Можеш робити з ним усе, що забажаєш!"

"Так, підлеглий дякує панночці!" — витер сльози та вклонився їй Чі Датоу.

Чен Сяосяо лише посміхнулася тому, як цей чоловік непомітно для самого себе назвав її своєю господаркою. Схоже, вплив простору справді творив дива.

"А то як же!" — пролунав у її голові гордий голос маленької Юйтен. — "Він непоганий, його варто залишити собі!"

"Так, у нього хороша статура й задатки для духовної практики. Маленька господине, ти знайшла справжній скарб!"

"Можна й так сказати!"

Чен Сяосяо подумки завершила розмову з Юйтен і перевела погляд на решту присутніх. Кожен, хто зустрічався з нею очима, мимоволі втягував голову в плечі, у них не залишалося навіть думки про якийсь опір.

"Чі Датоу, ти знаєш щось про цю жінку?" — іншим розбійникам Чен Сяосяо не довіряла, тому звернулася до своєї нової людини.

"Доповідаю панночці: ця відьма — коханка Хуахешана, і вона нічим не краща за нього," — Чі Датоу з огидою зиркнув на зв'язану жінку і продовжив: "У неї чорне серце. Вона терпіти не може, коли якась жінка красивіша за неї. Якщо чернець привозив сюди полонянок, то вродливі дівчата не проживали й трьох днів — вона катувала їх до смерті!"

"А коли вони помирали, вона на цьому не зупинялася: вирізала їхні серця, щоб посмажити для ченця, а тіла наказувала рубати на м'ясо для пиріжків!"

"Досить, не продовжуй..." — у Чен Сяосяо аж сироти висипали по шкірі. Те, що вона раніше бачила лише в жахах та кіно про канібалів, тепер відбувалося наяву, і це було справді моторошно.

Вона подивилася на Шуйґуя, який усе ще стояв на колінах. Не чекаючи її запитання, Чі Датоу поспішив пояснити: "Шуйґуй — це радник ченця. Більшість злочинних планів розробляв саме він. Щоразу, коли банда вирушала грабувати якесь село, саме Шуйґуй прораховував, як ефективніше вирізати селян та яких жінок забрати з собою!"

"Ще одна мерзота, яка заслуговує на смерть!"

Доля трьох ватажків була вирішена. Решта тридцятеро розбійників, зрозумівши, що черга дійшла і до них, почали масово падати на коліна і благати про пощаду: "Панночко, я визнаю свою провину! Я не хотів нікого вбивати, це чернець змушував мене..."

"Брате Чі, ти ж знаєш, що я нікого дарма не вбивав! Попроси за мене перед панночкою, не вбивайте мене, я хороша людина!"

"Панночко, змилуйтеся! Я більше ніколи нічого такого не зроблю, змилуйтеся!"

"Брате Чі, я був не правий, я більше ніколи не створюватиму тобі клопоту! Скажи за мене добре слово, брате Чі..."

"Панночко, брате Чі, я все зрозумів! Я більше не буду грабувати, не вбивайте мене, благаю! Я не їв людського м'яса і тих пиріжків теж не торкався..."

Дворик заповнився різноманітними хаотичними криками та благаннями. Розбійники, які раніше без вагань проливали чужу кров, тепер, опинившись перед лицем власної смерті, скавчали як пси, намагаючись урятувати свої шкури.

Для таких безжальних убивць у Чен Сяосяо вже давно був готовий один вирок, проте вона припускала, що серед них могли бути й винятки. Тому вона повернулася до свого супутника й наказала: "Чі Датоу, ти сам пройшов через це пекло і знаєш, що таке біль. Тобі краще знати, як вчинити з цими катами. Якщо бачиш серед них тих, чиї гріхи не заслуговують на смерть — відбери їх і дай їм шанс на життя. Усіх інших — стратити!"

"Так, панночко!" — Чі Датоу на мить завагався, але відразу ж відповів.

Чен Сяосяо розвернулася і вийшла, більше не переймаючись тим, який фінал чекає на людей у цьому дворі.

Чжуцін рушив слідом за нею. Що ж до Чі Датоу, то його тіло мало витримати це навантаження. Ті розбійники все одно втратили будь-яку здатність до опору, тож йому залишалося просто взяти до рук зброю і виконати вирок.

Залишивши маленький дворик, Чен Сяосяо попрямувала до головної зали монастиря. Місце, яке призначалося для вшанування і молитов, чернець-гульвіса перетворив на кубло, де планувалися вбивства, грабунки та підпали.

Статуя у залі не мала золотого оздоблення, перед нею не курилися пахощі — вона була лише суцільно вкрита товстим шаром пилу. Цікаво, чи відчував цей образ провину за звірства, які тут чинилися?

На вустах Чен Сяосяо з'явилася гірка посмішка. Якби в цьому світі дійсно існували вищі сили, вони, мабуть, теж трималися б подалі від таких загартованих у крові лиходіїв.

"Чжуціне, тобі страшно?" — тихо запитала Чен Сяосяо, слухаючи крики та благання, які доносилися з заднього двору.

Чжуцін похитав головою: "Панночко, мені зовсім не страшно!"

"Чому? Якщо ти боїшся, я більше не братиму тебе з собою назовні," — посміхнулася вона.

"Панночко, вони — справжнє зло. Навіть якщо їх усіх уб'ють, я не боятимуся. Якщо я колись у майбутньому зустріну таких негідників, я теж буду нищити їх без вагань!"

"О, то ти наважишся забрати життя?"

"Наважуся. Убити лиходія — це все одно, що врятувати порядну людину!"

Чен Сяосяо була вкрай здивована почути такі дорослі розсудливі слова від зовсім молодого хлопця. Вона запитала: "І хто ж тебе цього навчив?"

"Управителька Юйтен!"

"То це маленька Юйтен тобі розповіла? Що ж, вона абсолютно права. Якщо не нищити таких негідників, вони занапастять іще більше невинних душ. Тому надалі, скільки б ми їх не зустріли на шляху — маємо винищувати під корінь. Вони не перестануть убивати лише від того, що ти виявиш до них милосердя. Знищення такого зла дійсно є порятунком для добрих людей!"

"Так, панночко, я добре це запам'ятав!"

"Звичайно, коли подорожуватимеш і зіткнешся з чимось подібним, спершу обов'язково з'ясуй справжні причини. Не можна через поспіх скривдити безневинного, але й через неуважність не можна відпускати лиходія!"