Розділ 124 — V006 розділ: Експеримент успішний. Випадково потрапила в лігво розбійників.

"Так, панночко!"

"Ти ще зовсім молодий, тому всі ці речі прийдуть до тебе з досвідом."

Поки тривала ця розмова між господинею та слугою, звуки на задньому дворі повністю вщухли, і натомість почулися важкі кроки, що наближалися до зали.

Невдовзі з'явився Чі Датоу, а за ним йшло ще кілька чоловіків. Лози, якими вони були зв'язані, досі не зникли — очевидно, маленька Юйтен не поспішала їх звільняти.

"Панночко!" — шанобливо звернувся Чі Датоу.

Шестеро чоловіків позаду нього відразу виступили вперед і опустилися перед Чен Сяосяо на коліна, не зронивши ні слова.

Злегка піднявши брови, Чен Сяосяо окинула їх поглядом, а потім вичікувально подивилася на Чі Датоу, розуміючи, що він хоче за них замовити слово.

"Панночко, ці люди стали розбійниками не з власної волі. Даюн та Чжан Пін спочатку були звичайними гірськими мисливцями. Через те, що вони влучно стріляють із лука,Хуахешан за допомогою погроз та шантажу змусив їх приєднатися до банди."

"Лінь Тан, Ван Лі, брат Дао (лезо) та Асань були інструкторами бойових мистецтв у містечку. Вони випадково поранили сина корумпованого чиновника, і коли за ними оголосили погоню, вони втекли в гори, де натрапили на банду ченця. Їх змусили залишитися тут погрозами. Панночко, я ручаюся за них — у них збереглося сумління. Щоразу, коли чернець наказував ліквідувати свідків, вони таємно шукали способи зберегти жертвам життя!"

Такий поворот подій став для Чен Сяосяо несподіванкою. Вона думала, що Чі Датоу просто привів своїх близьких друзів, з якими зблизився в банді, а виявилося, що це були люди, які зберегли людську подобу в цьому кублі.

"Шановна панночко, ми брали участь у цих жахливих справах. Нехай це було вимушено, але скоєного не повернути, і ми не збираємося виправдовуватися. На наших руках дійсно є кров безневинних людей. Якщо панночка вирішить нас стратити — ми приймемо будь-який вирок без жодних заперечень!" — гордо випрямивши шию, промовив чоловік на ім'я Лінь Тан.

Ван Лі підхопив його слова: "Того дня, коли ми стали розбійниками, ми вже знали, що рано чи пізно за нами прийде смерть. Сьогодні нам байдуже — жити чи померти, ми й так затрималися на цьому світі довше, ніж заслуговували!"

"Ми повністю підкоряємося вашій волі, панночко. Те, що сказав Чі Датоу — щира правда, але ми вже давно були готові до смерті. Якби нам вистачило сміливості накласти на себе руки, ми б уже давно це зробили!"

Решта чоловіків мовчки кивнули на знак згоди, підтримуючи слова своїх товаришів.

Ці зізнання знову здивували Чен Сяосяо. Спочатку вона не збиралася звертати на них уваги, але тепер у її душі з'явилося бажання залишити їх собі.

"Маленька господине, вони кажуть правду!" — пролунав у її голові впевнений голос маленької Юйтен.

Чоловікам перед нею було приблизно від двадцяти до тридцяти років — найкращий вік, коли людина вже зріла і має певні навички. Вони дійсно могли стати в пригоді.

Легким помахом правої руки Чен Сяосяо змусила лози навколо них миттєво зникнути, після чого спокійно наказала: "Гаразд, підніміться!"

Шестеро чоловіків перезирнулися і слухняно звелися на ноги.

Чен Сяосяо знову змахнула рукою, і перед кожним із них у повітрі з'явилося по гострому кинджалу, які вони мимоволі підхопили.

"Якщо ви так не тримаєтеся за життя, то можете закінчити все просто зараз. Схоже, в цьому світі для вас дійсно не залишилося нічого цінного," — байдуже промовила дівчина.

На їхніх обличчях з'явилися гіркі посмішки. Вони міцно стиснули в долонях холодну сталь кинджалів. Здоровань на ім'я Даюн сумно посміхнувся і сказав: "Брати мої, хоч ми й не рідні по крові і в цьому розбійницькому кублі не складали присяг братерства, але ми разом пройшли через вогонь і воду стільки років. Тепер ми можемо разом вирушити на той світ, і це велика удача. Принаймні там ми матимемо компанію!"

"Ха-ха-ха!" — Чжан Пін голосно розсміявся. — "Чудово сказано! Брати, ми не народилися в один день і в один рік, але те, що ми зможемо померти в один день і в один рік — це справді благословення!"

"Так, помремо в один день і в один рік!"

"Почали!"

Шестеро чоловіків одночасно підняли кинджали і з силою спрямували їх у власні серця!

Але щойно гостра сталь торкнулася їхніх грудей, зброя в їхніх руках спалахнула і вмить перетворилася на звичайні дерев'яні тріски. Вони навіть не встигли збагнути, що сталося, як пролунав чіткий дівочий голос: "Забрати!"

На очах у Чі Датоу та Чжуціна всі шестеро чоловіків миттєво розчинилися в повітрі!

Оскільки обоє вже бачили подібне раніше, вони чудово зрозуміли, куди саме потрапили ці люди. Чі Датоу з глибокою вдячністю схилив голову перед Чен Сяосяо: "Панночко, дякую вам! Дякую, що залишили їм життя!"

"Хе-хе-хе..."

Чен Сяосяо, перебуваючи в чудовому настрої, тихо засміялася: "Їхнього колишнього життя більше немає. Відтепер їхні долі належать мені. Якщо я забажаю, щоб вони жили — вони не зможуть померти, а якщо я накажу їм померти — вони не залишаться серед живих. Це стосується і тебе, Чі Датоу. Ти не шкодуєш про свій вибір?"

"Не шкодую!" — твердо й без вагань відповів чоловік.

"Чудово, тоді йди швидше і завершуй тут усі справи, нам уже час вирушати!"

"Панночко, тут більше немає чого робити, залишилася тільки скарбниця Хуахешана, яку ми ще не чіпали," — з гіркою посмішкою відповів Чі Датоу.

"Як це — немає чого робити?" — Чен Сяосяо насупилася. — "Я чітко пам'ятаю, що чула жіночі голоси. Де ці жінки?"

"Померли."

"Померли? Як це сталося?"

Чі Датоу не наважився нічого приховувати і розповів, що коли він розправився з ченцем та іншими ватажками, то відразу попрямував до полонянок, щоб вивести їх сюди. Проте бідні жінки, побачивши, що охорона зникла, одна за одною наклали на себе руки.

"Вони самі вкоротили собі віку?"

"Так, панночко. Чернець та його банда так замучили їх, що їхнє життя перетворилося на суцільне пекло. Якби біля них не виставляли щоденну варту, яка стежила за кожним кроком, вони б уже давно наклали на себе руки," — глухим голосом промовив Чі Датоу.

"Що ж, якщо вони померли — значить, така їхня доля, тут я вже нічим не зараджу. Тепер ходімо подивимося на скарбницю ченця, сподіваюся, вона мене не розчарує."

"Панночко, будь ласка, йдіть за мною!"

Під проводом Чі Датоу вони швидко знайшли таємну скарбницю ченця-гульвіси. Чен Сяосяо без жодних докорів сумління забрала все золото й коштовності до свого простору, після чого підпалила це стародавнє кубло розбійників, дозволивши вогню спопелити його дотла!

Коли Чен Сяосяо знову перенеслася до свого простору, перед її очима постала дивна картина: маленька Юйтен якраз виховувала і навчала групу кремезних здорованів. Цей кумедний вигляд змусив її щиро посміхнутися.